Олекса Тихий повертається

На чому стоїть український світ? На стовпах, якими є подвижники українського духу.

Донбас, який у ХХ столітті був підданий тотальному російщенню через ліквідацію української освіти і "допрісєлєніє" сотень тисяч чужорідного "насєлєнія" у цей, виморений голодом та витолочений репресіями край, — це він дав Україні таких видатних особистостей, як Микола Руденко, Петро Григоренко, Іван та Надія Світличні, Іван Дзюба, Василь Стус. Це вони визначали глибинний український дух цього краю. Вони як стовпи протистояли брудним потокам комуністичної пропаганди, що її вели тисячі вбогодухих борзописців. До їхнього слова — забороненого і глушеного — прислухалися всі духовно живі люди 60-80-х років. Їхні твори поширювалися в самвидаві, вони звучали по радіо "Свобода". І українці Донбасу знали: що є справжнього, непідробного — воно має глибоке національне коріння. Чуже, наносне — воно тут тимчасове, не вічне.

У ряду згаданих вище імен першорядною зіркою світиться ім’я Олекси Тихого — вчителя і правозахисника, який загинув у совєтській тюрмі на Уралі 17

років тому — 6 травня 1984 року. А вже через 5 років, 19 листопада 1989 року, він повернувся у славі разом з Василем Стусом і Юрієм Литвином і був похований на Байковому цвинтарі. Цей чин геніяльно передбачив Василь Стус:

А проте:
ми ще повернемось
бодай —
ногами вперед,
але: не мертві,
але: не переможені,
але: безсмертні.

Що Олекса Тихий повертається в Україну — і то навіки — свідчить поява Благодійного фонду пам’яті Олекси Тихого в Дружківці, поблизу якої, на хуторі Їжівка, він народився 27 січня 1927 року і де він 1 липня 1977 року був засуджений фактично на смерть.

Цей фонд заснували в грудні 1997 року видавництво "Прима-прес", яке видає ґазету "Окно", страхова компанія "АСКО Донбас-Північний", Дружківська організація "Просвіти" та кілька приватних осіб, поміж них колишній учитель О.Тихого, нині вже 90-літній Микола Тимофійович Янко, дійсний член Українського геоґрафічного товариства.

Переважно російськомовна ґазета "Окно", що має своїм девізом "Quot homines, tot sententiae" ("Скільки людей — стільки думок"), була першим місцевим виданням, яке подало правдиву інформацію про свого видатного краянина. Доти ім’я Олекси Тихого якщо згадувалося, то тільки в неґативному змісті. Не дивно, що такі публікації викликали як схвалення, так і спротив, ґазету навіть називали "фашистською". І всі ці відгуки вона чесно публікувала.

Родом із Дружківки відомий скульптор Олександр Павлович Скобликов нині мешкає в Києві. Він автор пам’ятника Миколі Гоголю на Русанівці, академікові Володимиру Вернадському, співавтор пам’ятника морякам Київської річкової флотилії і — ніде гріха подіти — відомого "ярма" — пам’яника "возз’єднанню України з Росією". А також десятків меморіяльних дощок, пам’ятника Тарасові Шевченку в Шарлет де Сюар. Якось у розмові з директором Благодійного фонду пам’яті Олекси Тихого Сергієм Базановим він бідкався, що от є його пам’ятники по всьому світу — а в рідній Дружківці нема. Фонд і запропонував йому взятися за пам’ятник Олексі Тихому. О.Скобликов уже зробив декілька ескізів. Архітектор Фещенко, який будував монумент засновникам Києва над Дніпром, береться за його спорудження.

Потрібні немалі гроші — 20-25 тисяч, як тепер кажуть, "УО". Бо це має бути величний бронзовий монумент на гранітному постаменті, що височітиме на одній із центральних площ Дружківки — Октябрьській (вона має бути перейменована на Олекси Тихого). Це чудове місце, пам’ятник стоятиме на схилі, на фоні неба.

