Бідність - луганський вимір.

Здається неймовірним, що Луганська область разом із Миколаївською та Чернівецькою входить до трійки найбідніших в Україні. Бо за обсягом виробництва Луганщина — п’ята в державі. Та й середня зарплата — вище середньоукраїнського рівня. Але таки входить.

Причиною тому не тільки стан економіки, але й так званий коефіцієнт Джині (статистичний вимір нерівності). Показник, за яким Світовий банк оцінює розподіл валового внутрішнього продукту. Для України він — один з найгірших у світі (71-а позиція серед 96 країн). За останні десять років частина громадян з найвищими доходами в середньому одержала 41% усіх доходів у країні, а така ж частина людей з мінімальними доходами — лише 8,6%. Для Луганщини, виходить, коефіцієнт Джині ще гірше.

Загальна ситуація

Статистика — річ конкретна. 53% працюючих на Луганщині мають зарплату, нижчу ніж прожитковий мінімум, а 20% селян — нижче 140 грн. на місяць. Члену станично-луганського відділення КВУ — медичній сестрі за фахом — нещодавно запропонували роботу в приватній лікарні з зарплатою 60 грн. на місяць. Середній розмір пенсії в області складає 147 грн., що нижче офіційно встановленого прожиткового мінімуму для осіб, що втратили працездатність (268 грн.). А кількість пенсіонерів — 804,9 тисяч чоловік з 2546,1 тисяч (за результатами перепису 2001 року) наявного населення. Якщо врахувати рівень безробіття (реальний рівень безробіття на Луганщині склав 26% — за оцінкою заступника голови ОДА В.Пристюка), то виявляється, що бідними є якнайменше дві третини населення області. Це основна маса пенсіонерів і інвалідів, більшість родин з дітьми, безробітні.

Це опосередковані докази високого рівня бідності. В дійсності кількість людей, що звертаються до держави за допомогою, значно менша, і може навіть скластися уявлення про відносне благополуччя. Так, житлові субсидії в області отримують лише півмільйона чоловік, грошову та натуральну допомогу у першому кварталі поточного року вимагали 105 тис. малозабезпечених непрацездатних громадян, у тому числі 68,6 тис. — самотніх непрацездатних громадян і інвалідів. Цільова грошова допомога була призначена 84,6 тис. громадянам, а державна грошова допомога — 112 непрацездатним громадянам з мінімальними доходами. Разову грошову допомогу отримали 4,3 тис., натуральну — 15,1 тис. У середньому на суму відповідно 51,52 і 34,71 грн. Натуральну допомогу у вигляді оплати гарячих обідів одержав кожний шостий, продуктів харчування — кожен четвертий, промислових товарів — кожний сьомий, медикаментів — кожний дванадцятий, палива — 500 громадян. 100 тисяч громадян отримували грошові виплати для сімей з дітьми, 7 тисяч — допомогу малозабезпеченим сім’ям.

Цифри лише здаються великими, але півмільйона — це 20% населення. Набагато менш, ніж людей, що мають потребу в допомозі. Але це — результат реальної соціальної політики держави, основа якої — створення величезної кількості бюрократичних перешкод для бажаючих отримати допомогу. Але є й об’єктивні критерії бідності — через кількісні рівні споживання. Саме за цими критеріями Луганська область відноситься до найбільш бідних регіонів України. Бо ми знаходимося на одному з останніх місць по рівню споживання м’яса та м’ясопродуктів, молока та яєць на одну людину, тут менше купують автомобілі та складну побутову техніку.

Звичайно, далеко не всі верстви населення потерпають від бідності. Розглянемо кілька головних і найбільш вразливих категорій.

Пенсіонери

За даними Головного управління праці і соціального захисту населення облдержадміністрації, із загальної кількості пенсіонерів (більше 800 тисяч) 215,1 тис. чоловік одержували пенсію в розмірі нижче встановленого рівня, середній розмір їхніх пенсій склав 85,21 гривень, у тому числі 36,2 тис. пенсіонерів, що одержували пенсії за віком нижче рівня мінімальної, 5 тис. — мінімальні.

