MENU
Гаряча лінія з пошуку зниклих безвісти в Україні
Документування воєнних злочинів в Україні.
Глобальна ініціатива T4P (Трибунал для Путіна) була створена у відповідь на повномасштабну агресію Росії проти України у лютому 2022 року. Учасники ініціативи документують події, у яких є ознаки злочинів згідно з Римським статутом Міжнародного кримінального суду (геноцид, злочини проти людяності, воєнні злочини) в усіх регіонах України

Експрес-огляд законотворчої діяльності Верховної Ради України Бюлетень № 66 Законопроекти, зареєстровані в парламенті за період 21.03.2016 – 25.03.2016

06.04.2016   
Ігор Усенко, Євген Ромінський
Експрес-огляд законотворчої діяльності Верховної Ради України Бюлетень № 66 Законопроекти, зареєстровані в парламенті за період 21.03.2016 – 25.03.2016

Надійшло 70 проектів законів і постанов Верховної Ради України, зокрема 41 проект процедурних постанов, пов’язаних з прийняттям за основу, відхиленням або поверненням на доопрацювання окремих законопроектів. У цьому огляді, за поодинокими винятками, також не коментуються проекти про запровадження податкових пільг, внесення змін до бюджету тощо.

 

Проблеми національної безпеки, окупованих територій і АТО

 

Проект 4288 від 22.03.2016 (Іванчук А. В.) про особливості здійснення закупівель товарів, робіт і послуг для гарантованого забезпечення потреб оборони.

Підставою для подання проекту стало введення в дію з 1 квітня 2016 р. Закону України «Про публічні закупівлі», яким передбачено, що особливості здійснення процедур закупівлі товарів, робіт і послуг військовими формуваннями та/або частинами в особливий період встановлюються окремим законом. Утім, у проекті йдеться не лише про особливий період, а також про періоди проведення антитерористичної операції та запровадження надзвичайного стану. Пропонується створення конкурентної переговорної процедури закупівлі в максимально стислі строки Тривалість такої процедури не має перевищувати 14 днів, водночас як звичний період проведення відкритих торгів становить 60 днів. Вона передбачає особливий порядок відбору учасників закупівель через електронний аукціон на конкурсних засадах, специфічні обов’язкові умови подання оголошення; критерії оцінки  предмета закупівлі; підстави відхилення цінової пропозиції та скасування відбору учасників; особливості укладання договору про закупівлю та укладання рамкових угод. У прикінцевих положеннях проекту пропонується внести деякі змін до Законів України «Про публічні закупівлі» та «Про державне оборонне замовлення».

Водночас слабким місцем проекту, як слушно зазначає ГНЕУ, є конкуренція ряду його положень з положеннями Закону України «Про внесення змін до Закону України "Про державне оборонне замовлення"». Цей Закон Верховна Рада України прийняла 26.01.2016, але Президент України застосував до нього право вето та 02.03.2016 повернув його на повторний розгляд із своїми пропозиціями, датованими 18.02.2016. Окрім того, на думку ГНЕУ, окремі особливості застосування  переговорної процедури закупівель, запропоновані у проекті 4288, потребують додаткового обґрунтування та уточнення.

Проект 2095а-д від 24.03.2016 (Денісова Л. Л.) про внесення зміни до статті 14 Закону України «Про зайнятість населення» щодо додаткових гарантій у сприянні працевлаштування учасників бойових дій, які брали безпосередню участь в антитерористичній операції, забезпеченні її проведення. Доопрацьований у Комітеті з питань соціальної політики, зайнятості та пенсійного забезпечення проект 2095а від 17.06.2015 (Васюник І. В.) про внесення змін до Закону України «Про зайнятість населення» (щодо додаткових гарантій у сприянні працевлаштування учасників бойових дій) (див. Бюлетень № 27).

Порівняно з проектом 2095а, яким пропонувалося віднести до числа категорій громадян, що мають додаткові гарантії у сприянні працевлаштуванню, «учасників бойових дій, на яких поширюється дія Закону України "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту"», зроблене уточнення, що йдеться не про всіх УБД, а лише про тих, які «зазначені у пунктах 19 та 20 частини першої статті 6» названого закону. Ці зміни повністю відповідають одному із зауважень ГНЕУ, але не всім. Крім того, залишимо в силі і наші зауваження щодо механізмів захисту. Також звертає на себе увагу неузгоджена мовна конструкція «сприяння працевлаштування» в назві проекту.

Проект 4290 від 23.03.2016 (Левченко Ю. В.) про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо першочергового забезпечення житлом внутрішньо переміщених осіб.

Пропонується в Законі України «Про забезпечення прав і свобод внутрішньо переміщених осіб» віднести до переліку прав внутрішньо переміщених осіб право на «першочергове надання у користування житла у пункті тимчасового розміщення біженців». Водночас у Законі України «Про біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту» пропонується поширити можливість тимчасового розміщення в пунктах тимчасового розміщення біженців на внутрішньо переміщених осіб, а також передбачити, що особа, стосовно якої прийнято рішення про оформлення документів для вирішення питання щодо визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, має право на користування житлом, наданим у пункті тимчасового розміщення біженців, лише за умови «відсутності заяв внутрішньо переміщених осіб щодо надання їм у користування житла у пункті тимчасового розміщення біженців».

Як видається, використання для потреб внутрішньо переміщених осіб пунктів тимчасового розміщення біженців не мало б стати постійною практикою, а тим більше нормою закону. Проблемі внутрішньо переміщених осіб вже майже два роки і цю категорію осіб слід забезпечувати житловими приміщеннями, розрахованими на тривале, а не тимчасове проживання.

Проект 4297 від 24.03.2016 (Німченко В. І.) про особливості управління окремими територіями Донецької та Луганської областей.

Проект дослівно повторює однойменний проект 2435 від 19.03.2015 внесений тими ж народними депутатами (див. Бюлетень № 14) який отримав подання профільного комітету про відхилення та не був включений до порядку денного.

У проекті пропонується утворити на окремих територіях Донецької та Луганської областей, на яких тимчасово не здійснюються або здійснюються не в повному обсязі повноваження органів державної влади України, Міжобласне Територіальне об’єднання Донбас (далі – МТО Донбас). Передбачається, що МТО Донбас як невід’ємна складова території України матиме статус тимчасового міжобласного об’єднання з самостійною системою державного управління на принципах децентралізації та широких повноважень органів місцевого самоврядування. Пропонується створити Представницьке Зібрання МТО Донбас та Виконавчий Комітет МТО Донбас, і, відповідно, визначаються порядок формування і компетенція цих органів. Також передбачається, що органи влади та місцевого самоврядування МТО Донбас у межах своїх повноважень і повноважень, делегованих органами місцевого самоврядування нижчого рівня, приймають рішення про утворення, структуру, чисельність загонів народної міліції з охорони громадського порядку МТО Донбас і координують їх діяльність; розглядають питання про надання згоди на призначення керівників органів внутрішніх справ, служби безпеки та прокуратури МТО Донбас. Прикінцевими положеннями проекту передбачено призначення виборів Глави МТО Донбас, депутатів Представницького Зібрання МТО Донбас, депутатів районних, міських, районних у містах, селищних, сільських рад, сільських, селищних і міських голів на території МТО Донбас на 25 жовтня 2015 р., а також традиційні доручення, щодо приведення інших нормативно-правових актів у відповідність із запропонованим законом.

