MENU
Гаряча лінія з пошуку зниклих безвісти в Україні
Документування воєнних злочинів в Україні.
Глобальна ініціатива T4P (Трибунал для Путіна) була створена у відповідь на повномасштабну агресію Росії проти України у лютому 2022 року. Учасники ініціативи документують події, у яких є ознаки злочинів згідно з Римським статутом Міжнародного кримінального суду (геноцид, злочини проти людяності, воєнні злочини) в усіх регіонах України

Сім "love stories" з діяльності приймалень КВУ на Луганщині

23.12.2001   
Олексій Свєтіков, м. Сєвєродонецьк

Історія I.Працівник сєвєродонецької приймальні ЛОВ КВУ приймав участь як представник відповідача у судовому розгляді позову колишнього начальника сєвєродонецької міліції М.Фролова до пенсіонера О. Новохатського. Позов міліціонером було подано про захист честі та гідності у зв’язку зі зверненням Новохатського (підписанням колективного звернення) через народного депутата Ю.Іоффе до Міністерства внутрішніх справ із вимогою провести ротацію Фролова та з негативною оцінкою роботи Фролова. Позов включав вимогу спростування відомостей, розповсюджений через звернення, та стягнення моральної шкоди у тисячу гривень.

Усвідомлюючи, що суд не може бути не упередженим, представник відповідача побудував захист на тому, що довести причетність Новохатського до складення листа не можливо, і що читання листа, зміст якого невідомий, не можна вважати розповсюдженням інформації. І через це настоював на тому, що Новохатський не може нести будь-яку відповідальність по цьому позову.

По справі було проведено 4 слухання із загальним часом засідань 10 годин. Нарешті, головна частина справи була улагоджена на позасудовій зустрічі позивача та представника відповідача, після чого позивні вимоги щодо Новохатського були зняті позивачем у повному обсязі. Але він настоював, що інформація, яка містилась у листі, не є достовірною, і в цьому суд задовольнив його вимоги. Представник приймальні не вважав за необхідне супротивитись цьому, бо це не мало ніяких наслідків ні для Новохатського, не для будь-кого ще (крім Фролова).

Історія II.9 січня 2001 року на сайті "Політична Україна" інформаційною службою ЛОВ ВГО КВУ "ЛуганськІнформ-КВУ" була розміщена інформація про проведений у Сєвєродонецьку мітинг протесту проти запуску установки з утилізації й знищення непридатних пестицидів і за розпуск парламенту – з ініціативи міського голови В.Грицишина. Мітинг завершився сутичкою частини його учасників із міліцією, і спостерігачі КВУ прогнозували, що наслідками доведеться займатися громадській приймальні.

18 січня секретаря міському КПУ С.Дьякова, який очолював протидіючу владі групу мітингуючих, спробував затримати в будинку виконкому міліціонер – для доставки в міліцію й складення протоколу про адмінпорушення. Дьяков звернувся за телефоном у приймальню КВУ, працівник якої переговорив по телефону з міліціонером і переконав останнього, що затримувати Дьякова немає підстав, і що той сам з’явиться в міськвідділ — з адвокатом і письмовими поясненнями по справі.

З пояснень міліціонера (якому керівництво міськвідділу доручило скласти протокол про адмінпорушення) стало відомо: Дьякову інкримінується, що начебто він на протязі 2,5 хвилин провів несанкціонований мітинг — після завершення мітингу, організованого виконкомом. А саме з 14-30 до 14-33 пополудню 9 січня. З урахуванням цього у приймальні КВУ було розроблено план захисту і складено й надруковано пояснення, із яких виходило, що в дійсності ніякого мітингу Дьяков не проводив. За версією КВУ, під час мітингу до нього зверталося багато людей, щоб він пояснив, що відбувається, чому не надають слова людям з іншою, ніж в організаторів, позицією, кого саме обрали в комітет із захисту конституційних прав тощо. Тому, за легендою, після закінчення мітингу Дьяков відповів на запитання людей. При цьому йому дійсно прийшлося використати мегафон, бо людей, що задавали питання, було багато. Але мітингом це вважати не можна, бо не мається родових ознак мітингу.

