І такий індекс потрібен.

(Відкритий лист колишньому слідчому Кіровоградської обласної прокуратури п.Олегу Туменко від колишнього в’язня сумління каральної психіатрії Вілена Очаківського)

Шановний пане Олег!

Відверто кажучи, спочатку я був щиро здивований, коли зустрів Ваше прізвище серед постійних авторів "ПЛ" — відомих правозахисників і дисидентів-відсидентів. А потім подумалося таке: "А чому це Туменко мусить ховатися у тіні, коли Дмитро Павличко, колишній автор антибандерівських поезій, — тепер націоналіст, більший за обох Степанів — Бандеру і Хмару. Коли екс-головкомсорг України Анатолій Матвієнко тепер перевершує у своєму "соборному" патріотизмі і русофобії тих же двох Степанів та ще й на додаток Левка Лук’яненка.

Але особливо мене вразила публікація у "ПЛ" № 14-2001, в якій йдеться про запропоновану Вами майже алхімічну формулу індексу рівня боротьби з корупцією.

З огляду на Ваш багаторічний досвід слідчого (слідчим, як і шпигунам, притаманна неабияка пам’ять), певен, Ви не забули той лютневий день 83-го, коли Ви завітали в адмінкорпус Кіровоградського СІЗО на допит гр-на Очаківського Вілена Яковича, звинуваченого за ст.1871 КК УРСР.

І все ж, з Вашого дозволу, на всякий випадок, нагадаю про ту пригодницьку зустріч. про допит, який так і не відбувся.

Олег Туменко : Вілен Якович, слідство по Вашій справі триває — тому я маю задати Вам декілька запитань.

Вілен Очаківський : Дивно. Якась незбагнена ситуація. Яке може бути слідство, коли місяць тому, в Одесі, мене визнали душевнохворим, непідсудним (тут я брав Вас, вибачте, "на понт", бо, звичайно, ніхто мені не доповів про висновок комісії судмедекспертизи, очолюваної професором Д.І.Майером). Це, по-перше, а, по-друге, я відмовляюсь відповідати на запитання слідства, допоки не одержу відповіді на всі 23 скарги, які я направив прокуророві Кіровоградської області.

О.Т .: А звідки Ви взяли, що Вас визнали душевнохворим? Це не так (а тут вже Ви, шановний пане Олег, "брали мене на понт", бо Вам достеменно був відомий висновок медичної експертизи, замовлений в КДБ: шизофренія, безперервно текуча, параноїчний варіант.).

В.О.: Повторюю, допоки не отримую відповідей на всі мої скарги і клопотання, на жодне з Ваших запитань не відповідатиму.

А що сталося зі мною далі, Ви, мабуть, знаєте, як і ваш колего, мій перший слідчий, а тепер слідчий з особливо важливих справах ГПУ Валерій Михайлович Корелов. Бо такі дисидентські справи у Вашій прокуратурі траплялись не часто-густо, а тим більш моя "політзеківська одісея" була екзотично розписана у московській "Комсомолке" і в кіровоградському "Молодому комунарі". Мабуть пробігли очима ці опуси, але совісті(?) вони ні Вашої, ні Корелова не зачепили: "А що ми могли зробити інакше — такий був час (цитую В.М.Корелова)". До речі, а чи не забули Ви ще одну нашу зустріч в коридорі Кіровоградської облпрокуратури в січні 1991 року?

В.О .: Олег Миколайович Туменко? Слідчий обласної прокуратури, який намагався взяти мене "на понт" в лютому 83-го?

О.Т .: Так, це я, Вілену Яковичу. У вас виняткова пам’ять: ми бачилися лише один раз та й то хвилин 5 — 10.

В.О .:Дякую за комплімент. Дійсно, на пам’ять не бідкуюсь та й Ви, я бачу, не з забувах.

А тепер переходжу до справи, означеної у заголовку мого листа.

Може Ви, маститий фахівець-правник, та ще й постійний автор "ПЛ", візьмете на озброєння і таку правозахисну формулу (індексу відправлення соціальної справедливості щодо жертв політично-психіатричних репресій 70-80-х років)?

Х=1000(A2+B4+C8+.)/Y

Де: Y — загальна кількість посадових осіб (колишніх "партайгеноссе", слідчих, прокурорів, суддів, психіатрів-експертів і лікуючих-катуючих, яких було притягнуто до відповідальності за політично-психіатричні репресії.