Утім, жодних аргументів щодо необхідності інтегрувати «проблемні райони» в міжобласне територіальне об’єднання в пояснювальній записці не наводиться, що посилює наші сумніви щодо відповідності змісту проекту і справжніх намірів його ініціаторів формально декларованій меті проекту – «припинення збройного протистояння, захисту законних інтересів, прав і свобод громадян, відновлення життєдіяльності в населених пунктах, відновлення діяльності органів влади та органів самоврядування, правопорядку, економічної та соціальної інфраструктури на території Донецької та Луганської областей, на якій тимчасово не здійснюються або здійснюються не в повному обсязі повноваження органів державної влади України».

Проект 4301 від 24.03.2016 (Недава О. А.) про відшкодування збитків за зруйноване (знищене) або пошкоджене приватне житло особам, приватне житло або приватні домогосподарства яких було пошкоджені (зруйновані) під час проведення антитерористичної операції.

Проект за своїм спрямуванням є близьким до проекту 3434 від 09.11.2015 (Веселова Н. В.) про внесення змін до Закону України «Про боротьбу з тероризмом» щодо компенсацій за пошкоджене житло в наслідок проведення АТО (див. Бюлетень № 48), з приводу якого профільний комітет прийняв рішення повернути проект суб’єкту права законодавчої ініціативи на доопрацювання.

Правовою підставою для розроблення проекту 4301, на думку його ініціаторів, є положення статті 85 Кодексу цивільного захисту України, відповідно до якої порядок відшкодування матеріальних збитків постраждалим внаслідок надзвичайних ситуацій визначається законом. При цьому береться до уваги, що Розпорядженням Кабінету Міністрів України від 26 січня 2015 року № 47-р «Про встановлення режимів підвищеної готовності та надзвичайної ситуації» встановлено режим надзвичайної ситуації в Донецькій та Луганській областях. Проектом передбачається визначити розмір та порядок відшкодування збитків; порядок обстеження об’єктів, розташованих в населених пунктах на відповідних територіях Донецької та Луганської областей; категорії пошкодження об’єктів; порядок взаємодії органів державної влади та органів місцевого самоврядування. Компенсаційні виплати населенню здійснюються для часткового відшкодування вартості будівництва та придбання житла замість знищеного, капітального та поточного ремонту пошкодженого житла, часткового відшкодування вартості зруйнованих або пошкоджених господарських приміщень, вартості майна, що перебувало у зруйнованих об’єктах, які не підлягають відновленню та непридатні для подальшого проживання. Відшкодування збитків має здійснюватися протягом 2016–2017 рр. за рахунок коштів державного бюджету за окремою бюджетною програмою, передбаченою Міністерству регіонального розвитку, будівництва та житлово-комунального господарства України.

Водночас, як видається, суттєвим недоліком проекту є відсутність в ньому визначення ключового поняття «об’єкти, пошкоджені (зруйновані) під час проведення антитерористичної операції». Це особливо важливо у контексті заявленої стосовно проекту 3434 позиції профільного парламентського комітету з питань національної безпеки і оборони, який критично поставився до тих положень проекту, в яких обов’язок відшкодування вартості всього житла, пошкодженого не лише Збройними силами України або іншими збройними формуваннями України, утвореними відповідно до законодавства України, а й терористами, покладено на Україну. На думку комітету, така конструкція створює враження, начебто Україна визнає свою «провину» за втрати і руйнування, у тому числі й ті, які заподіяні незаконними збройними формуваннями, і тому готова їх «компенсувати».

Проект 4304 від 25.03.2016 (Білецький А. Є.) про внесення змін до статті 26 Закону України «Про військовий обов’язок і військову службу» (щодо розширення переліку підстав розірвання контракту про проходження військової служби).

Пропонується віднести до числа підстав для припинення (розірвання) контракту військовослужбовцем можливість такого припинення (розірвання) «за згодою сторін – за погодженням із вищим кадровим органом Збройних Сил України чи інших військових формувань».

На нашу думку, наведені ініціаторами проекту аргументи на підтримку таких змін, а саме «можливість звільняти військовослужбовців за згодою сторін дозволить розривати контракт із особами, які мають поважні причини для припинення військової служби, однак які не передбачені чинним законодавством. Також, запровадження такої підстави для звільнення з військової служби за контрактом дозволить відсіювати недостатньо мотивовані кадри, що дозволить уникнути саботажу з боку осіб, які не бажають проходити військову службу за контрактом, підвищить загальний бойовий дух військовослужбовців та сприятиме запровадженню професійної армії, що особливо важливо в умовах реформування Збройних Сил України та інших військових формувань» є доволі дискусійними. Зокрема не враховано, що на відміну від цивільного життя, проходження військової служби за контрактом часто передбачає можливість опанування особою певної професії, а право на розрив контракту за згодою сторін через «недостатню мотивацію» фактично «пускає на вітер» кошти, витрачені на професійну підготовку військовослужбовця за контрактом.

 

Ідеологічні питання

 

Проект Постанови 4298 від 24.03.2016 (Левченко Ю. В.) про урочисте відзначення на державному рівні 75-річчя з дня проголошення Акту відновлення Української Держави (30.06.1941).

Суть проекту повністю передана його назвою. Пропонуються звичні ювілейні заходи: створення на урядовому рівні організаційного комітету і розроблення плану заходів з відповідним фінансовим та матеріально-технічним забезпеченням; проведення тематичних заходів освітнього, наукового і культурного характеру; виготовлення ювілейних монет, поштових листівок і марок тощо

Водночас звертає на себе увагу послідовне вживання ініціаторами проекту відмінкового закінчення «акту», хоча у разу, коли йдеться про проголошення конкретного документу, правильніше було б «акта». Сам же документ, проголошення якого пропонується урочисто відзначити на державному рівні, як відомо, є доволі неоднозначним за своїм змістом, насиченим славослів’ям на користь гітлерівської Німеччини, її фюрера та збройних сил.

Проект 4303 від 25.03.2016 (Княжицький М. Л.) про внесення змін до деяких законів України стосовно обмеження використання медійної продукції держави-агресора.

