MENU
Гаряча лінія з пошуку зниклих безвісти в Україні
Документування воєнних злочинів в Україні.
Глобальна ініціатива T4P (Трибунал для Путіна) була створена у відповідь на повномасштабну агресію Росії проти України у лютому 2022 року. Учасники ініціативи документують події, у яких є ознаки злочинів згідно з Римським статутом Міжнародного кримінального суду (геноцид, злочини проти людяності, воєнні злочини) в усіх регіонах України

Рішення Шевченківського районного суду м. Києва від 20 листопада 2000 року у справі за позовом ДАТ "Чорноморнафтогаз" до редакції "Української інвестиційної газети"

04.12.2001   
МІНІСТЕРСТВО ЮСТИЦІЇ УКРАЇНИ

РІШЕННЯ ІМ’ЯМ УКРАЇНИ

20 листопада 2000 року                 Шевченківський районний суд м. Києва


У складі:

Головуючого-судді: Васильєвої Т.М.
При секретарі: Рузіній І.В.
За участю адвоката: Полудьонного М.М.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Києві справу за позовом ДАТ "Чорноморнафтогаз" до редакції "Української інвестиційної газети", Ляшенка Ігоря Володимировича, Алленової Олени Геннадіївни, Капустинського Олексія Валериевича про захист честі, гідності, ділової репутації та відшкодування моральної шкоди, суд –


В С Т А Н О В И В:

15 вересня 1998 року в "Українській інвестиційній газеті" за № 155 була опублікована стаття Олексія Капустинського та Олени Алленової "И с нами дядька Черномор, или почему "Черноморнефтегаз" не хочет в НАК "Нефтегаз Украины".

Ільницький Микола Карлович, ДАТ "Чорноморнафтогаз" звернулись до суду з позовом про захист честі, гідності, ділової репутації та стягнення моральної шкоди з відповідачів.

В обгрунтування позову позивачі послались на те, що в зазначеній статті частково, необ’єктивно і в викривленому вигляді показані дії ДАК "Чорноморнафтогаз" і його керівництва при реформуванні нафтогазового комплексу України, у відношеннях з НАК "Нафтогаз України", у співробітництві з РАТ "Газпром" і потенційними іноземними інвесторами, а також у тій політиці, що проводиться в освоєнні нафтогазових ресурсів шельфу України. Публікація статті з такою дивною і неадекватною назвою "И с нами дядька Черномор (...), вважають відповідачі, з інформацією, яка не відповідає з окремих питань дійсності, спричинила значну матеріальну шкоду ДАТ "Чорноморнафтогаз" та керівнику – Голові правління Ільницькому М.К. Моральна шкода, на думку позивача, полягає в наступному: для ДАТ "Чорноморнафтогаз" як юридичної особи – це шкода діловій репутації підприємства, погіршення відносин з діловими партнерами і потенційними інвесторами, зокрема, з РАТ "Газпром", звуження можливостей подальшого розвитку, загроза зниження обсягів виробництва, скорочення штатів і нарощення напруги в трудовому колективі; для Ільницького М.К. – в постійній тривозі за долю підприємства більш ніж трьохтисячного трудового колективу і власну кар’єру, шкоді особистій репутації напередодні призначення на посаду Голови правління, яке повинно було відбуватися на той час.

Тому відповідачі мають нести відповідальність, передбачену статтями 47-49 Закону України "Про інформацію", у вигляді відшкодування моральної шкоди в сумі 5 млн. грн. на користь ДАТ "Чорноморнафтогаз" та 5 тис. грн. на користь Ільницького М.К. в залежності від ступеню вини кожного з відповідачів.

Судом встановлено, що позовна заява Ільницького М.К. подана з порушенням вимог ст. 137 ЦПК України, оскільки в ній: 1) не вказано місце проживання позивача; 2) не надані докази, що стверджують позов; 3) не конкретизовані позовні вимоги (які саме вислови та твердження є посяганням на честь, гідність та ділову репутацію позивача, якими саме висловами та твердженнями позивачу заподіяно моральну шкоду, в чому вона полягає, не надані докази, що підтверджують розмір моральної шкоди); 4) не надано копій позовної заяви по кількості відповідачів. Крім того, позивачем Ільницьким М.К. не сплачено державне мито за звернення з вимогою про захист честі, гідності та ділової репутації, а також державне мито за стягнення моральної шкоди. Ухвалою суду від 6 жовтня 2000 року позовну заяву Ільницького М.К. було залишено без руху, позивачу встановлено строк для усунення недоліків до 18 жовтня 2000 року з роз’ясненням, що в разі невиконання ухвали в зазначений строк його позовна заява буде вважатись неподаною та повернута йому.