А, В, С — сумарна кількість осіб, винних у політичних репресіях, за рахунок яких було б сплачено матеріальну компенсацію за моральну шкоду, спричинену їхньою боротьбою з "антирадянщиною".

За браком площі на шпальтах "ПЛ" я не наводжу перелік персоналій, яким я зобов’язаний не тільки моральною шкодою, а й шкодою моєму здоров’ю і моєї родини.

А що сказати про "Y" у знаменнику Вашої-моєї формули? Безумовно, цей "Y" = 0. Та й, всупереч правилам математики, "Х" теж нульовий. Абсолютно!

А взагалі, пане Олег, я зла на Вас і Ваших "сотоварищей" по Легіону А,В, С не маю, більш того по-християнськи вже всім вам вибачив. Так будьте ж християнами і ви. Покайтеся і спокутуйте свою вину перед вашими колишніми жертвами. Побійтесь Бога. Звичайно, Кучмофеміда Вам не загрожує.

Редакція ПЛ переслала цей лист панові Туменку і отримала від нього відповідь, яку ми вирішили надрукувати з редакційним коментарем.

Думаю, что письмо В.Очакивского в основном объясняется простым недоразумением. Будучи недостаточно осведомленным о процедуре расследования уголовных дел, он, вероятно, полагает, что я определенный период расследовал уголовное дело, по которому он был обвиняемым. Фактически это не так. В 70-е — 90-е годы случаи арестов инакомыслящих были чрезвычайно редкими. Полагаю, что, весьма ориентировочно, один в год на 5-10 млн. населения. И абсолютное большинство следователей таких дел и в глаза не видели. Мне также никогда не довелось держать в руках ни одного такого дела.

Моя причастность к делу Очаковского сводится только к выполнению в порядке отдельного поручения его единственного допроса совершенно нейтрального характера предположительно несколько минут. А при допросе в порядке отдельного поручения следователь знает не всю информацию по делу, а только часть. И не из первоисточников, а в изложении. Дело Очакивского я в свое производство никогда не принимал, никаких постановлений по делу не выносил, его не расследовал. Я это дело даже не видел и предметно судить о нем не могу.

Таким образом, фактических оснований для моей переписки с В.Очакивским нет.

Коментар "ПЛ": Ми публікуємо лист шановного пана Вілена Очаківського, хоча зовсім не згодні з його оцінкою тих давніх подій. Ми бачили слідчих прокуратури тут у Харкові, яким на початку 80-х доручали вести справи дисидентів. Таких справ було дуже небагато, і вели їх, як правило, певні слідчі, які були визначені КДБ.

Розмова з таким слідчим ніяк не могла скінчитися за п’ять чи десять хвилин. Отож пан Туменко по всьому виглядає людиною, в цій справі абсолютно випадковою. Враховуючи те, що в Кіровограді дисидентів було ще менше, ніж у Харкові (ми знаємо тільки шановного п. Вілена Очаківського), на місці п. Туменка міг опинитися будь-хто із слідчих. А ось вести справу міг тільки "довірений" слідчий.

Тобто такі самі претензії, як до п. Туменка можна загалом мати до всіх слідчих, до всіх працівників в МВС, суду й т.ін., які працювали на таких місцях у ті часи. Як між іншим і до всіх громадян, які не були дисидентами, сиділи на партійних зборах або політзаняттях, брали участь у фіктивних виборах Рад народних депутатів тощо.

У 1994 році п.Туменко був чи не єдиним представником від прокуратури, який виступав за скасування смертної кари, і ми із задоволенням працюємо з ним, як з постійним кореспондентом, і, при тому, зовсім не завжди згодні з усіма думками, які він висловлює.

Час зараз інший. На останніх виборах Президента України саме в’язні сумління активно підтримали колишнього генерала КДБ п.Марчука, який свого часу працював не в міській прокуратурі, як Олег Туменко, а в п’ятому управлінні КДБ. Вони підтримували політика, який, як їм бачилося, відповідає інтересам державотворення.

Отож, що ми обираємо: спробу зрозуміти один одного, чи навпаки суцільну громадську конфронтацію?

Цікаво, що по суті статей п.Туменка автор листа нічого не заперечує. Отож може будемо більш конструктивними і менш завзятими?

Інна Сухорукова