Метою проекту проголошено запровадження правового механізму захисту національної безпеки України в інформаційній сфері через обмеження участі осіб – громадян держави-агресора, які активно підтримують окупацію території України та політику Російської Федерації щодо України, в театральних постановках, теле- та кінофільмах, проведенні гастрольних заходів, трансляції музичних творів. Пропонується встановити обмеження щодо здійснення гастрольних заходів гастролерів, пов’язаних з державою-агресором, якщо гастролер до початку відповідного заходу не надав його організаторам письмову заяву про засудження окупації території України (обмеження не поширюється на осіб, які іммігрували до України на постійне місце проживання або отримали посвідку на тимчасове проживання, або визнані такими, що потребують додаткового захисту, або яким надано тимчасовий захист в Україні, або які неодноразово публічно засуджували окупацію території України державою агресором); передбачити, що для проведення гастрольного заходу такими гастролерами, необхідним є отримання свідоцтва про проведення гастрольного заходу; встановити особливості участі в театральних постановках осіб, пов’язаних з державою-агресором, зокрема передбачити, що творчий працівник, член художнього, артистичного персоналу театру, який є громадянином держави-агресора, може брати участь у виставах, театральних постановках, на території України, виключно після підписання ним заяви про засудження окупації території України державою-агресором; встановити додаткові умови щодо видачі прокатних посвідчень на фільми, за участі фізичних осіб – резидентів держави-агресора, а саме надання такими особами заяви про засудження окупації території України державою-агресором; заборонити трансляцію телерадіоорганізаціями музичних творів, вперше оприлюднених після 1 січня 2014 року за участю осіб, включених до Переліку осіб, які створюють загрозу національній безпеці, та/або принаймні один з авторів (співавторів) або виконавців (співвиконавців) яких є громадянином держави-агресора за умови, що відсутні достовірні дані, що цей автор (співавтор) або виконавець (співвиконавець) публічно висловлювався про засудження окупації території України державою-агресором; встановити додаткові умови ретрансляції на території України програм телерадіоорганізацій, які підпадають під юрисдикцію держави-агресора.

Підтримуючи загальну спрямованість проекту, все ж маємо сумніви щодо доцільності висування до представників творчої інтелігенції вимоги подання формальної заяви про засудження держави-агресора, яка згодом може призвести до серйозних репресій щодо них з боку цієї держави-агресора.

 

Відносини між владними суб’єктами

 

Проект 4267-1 від 23.03.2016 (Соболєв Є. В.) про внесення змін та доповнень до Закону України «Про адміністративні послуги» щодо покращення умов надання адміністративних послуг.

Альтернативний проекту 4267 від 18.03.2016 (Мушак О. П.) про внесення змін до Закону України «Про адміністративні послуги» щодо покращення умов надання адміністративних послуг (див. Бюлетень № 65).

Від проекту 4267 новий відрізняється лише тим, що в статті 10 Закону України «Про адміністративні послуги» пропонується зберегти чинну редакцію частини 3: «Суб’єкт надання адміністративних послуг надає адміністративну послугу, а центр надання адміністративних послуг забезпечує організацію надання такої послуги у найкоротший строк та за мінімальної кількості відвідувань суб’єктом звернення», а не заміняти її новою такого змісту: «Суб’єкти надання адміністративних послуг та центри надання адміністративних послуг забезпечують надання таких послуг у найкоротший строк, переважно в електронній формі, а у разі надання їх у паперовій формі - за мінімальної кількості відвідувань суб’єктом звернення», як це пропонується в проекті 4267. Інших змістовних відмінностей між проектами не було помічено, окрім виправлення помилки в тексті проекту 4267, де були «забуті» зміни до статті 17, які водночас зазначалися в порівняльній таблиці до проекту. Ці зміни передбачали можливість звернення не лише до Єдиного державного порталу адміністративних послуг, а й до веб-сайти суб’єктів надання адміністративних послуг, а також ряд уточнень щодо можливості подання електронних заяв. В проекті 4267-1 такі зміни є і вони цілком відповідають зазначеним у порівняльній таблиці до проекту 4267.

Проект 4289 від 23.03.2016 (Дмитренко О. М.) про внесення змін до Кодексу цивільного захисту України щодо забезпечення ефективності діяльності аварійно-рятувальних служб і рятувальників.

Пропонується у новій редакції викласти частини 4 та 5 статті 48 зазначеного закону: «4. Атестацію аварійно-рятувальних служб та рятувальників проводять міжвідомчі атестаційні комісії (центральна і територіальні) та відомчі (галузеві) атестаційні комісії. Центральна міжвідомча атестаційна комісія утворюється Кабінетом Міністрів України при центральному органі виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері цивільного захисту, а територіальні міжвідомчі атестаційні комісії – Радою Міністрів Автономної Республіки Крим, обласними, Київською та Севастопольською міськими державними адміністраціями. Відомчі (галузеві) атестаційні комісії утворюються у центральних органах виконавчої влади, професійних аварійно-рятувальних службах (формуваннях), навчальних центрах аварійно-рятувальних служб, на підприємствах, в установах та організаціях. 5. Положення про центральну міжвідомчу атестаційну комісію, типові положення про територіальну міжвідомчу атестаційну комісію та про відомчу (галузеву) атестаційну комісію затверджує центральний орган виконавчої влади, що забезпечує формування державної політики у сфері цивільного захисту. Положення про територіальні міжвідомчі атестаційні комісії та відомчі (галузеві) атестаційні комісії затверджуються органами, які їх утворили, та погоджуються з центральною міжвідомчою атестаційною комісією». Також у статті 57 пропонується у нормі про те, що початок роботи новоутворених підприємств, початок використання суб’єктом господарювання об’єктів нерухомості (будівель, споруд, приміщень або їх частин) для суб’єктів господарювання з високим ступенем ризику можливий лише у разі наявності позитивного висновку за результатами оцінки (експертизи) протипожежного стану підприємства, об’єкта чи приміщення підкреслений текст замінити таким «об’єктів суб’єктів господарювання, які мають критерії для віднесення суб’єкта господарювання до високого ступеня ризику». Як зазначається в пояснювальній записці до проекту, його завданням є більш якісне проведення атестації аварійно-рятувальних служб та рятувальників, перевірка їх здатності до проведення аварійно-рятувальних та інших невідкладних робіт, гасіння пожеж та надання права на проведення таких робіт, а також зменшити фінансові затрати на проходження атестації рятувальниками. Завданням законопроекту також є врегулювання періодичності проведення заходів державного нагляду (контролю) у сфері техногенної та пожежної безпеки в залежності від небезпеки конкретного об’єкту перевірки, зменшення адміністративного тиску на суб’єктів господарювання, упорядкування порядку подання декларації відповідності матеріально-технічної бази суб’єкта господарювання вимогам законодавства з питань пожежної безпеки.

Проект 4294 від 23.03.2016 (Найєм М.-М.) про внесення змін до статті 23 Закону України «Про Національну поліцію» (щодо уточнення деяких положень).