Позивач Ільницький М.К. у встановлений судом строк ухвалу суду від 6 жовтня 2000 року не виконав, через що 20 жовтня 2000 року судом постановлено ухвалу, якою, відповідно до правил ст. 139 ЦПК України, визнано позовну заяву Ільницького М.К. такою, що не подано, та її повернуто Ільницькому М.К.

В судовому засіданні адвокат Полудьонний М.М., який представляє інтереси відповідача Капустинського О.В., заявив суду клопотання про зобов’язання позивача усунути порушення процесуального закону, допущеного ним при поданні позову. Зазначене клопотання було задоволене. Ухвалою суду від 6 жовтня 2000 року позивача – ДАТ "Чорноморнафтогаз" до 10.00 24 жовтня 2000 року було зобов’язано: 1) конкретизувати, які саме вислови і твердження є посяганням на честь, гідність і ділову репутацію позивача; 2) якими саме висловами та твердженнями позивачу заподіяна шкода, в чому вона полягає; 3) з яких міркувань виходив позивач, визначаючи розміри шкоди, та докази, які це стверджують. Крім того, ДАТ "Чорноморнафтогаз" було зобов’язано сплатити державне мито за вимогу щодо стягнення моральної шкоди – в розмірі 0,5 неоподатковуваного мінімуму доходів громадян.

Позивач ухвалу суду від 6 жовтня 2000 року виконав – представив докази сплати державного мита та доповнення до позовної заяви від 9.10.2000 № 16/3535. В зазначеному доповненні позивач конкретизує, які саме відомості, поширені газетою, він вважає такими, що не відповідають дійсності, підриває ділову репутацію підприємства, ображає честь і гідність М.К.Ільницького та всього колективу підприємства. Як зазначено в доповненні до позовної заяви, після опублікування статті РАТ "Газпром" з позивачем більше не співпрацює, а до членів колективу і керівника адресуються питання, пов’язані з недостовірними фактами в статті, що призвело до негативних емоцій у багатьох в колективі, в тому числі у Ільницького М.К. Через це приходиться пояснювати, виправдовуватись, звертатись до сулу.

Відповідачі позов не визнали і проти нього заперечують.

Представник "Української інвестиційної газети", І.Ляшенка та О.Алленової І.Боженко зазначив, що будь-який засіб масової інформації призначений для інформування населення. Стосовно розповсюдженої інформації, позивач не представив жодних доказів, які свідчили б про наявність та розмір ніби-то спричиненої йому шкоди. Не доведено також факт зниження ділової репутації.

Відповідач О.Капустинський зазначив, а його адвокат М.Полудьонний (в дебатах) підкреслив, що журналістом при підготовці оспорюваних матеріалів у повній мірі були дотримані вимоги Законів України "Про інформацію" та "Про друковані засоби масової інформації (пресу) в Україні" щодо розповсюдження достовірної та об’єктивної інформації, як цього вимагає, зокрема, стаття 5 Закону "Про інформацію", статті 3, 26, 37 Закону "Про друковані засоби масової інформації (пресу) в Україні". При підготовці матеріалів до публікації журналістом було зібрано достатньо матеріалів: спірна стаття ґрунтується на матеріалах прес-конференції 18.08.1998 року, на якій М.К.Ільницький відповідав на запитання преси, матеріалах ЗМІ та офіційних документах. Так, зокрема, наявні два протоколи, підписані ДАТ "Чорноморнафтогаз" та РАТ "Газпром" про створення спільного підприємства. Інформація щодо цього, розповсюджена в інших засобах масової інформації, позивачем не оспорювалась. Що стосується співробітництва позивача з британською компанією, то до справи долучені всі документи, які стали джерелом інформації. До речі, в спірній статті викладена точка зору ДАТ "Чорноморнафтогаз" на саму можливість такого співробітництва та його перспективи.

При підготовці оспорюваної статті відповідачем неухильно дотримано вимог статті 5 Закону України "Про інформацію" щодо об’єктивності вміщеної в ній інформації: в статті представлено точку зору більш, ніж однієї сторони. Обсяг і кількість джерел дозволяють журналісту висловити певні оціночні судження. Саме оціночні судження, які за своїм характером є нейтральними (не критичними), позивач і вимагає спростувати. Крім того, на думку співвідповідача та його адвоката, позивач, не будучи в змозі логічно обґрунтувати вимогу про спростування суджень журналіста, визначених ним як неправдивих, сам перекрутив їхній зміст, вдався до їх тлумачень і, фактично, вимагає спростувати власне тлумачення. Про це свідчить той факт, що відомості, взяті з оспорюваної статті, подані позивачем не в цитатах, а у власній вільній інтерпретації.

