MENU
Гаряча лінія з пошуку зниклих безвісти в Україні
Документування воєнних злочинів в Україні.
Глобальна ініціатива T4P (Трибунал для Путіна) була створена у відповідь на повномасштабну агресію Росії проти України у лютому 2022 року. Учасники ініціативи документують події, у яких є ознаки злочинів згідно з Римським статутом Міжнародного кримінального суду (геноцид, злочини проти людяності, воєнні злочини) в усіх регіонах України

Подібні статті

Три года со дня убийства Анны ПолитковскойЄвропейський суд з прав людини розглядатиме справу загибелі Політковської по сутіДокори Москві за безкарні убивства журналістівПрисяжные оправдали обвиняемых по делу ПолитковскойАдвокати: Убивця Політковської працював на ФСБСкандал у справі Політковської: суддю можуть зняти, а присяжних розпуститиСправа Політковської - судять, але кого…Суд по делу Анны Политковской продолжится 17 ноябряМитинг памяти Политковской7 ОКТЯБРЯ 2006 ГОДА БЫЛА УБИТА АННА ПОЛИТКОВСКАЯЖурналисты всего мира примут участие в акции памяти Политковской30 августа - день рождения Анны ПолитковскойОна останется с намиДень памяти Анны ПолитковскойВспоминать запрещеноУ Росії зірваний міжнародний форум пам’яті Анни ПолітковськоїВшануй пам’ять загиблої журналістки хвилиною мовчанняГанна Політковська номінована на премію Сахарова за 2007 рікОрганизатора митинга в память Анны Политковской будут судить из-за большого количества участников акцииКолеги Анни Політковської не згодні з версією Генерального прокурора Росії

Десяті роковини замовного вбивства Ганни Політковської - питання, що залишилися без відповіді

08.10.2016   
Яра Скрипник
10 років тому, 7 жовтня 2006 року була вбита відома російська журналістка та правозахисниця – Ганна Політковська. Пані Політковська уміло поєднувала журналістську і правозахисну діяльність . Багато років була спеціальним кореспондентом «Нової газети», зокрема щільно займалася проблемами Чечні. Писала гострі, незручні для діючої влади, матеріали – низку репортажів, що стосувалися конфлікту у регіоні. Пізніше репортажі змінилися на документальні книги - «Подорож до пекла. Чеченський щоденник», « Друга чеченська» та «Чечня: ганьба Росії». Жінка допомагала родичам загиблих солдатів відстоювати власні права у суді. За таку непохитність та жагу до правди у Чечні її поважають досі.

10 років тому, 7 жовтня 2006 року була вбита відома російська журналістка та правозахисниця – Ганна Політковська. Пані Політковська уміло поєднувала журналістську і правозахисну діяльність . Багато років була спеціальним кореспондентом «Нової газети», зокрема щільно займалася проблемами Чечні. Писала гострі, незручні для діючої влади, матеріали – низку репортажів, що стосувалися конфлікту у регіоні. Пізніше репортажі змінилися на документальні книги - «Подорож до пекла. Чеченський щоденник», « Друга чеченська» та «Чечня: ганьба Росії». Жінка допомагала родичам загиблих солдатів відстоювати власні права у суді. За таку непохитність та жагу до правди у Чечні її поважають досі.

З 2003 року журналістка відкрито почала звинувачувати нинішнього президента Чеченської республіки Рамзана Кадирова у ряді злочинів – таких як, викрадення людей, вбивства, здирництво. Пізніше Кадиров у славнозвісному інтерв’ю назвав її «власним ворогом» . Політковська була занадто неугодною з усіх боків - агресивно критикувала державний курс Росії та особисто Володимира Путіна, не боялася, здається, нічого – відкрито звинувачувала вищі владні ешелони у теракті на Дубровці, що забрав життя майже двох сотень людей. Правозахисниця тоді брала активну участь у перемовинах с терористами, а пізніше допомагала сім’ям постраждалих віднайти справедливість. У неї взагалі було загострене почуття справедливості. За це їй неодноразово погрожували, залякували, переслідували - і нарешті домоглися того, чого так жадали. Політковська за бажання рятувати людей заплатила аж занадто високу ціну.

Ганна Степанівна була вбита у ліфті власного будинку. Кілер розстріляв журналістку впритул, випустивши із пістолету Макарова чотири кулі, одна із яких була направлена в голову. Вбивство викликало широкий суспільний резонанс в країні та за її межами. Версії щодо мотивів вражали власною різноманітністю, враховуючи професійну діяльність вбитої – це і чеченська влада, в особі Рамзана Кадирова – як уже зазначено вище, журналістка відкрито звинувачувала його в ряді тяжких злочинів. До того ж, остання публікація у «Новій газеті» стосувалася чеченських бойовиків, а наступним матеріалом із циклу повинен був стати репортаж про тортури у регіоні. Але після вбивства увесь фактичний матеріал для статті було вилучено із редакції правоохоронними органами та знищено. Розглядалися також версії про причетність російської влади та Заходу. Відпрацьовувалися версії про те, що вбивство – справа рук тих, кого вона завдяки власним текстам позбавила теплого крісла і зручної посади.