Пропонується визначити, що Національна поліція відповідно до покладених на неї завдань «здійснює оперативно-розшукову діяльність відповідно до закону». Як зазначається в пояснювальній записці до проекту: «Законом України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України у зв’язку з прийняттям Закону України «Про Національну поліцію» від 23 грудня 2015 р. внесено зміни до статті 5 Закону України «Про оперативно-розшукову діяльність», якими до підрозділів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, віднесено оперативні підрозділи Національної поліції (підрозділи кримінальної та спеціальної поліції)».

Проект 4299 від 24.03.2016 (Кабінет Міністрів України) про Установу бізнес-омбудсмена.

Метою цього урядового проекту проголошено запровадження на законодавчому рівні в Україні інституту бізнес-омбудсмена як посередника, незалежної третьої особи, що сприяє суб’єктам підприємництва у захисті їхнього права на підприємницьку діяльність. Підготовка такого проекту передбачена Меморандумом про взаєморозуміння щодо підтримання української антикорупційної ініціативи від 12 травня 2014 р. (надалі – Меморандум), підписаним Кабінетом Міністрів України, Європейським банком реконструкції та розвитку, Організацією економічного співробітництва та розвитку, Американською торгівельною палатою в Україні, Європейською Бізнес Асоціацією, Федерацією роботодавців України, Торгово-промисловою палатою України та Українським союзом промисловців і підприємців. Зобов’язанням 2 Меморандуму визначено необхідність створення Установи бізнес-омбудсмена з метою сприяння прозорості діяльності органів державної влади, а також суб’єктів господарювання, що перебувають у сфері їх управління, попередження недобросовісної (нечесної) поведінки суб’єктів господарювання, що займаються підприємництвом в Україні. Проектом визначаються правові засади створення та організації діяльності Установи бізнес-омбудсмена, напрями її діяльності, а також принципи її відносин з державою, державними органами, органами місцевого самоврядування, суб’єктами господарювання, що перебувають у сфері їх управління, а також суб’єктами підприємництва. Установа бізнес-омбудсмена визначається в проекті як недержавна неприбуткова організація, яка має статус юридичної особи, створена відповідно до спеціального закону, діяльність та завдання якої регулюються її установчим документом (статутом). До складу Установи входять: бізнес-омбудсмен; два заступники бізнес-омбудсмена; секретаріат Установи, до складу якого входять працівники, які можуть відповідно до потреб Установи найматися на роботу та звільнятися з роботи згідно із законодавством, Регламентом та Статутом Установи. Бізнес-омбудсменом або заступником бізнес-омбудсмена може бути громадянин України, іноземець або особа без громадянства, що має бездоганну ділову репутацію, високі моральні якості, вищу економічну або юридичну освіту, глибокі знання господарських, суспільних та владних проблем в Україні та відповідає критеріям, визначеним наглядовою радою.  Бізнес-омбудсменом та його заступником не можуть бути обрані особи, визнані судом недієздатними, особи, які мають не зняту в установленому порядку судимість за вчинені злочини, у тому числі за кордоном, особи, які є або були протягом останніх трьох років державними службовцями в Україні або обіймали в Україні посади в органах державної влади, органах місцевого самоврядування або юридичних особах, що належать до сфери управління органів державної влади або органів місцевого самоврядування. Бізнес-омбудсмен та його заступники не можуть займати в Україні будь-які виборні посади або обіймати інші посади в органах державної влади та органах місцевого самоврядування, виконувати іншу оплачувану чи неоплачувану роботу в зазначених органах або юридичних особах, що належать до сфери управління органів державної влади або органів місцевого самоврядування, а також будь-яких інших суб’єктах господарювання, що провадять підприємницьку діяльність в Україні, крім дорадчої діяльності як консультанта на громадських засадах, пов’язаної з їх основною діяльністю. Бізнес-омбудсмен та його заступники не можуть брати фінансової або іншої інвестиційної участі в підприємствах, установах, організаціях незалежно від форми власності, які створені або провадять підприємницьку діяльність на території України. Бізнес-омбудсмен та його заступники не можуть бути членами будь-якої політичної партії в Україні, а також провадити діяльність, яка суперечить принципу неупередженого виконання їх обов’язків. Водночас це не стосується викладацької та/або наукової діяльності бізнес-омбудсмена та його заступників. До числа завдань Установи належить прийняття та розгляд відповідно до Регламенту Установи скарг від суб’єктів підприємництва, розгляд питань, що ініційовані бізнес-омбудсменом, стосовно дій або бездіяльності органів державної влади, органів місцевого самоврядування, юридичних осіб, що належать до сфери управління органів державної влади або органів місцевого самоврядування, та/або їх посадових і службових осіб щодо недобросовісної поведінки у сфері підприємництва; внесення органам державної влади та органам місцевого самоврядування, юридичним особам, що належать до сфери управління органів державної влади або органів місцевого самоврядування, подань, що вимагають виправлення випадків, що мають ознаки недобросовісної поведінки у сфері господарювання, чи запобігання випадкам недобросовісної поведінки у сфері господарювання. 1. Бізнес-омбудсмен має право: на першочерговий прийом посадовими особами всіх державних органів, органів місцевого самоврядування, громадських об’єднань, підприємств, установ та організацій незалежно від форми власності; бути присутнім на засіданнях Верховної Ради України, Кабінету Міністрів України, урядових комітетів, колегіях Генеральної прокуратури України, органів центральної виконавчої влади; бути присутнім на засіданнях судів усіх інстанцій, зокрема на закритих судових засіданнях, за умови згоди учасника процесу, в інтересах якого судовий розгляд оголошено закритим. Загальний нагляд за діяльністю Установи здійснює Наглядова рада, яка складається з уповноважених представників сторін Меморандуму. В Наглядовій раді утворюються блоки, а саме: блок 1 – Кабінет Міністрів України; блок 2 – міжнародні фінансові установи; блок 3 – організовані представники ділових кіл. До складу блоків 2 і 3 за згодою сторін Меморандуму можуть входити нові члени. Рішення наглядової ради приймаються шляхом голосування за блоками. Кожний блок у Наглядовій раді має один голос. Наглядова рада як правило приймає рішення більшістю голосів (двома з трьох). Рішення щодо обрання бізнес-омбудсмена та його заступників приймаються наглядовою радою одноголосно. Пропонується також внести деякі зміни у Кодекс України про адміністративні правопорушення, Кримінальний кодекс України, Кримінальний процесуальний кодекс України та Закон України «Про зайнятість населення».

Цікава ініціатива, яка заслуговує на увагу і підтримку.

Проект 4300 від 24.03.2016 (Королевська Н. Ю.) про внесення зміни до статті 7 Закону України «Про Кабінет Міністрів України» щодо вимог до членів Уряду.

