Звернення сенатора Бена Найтхауса Кембела 29 квітня 2003 року в Сенаті США
04.12.2003
Пане президенте, днями вся світова спільнота відзначатиме всесвітній День свободи преси. Робота вільних і незалежних медій тісно повязана з дотриманням багатьох інших основних свобод, а також, загалом, з майбутнім будь-якої демократичної країни. Комісія з питань безпеки і співробітництва в Європі, співголовою якої я є, відповідальна за моніторинг свободи преси в 55-ох країнах-членах ОБСЄ. Нещодавно я доповідав в сенаті щодо мізерного стану незалежних медіа в Бєларусі. Сьогодні я звертаюся до вас у звязку з ситуацією журналістів і медіа видань в Україні.
Нещодавно було опубліковано кілька невтішних звітів щодо ситуації навколо медіа в Україні. Ці звіті заслуговують на повагу, особливо в контексті критикованих майбутніх президентських виборів наступного року. Звіт Держдепартаменту за 2002 рік що стосується дотримання прав людини, зокрема і в Україні, характеризує ситуацію з медіа свободами в цій країні таким чином: “влада втручається в діяльність медіа шляхом залякування журналістів, надання письмових та усних вказівок щодо того, що висвітлювати а що ні, тиску на них через самоцензурування. Тим не менш, впродовж 2002 року, в газетах, тижневиках та Інтернет ресурсах були висвітлені позиції різних суспільно-політичних сил ”.
Сьогоденні негативні тенденції і практика обмежень щодо медіа свобод в Україні є джерелом занепокоєння, враховуючи, що керівництво країни заявляє про інтеграцію до євроатлантичного співтовариства. Відсутність відповідності міжнародним стандартам прав людини, включно із зобовязаннями до ОБСЄ щодо свободи висловлювань, підриває цей процес. Більш того, незалежні медіа вільні від владного тиску є основоположним чинником в запровадженні чесних правил гри на наступних президентських виборах 2004 року.
В своєму звіті від 18 квітня 2003 року, уповноважена з прав людини Ніна Карпачова стверджує що журналістика залишається однією з найнебезпечніших професій в Україні, якщо враховувати що за останні 10 років 36 журналістів було вбито, і не згадуючи вже про те, що побиття, залякування, арешти банківських рахунків, конфіскація газет і інших видань стало в Україні звичайним явищем.
Вбивство відомого журналіста Георгія Гонгадзе, який зник 2000 року, залишається нерозкритим. В його зникненні і створенні обставин, що призвели до його загибелі звинувачені президент України Леонід Кучма і низка високопосадовців. Розслідування, або якщо точніше, нерозслідування цієї справи характеризоване туманністю і блокуванням. Не дивно, що така відсутність прозорості, продемонстрована в справі Гонгадзе, підживлює корумпованість, яка вже досягла найвищих ешелонів влади в Україні.
Існують аудіоплівки, що містять записи розмов між Кучмою та іншими можновладцями, що обговорювали можливість знищення Гонгадзе. Деякі з цих записів були передані до Мінюсту США в якості частини з записів, через які Кучму і його оточення звинувачено в численних скандалах. Нещодавно, разом зі співдоповідачем паном Крісом Смітом ми звернулися до Мінюсту США з проханням про технічну допомогу у встановленні автентичності плівок, на яких згадується Гонгадзе. Розслідування українською владою цієї справи, прозоре і таке якому можна б було вірити, є занадто затягнутим, і правопорушники – немає значення хто вони є – мають бути покарані.
Справа Ігоря Александрова, директора телекомпанії “ТОР” в Словянську, якого було побито в липні 2001 року, і який помер внаслідок цього, залишається нерозкритим. Прозоре розслідування цієї справи також залишається під питанням.
