MENU
Гаряча лінія з пошуку зниклих безвісти в Україні
Документування воєнних злочинів в Україні.
Глобальна ініціатива T4P (Трибунал для Путіна) була створена у відповідь на повномасштабну агресію Росії проти України у лютому 2022 року. Учасники ініціативи документують події, у яких є ознаки злочинів згідно з Римським статутом Міжнародного кримінального суду (геноцид, злочини проти людяності, воєнні злочини) в усіх регіонах України

Не всі мітингуючі у Харкові розуміли — чи вони прийшли захищати Кучму, чи вимагати його відставки.

23.12.2001   
Людмила Клочко, м.Харків
10 січня в Харкові пройшов мітинг на підтримку Президента. По деяким даним він був найбільшим в Україні (за різними оцінками від 50 до 80 тис. осіб).

Напередодні нам телефонували люди, які сповіщали, яким саме чином йде підготовка до цієї акції. Дзвонили двірники одного ЖЕУ і розповідали, що їх примушують бути на мітингу під розписку, а хто не може йти, той повинен написати, чому саме. На нашу пропозицію написати заяву до правозахисної групи, нам відповіли, що бояться втратити роботу, а один працівник житлового господарства заявив, що він перший в черзі на службове житло і не може ризикувати. Роботу міської конференції вчителів, яку заздалегідь було заплановано на десяту ранку цього дня, терміново перенесли на після обіду, щоб дати змогу вчителям, за їх словами, "захистити нашого улюбленого Президента". Ректорат Національної юридичної академії України наказав усім аспірантам і докторантам обов’язково прийняти участь в мітингу. Були повідомлення і з інших вищих й середніх учбових закладів про те, що їм наполегливо пропонували прийняти участь у цьому заході. Деяким студентам обіцяли поставити залік за вихід на мітинг. Лікарняні заклади теж не були забуті. Працівники однієї лікарні розповіли, що їм прийшла рознарядка виставити 120 осіб. В деяких лікарнях тим, хто піде на мітинг, видавали гроші на проїзд. Військовим, на яких тиснути особливо не довелось, рекомендували бути на мітингу в цивільному. Але особливо цікаве повідомлення ми отримали від працівника комерційної фірми, який тремтячим голосом сповістив свою родичку — нашу колегу, що і на їх фірму теж прийшла рознарядка від районної влади прислати певну кількість працівників на площу. Потрібно бути об’єктивним. Тому розповідаємо: коли наш знайомий, який працює викладачем у ВУЗі, на пропозицію прийти на мітинг заявив, що не може цього зробити з ідеологічних міркувань, то адміністрація відчепилася від нього, навіть не поцікавившись, які ж саме переконання йому перешкоджають. Увесь цей абзац написаний "за чутками" — жодної письмової заяви ми не отримали.

Мітинг був призначений на 10 годину ранку. Саме в цей час ми з колегою, виходячи з метро на станції "Університет", побачили, що з площі валом йшли люди. Ми вирішили, що переплутали час мітингу, і все вже закінчилося. Але, коли ми вийшли на площу, то зрозуміли, що акція тільки починається. Тож громадяни, яких ми бачили, відзначивши свою присутність й засвідчивши свою лояльність до начальства, йдуть у своїх справах з відчуттям відпрацьованого боргу. Але й без них на площі було повно народу. Більшість людей стояли купами й залюбки спілкувалися між собою. Взагалі складалося враження, що їм байдуже з якого приводу їх тут зібрали. Деякі зовсім не знали, про що саме йдеться: хтось казав, що це мітинг проти Кучми, хтось, що проти Верховної Ради, але більшість зовсім не відповідала на запитання й дивилась на нас, як на привід отця Гамлета: ну чого чіплятися до людей — життя налагоджується, заборговану заробітну платню майже виплатили, в цьому році ще не відключали електрику, вже більше десяти днів у всьому місті є гаряча вода.

Площа, і без того святково прикрашена до Нового року, виглядала дуже яскраво від гарно зроблених плакатів і жовто-блакитних знамен. Але нам здавалося, що ми в далекому Першотравні сімдесятих років. Чи то дощ, чи то настрій публіки, чи власний сум переносили нас у щасливе дитинство. Але щастя ми не відчули. Моя колега, яка виходила на цю площу під жовто-блакитними знаменами на початку дев’яностих, тільки що не заплакала: "Дивися, що вони зробили з нашим прапором!". Плакати з написами "За стабільність" різко контрастували з вимогами деяких ораторів розпустити Верховну Раду. Мабуть, ці люди ніколи не читали Конституцію, бо тоді б вони знали, що приводу для цього немає. Взагалі нікого не здивувало, що партії, які входять до парламентської більшості, а саме вони були організаторами акції, пропонують тиснути на Верховну Раду з мітингових трибун. Виступаючі говорили про демократію, конституційність, стабільність і, мабуть, так заколисали і без того байдужу масу, що багато людей, пробувши на мітингу до кінця, так і не зрозуміли, про що саме йшлося. Але не всім на цьому "збіговиську" вдалося звернутися до громадян. Коли голова харківської організації ліберально-демократичної партії Олександр Копеліович звернувся до головуючого з проханням надати йому слово, йому відмовили, посилаючись на те, що списки ораторів були погоджені за п’ять днів до цього, і ніякі зміни внести неможливо. Отакий собі "глас народа".

Автобуси, що чекали на учасників заходу на тому ж місті, що й у "старі добрі часи", відвезли прапори, портрети Кучми та іншу наочну агітацію, а також найбільш стійких прибічників Президента.



 Поділитися