У міськвідділ Дьяков прийшов у супроводі працівника приймальні КВУ, який спробував пояснити питання заступнику начальника міліції Чистоклєтову. Але останній відмовився вислухати представника і почав вимагати, щоб той залишив приміщення. Бо "будуть тут усякі нас повчати". Після цього Дьяков разом с представником приймальні КВУ залишив будинок міськвідділу МВВС, попередньо передавши підписані ним пояснення.

Протокол про адмінпорушення працівниками міліції був складений і переданий до суду. У лютому протокол разом з поясненнями С.Д’якова було розглянуто суддею Змієвським і відхилено — за відсутність складу адмінпорушення.

До речі, за два останні роки це була вже шоста спроба міліції притягнути Дьякова до адмінвідповідальності начебто за порушення порядку проведення мітингів. Аналогічні спроби були у відношенні ще двох осіб. В усіх випадках приймальнею КВУ була надана результативна допомога громадянам, коли їх намагалися притягнути до відповідальності за проведення мітингів – усі справи були виграні в першій чи наглядовій інстанції суду.

Історія III.Другий рік сєвєродонецька громадська приймальня допомагає пенсіонеру Воднєву у поновленні немайнових прав — відмови відділом приватизації виконкому приватизувати квартиру, де він мешкає. На тій підставі, що Воднєв не поставив у паспорті відмітку "Україна". Заяву на неправомірні дії посадової особи Воднєв подав самостійно у листопаді 1999 року, у грудні того ж року позов був відхилений суддею Мєдвєдєвим. При цьому були допущені процесуальні порушення, що і було покладено працівником приймальні в основу касаційного оскарження. Але воно було відхилено. Далі було подано скарги на обласну прокуратуру та на голову обласного суду. Голова обласного суду відмовив в оскарженні рішення суду та постанови касаційної колегії, а прокурор області вніс протест. Протест було відхилено президією обласного суду. До речи, прокурор прекрасно аргументував протест, виклавши правові норми, за якими усі особи, що мешкали в Україні на дату прийняття незалежності, є її громадянами. Використовуючи цю аргументацію, громадська приймальня допомогла Воднєву оформити скарги у Верховний суд та у Генеральну прокуратуру. Верховний суд відмовив у задоволені скарги, а Генеральна прокуратура внесла протест. Протест Генеральної прокуратури Верховним Судом було відхилено. На жаль, відповідь з Верховного суду Воднєв отримав лише через три місяці після розгляду протесту Генеральної прокуратури, коли з запитом щодо долі справи звернулася безпосередньо приймальня ЛОВ КВУ. За цей час строк звернення у Страсбург був пропущений.

Щоб поновити строк, було прийняте рішення ще раз звернутися до суду першої інстанції, але тепер з позовом, а не зі скаргою. Це давало можливість після відхилення позову в судах першої і другої інстанцій звернутися у Страсбург. Був поданий позов на поновлення немайнового права — порушеного права на приватизацію приміщення. В сєвєродонецькому суді позов розглядав той же суддя Мєдвєдєв, який відмовив у прийнятті позову, оскільки предмет вже був розглянутий і мається чинне судове рішення. Була подана касаційна скарга, яка розглядалася 8 березня і несподівано була задоволена. Справа знову повернулася в Сєвєродонецьк. На суді представник приймальні пішов на нетрадиційний крок – попросив суд привести юридичний стан Воднєва у відповідність з його дійсним станом. Бо якщо Воднєв не має право на приватизацію приміщення, бо не є громадянином, то на яких підставах він, що не є громадянином, має прописку, а не вид на перебування, чому приймає участь у виборах і має інші права, передбачені для громадян. Суд триває, і, за нашим переконанням, може бути надзвичайно резонансним.