Пропонується у згадану статтю внести нову вимогу до членів Уряду - «проживають в Україні протягом останніх п’яти років», а також відповідне роз’яснення – «особа вважається такою, що проживає на території України, якщо її місце проживання зареєстроване в Україні відповідно до Закону України "Про свободу пересування та вільний вибір місця проживання в Україні"».

Пропозиція вочевидь спрямована проти тенденцій сучасної кадрової політики, що передбачає широке залучення в органи виконавчої влади України іноземних політиків і фахівців, а також проти цілком конкретних претендентів на високі посади в Уряді, які не відповідають зазначеній вимозі.

 

Права громадян та їх об’єднань

 

Проект 4291 від 23.03.2016 (Дроздик О. В.) про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо оплати праці працівників.

Проектом ініціюється інститут галузевої мінімальної заробітної плати, для чого в законодавстві закріплюються такі положення: «Галузева мінімальна заробітна плата – це встановлений розмір заробітної плати, нижче якого не може провадитися оплата за виконану працівником місячну, а також погодинну норму праці (обсяг робіт) у відповідній галузі. Розмір галузевої мінімальної заробітної плати встановлюється не рідше одного разу на рік за пропозиціями, вироблених шляхом переговорів, представників репрезентативних професійних спілок, організацій роботодавців на національному рівні, які об’єдналися для ведення колективних переговорів і укладення галузевої  угоди, в Угоді про встановлення галузевої мінімальної заробітної плати. Галузева мінімальна заробітна плата встановлюється у розмірі, що перевищує законодавчо встановлений розмір мінімальної заробітної плати. Галузева мінімальна заробітна плати є обов’язковою для включення до колективних договорів на всій території України для підприємств, установ, організацій усіх форм власності і господарювання та фізичних осіб у відповідній галузі» (в статті 95-1 КЗПП України, статті 3-1 Закону України «Про оплату праці», а в скороченому вигляді також у статті 10-1 того ж закону та статті 8-1 Закону України «Про колективні договори і угоди») та «Формування тарифної сітки (схеми посадових окладів) провадиться на основі тарифної ставки робітника першого розряду та міжкваліфікаційних (міжпосадових) співвідношень розмірів тарифних ставок (посадових окладів)» (в статті 96 КЗПП України та статті 6 Закону України «Про оплату праці»).

Як видається, ініціатори проекту не оцінили всі можливі негативні соціальні наслідки реалізації такої пропозиції в контексті необхідності підтримання певного міжгалузевого балансу рівня заробітної плати.

Проект 4292 від 23.03.2016 (Бандуров В. В.) про внесення змін до деяких законів України щодо встановлення мінімумів місячного доходу педагогічним та медичним працівникам.

Пропонується доповнити статтю 57 Закону України «Про освіту» та статтю 77 Закону України «Основи законодавства України про охорону здоров’я» відповідними положенням про те, що загальний місячний дохід педагогічного або науково-педагогічного працівника, а рівно й медичного або фармацевтичного працівника повинен бути не меншим розміру середньої заробітної плати у тому регіоні, де здійснює свою професійну діяльність працівник. Розрахунки щодо розмірів середньомісячної заробітної плати по регіонах мають здійснюватися спеціально уповноваженим центральним органом виконавчої влади в галузі статистики.

Проект 4295 від 23.03.2016 (Бублик Ю. В.) про внесення змін до Цивільного кодексу України щодо правового статусу насцітуруса.

Пропонується доповнити кодекс новою ст. 1222-1 такого змісту: «Насцітурусом є дитина, яка на момент смерті свого батька (спадкодавця) вже була зачата, але ще не народилася. Моментом народження насцітуруса є момент відділення плода від організму матері шляхом пологів». В пояснювальній записці вказується, що на сьогодні норми законодавства України усе ж захищають інтереси зачатої, але ненародженої дитини за допомогою норм спадкового та деліктного права, але не закріплюють статус насцітуруса як суб’єкта цивільного права. Тому запропоновано визначити на законодавчому рівні правовий статус насцітуруса (ненародженої дитини). Відповідно, метою Закону є вдосконалення цивільного законодавства в частині конституційних засад захисту прав і свобод дитини в Україні шляхом закріплення статусу насцітуруса як суб’єкта цивільного права.

З огляду на те, що, окрім закріплення самого визначення, жодних інших змін не запропоновано, постає питання доцільності таких змін.

 

Кримінальне, кримінальне процесуальне і цивільне процесуальне законодавство, судівництво

 

Проект 4281 від 21.03.2016 (Найєм М.-М.) про внесення змін до Закону України «Про прокуратуру» (щодо особливостей функціонування Кваліфікаційно-дисциплінарної комісії прокурорів протягом перехідного періоду).

Пропоновані зміни стосуються лише прикінцевих і перехідних положень нового Закону України «Про прокуратуру». Найважливіша пропозиція передбачає запровадження на перехідний період (3 роки) нової моделі формування Кваліфікаційно-дисциплінарної комісії прокурорів (далі – КДКП) у складі: шести членів (адвокат, науковці та представники від Уповноваженого Верховної Ради України з прав людини), які призначаються за процедурою, визначеною в чинному Законі, та семи прокурорів, які призначаються Генеральним прокурором України виключно з числа прокурорів та прокурорів у відставці, які є громадянами держав-членів ЄС, США, Канади та делеговані через дипломатичні представництва відповідних країн. При цьому проектом передбачено, що функції Ради прокурорів на перехідний період виконує КДКП. Відповідно, конференція прокурорів в цей час не скликається. Також проектом визначено, що КДКП самостійно розробляє і затверджує положення про свою роботу, в якому, серед іншого, має бути визначено, хто виконує функції секретаріату до створення повноцінно функціонуючого секретаріату КДКП. Друга група пропозицій проекту стосується порядку відбору кандидатур до регіональних та Генеральної прокуратур. Цей відбір має здійснюватись вже новим складом КДКП і передбачає такі особливості: обов’язкове проведення конкурсу на зайняття згаданих посад; відкриття можливості на перехідний період брати участь в конкурсах правникам без досвіду роботи в прокуратурі; безальтернативне призначення обраних КДКП прокурорів Генеральним прокурором України. У зв’язку з наведеними вище пропозиціями уточнюються строки набрання чинності окремими статтями, частинами і пунктами Закону.

Як видається, покладена в основу цього проекту надія на вирішення проблем української прокуратури силами фахівців-іноземців має, хоч і дотепний, але все ж доволі утопічний характер.

Проект 4293 від 23.03.2016 (Власенко С. В.) про внесення змін до Закону України «Про судоустрій і статус суддів» (щодо строку застосування до судді дисциплінарного стягнення).