У місцевій пресі Дружківки, Костянтинівки, Донецька, Краматорська, Слов’янська, в усеукраїнській пресі Фонд опублікував низку статей, зав’язалася жвава дискусія. Ідея здобуває все більше прихильників, у тому числі у місцевої влади. Тим паче, що її підтримали знамениті краяни: співголова Комітету допомоги школам Донбасу професор Ратгерського університету (США) Віталій Кейс, лауреат Національної премії ім.Т.Шевченка Надія Світлична, курінь "Верховинки" зі США в особі Роксоляни Сірої — усі вони побували у Фонді. На підтримку ідеї висловився академік, редактор Енциклопедії Сучасної України Іван Дзюба.

У кінці 1998 року Фонд з метою популяризації своєї діяльности та заохочення авторів, які пишуть про правозахисний рух в Україні, організував журналістський конкурс на ліпшу таку публікацію, зокрема, про Українську Гельсінкську Групу, членом-засновником якої був Олекса Тихий. 1999 року публікації надійшли переважно з Донбасу, тоді була присуджена лише третя премія. Минулого ж року, і то під сам кінець, надійшло їх багато. Комісія не впоралася з їх розглядом до дня народження О.Тихого, то присудила премію в день його загибелі.

19 травня в Києві директор Фонду Сергій Базанов та ґенеральний директор страхової компанії "АСКО-Донбас-Північний" Євген Матушевський вручили премії переможцям.

З огляду на відсутність фундаментальних праць з питань правозахисту, першої премії вирішено не присуджувати. Між іншим, давні публікації до уваги не беруться — Фонд заохочує писати про правозахист нині.

Другу премію (1000 грн.) присуджено журналістові Вахтанґові Кіпіані за низку публікацій у "Києвских ведомостях" про правозахисників Миколу Руденка, Вячеслава Чорновола, про Соловки і Сандармох.

Третя премія (500 грн.) присуджена Харківській правозахисній групі. За обсягом її доробок перевершує всіх інших авторів, але це ж її професійна справа, вибачливо зауважив С.Базанов. Насамперед ішлося про численні публікації інформаційного бюлетня ХПГ "Права людини", видання тритомника колишнього політв’язня Михайла Хейфеца, "Записок адвоката" Діни Камінської.

Спеціальну премію (500 грн.) Фонд присудив Андрієві Кудіну за дуже актуальну книгу "Як вижити в тюрмі" — зі свіжого досвіду перебування в київській "Лук’янівці" 1997-98 рр

За активну участь у конкурсі присуджено три заохочувальні премії по 200 грн. Донеччанин родом Олег Орач свого часу уклав книгу спогадів про Василя Стуса і тепер пише про свого великого друга. Журналіст Ярослав Тинченко, окрім низки статей про правозахисників, опублікував у "Киевских ведомостях" абсолютно унікальне інтерв’ю під назвою "Сын за отца" — з сином легендарного Головного командира УПА ґенерала Чупринки Юрієм Шухевичем, який карався в концтаборах і тюрмах понад 30 років. Львівський журналіст Олег Стецишин, поміж іншим, опублікував у ґазеті "Експрес" інтерв’ю "Бартер століття очима Валентина Мороза" — про обмін 27 квітня 1979 п’ятьох в’язнів-дисидентів на двох совєтських шпигунів.

У церемонії вручення взяла участь родина Олекси Тихого.

Фонд створив свій сайт, де розміщує документи про правозахисний рух, він зареєстрований у майже всіх пошукових системах світу і користується популярністю. У ньому розміщені, зокрема, документи про Олексу Тихого, будуть введені й публікації переможців конкурсу.

Отже, конкурс триває. Нові публікації про правозахисний рух в Україні приймаються до грудня цього року. Пам’ятаймо, що метою Благодійного фонду пам’яті Олекси Тихого є шляхетна справа — спорудження в м.Дружківці пам’ятника українському правозахисникові Олексі Тихому, видання його творів та спогадів про нього.

Адреса Фонду: вул. Леніна, 26, м. Дружківка Донецької обл, 84202. Тел. (06267) 424-97,
факс (06267) 456-68.
E-mail: [email protected]  
Web-сторінка: http://olexa.org.ua  
Розрахунковий рахунок: 26004301470173 в АК ПІБ м.Дружківки, МФО 334334, ЗКПО 24815184.