Слід також враховувати той факт, що підняті в спірній статті питання представляють значний суспільний інтерес як для жителів Криму, так і для населення всієї України. Тому, в контексті дотримання вимог статей 15, 34, 43, 48 Конституції України спірна стаття не лише могла, а й повинна були бути опублікована відповідачами саме в інтересах суспільства. А це, в свою чергу, за умови дотримання принципу об’єктивності, унеможливлює відповідальність за її публікацію.

Тому відповідач і його адвокат вважає, що в діях журналістів, які виразились в написанні спірної статті, та в діях редакції газети з її редагування та опублікування немає складу правопорушення, передбаченого ст.ст. 47 Закону України "Про інформацію" та 7 Цивільного кодексу України, отже – нема підстав для відповідальності газети, її головного редактора та журналістів у вигляді відшкодування нематеріальної шкоди юридичній особі, яка навіть не довела її наявність та розміри.

Диспозиція статті 7 ЦК України встановлює, що спростуванню підлягають лише відомості. Тобто інформація (в широкому розумінні цього слова). Аналогічний об’єкт спростування встановлює і стаття 32 Конституції України і статті 1, 47 Закону України "Про інформацію".

Причому, зазначені відомості повинні обов’язково відповідати певним умовам: ці відомості порочать честь, гідність цих осіб чи ділову репутацію або завдають шкоди їх інтересам. Отже, конструкція складу правопорушення визначена як матеріальна, що включає в себе протиправне діяння, шкоду та причинно-наслідковий зв’язок між першими двома елементами. Склад правопорушення в діях відповідачів відсутній через відсутність протиправного діяння – розповсюдження відомостей, що не відповідають дійсності або викладених неправдиво.

Натомість право на наявність і можливість висловлювання власного судження, оцінки, думки, що, власне, було зроблено, гарантоване статтею 10 Європейської конвенції з прав людини і основних свобод, яка, відповідно до статті 9 Конституції України, є частиною національного законодавства України. Це право закріплене і в статті 34 Конституції України. Оцінка є ставленням особи до певного явища або події, висловленням її поглядів та/або переконань. З огляду на це, висловлення оціночних суджень, не може бути визнано проявом неправомірної поведінки.

Звідси, – на відповідачів в цілому і на О. Капустинського, зокрема, не може бути покладений обов’язок доказування правдивості зроблених ними оцінок, припущень, висловлених переконань. Примушення до доказування оціночного судження порушило б конституційне право на свободу думки. Відповідно до рішення Європейського cуду з прав людини по справі "Лінгенс проти Австрії"(1986 р.) вимогу доведення правдивості оціночних суджень неможливо виконати і така вимога є порушенням самої свободи поглядів, яка є основною складовою права, гарантованого статтею 10 Європейської конвенції з прав людини. Крім того, позивач, як юридична особа, не може мати таких якостей як честь і гідність, що притаманні лише людині як соціальній істоті. Тому, відповідно, позивач не може ставити вимогу про їх захист. Позивачем не подано доказів як зниження рівня ділової репутації внаслідок розповсюдження спірних публікацій, так і наявності такої репутації взагалі. Отже, – в діях відповідачів відсутній склад правопорушення, передбаченого статтею 7 ЦК України, що унеможливлює цивільно-правову відповідальність.

Вислухавши пояснення представників сторін та дослідивши докази по справі, суд вважає позов таким, що не підлягає задоволенню, з наступних підстав.

15 вересня 1998 року в "Українській інвестиційній газеті" за № 155 була опублікована стаття Олексія Капустинського та Олени Алленової "И с нами дядька Черномор, или почему "Черноморнефтегаз" не хочет в НАК "Нефтегаз Украины".

