MENU
Гаряча лінія з пошуку зниклих безвісти в Україні
Документування воєнних злочинів в Україні.
Глобальна ініціатива T4P (Трибунал для Путіна) була створена у відповідь на повномасштабну агресію Росії проти України у лютому 2022 року. Учасники ініціативи документують події, у яких є ознаки злочинів згідно з Римським статутом Міжнародного кримінального суду (геноцид, злочини проти людяності, воєнні злочини) в усіх регіонах України

***

16.12.2002   
Володимир Яворський, Львівський Центр політико-правових досліджень.
Найголовніше для багатьох НУО – це свобода: визначати свою точку зору, фінансова, свобода дій. Мені здається, що саме побоювання втратити цю свободу і визначає значною мірою думки про відсутність необхідності об’єднання.
Правове середовище не сприяє розвитку правозахисних організацій, що, певно, відображає загальну ситуацію в країні. Проте хотілося би наголосити, що в Україні слабкість правозахисних організацій пояснюється багатьма чинниками:

– неприваблива фінансова сторона: на жаль, практично не можливо отримати кошти від комерційних структур на правозахисні цілі з різних на те причин, а кошти міжнародних донорських структур є так само нестабільними;

– як наслідок першого багато професійних людей не бажають працювати в цьому секторі;

– як наслідок попереднього, часто-густо такі організації не можуть похвалитися гарним управлінням;

– також слід окремо зазначити, що не існує підтримки правозахисного руху з боку громадськості, оскільки остання просто не знає, що це таке, бо звикло, коли всі проблеми вирішує держава: себто існує проблема суто психологічного неприйняття правозахисних організацій, як бунтівників та порушників спокою; не одноразово стикався з подібними ситуаціями, навіть у місцевостях, де держава вже не має такого авторитету;

– існує й багато інших чинників.

Очевидно, що правозахисники більш-менш усвідомлюють реальну ситуацію, тому доцільніше, можливо, сконцентруватися на шляхах розвитку. Цілком погоджуюся з багатьма пропозиціями викладеними на даному форумі, але окремо хотілося виділити наступні кроки:

– зміцнення окремих організацій: зрозуміло, що ні про яку мережеву співпрацю не може йти мови, коли місцеві організації не можуть впевнено сказати, що вони існуватимуть через три-чотири місяці або принаймні чи отримають вони хоч якесь фінансування;

– зміцнення мережі правозахисних організацій: треба опрацьовувати мережеві проекти, оскільки саме при спільній праці організацій утворюються взаємозв’язки, які пізніше можуть перерости у певну мережеву структуру.

З досвіду створення різних Асоціацій, знаю, що нав’язування чи притягнення когось до співпраці є мертвою справою. Будь-яка мережа повинна будуватися на спільних справах і, відповідно, інтересах учасників такої мережі. Наприкінці, хотілося окремо зазначити про необхідність налагодження цивілізованої співпраці правозахисних організацій із законодавчою владою. На жаль, на сьогодні, жодна організація не проводить систематичного аналізу проектів законодавства щодо дотримання прав людини. Є лише поодинокі випадки такої практики. Навіть, не хочу згадувати про розробку власних проектів. Таким чином, усі організації просто приречені боротися з наслідками, а не з причинами проблем. Важливим є і налагодження співпраці з окремими депутатами, фракціями, Комітетами у Верховній Раді. Можна повчитися цьому у багатьох неурядових організацій, що працюють у цій сфері. До зустрічі!

 Поділитися