Особливо кричуща моральна проблема України — самотні старі люди, що потребують постійного догляду. Для лікування і проживання старих і інвалідів в області працюють 20 будинків-інтернатів на 2891 ліжко. У них з початку року знаходилося 2784 чоловік похилого віку й інвалідів. Про те, що ця кількість вкрай недостатня, свідчать дані, розповсюджені прес-службою ОДА: 89 тис. самотніх старих людей знаходилося в першому півріччі поточного року під спостереженням у лікувальних установах області, з них 38 тис. мали потребу в постійному догляді. Звичайно, лікарні не є альтернативою будинку-інтернату.

Проблема частково вирішується за рахунок служб соціальної допомоги для обслуговування пенсіонерів і самотніх непрацездатних громадян — в області функціонують 34 таких територіальних центра. У їхньому складі — 36 відділень соціальної допомоги, 21 відділення соціально-побутової і 13 відділень медико-соціальної реабілітації, десять стаціонарних відділень для тимчасового і постійного проживання. За даними Головного управління праці та соціального захисту населення облдержадміністрації, усі відділення соціальної допомоги вдома обслуговують 15 тис. 486 самотніх і інвалідів, при цьому кожен соціальний працівник обслуговує по 12 підопічних.

Але й це удвічі менше потреби, якщо вірити даним прес-служби ОДА.

Діти

Найбільш потерпають діти з так званих неблагополучних і багатодітних сімей. Крайні прояви дитячої бідності — безпритульні, що з’явилися в області років десять тому. Як повідомив начальник обласного управління освіти Олексій Омельченко, в Луганській області близько 1 тисячі дітей не навчаються в школах. "Є такі, котрі і не починали навчатися", — стверджує він.

Враховуючі ці дані, не можна не зробити висновки про невідповідність державного піклування за дітьми цієї категорії, бо кількість місць в інтернатах області (де діти знаходяться на повному державному забезпеченні) — лише1450.

На жаль, не є вирішенням проблеми безпритульних акції на зразок програми "Діти вулиць", що здійснює Луганський Червоний Хрест. За минулі 7 місяців луганським "Гаврошам" було надано майже 9 тисяч обідів на загальну суму 18 тис. грн. Але чи є це реальною допомогою? Чи лише можливість привернути увагу громадськості до кричущої проблеми?

Проте дитяча бідність не закінчуються безпритульними і вкрай нужденними. Величезна матеріальна нерівність родин спотворює освіту, наносить величезну шкоду здоров’ю, особливо — духовному. У Луганській області на диспансерному обліку перебувають 60 тисяч учнів, майже кожен п’ятий. Переважають захворювання психіки і поведінки — ними страждають 60% учнів.

Лише 34% школярів одержують гаряче харчування. Невелика кількість дітей має можливість отримати в школах потрібні підручники, і це в ситуації, коли не всі родини мають можливість придбати їх.

Старий чи дешевий одяг і взуття, відсутність чи неякісність канцтоварів — усе це наносить дитині моральної та психічної шкоди.

Багатодітні родини

Специфічні проблеми цієї групи населення — несправедлива по відношенню до них система сплати комунальних послуг, завдяки чому майже усі такі родини можуть бути віднесені до злісних неплатників. Найбільш суттєві комунальні платежі (опалення, гаряче водозабез-печення, газ, вода) нараховуються в Україні пропорційно чисельності родини (без різниці — дорослий чи дитина), що не відповідає дійсним витратам. В великих родинах, в перерахунку на одну особу, вони значно менші.

Розмір державної допомоги таким сім’ям вкрай низький і, фактично, має декларативний характер, що не впливає суттєво на матеріальний стан родини.