Пропонується установити, що дисциплінарне стягнення до судді застосовується не пізніше 5 років (за чинним законодавством – 3 років) із дня вчинення проступку без урахування часу тимчасової непрацездатності або перебування судді у відпустці. При цьому в Прикінцевих положенням зазначається таке: «Наявність рішення органу, який здійснює дисциплінарне провадження щодо судді, про відмову у відкритті дисциплінарної справи з підстави спливу строку давності застосування дисциплінарного стягнення до судді, не перешкоджає повторному розгляду цим органом питання про відкриття дисциплінарної справи чи відмову у її відкритті за зверненням осіб, що мають право на звернення зі скаргою (заявою) щодо поведінки судді, яка може мати наслідком відповідальність судді відповідно до Закону, або за власною ініціативою, після набрання чинності цього Закону, якщо із дня вчинення суддею проступку або порушення присяги минуло не більше п’яти років».

Проект порушує принцип незворотності дії закону, у разі коли він погіршує правове положення осіб. Також маємо вкотре зазначити, що останнім часом сумною практикою, яка порушує базові принципи юридичної техніки, стало закріплення важливих матеріальних та процесуальних норм у прикінцевих положеннях законопроектів про внесення змін, де такі норми не можуть міститися жодним чином.

Проект 4305 від 25.03.2016 (Тетерук А. А.) про внесення змін до Кримінального процесуального кодексу України (щодо строків розгляду клопотання про застосування запобіжного заходу).

Як зазначається в пояснювальній записці, метою і завданням прийняття проекту є уточнення строків розгляду клопотання про застосування запобіжного заходу, встановлених статтею 186 КПК України та недопущення зловживання підозрюваним або обвинуваченим своїми процесуальними правами з метою свідомого та невиправданого скорочення строків розгляду слідчим суддею, судом клопотання про застосування, зміну запобіжного заходу. Для цього запроваджується нова редакція зазначеної статті: «1. Клопотання про застосування або зміну запобіжного заходу розглядається слідчим суддею, судом протягом дванадцяти годин з моменту надходження такого клопотання, але не пізніше сімдесяти двох годин з моменту фактичного затримання підозрюваного, обвинуваченого або з моменту надходження до суду клопотання, якщо підозрюваний, обвинувачений перебуває на свободі, чи з моменту подання підозрюваним, обвинуваченим, його захисником до суду відповідного клопотання. 2. У разі якщо після надходження до суду клопотання про застосування або зміну запобіжного заходу, підозрюваний, обвинувачений, його захисник подає до суду клопотання про реалізацію прав, передбачених статтею 42 цього Кодексу, строк розгляду такого клопотання не зараховується до загального строку розгляду клопотання про застосування запобіжного заходу. 3. У разі якщо після надходження до суду клопотання про застосування або зміну запобіжного заходу, за вимогою підозрюваного, обвинуваченого йому забезпечується невідкладне надання медичної допомоги, перебування у медичному чи психіатричному стаціонарі, в прядку, визначеному цим Кодексом, строк надання такої допомоги чи перебування на стаціонарному лікуванні не зараховуються до загального строку розгляду клопотання про застосування запобіжного заходу. 4. У випадках, передбачених частинами другою, третьою цієї статті, суд оголошує перерву в судовому засіданні із обов’язковим фіксуванням часу початку та закінчення такої перерви в порядку, встановленому цим Кодексом».

 

Охорона здоров’я

 

Проект 4306 від 25.03.2016 (Гончаренко О. О.) про внесення змін до деяких законодавчих актів України (щодо запровадження додаткових обмежень при реалізації алкогольних напоїв та вдосконалення положень, що встановлюють відповідальність за порушення правил торгівлі алкогольними напоями чи тютюновими виробами).

Пропонується в статті 1 Закону України «Про державне регулювання виробництва і обігу спирту етилового, коньячного і плодового, алкогольних напоїв та тютюнових виробів» виключити положення, які встановлюють, що для реалізації пива немає необхідності мати мінімальну площу торгового залу не менше 20 кв. м., а також викласти в новій редакції статтю 15-3, доповнивши її зокрема положенням про те, що забороняється продаж пива (крім безалкогольного), алкогольних, слабоалкогольних напоїв, вин столових та тютюнових виробів також і «у період з 22:00 до 08:00 (крім закладів ресторанного господарства), а у дні державних свят з 18:00 до 08:00 (для пива (крім безалкогольного), алкогольних, слабоалкогольних напоїв, вин столових)» та «на об’єктах дорожнього сервісу, що є складовими міжнародних та національних автомобільних доріг загального користування (крім закладів ресторанного господарства, розташованих в приміщеннях таких об’єктів дорожнього сервісу) за межами населених пунктів (для пива (крім безалкогольного), алкогольних, слабоалкогольних напоїв, вин столових)». Також пропонується у частині 2 статті 156 замінити перелік правопорушень на відсилання до вимог статті 15-3 Закону України «Про державне регулювання виробництва і обігу спирту етилового, коньячного і плодового, алкогольних напоїв та тютюнових виробів».

 

Питання сільського господарства та земельних справ

 

Проект 4286 від 22.03.2016 (Кабінет Міністрів України) про внесення змін до Закону України «Про особливості державного регулювання діяльності суб’єктів підприємницької діяльності, пов’язаної з реалізацією та експортом лісоматеріалів» щодо встановлення правових засад обліку та реалізації лісоматеріалів з метою дотримання вимог Угоди про асоціацію між Україною та Європейським Союзом.

Пропонується скасувати тимчасову заборону експорту лісоматеріалів у необробленому вигляді; запровадити реалізацію лісоматеріалів, необроблених підприємствами – постійними лісокористувачами, на аукціонних торгах для резидентів України та на аукціонних торгах для нерезидентів України (при цьому на аукціонні торги для нерезидентів України підприємства – постійні лісокористувачі виставляють нереалізований обсяг лісоматеріалів необроблених, на аукціонних торгах для резидентів України; запровадити єдину державну систему електронного обліку деревини. Як зазначається в пояснювальній записці, передбачається, що проект дасть змогу «розв’язати проблемні питання щодо регулювання відносин у сфері гармонізації відносин із СОТ, функціонування єдиної державної системи електронного обліку деревини, реалізації та експорту лісоматеріалів». Утім, зміни зводяться лише до скасування статті 2-1 та повного оновлення статей 2 та 3 зазначеного в назві закону. Ними, окрім підтвердження заборони вивезення за межі митної території України лісоматеріалів та пиломатеріалів цінних та рідкісних порід дерев, знімаються інші заборони та вводяться загальні правила процедур продажу.

Автори огляду підтримують зауваження і пропозиції, викладені у відповідному висновку ГНЕУ, зокрема щодо недоречності суто економічного підходу до лісів без врахування їхнього водоохоронного, захисного, санітарно-гігієнічного, оздоровчого, рекреаційного, естетичного та виховного знасенння. Крім того, цілком логічно звертається увага на те,що зобов’язання України перед СОТ в рамках ГАТТ та перед ЄС в рамках Угоди про асоціацію щодо скасування кількісних обмежень, на які посилається уряд, мають виконуватися комплексно, стосовно усього законодавства.

