Дідівщина в фактах

Президентський полк – в/ч 0222 – зразково-показовий підрозділ. Честь служити тут випала й запорізцям Михайлові Шкарбатовському й Олександру Отришку.

Через півроку Михайло пошкодував про своє рішення погодитися служити в Києві.

24 грудня 2000 року хлопці прийняли присягу. 17 лютого батьки Михайла приїхали його провідати. Мати, Любов Шкарбатовська, згадує: "Тієї ночі він погано спав: здригався, прокидався. Тоді й зізнався, що його б’ють, але терпіти можна."

А далі почалось: "Щомісяця сину видавали грошове забезпечення – 19 гривень. Але у нього ці гроші зразу забирали "черепа", сержанти. Сина били постійно".

Олександр Отришко втік з частини. Матері він сказав, що живим в полк не повернеться. У нього на голові було дві ножові рани. Мати поїхала в полк, пообіцяла, що не підніматиме галасу, і його перевели служити до Запоріжжя.

З пояснювальної записки рядового Шкарбатовського виходило, що після втечі Олександра Отришка, 28 березня, старший лейтенант Шангін і лейтенант Буряк зняли Михайла з поста днювального і повели в кімнату для чищення зброї. Вони вимагали інформації про Сашу. Потім удвох почали бити Михайла. Били руками й ногами, по грудях, голові, руках. "Я на кілька хвилин втратив свідомість. Коли опам’ятався, вони сказали, що ще повернуться.". 18 квітня за те, що Михайло курив у туалеті (біля відповідної таблички, що дозволяла це робити), сержант Ткач прикладом автомата сильно вдарив його кілька разів у груди. 20 квітня рядовий Куліш ударив Михайла кілька разів палкою від швабри по сідницях за те, що він повільно мив посуд, перебуваючи у наряді по їдальні. Пізніше рядовий Куліш вдарив його палицею по голові, після чого Михайла почало нудити, крутилася голова, темніло в очах. 20 квітня батьки отримали від хлопця листа з проханням про допомогу і 23 квітня приїхали до Києва. Вони втрьох поїхали до судмедекспертизи знімати побої. Михайло не хотів повертатися в частину, боявся, що знову битимуть. Наступного дня батьків не пустили до командира полку Діденка. І вони поїхали в комітет солдатських матерів. Цього ж дня хлопцю зробили ультразвукове дослідження, яке показало гематому лівої нирки. Михайло скаржився на головний біль, був психічно пригнічений, весь час хотів спати. Батьки повезли його до Інституту нейрохірургії, потім до Інституту нефрології. Всі висновки цивільних медиків принесли командирові полку. Діденко не погодився покласти Михайла в госпіталь: "Це буде кримінальна справа, а я не хочу кримінальної справи. Я даю йому відпустку".

Рядовий Шкарбатовський отримав відпустку на цілий місяць. Потім батьки наполягли на його госпіталізації. Тепер військові медики готують документи на комісування Михайла з армії. А прокуратура Київського військового гарнізону порушила кримінальну справу стосовно офіцерів та сержантів доблесного полку. Офіцери заперечують факти прояву нестатутних відносин у полку. Військова прокуратура проводить перевірку за цими фактами. Командир в/ч 0222 полковник Діденко сказав: "В питаннях порушення кримінальних справ треба бути обережним. Я проти того, щоб саджати наших хлопців, яким по 19-20 років."

В прокуратурі Київського військового гарнізону слухається "справа рядового Шкарбатовського". Вину "кривдників" Михайла ще не доведено, проте вони вже покарані на службово-адміністративному рівні. Командир в/ч 0222 полковник Віктор Діденко та заступник командира з виховної роботи 3-ї роти старший лейтенант Шангін звільнені з посад. Командир 1-ї роти старший лейтенант Завадський здав свої повноваження.

("Голос України", №144, 14 серпня 2001 р.)

* * *

Жахлива картина склалася в одній із частин Сімферопольського гарнізону. Встановлено, що командування частини (об’єднані артилерійські склади) практично самоусунулося від керівництва повсякденною діяльністю особового складу. Єдиним засобом впливу на підлеглих було накладення стягнень за зловживання спиртними напоями, невихід на службу та недбале виконання службових обов’язків. Заходи виховної роботи практично не проводилися. Як наслідок – поширення нестатутних взаємовідносин. "Процвітають" побори грошей як з боку військовослужбовців старших призовів, так і з боку командування роти на так звані господарчі потреби. Була попереджена спроба придбання молодими солдатами срібних ланцюжків для тих, хто звільнявся у запас. "Молодим" прання обмундирування дозволялося тільки вночі. За невиконання такого "розпорядку дня" – фізичні та моральні образи. Один з рядових заявив, що поріже собі вени, а командування частини та начальник медпункту замість того, щоб розібратись у ситуації, намагалися представити його наркоманом.

За результатами перевірки підготовлено подання на усунення з посади командира частини підполковника В.Нагуляка, заступника командира роти з виховної роботи лейтенанта О.Запорожана, інших посадовців.

("Народна армія", №172, 19 вересня 2001 р.)

* * *

Сергей Морозов, Виталий Кобзарь, Сергей Новик и Дмитрий Сытников были призваны на военную службу и прибыли в одну из воинских частей ВПС Чугуевского гарнизона (Харьковская обл.) в ноябре 1999 года.

30 октября 2000 года в эту часть (в/ч А-4104) прибыл "молодой" солдат Артем. Поселили его в той же казарме, где были четверо военнослужащих. С первых дней Новик, Морозов и Кобзарь вовсю старались продемонстрировать вновь прибывшему солдату свое превосходство.