Безробітні

Офіційно на сьогоднішній день в області нараховується 55 тис. безробітних, з них 68% одержують грошові виплати по безробіттю в сумі 67 грн., 15% — від 67 до 100 грн., 8,7% — від 100 до 140 грн., 2,9% — понад 200 грн.

Треба відзначити, що офіційні дані по безробіттю не можуть бути коректною оцінкою дійсної кількості людей, що не мають доходів через відсутність роботи. Система та порядок обліку безробітних в Україні такий, що не заохочує їх мати відносини з службою зайнятості після закінчення строку отримання грошових виплат. Який дуже короткий.

Більш точно характеризують рівень безробіття статистичні дані середньорічної кількості працівників (показник враховує працівників підприємств усіх форм власності і підприємців). Так, з 1995 по 2000 рік по області він скоротився з 939,4 до 711,6, при кількості зареєстрованих безробітних 57872 чол. Звичайно, не усі ці 228 тисяч, що реально втратили роботу за п’ятирічку (так само, як і офіційні безробітні) — не мають доходів.

Примхи українського законодавства

На наш погляд, українським законодавцям і уряду треба визначитися, для кого існує соціальне законодавство України — для світової спільноти, чи для власного народу. Бо для останнього деякі речі з цього законодавства мають характер відвертого знущання.

Як не дивно, за українським законодавством людина, що має статус вкрай бідної — не має права на державну допомогу. Згідно з законодавством, до бідних відносяться громадяни, що мають місячний доходом менш 153 гривень, до вкрай бідних — не більше 120 на місяць. Але відповідно до інструкцій, на підставі яких громадянам виплачується державна допомога, вона надається, коли доход на одного члена родини не перевищує 80 гривень.

Цікавий різнобій існує і у визначенні межі бідності в різних офіційних джерелах. Так, в Указі Президента України від 15 серпня 2001 року "Про затвердження стратегії подолання бідності" середня величина витрат на душу населення складає 175 гривень. Луганські фахівці межею бідності визначають 330 гривень, при вартості споживчого кошику 348 гривень на людину.

Увесь цей термінологічний вінегрет (вартість споживчого кошику, межа бідності і крайній бідності, межа надання державної допомоги), має псевдоцивілізаційний зміст — виключно зовнішнього користування. [Тут ми не можемо погодитися з шановним автором. Згідно з Законом "Про оплату праці" мінімальна заробітна платня встановлюється не нижче прожиткового мінімуму для працездатних громадян. Але виконати цю норму не вдається, і тому органи виконавчої влади і місцевого самоврядування використовують для визначення розміру соціальної допомоги інші показники, які виникли зовсім не для зовнішнього користування, а внаслідок відсутності коштів – Ред.]

Є й інші речі, зрозуміти які майже не можливо. Наприклад, коли розмір державної пенсії чи виплат безробітним такий, що на них додатково нараховується допомога. Чи коли нараховуються кілька різних грошових допомог та субсідій. Чи не можна це робити в одну дію?

Звичайно, держава не може надавати громадянам допомогу, більшу за обсягом, ніж це дозволяє бюджет. Але, як на мене, таки треба визначитися, доход якого рівня є таким, що держава здатна (і зобов’язується) його забезпечити. І назвати цей рівень як завгодно, але саме від нього будувати свою політику.

Ще одна особливість українського соціального законодавства — його в значній мірі патерналістський характер. Наведу для прикладу, повідомлення прес-служби ОДА щодо перевірку інформації, наданої громадянами для призначення субсидій:

"Так, при перевірці наявності в населення земельних ділянок, у тому числі земельних паїв, виявлено, що 718 родин сховали їх при оформленні субсидій. У містах: Лисичанську — 8 родин, Луганську — 97, Сєвєродонецьку — 47, Рубіжному — 32…"

Логіка законодавства у цьому випадку цілком визначена: щоб мати державну підтримку, не треба працювати. Ні в якому разі не можна пробувати виправити свою долю на краще, бо держава відмовиться від надання вам допомоги ще у процесі ваших спроб. Інакше ніяк не можна пояснити доцільність визначення доходу від роботи на власних трьох сотках. Якщо дозволено поіронізувати, то даремно законодавець не вніс до видів доходу, що обмежують надання соціальної допомоги, миття підлоги чи готування їжі у своїй квартирі. Бо чім це не платні послуги, надані самому собі?