Проект 4296 від 23.03.2016 (Бублик Ю. В.) про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо визначення цільового призначення земельних ділянок, зайнятих полезахисними лісовими смугами.

Пропонується статтю 4 Лісового кодексу України після частини першої доповнити новою частиною другою такого змісту: «Віднесення земель, зайнятих захисними насадженнями лінійного типу, за своїм цільовим призначенням до певної категорії земель здійснюється відповідно до земельного законодавства, на підставі рішень органів державної влади та органів місцевого самоврядування, які передають ці землі у власність, надають у користування, а також створюють об’єкти природоохоронного та історико-культурного призначення». Водночас частину другу статті 55 Земельного кодексу України пропонується доповнити пунктом «б» такого змісту: «захисними насадженнями лінійного типу, крім тих, які надані та використовуються для потреб лісового господарства». Як зазначається в пояснювальній записці: «В даний час в користуванні сільськогосподарських товаровиробників перебуває 5,7 тисяч гектар полезахисних лісосмуг, які не мають власника. Це спричинено протиріччями між лісовим та земельним законодавством в частині визначення цільового призначення земельних ділянок, зайнятих полезахисними лісовими смугами. Діючим законодавством також не передбачено механізм використання таких земель, що зумовлює неможливість органів місцевого самоврядування, як власників, управляти цим майном, незаконне їх використання з боку інших осіб, вирубку та винищення лісових смуг. Реальний шлях вирішення питання стосовно подальшої життєдіяльності полезахисних лісових смуг та інших захисних насаджень органи місцевого самоврядування вбачають, як варіант – віднесення земель, зайнятих захисними насадженнями лінійного типу за своїм цільовим призначенням до певної категорії земель на підставі рішень органів державної влади та органів місцевого самоврядування, які передають ці землі у власність, надають у користування, а також створюють об’єкти природоохоронного та історико-культурного призначення». Відповідно, очікується, що прийняття проекту «сприятиме охороні та відновленню полезахисних лісових смуг та інших захисних насаджень шляхом зменшення водної та вітрової ерозії ґрунту, захисту сільськогосподарських полів від природних негараздів, надходження додаткових коштів у місцеві бюджети»

Зазначимо, що проект певною мірою спрямований на вирішення тих же питань, що й проект 4253 від 17.03.2016 (Фролов М. О.) про внесення змін до Земельного кодексу України (щодо розмежування земель державної та комунальної власності) (див. Бюлетень № 65).

 

Проекти з інших питань

 

Проект 4282 від 21.03.2016 (Міщенко С. Г.) про внесення змін до статті 40 Закону України «Про регулювання містобудівної діяльності» (щодо забезпечення житлових прав громадян).

Проект по суті є альтернативним проекту 4243 від 16.03.2016 (Бублик Ю. В.) про внесення змін до Закону України «Про регулювання містобудівної діяльності» щодо пайової участі (див.: Бюлетень № 65).

Проектом передбачається доповнити частину 2 зазначеної статті таким положенням: «Замовник, який має намір щодо будівництва на земельній ділянці у відповідному населеному пункті, багатоквартирного будинку зобов’язаний безоплатно передавати до комунальної власності відповідного населеного пункту 1,25 відсотка від загальної площі житлових приміщень збудованого будинку, крім випадків, коли до пайової участі не залучаються замовники визначені частиною п’ятою статті 30 цього Закону». Крім того, в новій редакції пропонується викласти частину 7, замінивши чинний текст «Органам місцевого самоврядування забороняється вимагати від замовника будівництва надання будь-яких послуг, у тому числі здійснення будівництва об’єктів та передачі матеріальних або нематеріальних активів (зокрема житлових та нежитлових приміщень, у тому числі шляхом їх викупу), крім пайової участі у розвитку інфраструктури населеного пункту, передбаченої цією статтею, а також крім випадків, визначених частиною п’ятою статті 30 цього Закону» наступним «Органам місцевого самоврядування забороняється вимагати від замовника будівництва надання будь-яких послуг не передбачених цим Законом».

Проект 4282-1 від 21.03.2016 (Голубов Д. І.) про внесення змін до статті 40 Закону України «Про регулювання містобудівної діяльності» (щодо безоплатної передачі до комунальної власності відповідного населеного пункту частини житлових приміщень у спорудженому будинку)

Альтернативний попередньому. Пропонуєтся викласти в новій редакції частини 6: «6. Розмір пайової участі у розвитку інфраструктури населеного пункту, встановлений органом місцевого самоврядування для замовника, складає: 1) 6 відсотків загальної кошторисної вартості будівництва об’єкта – для нежитлових будівель та споруд; 2) 2 відсотки загальної кошторисної вартості будівництва об’єкта – для житлових будинків» та 7: «7. Крім пайової участі у розвитку інфраструктури населеного пункту замовник будівництва (житлових будинків) безоплатно передає до комунальної власності відповідного населеного пункту частину житлових приміщень у спорудженому будинку в розмірі 2 відсотка від загальної площі житлових приміщень такого будинку. Безоплатна передача не поширюється на багатоквартирні будинки, де умовами інвестиційного конкурсу уже передбачено передачу житлових приміщень» вказаної статті. А також доповнити новими абзацами частини 9 та 10: «Два відсотка від загальної площі житлових приміщень у спорудженому будинку передаються до комунальної власності відповідного населеного пункту після прийняття об’єкта будівництва в експлуатацію» та «Порядок використання житлових приміщень, безоплатно переданих до комунальної власності відповідного населеного пункту, встановлюють органи місцевого самоврядування» відповідно.

Проект 4284 від 21.03.2016 (Вілкул О. Ю.) про внесення змін до статті 142 Податкового кодексу України в зв’язку з прийняттям нової редакції Закону України «Про зайнятість населення».

Проект є похідним від проекту 4279 від 18.03.2016 (Вілкул О. Ю.) про внесення змін до Закону України «Про зайнятість населення» (нова редакція) та інших пов’язаних законодавчих актів (див. Бюлетень № 65).

Пропонується зазначену статтю доповнити пунктом 142.4 такого змісту: «Звільняється від оподаткування прибуток соціальних підприємств, отриманий від продажу (постачання) товарів, виконання робіт і надання послуг, (крім підакцизних товарів), послуг із поставки підакцизних товарів, отриманих у межах договорів комісії (консигнації), поруки, доручення, довірчого управління, інших цивільно-правових договорів, що уповноважують такого платника податку здійснювати постачання товарів від імені та за дорученням іншої особи без передачі права власності на такі товари, де протягом попереднього звітного (податкового) періоду кількість працівників з числа категорій громадян, зазначених у частині першій статті 14 Закону України «Про зайнятість населення», які мають там основне місце роботи, становить не менш як 50 відсотків середньооблікової чисельності штатних працівників облікового складу. Зазначені підприємства мають право застосовувати цю пільгу за умови включення їх до переліку соціальних підприємств центрального органу виконавчої влади, що забезпечує формування державної політики у сферах трудових відносин, соціального захисту населення. Підприємства, на які поширюється дія цього пункту, реєструються у відповідному контролюючому органі в порядку, передбаченому для платників цього податку».