Майже одразу після вбивства Генеральний прокурор РФ, який займався цією справою, упевнено заявив, що «замовник - ворог Росії з числа олігархів, які переховуються за кордоном». Цю версію усі радісно підтримали, включаючи і самого Рамзана Кадирова. Таким чином, можливим замовником вбивства назвали Бориса Березовського,котрому було начебто вигідно виставити російську владу у поганому світлі напередодні виборів. Інших кандидатур на роль звинуваченого у слідства не було – будемо чесними – воно й не надто жадало їх шукати. Сам Березовський із самого початку категорично відмовлявся від будь-яких закидань. І згодом версія із «олігархічним слідом» таки розвалилася… А яка була перспектива. Однак, найголовніше, що поки тривала «мишача метушня», було втрачено дорогоцінний час.

Майже через рік після вбивства прокурор Юрій Чайка сповістив громадськість «про розкриття злочину». По офіційній версії замовне вбивство організували та здійснили представники «алазанського злочинного угрупування», які займалися подібними справами професійно. На чолі банди стояв чеченський «кримінальний авторитет» Хож-Ахмед Нухаєв разом із поплічниками. Замовлення отримав товариш Нухаєва - Магомед Дімельханов. Він, у свою чергу, передав завдання трьом братам Махмудовим – Тамерлану, Джабраілу й Ібрагіму. Вони в свою чергу додали у цю «смертельну круговерть» шостого учасника – Ахмеда Ісаєва. Таким чином, сформувався «чеченський кістяк» причетних до злочину. Але кількість виконавців, враховуючи складність, зростала в геометричній прогресії. Завдяки зв’язкам одного із учасників до справи приєдналися люди, які були співробітниками Міністерства внутрішніх справ і ФСБ – Сергій Хаджікурбанов, Павло Рягузов і ряд інших виконавців, котрі займалися стеженням за переміщеннями жінки – це Дмитро Лєбедев, Олег Акімов, Дмитро Грачов і Олексій Беркін. Загалом влітку 2007 року було заарештовано 11 людей, але незабаром майже усі вийшли на волю.

Ще майже через два роки після вбивства, у жовтні 2008 року, справа була передана до суду. Із 11 підозрюваних на лаві підсудних опинилися лише троє – брати Джабраїл та Ібрагім Махмудови, а також майор Сергій Хаджікурбанов, якого назвали організатором убивства. В окреме провадження було виділено кримінальну справу стосовно підозрюваного в безпосередньому виконанні вбивства Рустама Махмудова. Він був оголошений в міжнародний розшук. Ім’я замовника за весь цей час не прозвучало жодного разу. Лише боягузливі формулювання «до журналістки мали серйозні претензії великі люди у Чечні». Розглянувши справу по суті захист «у пух і прах» розніс кожен пункт обвинувачення. Колегія присяжних одноголосно виправдала обвинувачених, вказавши що слідству не вдалося довести їх причетність до злочину. Чоловіків відпустили прямо у залі суду. Почався новий виток розслідування. Час продовжував невпинно спливати… Справу повернули на дорозслідування і тільки завдяки наполегливості дітей Ганни Степанівни, а також не без допомоги колег, які високо цінували її як людину і професіонала, і взялися будь-що довести весь процес до логічного завершення – проводили власне розслідування, знайшли ключового свідка по справі, який власне і допоміг у подальшому притягнути до відповідальності винних, хоча і не усіх. Все ще не було назване ім’я замовника. Якісний прорив у ході розслідування відбувся у 2011 році. 31 березня було затримано Рустама Махмудова, якого слідство вважало безпосереднім виконавцем. Влітку того ж року був затриманий підполковник у відставці Дмитро Павлюченков, якому висунули звинувачення у організації вбивства Політковської. Чоловік уклав угоду із слідством, таким чином вивівши себе із під удару. Це дозволило йому перестати вважатися організатором голосного вбивства, а найголовніше – дало право розглядати справу стосовно його особи у особливому порядку. Колишній міліціянт повністю визнав свою провину. Суд засудив Павлюченкова до одинадцяти років позбавлення волі. Цікавим є те, що Дмитро Павлюченков фігурував у процесі із самого початку – у злощасному першому процесі. Але виступав там лише у якості таємного свідка обвинувачення, таким чином, усі допити відбувалися у секретному режимі.

Разом із Павлюченковим на поверхню спливла ще одна, фактично ключова особа по справі – наряду із вищезгаданим уже фігурантами - Хаджікурбановим и братами Махмудовими – організатором виступив підприємець Лом-Алі Гайтукаєв. Саме він за версією слідства виступив засновником злочинного угрупування – учасниками якого стали усі вище перераховані особи. Слідство тривало, розтягнувшись на роки, час продовжував невпинно спливати. Лише через майже сім років із моменту убивства справу відносно замовників і виконавців було передано до суду. Судові тяжби тривали понад рік. І лише 9 червня 2014 року Московський міський суд виніс вирок усім п’ятьом обвинуваченим, котрих визнали цілком винними у скоєні злочину. Організатори Лом-Алі Гайтукаєв і Рустам Махмудов отримали довічні строки ув’язнення; Сергій Хаджікубанов засуджений на 20 років колонії суворого режиму, а брати Рустама Махмумудова – Ібрагім і Джабраїл ув’язнені на 12 і 14 років колонії відповідно. Після винесення вироку справа зійшла нанівець. Відтак за даними соціологічного опитування лише дванадцять відсотків респондентів вірять, що замовника буде знайдено. Пройде ще трохи часу і виросте ціле покоління людей, які навіть знати не знатимуть хто така Ганна Політковська і чому ця сильна, мужня жінка так страшно пішла із життя. «Замовник може спокійно зітхнути і наказати ст ще кого-небудь, якщо, звичайно, вже цього не зробив»… Замовник може робити все що завгодно і з ким завгодно. Після смерті Політковської точка неповернення уже пройдена.

 Поділитися