Домашнє насильство — шляхи вирішення проблеми на державному і неурядовому рівні .
Однією з найбільших проблем, що актуалізувалася останнім часом в Україні, є домашнє насильство. Таку думку поділяють українські й міжнародні правозахисники, юристи, психологи. Проте представники системи кримінального судочинства не вважають домашнє насильство серйозною проблемою. Прокуратура, наприклад, часто відмовляється порушувати кримінальну справу за фактом тортур у родині, навіть якщо потерпілі отримують серйозні травми. Щоправда, нещодавно набув чинності закон України "Про попередження насильства у сім’ї".
Правозахисники і представниці неурядових жіночих організацій вважають його важливим кроком у напрямку розв’язання такої актуальної й серйозної проблеми для України, як насильство у сім’ї. Але цей закон, на їхню думку, хоч і є важливим, проте містить багато недоліків.
У 2000 році неурядова громадська організація "Правозахисники Міннесоти" провела комплексне повномасштабне дослідження з приводу насильства в сім’ї. Багато хто з респонденток відзначав, що домашнє насильство не обмежується лише фізичними тортурами, воно включає також моральне, психологічне і емоційне приниження.
Незважаючи на те, що домашнє насильство тільки нещодавно стало предметом дискусій і досліджень в Україні, воно вже встигло обрости багатьма міфами. Наприклад, довгий час насильство у сім’ї вважалося приватною справою, тому велика кількість злочинів, скоєних чоловіком щодо своєї дружини, залишалися прихованими. До того ж у суспільстві побутує думка, що часто жінки самі провокують ситуацію, що призводить, скажімо, до побиття чи зґвалтування. Така поведінка жінки, що має назву віктимна, стала нормою закону України "Про попередження насильства у сім’ї".
Міжнародна правозахисна організація "Amnesty international" вважає, що з огляду на це закон суперечить нормам міжнародного права. Ось яку думку з цього приводу висловила координатор українських програм "Міжнародної амністії" Наталія Дульнєва.
"Він (закон) в певних моментах суперечить міжнародному праву, оскільки там є пункт про віктимну поведінку. Віктимна поведінка, це, взагалі, такий кримінологічний термін, який пояснює, чому хтось на когось напав. Але це не може бути моментом виправдання кривдника за напад на жертву".
Жінки часто не хочуть давати розголос випадкам насильства над ними у власній родині. На думку правозахисників, юристів і психологів, подібна реакція зумовлена багатьма соціальними табу, пов’язаними з цим питанням.
За даними дослідження "Правозахисників Міннесоти", домашнє насильство є широко розповсюдженим явищем в Україні, яке вражає жінок на усіх суспільних рівнях. Такої ж думки дотримується Лілія Гук, координатор програми запобігання кризовим ситуаціям Львівського регіонального центру "Жінка для жінки". "Кожна четверта жінка, яка до нас телефонує, страждає від різних форм насильства", — стверджує Лілія Гук. Вона зазначає: "Насправді, насильство над жінками не має ні національних, ні соціальних, ні економічних, ні релігійних, ні професійних, ні освітніх забарвлень чи бар’єрів. Воно трапляється й може трапитися у будь-якій сім’ї, яка знаходиться на будь-якому рівні і має будь-яку освіту. 59,5% — це жінки з вищою освітою, які страждають від насильства у сім’ї".
За словами юриста Олени Кустової, представника неурядової організації "Вінрок інтернешнл", наразі у рамках попередження і боротьби з домашнім насильством у деяких областях України проводиться експеримент із використанням польського досвіду у цій сфері. "У Польщі це називається блакитні картки, у нас це називається спеціальні картки, і це документи, які супроводжують втручання міліції у ситуації домашнього насильства. У Дніпропетровську, наприклад, цей експеримент проводився у першому кварталі. Аналогічний експеримент розпочато у одному з районів міста Львова. За даними цього експерименту, потерпілих жінок виявилося приблизно 84%. Підготовлені спеціальні бланки протоколів, у яких працівникам міліції необхідно ставити лише певні позначки проти кожного пункту. Це значно спрощує сам процес документування виїзду на випадок домашнього насильства. Також протягом утручання потерпілій особі надається інформація про те, куди, крім міліції, вона може звернутися.