Звіт Human Rights Watch щодо неофіційної державної цензури на українському телебаченні був опублікований в березні 2002 року і деталізує використання владних вказівок, темників, які надсилалися редакторам з президентської адміністрації і стосувалися того чи висвітлювати, або не висвітлювати ти чи інші події і кут подачі матеріалів. Звіт відзначає, що ці темники знесилюють свободу висловлювань в Україні, оскільки “редактори і журналісти відчувають себе зобовязаними дотримуватись вказівок в темниках через економічні і політичні репресії та побоювання негативних наслідків за неспівпрацю”. Згідно із звітом, незалежні медіа борються з численними спробами центральної влади контролювати висвітлення ними подій.
Інше питання в медіа сфері, що викликає занепокоєння, є контроль над медіа олігархами, які володіють більшістю медіа в Україні і мають звязки із владою. Зростає очевидність того, що особи, що підтримують нинішнього премєр-міністра і інші політики, скуповували колись незалежні ресурси виробництва новин, включно із веб-сайтами, а потім або звільняли журналістів, або пропонували їм вибір - припинити критику влади, або знайти собі іншу роботу.
В грудні минулого року були проведені парламентські слухання “Суспільство, засоби масової інформації, влада: свобода слова та цензура в Україні" . Свідчення журналістів підтвердили існування цензури, включно із темниками, і різних механізмів агресій і залякувань. Податкові перевірки, різні судові позови, або позбавлення ліцензій: все це владними методами утиску медіа, які не дотримуються загально прийнятої лінії або підтримують опозиційні партії.
Результатом цих слухань стало те, що 3 квітня 2003 року 252 депутати проголосували за прийняття закону, який визначає і забороняє цензуру в українських медіа. Цей крок можна тільки вітати. Однак, враховуючи впливовість АПУ, застосування цього закону залишається під питанням щонайменш до виборів 2004 року.
Пане президенте, я закликаю наших колег в Україні продовжувати активно наполягати на дотриманні Україною своїх зобовязань щодо основних прав людини як підписанта Заключного Гельсінського акту. Я також закликаю українську владу, включно із гарантом конституції, припинити кампанію по придушенню незалежної роботи мас медіа. Добрі новини з України дійсно будуть добрими не тоді, коли вони зявляться від політтехнологів з АПУ, а коли незалежні медіа і журналісти матимуть змогу виконувати свої професійні обовязки не побоюючись агресії і залякувань.
Дякую пане президенте.
Інститут масової інформації
Нещодавно було опубліковано кілька невтішних звітів щодо ситуації навколо медіа в Україні. Ці звіті заслуговують на повагу, особливо в контексті критикованих майбутніх президентських виборів наступного року. Звіт Держдепартаменту за 2002 рік що стосується дотримання прав людини, зокрема і в Україні, характеризує ситуацію з медіа свободами в цій країні таким чином: “влада втручається в діяльність медіа шляхом залякування журналістів, надання письмових та усних вказівок щодо того, що висвітлювати а що ні, тиску на них через самоцензурування. Тим не менш, впродовж 2002 року, в газетах, тижневиках та Інтернет ресурсах були висвітлені позиції різних суспільно-політичних сил ”.
Сьогоденні негативні тенденції і практика обмежень щодо медіа свобод в Україні є джерелом занепокоєння, враховуючи, що керівництво країни заявляє про інтеграцію до євроатлантичного співтовариства. Відсутність відповідності міжнародним стандартам прав людини, включно із зобовязаннями до ОБСЄ щодо свободи висловлювань, підриває цей процес. Більш того, незалежні медіа вільні від владного тиску є основоположним чинником в запровадженні чесних правил гри на наступних президентських виборах 2004 року.
В своєму звіті від 18 квітня 2003 року, уповноважена з прав людини Ніна Карпачова стверджує що журналістика залишається однією з найнебезпечніших професій в Україні, якщо враховувати що за останні 10 років 36 журналістів було вбито, і не згадуючи вже про те, що побиття, залякування, арешти банківських рахунків, конфіскація газет і інших видань стало в Україні звичайним явищем.
