Заява Харківської правозахисної групи з приводу рішення Вищої ради юстиції про рекомендацію звільнення з посади судді Апеляційного суду м. Києва Ю.О. Василенка.
09.12.2003
ХПГ кваліфікує дії Вищої ради юстиції щодо ініціації звільнення з посади Юрія Василенка як лицемірний та корпоративний акт влади – “класичне” порушення прав людини, яке було типовим за часів тоталітарного комуністичного режиму в СРСР – політичне переслідування за переконання, особисту чесність, принциповість, професіоналізм, незалежність і свободу думки.
ХПГ вважає згадане рішення Вищої ради юстиції найпоказовішою ознакою у визначенні реального ступеню демократичних і ліберальних перетворень в Україні. На нашу думку, він знизився до загрозливої межі, і ми вважаємо своїм обов’язком ще раз заявити про це владі і суспільству.
1. Ми кваліфікуємо дії Вищої ради юстиції щодо ініціації звільнення з посади Юрія Василенка як лицемірний та корпоративний акт влади – “класичне” порушення прав людини, яке було типовим за часів тоталітарного комуністичного режиму в СРСР – політичне переслідування за переконання, особисту чесність, принциповість, професіоналізм, незалежність і свободу думки. У новітній історії незалежної України досі таких фактів не спостерігалося. Фактично йдеться про ознаки відтворення українською владою новітньої політичної диктатури.
2. Отже, справа Ю.Василенка яскраво демонструє справжні, а не декларативні наміри виконавчої та почасти судової гілок влади щодо європейського вибору, поваги до прав людини і плюралізму думок. На жаль, доводиться визнати, що попри гучні декларації й бенкетування “славного десятиліття”, наша країна недалеко відійшла від свого бездержавного минулого, коли будь-яка критична вільна думка відносно слів і вчинків вищої посадової або партійної особи розглядалася як кримінальний злочин.
Рішення Вищої ради юстиції та причетна до справи Ю.Василенка ухвала Верховного Суду України яскраво демонструють небажання й неготовність виконавчої та почасти судової гілок влади погодитись на ділі з існуванням незалежного суду. Чи можна, відтак, чекати після цього судових рішень, спрямованих на захист прав людини, караючих посадовців за корупцію та свавілля? Питання видається риторичним.
3. Ми змушені констатувати, що, як і за більшовицько-радянських часів, головною рисою вивченої в інститутах “червоної професури” правничої еліти залишається прислужництво, голий інструменталізм, сервільна професійна свідомість. Що ж до широкої юридичної громадськості України, то й вона поки що залишилася, в кращому випадку, пасивним і наляканим спостерігачем цієї сумнівної справи, а в гіршому – деморалізованим співучасником політичної розправи.
Весь перебіг подій останнього часу доводить, що Україна здійснює все більш помітне просування не до принципу верховенства права, а в бік поліцейської держави, де закон або нічого не вартий, або є інструментальним знаряддям примусу в руках правлячої верхівки. Нагадаємо, що в подібній ситуації юридичне і правозахисне співтовариство Росії захистило суддю Московського міського суду С.Пашина й не допустило його звільнення з посади. На жаль, українські правники, судді, науковці не виявили жодних ознак цехової солідарності.
Ми звертаємося до народних депутатів України з вимогою підтримати авторитет молодої Української правової держави: відхилити рекомендацію про звільнення Ю.Василенка з посади й тим самим відвернути на разі загрозу українського політичного кальвінізму.
7 лютого 2003 року
1. Ми кваліфікуємо дії Вищої ради юстиції щодо ініціації звільнення з посади Юрія Василенка як лицемірний та корпоративний акт влади – “класичне” порушення прав людини, яке було типовим за часів тоталітарного комуністичного режиму в СРСР – політичне переслідування за переконання, особисту чесність, принциповість, професіоналізм, незалежність і свободу думки. У новітній історії незалежної України досі таких фактів не спостерігалося. Фактично йдеться про ознаки відтворення українською владою новітньої політичної диктатури.
2. Отже, справа Ю.Василенка яскраво демонструє справжні, а не декларативні наміри виконавчої та почасти судової гілок влади щодо європейського вибору, поваги до прав людини і плюралізму думок. На жаль, доводиться визнати, що попри гучні декларації й бенкетування “славного десятиліття”, наша країна недалеко відійшла від свого бездержавного минулого, коли будь-яка критична вільна думка відносно слів і вчинків вищої посадової або партійної особи розглядалася як кримінальний злочин.
Рішення Вищої ради юстиції та причетна до справи Ю.Василенка ухвала Верховного Суду України яскраво демонструють небажання й неготовність виконавчої та почасти судової гілок влади погодитись на ділі з існуванням незалежного суду. Чи можна, відтак, чекати після цього судових рішень, спрямованих на захист прав людини, караючих посадовців за корупцію та свавілля? Питання видається риторичним.
3. Ми змушені констатувати, що, як і за більшовицько-радянських часів, головною рисою вивченої в інститутах “червоної професури” правничої еліти залишається прислужництво, голий інструменталізм, сервільна професійна свідомість. Що ж до широкої юридичної громадськості України, то й вона поки що залишилася, в кращому випадку, пасивним і наляканим спостерігачем цієї сумнівної справи, а в гіршому – деморалізованим співучасником політичної розправи.
Весь перебіг подій останнього часу доводить, що Україна здійснює все більш помітне просування не до принципу верховенства права, а в бік поліцейської держави, де закон або нічого не вартий, або є інструментальним знаряддям примусу в руках правлячої верхівки. Нагадаємо, що в подібній ситуації юридичне і правозахисне співтовариство Росії захистило суддю Московського міського суду С.Пашина й не допустило його звільнення з посади. На жаль, українські правники, судді, науковці не виявили жодних ознак цехової солідарності.
Ми звертаємося до народних депутатів України з вимогою підтримати авторитет молодої Української правової держави: відхилити рекомендацію про звільнення Ю.Василенка з посади й тим самим відвернути на разі загрозу українського політичного кальвінізму.
7 лютого 2003 року