Безкоштовна праця не робить студента гожим

Ви склали вступні іспити та за результатами конкурсного відбору зараховані в ВНЗ. Ви — студент! Вас запрошують на першу зустріч з деканом вашого факультету. Важка атмосфера вступних іспитів, хвилювання та безліч побоювань, навіяних чутками про всеохоплюючу корумпованість викладачів, та неможливість вступу без хабара на бюджетне відділення, минають дуже швидко. Ви фізично відчуваєте важливу перемогу та сповненні радістю з приводу того, що, на думку близьких родичів та друзів, зекономили кучу грошей…

І от декан виступає перед першокурсниками, говорить про досягнення факультету та його вихованців, про історію ВНЗ і факультету, розповідає про навчання на ньому та дає деякі організаційні вказівки. Під час цього виступу й повідомляється саме студентам бюджетного відділення про необхідність відпрацювати 1-2 тижні (а іноді й більше!) на господарських роботах. Навіть батьки новоспечених студентів, які присутні в актовому залі або аудиторії, у більшості своїй не розуміють, що права і свободи їх дітей, щойно ставших студентами, брутально порушуються. А якщо хтось наважиться задати запитання про законність такої дивної вимоги адміністрації ВНЗ, відповіді з посиланням на закони, укази чи постанови не буде. Вам все одне скажуть: „Ви повинні“, а розвинута під час вступних іспитів уява малюватиме репресії з боку викладачів та адміністрації, або навіть виключення з ВНЗ.

Ще й водночас певна соціальна дискримінація, тому що відпрацювати повинні тільки студенти бюджетної форми навчання. І це породжує дуже багато цілком слушних і справедливих запитань.

Є ще й інша можливість — сплатити зовсім невеликий грошовий внесок замість відробітки. Саме так часто роблять мешканці інших міст, яким недешево обійдеться проживання та харчування під час такої примусової праці.

Як правило, під час відробітки студенти займаються прибиранням приміщень, миють вікна, допомагають під час ремонтних або будівельних робіт, виконують інші види непрестижної та дешевої роботи. Зате технічний персонал, що повинен виконувати такі роботи, отримує заробітну платню, при тому не працює сам, а тільки керує студентами.

Вже коли розпочнуться заняття, ви дізнаєтеся, що дехто із спритних студентів під час обов’язкової роботи був „хворий“ або від’їздив в інше місто, але йому ніхто нічого за це не сказав і, навіть, не примусили сплатити той невеличкий внесок чи відпрацювати встановлену кількість днів відробітки. Що лише підкреслює „обов’язковість“ цієї праці.

На жаль, використання примусової та безкоштовної праці студентів на цьому не закінчується. Якщо вам не поталанило, і у вашому ВНЗ будують новий корпус, Ви будете працювати на будівництві. Якщо немає будівництва, будете прибирати приміщення або територію. Мотивація цієї примусової праці є можливість покарання з боку деканату, а головною причиною необхідності такої праці адміністрація називає недофінансування з державного бюджету. У деяких ВНЗ використання примусової і безкоштовної праці стало повсякденністю, так саме як і намагання зібрати з студентів грошові внески, які невідомо куди витрачаються, бо ніякої фінансової звітності немає.

Спробуємо дати такі практиці правову оцінку. Відповідно до ст.8 Конституції України: „Конституція України має найвищу юридичну силу. Закони та інші нормативно-правові акти приймаються на основі Конституції України і повинні відповідати їй. Ст. 19 закріплює, що „правовий порядок в Україні ґрунтується на засадах, відповідно до яких ніхто не може бути примушений робити те, що не передбачено законодавством.“ Ст.43 Конституції України однозначно закріплює норму: „Використання примусової праці забороняється“, тобто дії адміністрації ВНЗ стосовно студентів є протиправними і такими, що порушують норми Конституції України.

Подальша деталізація цього явища „примусова праця“ та обов’язкове скасування цієї практики закріплені у Конвенції МОП № 29 „Про примусову та обов’язкову працю“ та Конвенції МОП № 105 „Про скасування примусової праці“, ратифіковані в Україні відповідно 09.06.1997 р. і 05.10.2000 р. Описана ситуація стосовно примусової праці студентів суперечить ст.ст.112, 121,14, 17 Конвенції МОП № 29 та ст.1 п.п. а,в,е, ст.2 Конвенції МОП № 105.

Що ж може зробити студент, не дуже обізнаний з юридичними механізмами захисту прав і свобод людини у такому випадку?

Найпростіше, що намагаються зробити студенти — це просто уникнути примусової праці, посилаючись на хвороби, сімейні проблеми й таке інше.

На наш погляд, треба зробити інакше: по-перше, вимагати від адміністрації пояснень на підставі яких документів (хоча б наказу ректора, розпорядженню декана, але обов’язково у письмовій формі) відбувається залучення студентів до примусової праці, чи погоджений цей наказ із профспілками, чи є дозвіл інспектора з охорони праці і саме які умови праці вказані в цих документах — на який термін залучаються студенти, робочий час, температура у приміщенні, видача спецодягу. І обов’язково — хто відповідає за техніку безпеки під час роботи студентів. Як правило, ніякого наказу немає, а навіть якщо він є, то в ньому порушені перелічені умови праці.

По-друге, якщо у вашому ВНЗ або у вашому місті є правозахисні організації, ви повинні звернутися до такої організації. Звісно ж, що такими справами повинні, перш за все, займатися профспілки, але на жаль вони перетворилися на додаток адміністрації і на них розраховувати важко.

Слід пам’ятати, що проблема дотримання прав і свобод людини багато в чому залежить від Вас, перш за все, від усвідомлення Вами необхідності захищати власні права і свободи, від Вашої наполегливості у захисті цих прав.

Від редакції „ПЛ“: Ми публікуємо статтю Б. Бондаренка, який є головою Жовтневого осередку ЛОГО УСС „Студентське братство Луганщини“. Маємо надію, що найближчим часом зможемо розповісти читачам про конкретні справи луганського молодіжного осередку.