Імперія великого брата

Демократія іноді може набувати потворних форм. Демократія часто вироджується у свою ж протилежність – тоталітаризм. Іноді народ втомлюється від демократії і в нападі якогось суспільного, мало чим вмотивованого мазохізму починає відмовлятися від свободи. Народу хочеться НЕСВОБОДИ. Народу хочеться гільйотин, тюрем, заборон, порушень прав. І професія стукача в цей час стає найбільш престижною. Що, може, пересічному обивателю в царській Росії або в добу Керенського жилося настільки зле, що йому був потрібен Ленін із його більшовиками? Або чому соціал-демократ (ДЕМОКРАТ!!!) Беніто Муссоліні еволюціонував у фашистського диктатора? А стара добра ліберальна Австрія: чому саме тут народився Адольф Гітлер? Невже "теорія маятника" (за демократією має обов’язково настати тоталітарна смуга) справджується завжди і на 100 %?

Сполучені Штати нині пронизані якоюсь епідемією абсурду, яка продиктована страхом і панікою перед можливими новими атаками терористів. Глузд втрачається повсюди – навіть на побутовому рівні. Відчувається комплекс "великого брата", який мав би за всім спостерігати. Заможне й успішне суспільство, яке звикло бачити ворогів – підступних, лихих, здатних убити – лише в бойовиках, виявилося неготовим до того, аби захистити себе і своє майно. Звичайно, для захисту є поліція й армія. Але боротися з терористами ці структури не здатні. І ось тепер пересічний обиватель, поїдач гамбургерів і хот-догів, користувач Windows і розкішних авто, чекає, коли голос нізвідки скаже йому: "Живи спокійно. Великий брат дивиться на тебе". У американців тоді виникне почуття впевненості і задоволення.

Свого часу Тарас Шевченко написав відому фразу "Єдиномислія подай!", на що великий пересмішник Козьма Прутков (члени цього літературного гурту, брати Жемчужникови й Олексій Толстой, були затятими українофілами) відгукнувся сатиричним Проектом Закону "Про запровадження Єдиномислія в Росії". Тепер "єдиномисліє" панує у Сполучених Штатах. І вся нація починає думати за одним і тим же шаблоном. Стає моторошно. Згадуються старі радянські часи, коли трудящі гнівно засуджували інакодумців, звинувачуючи їх у всіх смертних гріхах. Та ж ситуація і в США. Ведучий популярного шоу скептично висловлюється про доцільність бомбових ударів у Афганістані – і наступного ж дня змушений публічно каятися-вибачатися перед розгніваними шанувальниками. Як так? Чому він сумнівається в тому, у чому не можна сумніватися?

СNN та інші компанії запроваджують цензуру і майже не показують мирних жителів у Афганістані, поранених і вбитих під час бомбардувань. Цензура розповсюджується на пісні і тексти, у яких згадуються слова "бомбардування", "літак", "вогонь", "війна", "смерть". Під заборону потрапляють навіть окремі пісні "Бітлз". Суспільству дозують інформацію. Війна проходить тихо і мирно, і гинуть лише таліби. Усе це нагадує якусь віртуальну гру у війну. Однак мені здається, що саме тепер американське суспільство опинилося на межі безодні, за якою – тоталітаризм. Це суспільство готове відмовитися від значної кількості здобутих свобод задля того, аби було "єдиномисліє" і поменше крові. Йосиф Бродський свого часу охарактеризував цей стан суспільства влучною фразою: "Мы пирог свой зажарим на чистом сале, ибо так вкуснее. Нам так сказали". Нам так сказали. Тобто їм, американцям, сказали, що має бути саме так, а не інакше. І навіщо думати? Усе і так зрозуміло: хто – "свій", а хто – "чужий".

Геніальний сценарій запровадження нового ладу в Америці. Ладу, коли всі всім задоволені, не критикують президента і його адміністрацію і вважають головною причиною свого – навіть не лиха, ні – дискомфорту зовнішні чинники. Якби не було Осами бін Ладена – його б мали вигадати. Такого собі комп’ютерного персонажа, який один протистоїть цілому світові, цілій Америці, цілому суспільству.

Ну, невже у цьому суспільстві не знайдеться жодної нормальної людини, жодної особи, яка вигукне: "Не вірю! Не може навіть дуже заможний чоловік самотужки здійснити все те, що на нього повісили. І не може цілий народ страждати лише за те, що тоталітарний уряд його країни дав притулок людині".

Невже Великий брат із оруелівської повісті може стати новим символом Америки, посунувши на другий план Статую Свободи?

.Сумно. Американці протягом своєї історії неодноразово вже давали світу гідні подиву прояви прагнення до свободи. І, можливо, тимчасове затьмарення суспільної свідомості виявиться справді тимчасовим. Принаймні мені б дуже хотілося в це вірити.

І все ж чомусь згадується Осип Маковей: "Невже ви волю ціните так мало, що вам життя так осоружне стало?" . Сумно.

INDEX 15-21 листопада 2001 року | Postup