Издевательства и избиения начались с начала ноября 2000 года. "Деды" издевались не только над Артемом. Доставалось от них и "молодому" солдату Дмитрию. Об издевательствах заявил на предварительном следствии и их сослуживец рядовой Белоус. Но на судебном заседании, вероятно, под давлением, которое оказали на него сослуживцы "дедов", а может, и их родители, Белоус сказал, что в ходе предварительного следствия он оговорил подсудимых Новика, Кобзаря и Морозова. Якобы порочащие их сведения его заставили дать сотрудники военной прокуратуры. Заявление свидетеля тщательно проверили, но подтверждения не нашли. Его предварительные показания были признаны правдивыми и положены в основу приговора.

Военный суд посчитал, что исправление и перевоспитание обвиняемых в "дедовщине" может быть достигнуто без изоляции от общества, но в условиях дисциплинарной части. Новик, Кобзарь и Морозов лишены свободы на 1 год каждый в условиях дисбата. Сытников лишен свободы в условиях дисбата на 6 месяцев с отсрочкой приговора на один год и уплатой штрафа 680 гривен в доход государства. Артем и Дмитрий переведены в другую часть. Лжесвидетельство со стороны рядового Белоуса военный суд гарнизона рассмотрел 10сентября 2001 г. 20-летний уроженец Полтавы Сергей Белоус был признан виновным в лжесвидетельстве. Ему назначили наказание в виде 3-х месяцев ареста с отбыванием срока на гарнизонной гауптвахте.

("Панорама", Харьков, №38, 21 вересня 2001 р.)

* * *

В военном суде Донецкого гарнизона начинается слушание дела о неуставных отношениях в одной из мотострелковых частей Артемовского гарнизона. Случай был выявлен в ходе прокурорской проверки. Так называемый "дед" сначала отобрал у новобранца денежное довольствие, затем потребовал еще 40 гривен, предупредив, что если солдатик через две недели не достанет денег, то будет избит. И свою угрозу выполнил – избил новобранца, когда тот находился на командно-пропускном пункте.

"Руководство части, зная об этом инциденте, мер не предприняло, – сообщил военный прокурор Донецкого гарнизона Родион Пугач. – Молодой солдат тем временем подвергался постоянным нападкам со стороны старослужащего". Оставшийся безнаказанным "дед" стал запугивать свидетелей. Было возбуждено уголовное дело. К счастью, потерпевший не получил тяжких телесных повреждений.

Военный суд Донецкого гарнизона недавно приговорил к 5 годам лишения свободы сержанта, который сделал инвалидом молодого бойца. Сержант потребовал, чтобы новобранец принес ему туалетную бумагу прямо в туалет. Когда тот отказался, "дед" ударил его ногой в живот, да так, что парень попал в госпиталь с разрывом селезенки, после чего его пришлось комиссовать.

В нынешнем году прокуратура Донецкого гарнизона возбудила 4 уголовных дела по аналогичным фактам, и все обвиняемые были осуждены.

("Факты", №181, 9 жовтня 2001 р.)

* * *

14 ноября сего года судейская коллегия военного местного суда Дарницкого гарнизона вынесла вердикт по делу о захвате заложника в Киевском дисциплинарном батальоне в августе 2000 года: Александру Станкевичу – 8 лет лишения свободы, Михаилу Невзорову – 6 лет и 3 месяца.

Адвокат А.Станкевича Игорь Годецкий намерен оспаривать приговор в военном апелляционном суде Центрального региона. Он настаивает на том, что Станкевича должны выпустить на свободу.

Полковник юстиции Николай Туркот, поддерживающий государственное обвинение, сказал, что "в приговоре суд отметил повышенную общественную опасность преступления. Сегодня все страны особое внимание уделяют борьбе с терроризмом, разновидностью которого является захват заложников. На примере этого процесса можно сказать, что в Украине с терроризмом борются бескомпромиссно".

Напомним, что после письма А.Станкевича в редакцию одной из газет прокуратура вела 2 уголовных дела о неуставных взаимоотношениях. Под следствие попали и были осуждены караульные дисбата. Тогдашний командир дисбата был вынужден уйти с должности. Адвокат Станкевича построил защиту в суде как раз на фактах насилия в отношении его подзащитного.

("Киевские ведомости", 21 листопада 2001 р.)

* * *

В одной из воинских частей Погранвойск Украины, дислоцированной в Рени (Одесская обл.), 24-летний лейтенант выстрелом из пистолета тяжело ранил 19-летнего сержанта срочной службы. От полученного ранения Василий Б., призванный из Киевской области, скончался в госпитале. Выяснением всех обстоятельств и деталей этого ЧП сейчас занимается военный прокурор Болградского гарнизона, возбудивший уголовное дело по факту неосторожного обращения с оружием. Лейтенант задержан. Проверяется версия совершения умышленного убийства.

("Факты", №229, 14 грудня 2001 р.)

* * *

У редакцію часопису "Шлях перемоги" надійшов відкритий лист на ім’я Президента України, Генеральної прокуратури України та прокуратури Дніпропетровського гарнізону від Миколи Марусяка, жителя с. Ільці Верховинського району Івано-Франківської області. Ось уже півтора року він не може отримати відповідь, чому загинув його син, Микола Марусяк, який служив у в/ч 3021 м.Дніпропетровська.

Із листа М.Марусяка:

".Я заявляв і заявляю – били товариші по службі. Але тут камінь спотикання – "честь мундира". Недарма мені говорив дізнавач в полку: "Вам від того легше не буде, що полетять чиїсь голови". Мені не буде, іншим буде легше.".

("Шлях перемоги", ч.22, 23-29 травня 2002 р.)