Вбивство відомого журналіста Георгія Гонгадзе, який зник 2000 року, залишається нерозкритим. В його зникненні і створенні обставин, що призвели до його загибелі звинувачені президент України Леонід Кучма і низка високопосадовців. Розслідування, або якщо точніше, нерозслідування цієї справи характеризоване туманністю і блокуванням. Не дивно, що така відсутність прозорості, продемонстрована в справі Гонгадзе, підживлює корумпованість, яка вже досягла найвищих ешелонів влади в Україні.
Існують аудіоплівки, що містять записи розмов між Кучмою та іншими можновладцями, що обговорювали можливість знищення Гонгадзе. Деякі з цих записів були передані до Мінюсту США в якості частини з записів, через які Кучму і його оточення звинувачено в численних скандалах. Нещодавно, разом зі співдоповідачем паном Крісом Смітом ми звернулися до Мінюсту США з проханням про технічну допомогу у встановленні автентичності плівок, на яких згадується Гонгадзе. Розслідування українською владою цієї справи, прозоре і таке якому можна б було вірити, є занадто затягнутим, і правопорушники – немає значення хто вони є – мають бути покарані.
Справа Ігоря Александрова, директора телекомпанії “ТОР” в Словянську, якого було побито в липні 2001 року, і який помер внаслідок цього, залишається нерозкритим. Прозоре розслідування цієї справи також залишається під питанням.
Звіт Human Rights Watch щодо неофіційної державної цензури на українському телебаченні був опублікований в березні 2002 року і деталізує використання владних вказівок, темників, які надсилалися редакторам з президентської адміністрації і стосувалися того чи висвітлювати, або не висвітлювати ти чи інші події і кут подачі матеріалів. Звіт відзначає, що ці темники знесилюють свободу висловлювань в Україні, оскільки “редактори і журналісти відчувають себе зобовязаними дотримуватись вказівок в темниках через економічні і політичні репресії та побоювання негативних наслідків за неспівпрацю”. Згідно із звітом, незалежні медіа борються з численними спробами центральної влади контролювати висвітлення ними подій.
Інше питання в медіа сфері, що викликає занепокоєння, є контроль над медіа олігархами, які володіють більшістю медіа в Україні і мають звязки із владою. Зростає очевидність того, що особи, що підтримують нинішнього премєр-міністра і інші політики, скуповували колись незалежні ресурси виробництва новин, включно із веб-сайтами, а потім або звільняли журналістів, або пропонували їм вибір - припинити критику влади, або знайти собі іншу роботу.
В грудні минулого року були проведені парламентські слухання “Суспільство, засоби масової інформації, влада: свобода слова та цензура в Україні" . Свідчення журналістів підтвердили існування цензури, включно із темниками, і різних механізмів агресій і залякувань. Податкові перевірки, різні судові позови, або позбавлення ліцензій: все це владними методами утиску медіа, які не дотримуються загально прийнятої лінії або підтримують опозиційні партії.
Результатом цих слухань стало те, що 3 квітня 2003 року 252 депутати проголосували за прийняття закону, який визначає і забороняє цензуру в українських медіа. Цей крок можна тільки вітати. Однак, враховуючи впливовість АПУ, застосування цього закону залишається під питанням щонайменш до виборів 2004 року.
Пане президенте, я закликаю наших колег в Україні продовжувати активно наполягати на дотриманні Україною своїх зобовязань щодо основних прав людини як підписанта Заключного Гельсінського акту. Я також закликаю українську владу, включно із гарантом конституції, припинити кампанію по придушенню незалежної роботи мас медіа. Добрі новини з України дійсно будуть добрими не тоді, коли вони зявляться від політтехнологів з АПУ, а коли незалежні медіа і журналісти матимуть змогу виконувати свої професійні обовязки не побоюючись агресії і залякувань.
Дякую пане президенте.
Інститут масової інформації