Проект 4285 від 22.03.2016 (Кабінет Міністрів України) про внесення змін до деяких законів України у сфері використання ядерної енергії.

Згідно з пояснювальною запискою, проектом пропонується внесення змін до Законів України «Про використання ядерної енергії та радіаційну безпеку» та «Про дозвільну діяльність у сфері використання ядерної енергії». Метою проекту проголошується удосконалення процедури видачі документів дозвільного характеру на здійснення діяльності у сфері використання ядерної енергії, приведення її у відповідність із Законом України «Про адміністративні послуги», а також оптимізація дозвільної діяльності у сфері використання ядерної енергії, спрощення умов ведення бізнесу (дерегуляція), пов’язаного із використанням ядерної енергії. Передбачається закріпити на рівні закону: перелік та вимоги до документів, необхідних для отримання документів дозвільного характеру; платність надання документів дозвільного характеру; кінцевий строк надання документів дозвільного характеру; перелік підстав для відмови у наданні документів дозвільного характеру тощо.

Утім, значний обсяг (36 сторінок) і доволі специфічний зміст проекту не дає змоги докладно охарактеризувати і належно оцінити його в рамках цього короткого огляду.

Проект 4287 від 22.03.2016 (Іванчук А. В.) про внесення змін до Закону України «Про захист економічної конкуренції» щодо удосконалення процедур контролю за концентрацією суб’єктів господарювання.

Передбачається, що заява про надання дозволу на узгоджені дії, концентрацію суб’єктів господарювання може бути не прийнята і повернена заявнику або залишена без розгляду, якщо «до учасника концентрації застосовуються спеціальні економічні та інші обмежувальні заходи (санкції) відповідно до Закону України «Про санкції»». З цієї ж причини підлягає закриттю без прийняття рішення по суті розгляд справи про узгоджені дії, концентрацію суб’єктів господарювання. Як зазначається у пояснювальній записці до проекту, він спрямований на створення правових механізмів недопущення легітимації придбань та злиттів суб’єктів господарювання за участю осіб, до яких застосовуються санкції, під час здійснення контролю за концентраціями суб’єктів господарювання.

Пропозиції видаються загалом слушними, але слід погодитися з ГНЕУ в тому, що з точки зору юридичної техніки вони підготовлені неналежно і потребують доопрацювання.

Проект 4214-2 від 24.03.2016 (Євлахов А. С.) про внесення змін до Бюджетного кодексу України щодо застосування по всій території України експерименту з фінансування реконструкції, поточного ремонту автомобільних доріг загального користування державного значення.

Проект формально є альтернативним проектам 4214 від 14.03.2016 (Лунченко В. В.) про внесення змін до розділу VІ «Прикінцеві та перехідні положення» Бюджетного кодексу України (щодо фінансового забезпечення реалізації заходів з розвитку автомобільних доріг загального користування державного значення) та 4214-1 від 16.03.2016 (Жолобецький О. О.) про внесення зміни до пункту 33 розділу VІ «Прикінцеві та перехідні положення» Бюджетного кодексу України (щодо експерименту в Миколаївській області з фінансового забезпечення реконструкції, поточного ремонту автомобільних доріг загального користування державного значення). Проте на відміну від названих проектів він містить не уточнення конкретних видатків щодо реконструкції та поточного ремонту автомобільних доріг, через що ці проекти і не коментувалися в попередніх Бюлетенях, а загальні норми щодо фінансування таких реконструкції та ремонту.

Пропонується експеримент з фінансування реконструкції, поточного ремонту автомобільних доріг загального користування державного значення за рахунок митних надходжень (спрямовуються 50 відсотків суми перевиконання загального обсягу щомісячних індикативних показників надходжень митних платежів) здійснювати по всій території України, а не лише у Волинській, Львівській, Одеській і Чернівецькій областях та місті Києві. Відповідно зазначається, що розподіл податку буде здійснюватися не залежно від надходжень конкретних митниць, як за чинною нормою, а у порядку, встановленому Кабінетом міністрів України.

Ініціатори проекту зазначають, що оскільки експеримент показав дуже позитивні результати, тому доречним буде поширення дії цього експерименту на інші регіони України. Однак вони не враховують те, що доходи різних областей від митниці дуже різні, що зумовлено передусім географічним чинником. Відповідно ті суми, які зароблять понадпланово митниці окремих областей, будуть розмиті серед усіх, що відразу призведе до зникнення інтересу до активізації такої діяльності.

Проект 4302 від 24.03.2016 (Данченко О. І.) про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо обробки інформації в системах хмарних обчислень.

Проектом впроваджується нова правова категорія «система хмарних обчислень», яка визначається як «система хмарних обчислень – система, в якій реалізується модель забезпечення дистанційного доступу на вимогу до спільної сукупності динамічно розподілюваних та налаштовуваних обчислювальних ресурсів (включаючи внутрішньосистемні мережі, сервери, сховища даних, прикладні програми та послуги), які можуть бути оперативно надані і вивільнені, через глобальні мережі передачі даних із мінімальними управлінськими діями та/або мінімальною взаємодією з надавачем хмарних послуг». Для цього майже повністю змінюється Закон України «Про захист інформації в інформаційно-телекомунікаційних системах», оскільки зміни вносяться в 9 з 13 статей та у преамбулу Закону, а також додається нова стаття 9-1 «Обробка та захист інформації в системі хмарних обчислень». Також пропонується внести до названого закону ряд уточнюючих та редакційних змін, які не завжди виглядають логічними. Крім того, в Законі України «Про захист персональних даних» пропонується визначити, що розпорядником персональних даних у разі оброблення інформації в системі хмарних обчислень є фізична особа, у тому числі фізична особа – підприємець, юридична особа (резидент або нерезидент), яка відповідно до договору щодо надання хмарних послуг здійснює обробку інформації в системі хмарних обчислень».

Маємо погодитися з ініціаторами проекту в тому, що чинний Закон України «Про захист інформації в інформаційно-телекомунікаційних системах» 1994 року встиг морально застаріти, але запропоноване внесення численних «точкових» правок лише ускладнить законодавство. Водночас, поза увагою законотворців лишилися аспекти взаємодії між хмарними обчислювальними ресурсами (хоча відносини між власниками систем є об’єктом регулювання в чинному законі), а така взаємодія є цілком можливою (переміщення інформації, розподільне зберігання чи дублювання інформації тощо). З огляду на це, проект видається недостатньо продуманим. Водночас його поява є черговим сигналом про необхідність законотворчих робіт у відповідному напрямі.

 Поділитися