Парламентські вибори: як це відбувалося у Польщі

Нещодавно відбулися вибори у наших сусідів — білорусів. У „ПЛ“ № 25 (245) була надрукована стаття Олексія Свєтікова, який розповів про свої враження від виборів Президента Білорусі, в яких п.Свєтіков брав участь як спостерігач.
Тепер ми знайомимо читачів „ПЛ“ із спостереженнями Володимира Щербаченко, учасника проекту „Спос-терігачі з України здобувають польський досвід моніторингу парламентських виборів“. Ми вважаємо, що ця інформація напередодні початку виборчої кампанії може бути корисною, особливо, якщо порівнювати вибори в Білорусі та Польщі.
До якого „берега“ пливе у своєму виборчому процесі Україна? Ось головне запитання, на яке нам всім треба відповісти.

Кілька тижнів тому в Польщі відбулися парламентські вибори. Відшуміли перші пресові повідомлення про прихід до влади у сусідній країні оновлених комуністів та про радикалізацію їхнього парламенту. Надходить час поглянути на ці вибори без гарячковості та з прицілом на власну реальність, адже незабаром нас чекають власні перегони.

Про польські вибори в Україні писали і говорили досить багато. Не лише через те, що Польща один з наших найважливіших сусідів. Чимало українців мали можливість поспостерігати за виборами особисто. Сьогодні Польща належить до тих країн, до яких вже не надсилають офіційних міжнародних спостерігачів. Виборчий процес настільки прозорий і демократичний, що у спостерігачах немає потреби. Натомість подихати повітрям демократії та дечому повчитись на вибори приїхало чимало українських журналістів, громадських діячів, депутатів.

Авторові цієї статті теж пощастило стати учасником проекту „Спостерігачі з України здобувають досвід моніторингу польських виборів“, який реалізовував Інститут на підтримку демократії у Східній Європі (IDEE) за фінансового сприяння українського та польського відділень Фонду Сороса. Отже, на виборах у Польщі українці побачили іншу політичну реальність.

Інша реальність

Здавалося б Польща — це зовсім поруч. Призвичаївшись, оточуючих можна зрозуміти без перекладача. З картин польських музеїв на вас дивляться польські шляхтичі, які як дві краплі води схожі на козацьких старшин з українських підручників історії. Від комуністичної ідеології наші країни відмовились майже одночасно. Багато чого у Польщі видається близьким і рідним, проте багато чого в сусідній країні вже зовсім не так, як у нас. Особливо це помітно на виборах.

Так, на виборах польські партії не підробляють підписи на свою підтримку, керівники підприємств не змушують своїх працівників робити „правильний“ політичний вибір, а правлячі політичні партії після виборів можуть легко опинитись поза парламентом. Саме так цього разу і сталося: урядові „Унія свободи“ та „Акція виборча солідарність — правиця“ не набрали критичної кількості голосів і не пройшли до сейму.

Учасникам нашої групи знадобилося кілька днів, наповнених зустрічами з польськими політиками, держслужбовцями, депутатами і кандидатами в депутати, журналістами, аби зрозуміти, що задавати запитання на кшталт: „Як командири ваших військових частин змушують голосувати солдат?“ чи „Яким чином фальсифікуються вибори у вашому воєводстві?“ — в Польщі сьогодні вже просто немає сенсу.

Виборці

Скільки ми були у Польщі, стільки нас не полишало запитання: чому тут з демократією все гаразд, а ми, м’яко кажучи, маємо з цим проблеми?

Хоча немає простих відповідей на складні запитання, проте дещо все-таки вдалося збагнути.

Як ми з’ясували: польське законодавство та реальність залишають можливості для різноманітних виборчих фальсифікацій. І час від часу навіть виникало бажання дати „дружню пораду“ польським знайомим тим, як можна виправити хід голосування на окремо взятій дільниці. Проте, навіть якби ми й не утрималися від поширення пострадянських „ноу-хау“ в галузі виборчих фальсифікацій, поляки, напевно, ними б все одно не скористалися. В сусідній країні застосовувати такі технології вже просто не прийнято.

Це не означає, що в Польщі ніхто не порушує виборче законодавство. В день виборів на одній з дільниць нам вдалося зафіксувати порушення. Члени виборчої комісії під час видачі бюлетенів забували попереджати виборців, що два дні тому самоусунувся один з маловідомих регіональних виборчих блоків. Інформація про цей факт була розповсюджена на дільниці, проте члени комісій зобов’язані були додатково попереджати про це громадян.

Навряд чи подібний недогляд суттєво вплинув на хід виборів. Так само як важко порівняти подібне порушення в Польщі з шаленим адміністративним тиском і пачками фальшивих бюлетенів на нашій Батьківщині.

Поляки свідомо відмовляються від можливості фальсифікувати вибори і досить суворо дотримуються норм законодавства, бо цінують демократичний лад, в якому живуть.