Історія IV.Неймовірне рішення прийняв сєвєродонецький міський суд у березні. Два роки тому сєвєродончанин С. продав власний автомобіль "Ауді" 1978 року виготовлення, домовившись з покупцем за ціну у $2500. На справді він отримав лише еквівалент $1000 та розписку ще на $1500. Але громадянин, що винен був по цьому паперу, передумав платити і попередив С., що якщо той буде наполягати, то сам заплатить ще більше. Наприкінці 2000 року в сєвєродонецький суд дійсно була подана позивна заява до С. на відшкодування збитків на 36 тис. гривень. До позову був прикладений акт оцінки ремонту машини, на що, за висновками спеціалізованої фірми було потрібно 16 тисяч гривень. Сума зовсім не дивна, якщо робити капітальний ремонт такої коштовної, і досить зношеної машини, що потребує заміни значної кількості основних вузлів. Крім того, були письмова заява позивача про начебто вже придбані ним запасні частини на суму 7 тисяч гривень та вимога відшкодувати значні моральні збитки. Не зважаючи на те, що ні яких документів, що доказують факт придбання запасних частин, позивач не представив (сказав, що придбав їх на базарі), суддя визнала позив на 7 тисяч – посилаючись на закон про захист прав споживачів. Аргументувавши рішення тим, що за загальними принципами торгівлі, якщо угодою куплі-продажу не передбачені обов’язки щодо якості, то проданий товар має бути придатним для користування. Суддя не узяла до уваги кілька суттєвих доводів, що навів відповідач: що самі позивачі не заперечували, що користувалися і користуються машиною і що згідно з правилами торгівлі претензії на якість товару приймаються лише на протязі строку гарантії, який на машину виробництва 1978 року давно скінчився.

На нашу думку рішення судді було завідомо упереджене: навіть, якщо факт несумлінних дій продавця був би доведений, то він міг тільки скасувати угоду зробити, зобов’язавши продавця повернути кошти, а покупця – машину. Цим же рішенням створено вкрай небезпечний прецедент, коли суд зобов’язав продавця не тільки безплатно віддати товар, але й ще заплатити покупцю певну суму за те, що він її безплатно узяв. Що ж до розписки, що давав позивач при придбанні машини (домовленість стосовно ціни була $2500), то суд це питання взагалі не розглядав, а позивач вважає, що вона втратила чинність, оскільки пройшов строк, на який давалася розписка.

В приймальню КВУ С. звернувся з проханням "натиснути" на обласний суд, що ми відмовились робити. Але пораду, як себе вести при касаційному розгляді — дали. 19 квітня 2001 року касаційна інстанція луганського обласного суду відмінила рішення сєвєродонецького міського суду і направила справу на новий розгляд.

Історія V.Із квітня 1998 року почалися митарства стаханівського підприємця Ігоря Орла, власника й керівника однойменного підприємства і, одночасно, засновника й видавця опозиційної до місцевої влади газети "Кадієвка". У ході перевірки транспортні витрати фірми за 2 роки на суму 30 тис. грн., були визнані податківцями, як прихований прибуток - на підставі відсутності маршрутних листів. Той факт, що Положення про застосування маршрутних листів не поширюється на особистий транспорт, податківців не бентежив. 16.06.98 р. була порушена кримінальна справа по ст. 148 ч. 2., на підприємство було накладено непомірний штраф. Як наслідок, воно зупинилося, без роботи залишилися 15 чоловік.

Втім, кримінальна справа до суду так і не дійшла, як не було нікому пред’явлене обвинувачення. Від амністії І.Орел відмовився, і у вересні 1999 м кримінальна справа була благополучно закрита — через відсутність складу злочину. У травні 2000 р. луганська обласна ДПА скасувала штраф і санкції, накладені стаханівською ДПІ на фірму "Орел". Після чого І.Орел, за підтримкою стаханівської громадської приймальні КВУ, подав позов . до стаханівської ДПІ. Про відшкодування морального збитку в сумі 100 тис. грн. У травні 2001 року стаханівський міський суд задовольнив позов частково, зобов’язавши ДПІ виплатити Орлу 10 тисяч гривень моральних збитків. Такий результат для України є, мабуть, унікальним.