Ільницький Микола Карлович, ДАТ "Чорноморнафтогаз" звернулись до суду з позовом про захист честі, гідності, ділової репутації та стягнення моральної шкоди з відповідачів. Ухвалою від 20 жовтня 2000 року позовну заяву Ільницького М.К. в порядку ст. 139 ЦПК України визнано такою, що не подано, та повернуто позивачеві. Виконуючи ухвалу суду від 6 жовтня 2000 р. ДАТ "Чорноморнафтогаз" уточнило свої позовні вимоги шляхом подання доповнення до позовної заяви, в якому зазначено відомості, які на думку позивача не відповідають дійсності і мають бути спростовані судом:

1) "ГАО "Черноморнефтегаз" не хочет в НАК";

2) "Газета утверждает, что в июне 1998 года "Черноморнефтегаз" и РАО "Газпром" создали СП "Черноморнефтегазшельф" и что российских партнеров не зря допустили к добыче газа на святая святых шельфа месторождения "Штормовое";

3) "Газета делает выводы из беседы с Н.К. Ильницким, что в области разведки и разработки нефтегазовых месторождений на шельфе предприятие уподобилось "собаке на сене";

4) "В газете указано, что "...Вот этой инвентаризации "Черноморнефтегаз" больше всего и страшится, взывая о помощи к крымским властям".

5) "Сам заголовок газеты "И с нами дядька Черномор" оскорбителен для коллектива, предприятия".

В процесі судового розгляду представник позивача відмовився від вимоги про спростування заголовку статті (п.6 доповнення до позовної заяви, а.с.169.).

Зазначена інформація, вважає позивач, підриває ділову репутацію підприємства, ображає честь і гідність всього його колективу. Позивач стверджує, що після опублікування статті РАТ "Газпром" з позивачем більше не співпрацює, а до членів колективу і керівника адресуються питання, пов’язані з недостовірними фактами в статті, що призвело до негативних емоцій у багатьох в колективі. Через це приходиться пояснювати, виправдовуватись, звертатись до суду, тобто позивач вважає, що факту опублікування спірної статті слідує негативний результат для самого позивача, який виразився у названому вище.

В якості доказу розповсюдження недостовірної, на думку позивача інформації, ним суду були надані ксерокопії відповідного числа номерів газети.

В обґрунтування свого права звертатись до суду з певною вимогою, позивач посилався на ст. 37 Закону України "Про друковані засоби масової інформації (пресу) в Україні" та ст. 47-49 Закону України "Про інформацію". Разом з тим, з суті позовних вимог, а також форми звернення (позовна заява, а не скарга) випливає умисел позивача на розгляд справи в порядку позовного провадження на підставі ст. 7 ЦК України .

Відповідно до статті 7 ЦК України, цивільно-правова відповідальність за цією нормою у вигляді покладення обов’язку спростування, на якому наполягає позивач, та відшкодування моральної шкоди настає лише за наявності одночасно трьох складових правопорушення: наявності інформації, що не відповідає дійсності, або викладеної неправдиво, факту її розповсюдження та наслідків розповсюдження такої інформації у вигляді опорочення честі, гідності, ділової репутації особи або завдання шкоди її інтересам. Пункт 3 Постанови Пленуму Верховного Суду України від 28 вересня 1990 р. № 7 (з наступними змінами та доповненнями), зобов’язує суди встановлювати наявність всіх трьох складових такого правопорушення: "При розгляді цивільних справ, порушених в порядку ст. 7 ЦК, суди повинні з’ясувати, чи поширені відомості, про спростування яких пред’явлений позов, порочать вони честь, гідність або ділову репутацію позивача та чи відповідають вони дійсності." Сам склад правопорушення, визначений ст. 7 ЦК України, є матеріальним. Тому повинен існувати причинно-наслідковий зв’язок між протиправним винним діянням та негативними наслідками.

Відповідно до ч. 1 ст. 7 ЦК України об’єктом протиправного посягання виступають невідчужувані особисті немайнові права: право на наявність та захист честі, ділової репутації, право на повагу до гідності. З буквальним філософським тлумаченням понять "честі" як суспільної оцінки соціальних, моральних і духовних якостей людини та "гідності" як самооцінки особою своїх соціальних, моральних якостей як члена суспільства погодився і позивач. Отже, ці права виникають внаслідок оцінки суспільством або самооцінки якостей та діяльності лише фізичної особи і не можуть бути притаманними юридичній особі. Тому суд вважає, що заявлена в цьому позові вимога про захист честі та гідності "Чорноморнафтогаз" не може бути задоволена судом у зв’язку з відсутністю об’єкту посягання.

