«Війна» з добровольцями

Те, що зараз відбувається в Україні, інакше не назвеш, як божевільний безлад. Держава у вигляді Головної військової прокуратури, і її керівника Анатолія Матіоса чомусь прицільно переслідують добровольців, особливо бійців батальйону «Айдар». Перепрошую, а хто винний  у тому, що добровольці були кинуті напризволяще? «Зверху» ними ніхто не керував, от і виконували вони розпорядження усіляких Мельничуків чи ще когось.

Але, не зважаючи на анархію, саме добробати відстояли Україну в 2014 році, інакше російські війська могли бути вже під Києвом, бо діючої боєздатної армії на той час не було.

У Харкові в СІЗО утримуються 10 добровольців – бійців батальйону Айдар. Проти них порушено кримінальну справу, яку розглядає Ленінський районний суд. І ось за невідомих причин суд зробили закритим. Айдарівці оголосили голодування протесту і вимагають, щоб суд відбувався у відкритому режимі. Їх вимоги підтримує харківський «Правий сектор», представник якого звернувся до ХПГ. Постає питання: навіщо приховувати від громадськості цю справу? Чого боїться суд? Якщо бійці-добровольці в чомусь винні – то це треба відкрито довести в суді. А якщо їм просто шиють якійсь кримінал, то про це повинне знати суспільство. Бо ми вже маємо справу Юрія Гукова – добровольця  Айдару, проти якого висунуті безпідставні і просто смішні обвинувачення. ХПГ свого часу домоглося його звільнення, але справа досі знаходиться в суді, її затягують, і невідомо, коли цей театр скінчиться. Але навіщо все це Україні, та ще у військовий час, коли кожна людина, здатна її захищати, на вагу золота?

А як поводить себе наша міграційна служба? Вже не перший раз ми чуємо про те, що міграційна служба відмовляє у  у наданні громадянства добровольцям із Росії, які воюють на нашому боці, і, звичайно, не можуть повернутися до Росії. Їм необхідні посвідчення громадян України. Але ДМС відсилає їх чомусь до російської амбасади, затягує процес видачі документів.

В радянські, сталінські часи ДМС давно б звинуватили в шкідництві чи шпигунстві. А як це трактувати інакше? Але я думаю, що ми маємо справу зі звичайним українським безладдям і тупим свавіллям чиновництва, яке за 25 років незалежності зовсім не змінилося.

Але Україна не в тій ситуації, коли можна терпіти або вибачати, бо страждають не тільки люди, а й боєздатність, і імідж України. Важко сказати, що думають про це все Президент Порошенко, Прем’єр Гройсман, новий Генеральний прокурор Юрій Луценко, на якого, до речі, ми покладаємо великі сподівання. Але все це тягнеться і тягнеться, і кінця не видно.

У той самий час в Харкові знов почали затримувати на вулицях студентів і доправляти їх до військкоматів. Ми вже рік тому поклали цьому край. І от, знову «здоровенькі були»

Україна просто не виживе, якщо її тупе, ненажерливе чиновництво буде продовжувати свою хибну працю «на благо Родины». Хтось повинен не тільки зупинити наше чиновництво, а краще замінити таких чиновників і набрати нових – молодих і працездатних людей. Для яких слова «права людини» не є маргінальним терміном диваків – правозахисники, а невід’ємна від практики реальність.

І робити це треба зараз і терміново. Бо Україні ніколи роздумувати і відкладати на завтра. Це – її життя.