Нарешті, ще один пострадянський синдром соціального законодавства України — це його надмірна складність. Зроблено це з метою зберегти кошти на користь дійсно бідних, але нічого в дійсності не зберігає. Як і раніше, блага з загальної кишені отримують не найбільш нужденні, а найбільш нахабні і спритні. Та дещо залишається чиновникам, що стоять "у краника". Як доказ: близько 10% звернень сєвєродонецьких виборців до народного депутата Ю.Іоффе — прохання допомогти оформити житлові субсидії.

Тому, як на мене, усяка стратегія боротьби з бідністю має мати як складову і зміни існуючого законодавства. Хоча б у двох напрямках:

термінологічне та процедурне спрощення законодавства, постійний моніторинг його дієвості, у тому числі — громадськими організаціями, оперативна коректировка нормативних актів;

лібералізація законодавства на користь активних громадян, що намагаються самостійно покращувати свій соціальний статус.

Щодо першого напрямку, то Україна, здається, вже зробила у цьому напрямку перший крок. З 1 січня 2003 ро-ку в Україні запроваджується єдина заява на отримання усіх видів соціальної допомоги. Усі види соціальної допомоги, а саме: державна соціальна допомога малозабезпеченим сім’ям; допомога сім’ям з дітьми; житлові субсидії; грошова допомога малозабезпеченим особам; тім, хто проживає поруч з інвалідом першої, другої групи внаслідок психічного розладу; допомога на поховання; допомога інвалідам з дитинства і дітям-інвалідам — з нового року оформлятимуться за стандартизованою єдиною заявою.

Регіональна програма подолання бідності

Третя сесія луганської обласної ради, що відбулася 22 серпня 2002 року, затвердила обласну програму подолання бідності. Луганщина стала четвертою областю, що прийняла таку регіональну програму — після Київщини, Донеччини та Дніпропетровщини.

Розробка луганської програми розпочалася у квітні минулого року, коли 34 адресатам були направлені листи з проханням надіслати пропозиції щодо вирішення цієї проблеми. Серед адресатів — управління облдержадміністрації, профспілки, ветеранські, інвалідські, інші громадські організації. В лютому цього року проект програми був підготовлений, у розробці його приймав участь інститут соціально-трудових відносин Міністерства праці та соціальної політики України.

3 липня 2002 року відбулася науково-практична конференція, що обговорила проект, перед сесією його було обговорено в комісіях обласної ради.

Треба відзначити, що луганська програма має суттєві відмінності від прийнятих в інших областях. За словами заступника голови облдержадміністрації Володимира Пристюка, проекти інших областей розраховані на десять років, а Луганщина свою програму бачить поки що п’ятирічною. Весь цей час зусилля влади будуть акумульовані в трьох основних напрямках: створення робочих місць, створення високооплачуваних робочих місць та підвищення рівня соціальної захищеності населення. У програмі також чітко визначені галузі пріоритетного розвитку: вугілля, металургія, машинобудування та сільське господарство. Вартість проекту — сорок сім мільйонів гривень. Причому, за словами Володимира Пристюка, область у змозі сама профінансувати виконання програми, без допомоги Кабінету Міністрів. Головними донорами виступлять обласний бюджет та різноманітні фонди. На думку Володимира Пристюка, у рішенні фінансових питань подолання бідності потрібно керуватися тими соціальними програмами, що вже існують у державі, а сама програма має враховувати регіональні особливості.

Таким чином, на наш погляд, луганська регіональна програма подолання бідності в дійсності є поєднанням раніше прийнятої луганською облрадою програми соціально-економічного розвитку Луганщини з завданнями, що були поставлені в Стратегії подоланні бідності, затвердженою Президентом. Така еклектична суміш навряд чи буде мати потенціал творення.