Суд відзначає, також, що позов по даній справі заявлений юридичною особою Державним акціонерним товариством "Чорноморнафтогаз". У відповідності до ст. 4, 104 ЦПК України трудовий колектив означеного підприємства, за умови дотримання процедури, встановленої його установчими документами і ЦПК України, не позбавлений права звернутися з позовом до суду. Повноважень на представництво інтересів трудового колективу ДАТ "Чорноморнафтогаз", оформлених згідно з вимогами глави 12 ЦПК України, позивач суду не представив. Отже, трудовий колектив ДАТ "Чорноморнафтогаз" не уповноважував позивача виступати від його імені. Тому твердження позивача про те, що оспорювані позивачем публікації зачіпають честь і гідність трудового колективу ДАТ "Чорноморнафтогаз", не можуть бути взяті судом до уваги як такі, що висловлені не уповноваженою на це особою.

Стаття 30 ЦПК України встановлює обов’язок сторони довести суду наявність тих обставин, на які вона посилається як на підставу своїх вимог. За диспозицією ст. 7 ЦК України на відповідача покладається лише обов’язок довести правдивість розповсюдженої ним інформації. Щодо обов’язку доведення інших обставин, які свідчать про наявність чи відсутність правопорушення, закон виключень не встановлює. Отже, в даному випадкові, обов’язок довести наявність факту посягання на ділову репутацію позивача законом покладений саме на нього.

Відповідно до спільного наказу Фонду державного майна України та Державного комітету України з питань науки і технологій № 969/97 від 27.07.95 р. ділова репутація (гудвіл) належить до нематеріальних активів об’єктів права користування економічними, організаційними та іншими вигодами. Отже, її вартість та зниження її вартості мають бути визначені в балансі підприємства як вартість (зміна вартості) нематеріальних активів.

Позивачем суду не представлено доказів зниження рівня ділової репутації внаслідок оспорюваної публікації. В судовому засіданні представник позивача, стверджуючи про посягання відповідачами на ділову репутацію ДАТ "Чорноморнафтогаз", натомість, заявив, що не може подати суду будь-яких доказів своїм твердженням. Сума відшкодування моральної шкоди визначалась, виходячи з мінімального рівня, який би міг задовольнити трудовий колектив.

Виходячи з наведеного, суд вважає, що публікація оспорюваної статті або будь-яких її частин жодним чином не вплинула на рівень ділової репутації позивача. За цих умов, суд приходить до висновку, що в діях відповідачів з підготовки та опублікування (розповсюдження) спірної статті відсутній склад правопорушення, передбачений статтею 7 ЦК УРСР. Отже, відсутні і підстави для притягнення їх до цивільно-правової відповідальності у вигляді зобов’язання спростування спірної статті або будь-якої з її частин та відшкодування моральної (немайнової) шкоди.

Частиною першою статті 7 ЦК України встановлено, що спростуванню можуть підлягати лише відомості, тобто інформація. Зазначена норма встановлює обов’язок відповідача довести правдивість саме інформації. Під інформацією ст. 1 Закону України "Про інформацію" розуміє "документовані або публічно оголошені відомості про події та явища, що відбуваються у суспільстві, державі та навколишньому природному середовищі".

Суд вважає, що за своїм змістом оспорювані позивачем речення є оціночними судженнями і думками (висновками) журналіста, правдивість яких не може бути доведена, як того вимагає ст. 7 ЦК України. Підґрунтям до надання журналістом таких оцінок стали інформація та судження, викладені М.К.Ільницьким на прес-конференції 18.08.98, офіційні документи, матеріали преси тощо.

Відповідно до статті 34 Конституції України та статті 10 Європейської конвенції з прав людини і основних свобод, яка, згідно зі статтею 9 Конституції України, є частиною її внутрішнього законодавства, право на оприлюднення поглядів, оцінок, думок, суджень має будь-яка особа. З огляду на це, висловлення оціночних суджень, якщо вони не містять елементів образи фізичної особи, не може бути визнано проявом неправомірної поведінки. Тому опублікування журналістом О.Капустинським оспорюваних позивачем суджень не може бути розцінено судом як порушення обов’язків журналіста, передбачених ст. 26 Закону України "Про друковані засоби масової інформації (пресу) в Україні".

В даних умовах суд приходить до висновку, що примушення до спростування оціночних суджень порушило би гарантоване Конституцією України, міжнародно-правовим актом право на вираження думок і поглядів та призвело би до встановлення опосередкованої цензури, забороненої статтею 15 Конституції України.

На підставі викладеного, керуючись ст.ст. 15, 32, 34 Конституції України, ст. 10 Європейської конвенції про захист прав людини і основних свобод, ст.7 ЦК України, сі .ст. 15, ЗО, 62, 202,203 ЦПК України, суд –

ВИРІШИВ:

В задоволенні позову відмовити.

Рішення може бути оскаржено до Київського міського суду через районний суд протягом 10 днів.
 Поділитися