Історія VI.Традиційним господарським об’єктом, що контролюють місцеві олігархічні клани, є міські ринки. Але в Сєвєродонецьку з початку 90-х років цей ласий кусень був орендним підприємством. Тобто майно належало облспоживспілці, але було передано для управління орендному колективу. Який і заробляв на ньому свій хліб, вкладаючи значну частину заробленого в розвиток підприємства.

Якийсь час тому представники місцевого істеблішменту вирішили забрати "своє" собі, тобто змінити власника. За змовою з колишнім директором АП Валентиною Малютою (чи вимусивши останню?) було сфальсифіковано протокол зборів орендного колективу (прото-

кол №12 від 14.12.1998 року), за яким колектив начебто погодився з перереєстрацією орендного підприємство в дочірнє.

Про те, що відбулося, орендарі узнали влітку 2000 року, коли новий засновник призначив нового директора підприємства, і почалися безпідставні звільнення з роботи колишніх орендарів та гоніння на тих, що не був звільнений. Водночас швидко розпорошувалося майно, щобуло зароблено колективом за кілька років праці. Якщо ще влітку на банківському рахунку підприємства було майже 100 тис. гривен, то в грудні борг склав 250 тис. гривен. Спроба колективу відстоювати свої права шляхом пікетування чи громадської непокори була припинена із сєвєродонецькою демократичністю – приїхали озброєні автоматами міліціонери, повиштовхували кого треба було з кабінетів, та кількох людей доставили у відділення.

Луганський арбітражний суд влітку виніс постанову, що відміняла перереєстрацію орендного підприємства в дочірнє, але сєвєродонецький виконком обійшов це рішення — рішення про реєстрацію дочірнього підприємства "Сєвєродонецький центральний ринок" було скасовано, а зареєстроване дочірнє підприємство "Централь-

ний ринок Сєвєродонецька".

Громадська приймальня КВУ займається цією справою з вересня 2000 року. За цей час була направлена скарга в Жовтневий суд міста Луганська (пос-

танову цього суду, що вимагала припинити дію постанов про перереєстрацію підприємства та звільнення старого директора сєвєродонецький виконком не виконав), а також скарги членів орендного колективу Декіної, Кучмінської, Боровенського, Літвіненко, Свиридоненко, Левченко та Сенкович у сєвєродонецький суд на незаконні дії службових осіб, що порушили їх права орендарів.

9 грудня сєвєродонецький суд виніс рішення, яким вимоги орендарів були визнані, і рішенням вимагалось негайно (на протязі 5 днів) поновити реєстрацію орендного підприємства.

Історія VII.8 вересня в приймальню звернувся Вадим Миколайович Лєбєдєв з проханням допомогти під час розгляду справи в касаційній інстанції. Раніше (без участі КВУ) заявник звернувся до міського суду з позовом до підприємства "Сєвєродонецька ТЕЦ", вимагаючи списати частину своєї заборгованості по сплаті за опалювання, а також стягнути моральну шкоду та неустойку, мотивуючи це тим, що температура в його квартирі через погане теплопостачання була нижчою, ніж передбачено санітарними нормами (нижче 18 градусів). Суд частково визнав вимоги щодо списання частини боргу, але відмовив щодо моральної шкоди та неустойки. І наклав на позивача обов’язок сплатити держмито. Касаційну скаргу підготував адвокат з адвокатської контори. Після чого заявник звернувся до приймальні КВУ.

Ознайомившись з документами, і з врахуванням "Правил надання населенню послуг з водо-, теплопостачання…", ми порадили заявнику не наполягати на стягнені неустойки (її можна стягнути лише у разі, коли вона передбачена угодою), а особливу увагу обласних суддів звернути на необрунтованості рішення суду першої інстанції про стягнення держмита (бо заява була подана по справі захисту прав споживача, а згідно з декретом "Про держмито" з споживачів, що звертаються з питань захисту прав споживачів, держмито не стягується). Надалі пропонувалось наполягати в суді на правомірності стягнення моральної шкоди, посилаючись на ч. 3 п.3 Постанови Верховного суду України №4 від 31.03.1995.

14 вересня касаційна інстанція відмінила рішення сєвєродонецького міського суду і направила справу на розгляд в суд міста Рубіжне.


 Поділитися