Ось оцінка програми оглядачки луганської газети "Кур’єр" Яни Осадчої: "На цю тему були проведені дві науково-практичні конференції, ретельно вивчався досвід інших міст. В результаті всі ці світлі голови додумалися до трьох багатозначних постулатів, що і ввійшли у вищевказану програму: це створення робочих місць, створення високооплачуваних робочих місць і організація соціального захисту населення. Логіка проста: нові робочі місця — виплата зарплати — сплата податків — соціальний захист. Тобто сама звичайна соціально орієнтована економіка. Та й заходи, що мають бути проведені в рамках цієї програми, особливою розмаїтістю не відрізняються. Так що давайте називати речі своїми іменами: боротьба з бідністю — це не що інше, як повна санація вітчизняної економіки. Не більше, не менше. До речі, чи знаєте ви про те, що програма, що згадується нами, уже діє з 2001 року? Ви не почуваєте, як тяжчає ваш гаманець? Ще не вечір. Десять років ще не пройшло".

Місія НДО

В даному контексті мова навряд чи може йти про ті спеціалізовані громадські організації, які були залучені регіональною владою до розробки програми з самого початку. Місія ветеранських та інвалідських організацій почесна, але жорстко визначена — лобіювати інтереси визначеного кола осіб. Щодо пільг, матеріальних надходжень, додаткових послуг тощо. Спеціалізація ця, звичайно, не має відношення до самої проблеми бідності — навряд чи хто має підстави віднести до категорії бідняків, наприклад, ветеранів ВВВ. При усій нашій повазі до них. Чи, скоріше, саме через цю повагу.

Тому, на наш погляд, головною рушійною силою з боку громадськості будуть у процесі "проти бідності" організації, універсальні щодо членства, та організації (а такі існують), що об’єднують саме вразливі категорії. І діяльність їх буде направлена на вирішення саме соціальних, а не економічних проблем.

Кілька напрямків такої діяльності, з досвіду ЛОВ ВГО КВУ та наших партнерів:

1.Привернення уваги та лобіювання вирішення проблем вразливих щодо бідності категорій населення. Досвід такої роботи в області вже є: у серпні 17 сєвєродонецьких політичних та громадських організацій, що співпрацюють у рамках круглого столу міських проблем, подали до міської ради місцеву ініціативу щодо додаткових заходів соціальної допомоги багатодітним родинам. На нашу думку, об’єктами лобіювання може бути розширення мережі будинків-інтернатів для лікування і проживання старих і інвалідів, збільшення числа місць в інтернатах для дітей-сиріт та дітей з неблагополучних родин, розширення пільг щодо харчування та забезпечення навчальними засобами дітей з родин із скрутним матеріальним становищем тощо.

Серед партнерів ЛОВ ВГО КВУ є організація з унікальною статутною ідеєю — сєвєродонецька громадська організація "Відродження". Організація об’єднує безробітних, переважно — жінок, і має на меті спільну діяльність щодо полегшення матеріальних проблем своїх членів, що не мають постійної роботи. В активі цієї організації — створення своєрідного ательє самообслуговування, вечора спілкування для психологічного розвантаження, організація тимчасових робіт для членів організацій (сільгоспроботи). Організація має відділення в кількох містах області, досвід її діяльності доцільно поширювати.

2.Інформаційно-просвітницька робота щодо переборення патерналістських настроїв, які в великій кількості випадків є першопричиною скрутного матеріального становища людей працездатного віку, що не входять до вразливих категорій.

3.Моніторинг діяльності регіональних і місцевих влад щодо реалізації Стратегії боротьби з бідністю, антикорупційна кампанія.

4.Громадське консультування щодо отримання державної соціальної допомоги, залучення громадських і політичних організацій до роботи по підвищенню активності громадян у зверненнях за допомогою до держави.

"Політична Україна"