Вибори і гроші

Як відомо, гроші — це стратегічний ресурс. Великою мірою саме від них залежить те, як пройдуть вибори і якими будуть їх результати. Парламентські перегони обійшлися країні в 90 млн. злотих ($20 млн.). Грошей не вистачало, і на окремих дільницях доводилось робити виборчі урни зі звичайних картонних коробів. Проте на результати це не вплинуло.

Перед цьогорічними виборами законодавство в цій сфері стало дещо жорстокішим, насамперед в тих моментах, які стосуються контролю за передвиборчими фондами партій і кандидатів. Згідно із законом, кандидат до парламенту мав витратити на власну кампанію не більше 50 000 злотих (1 злотий = 1,2 гривні). В разі, якщо витрати були більшими, горе-кандидата очікував штраф в 50 000 та 2 роки в’язниці.

При тому що держава суворо слідкує за передвиборчими витратами політичних партій і політиків, вона не є для них злою мачухою і щедро наділяє їх коштами.

Так, партіям, що навіть не пройшли до парламенту, тобто не набрали 5% голосів (блоки — 8%), але перетнули 3-відсотковий бар’єр, держава повертає 80% коштів, офіційно витрачених на вибори. До того ж такі партії одержують до майбутніх парламентських виборів щорічне фінансування. Розмір цих субсидій залежить від кількості набраних голосів, кожен з яких оцінюється по визначеній кількісній шкалі від 10 до 1,5 злотих.

В разі, якщо буде доведено, що хоча б один з партійних кандидатів серйозно порушив виборче законодавство, то фінансової субсидії позбавлять всю партію. Зрозуміло, що для потенційних порушників ризик надто великий.

На відміну від України, польська держава підтримує політичні партії і стимулює їх розвиток. Бо політичні партії роблять політику прозорою і зрозумілою для звичайних виборців. Адже саме партії несуть пряму і сувору відповідальність за невдалу політику власних урядів. Власне це ми і побачили на минулих виборах.

При цьому в Польщі ніхто не нарікає на те, що в країні кількість партій приблизно така сама, як і в Україні. І у них існують партії на кшталт Конгресу польських ескімосів, але основними гравцями є близько десятка політичних угруповань.

Ще одним важливим аспектом політичної ситуації є незалежність Державної виборчої комісії (аналога нашої — ЦВК). Членами цього органу є судді Конституційного суду Польщі. Місячна зарплата такого судді становить 5,7 середніх польських зарплат, а це 10-12 тис. злотих. На пенсії за суддею зберігається 75% зарплати. Гадаю, цифри досить красномовно говорять про те, що польському судді значно менше доводиться зважати на сторонні думки, аніж його українським колегам.

Як бачимо, великі гроші в політиці далеко не завжди є злом. Питання лише в тому, хто і на що витрачає ці кошти, та як контролюються ці витрати.

ЗМІ і дослідницькі центри

Свій вагомий внесок в загальну здорову атмосферу виборів роблять і польські ЗМІ. Загальне їх становище є суттєво кращим аніж українських. В Польщі виходить кілька щоденних загальнодержавних газет накладом в десятки тисяч примірників, обсягом у десятки шпальт. Найбільші з них — „Газета виборча“, „Супер-експрес“, „Річ Посполіта“, „Трибуна“. Хоча кожна з поважних газет має свою політично-світоглядну орієнтацію, проте жодна з них не дозволяє собі однобоко висвітлювати події чи замовчувати діяльність певних політичних сил. Те саме стосується і телебачення. В щоденних випусках новин можна було побачити представників усіх політичних сил, які претендували на місця у парламенті, навіть якщо вони нічого сенсаційного не заявляли. В Польщі преса, що претендує на статус незалежної і демократичної, зобов’язана дотримуватися принципу паритетності.

Так само, як і у нас, популярними в Польщі є соціологічні прогнози результатів виборів. В країні цим займаються три серйозні дослідницькі центри, один з яких — державний. Незважаючи на певні відмінності в прогнозах (до 3%), представники соціологічної науки були досить одностайними щодо результатів виборів. Найбільшими огріхами виявилась переоцінка успіхів польських соціал-демократів, яким „накинули“ від 6 до 8 зайвих відсотків голосів, та недооцінка польських радикалів (як лівих — „Самооборона“, так і правих „Ліга польських родин“). Знов — таки, в Польщі на відміну від нас навмисним оприлюдненням „дутих“ відсотків соціологи не захоплюються.

Вибори вчать

Традиційно вибори вчать. Вчать тих хто виграє і тих хто програє, тих хто проголосував і хто злегковажив своїм голосом, вчать поляків і вчать громадян України. Вчать тому, що роз’єднані політичні партії голосно програють. Вчать тому, що політики мусять пам’ятати, що люди не хочуть жити весь час в стані революцій. Якщо люди і прагнуть реформ, то таких, що несуть добробут. Зрештою вибори вчать тому, що їхній результат залежить від самих виборців, від їхнього бажання жити краще і не терпіти таку владу, яка їм не подобається. Нам часу вчитись майже не залишилось.

Варшава — Торунь, Польща