MENU
Гаряча лінія з пошуку зниклих безвісти в Україні
Документування воєнних злочинів в Україні.
Глобальна ініціатива T4P (Трибунал для Путіна) була створена у відповідь на повномасштабну агресію Росії проти України у лютому 2022 року. Учасники ініціативи документують події, у яких є ознаки злочинів згідно з Римським статутом Міжнародного кримінального суду (геноцид, злочини проти людяності, воєнні злочини) в усіх регіонах України

Щодо імплементації міжнародного визначення катувань.

14.12.2003   
Аркадій Бущенко, адвокат, Харківська правозахисна група
На думку автора, формулювання статті 127 Кримінального кодексу України повинно відповідати статті 1 Конвенції ООН проти катувань та інших жорстоких, нелюдських та таких, що принижують гідність, видів поводження та покарання

На розгляд Верховної ради запропоновано проект Закону України “Про внесення змін та доповнень до деяких законів України” (щодо посилення правового захисту громадян та запровадження механізмів реалізації конституційних прав громадян на підприємницьку діяльність, особисту недоторканість, безпеку, повагу до гідності особи, правову допомогу, захист).[1]

Сама поява такого законопроекту є прогресивним кроком та свідчить про все більше розуміння необхідності реформування кримінального та докримінального процесів. Проект викликає певні зауваження з погляду техніки, які можна виказати до багатьох аспектів законопроекту. Однак у цьому коментарі хотілося б зосередитися лише на одному: формулюванні статті 127 Кримінального кодексу України, яке пропонується авторами.

Намір авторів, як свідчить пояснювальна записка, полягав у тому, щоб інкорпорувати визначення катувань у Декларації Організації Об’єднаних Націй про захист всіх осіб від катувань та інших жорстоких, нелюдських та таких, що принижують гідність, видів поводження та покарання 1975 року. Я вважаю, що за основу все ж треба взяти статтю 1 Конвенції ООН проти катувань та інших жорстоких, нелюдських та таких, що принижують гідність, видів поводження та покарання, оскільки за цим документом Україна має легальні зобов’язання.

Стаття 1 Конвенції визначає “катування” як “будь-яку дію, якою будь-якій особі умисно спричиняється сильний біль або фізичне чи моральне страждання, щоб отримати від неї або від третьої особи відомості чи визнання, покарати її за дії, які вчинила вона або третя особа чи у вчиненні яких вона підозрюється, а також залякати чи примусити її або третю особу, чи з будь-якої причини, що ґрунтується на дискримінації будь-якого характеру, коли такий біль або страждання спричиняються державними посадовими особами чи іншими особами, які виступають у офіційній якості, чи з їх підбурювання, чи з їх відома, чи з їх мовчазної згоди”.

Проект закону, попри намагання його авторів інкорпорувати це визначення у Кримінальний кодекс України, робить це не дуже вдало. По-перше, у запропонованій редакції ознакою “катування” залишається “насильницька дія”. Це звужує сферу застосування статті порівняно з визначенням Конвенції, яка визнає катуванням “будь-яку дію”, “що завдає сильний біль або страждання”. Хоча звуження визначення катування за ознакою “насильницької дії” може здатися неважливим з погляду завдання болю, тому що біль може завдаватися лише насильницькими діями. Але воно має важливе значення щодо страждань, які можуть викликатися не тільки насильницькими діями, але й створенням певних обставин. Такі обставини у певних випадках можуть створюватися діями, що самі по собі не є насильницькими.

Друга вада проекту у наступному. Визначення, викладене у Конвенції, розраховане лише на представників держави. Але автори проекту виклали його стосовно загального суб’єкту злочину і потрапили у смислову пастку. Лише представнику держави може бути необхідним “визнання” у тому технічному значенні, у якому воно використане Конвенцією. Якщо застосувати мету “отримати визнання” до загального суб’єкту, це розширить значення “визнання” далеко за межі його звичного значення. Певною мірою це стосується й мети “покарати за дії”.

Тому доцільно створити у частині третій нову норму, у певній мірі відмінну від норми, що передбачена частиною 1 статті 127.

Я пропоную викласти диспозицію частини 3 статті 127 у вигляді, який узгоджується зі статтею 1 Конвенції ООН проти катувань та інших жорстоких, нелюдських або таких, що принижують гідність, видів поводження чи покарання.



ПОРІВНЯЛЬНА ТАБЛИЦЯ

Кримінальний кодекс України

Проект депутатів І.Васюника, В.Стретовича, О.Івченка, В.Короля

Моя пропозиція

Стаття 127. Катування

Стаття 127. Катування

Стаття 127. Катування

1.Катування, тобто умисне заподіяння сильного фізичного болю або фізичного чи морального страждання шляхом нанесення побоїв, мучення або інших насильницьких дій з метою спонукати потерпілого або іншу особу вчинити дії, що суперечать їх волі, –

1.Катування, тобто умисне заподіяння сильного фізичного болю або фізичного чи морального страждання шляхом нанесення побоїв, мучення або інших насильницьких дій з метою спонукати потерпілого або іншу особу вчинити дії, що суперечать їх волі, в тому числі, отримати від нього або іншої особи інформацію, свідчення або визнання, покарати за його дії, які він скоїв або у скоєнні яких підозрюється, або залякування його або інших осіб,-

1. Катування, тобто умисне заподіяння сильного фізичного болю або сильного фізичного чи морального страждання шляхом нанесення побоїв, мучення або інших насильницьких дій з метою спонукати потерпілого або іншу особу вчинити дії, що суперечать їх волі, –

карається позбавленням волі на строк від трьох до п’яти років.

карається позбавленням волі на строк від трьох до п’яти років.

карається позбавленням волі на строк від трьох до п’яти років.

2. Ті самі дії, вчинені повторно або за попередньою змовою групою осіб, –

2.Ті самі дії, вчинені повторно або за попередньою змовою групою осіб, –

2.Ті самі дії, вчинені повторно або за попередньою змовою групою осіб, –

караються позбавленням волі на строк від п’яти до десяти років.

караються позбавленням волі на строк від п’яти до десяти років.

караються позбавленням волі на строк від п’яти до десяти років.

 

3.Дії, передбачені частинами першою або другою цієї статті, якщо вони вчинені працівниками правоохоронних органів, або підбурювання працівником правоохоронного органу до вчинення дій, передбачених частиною першою або другою цієї статті, –

3.Будь-яка дія, якою особі умисно задається сильний фізичний біль або сильне фізичне чи моральне страждання з метою отримати від неї або від третьої особи відомості, зізнання у злочині або визнання будь-яких фактів, покарати особу за дії, які вчинила вона чи третя особа або у вчиненні яких вона чи третя особа підозрюється, або залякати чи примусити її чи третю особу вчинити будь-що або втриматися від будь-яких вчинків, а також вчинення такої дії з причини, що ґрунтується на дискримінації будь-якого характеру, якщо така дія вчинена представником влади, або за співучастю представника влади, –

 

караються позбавленням волі на строк від десяти до п’ятнадцяти років.

караються позбавленням волі на строк від десяти до п’ятнадцяти років.

 

4. Дії, передбачені частиною третьою цієї статті, якщо вони призвели до загибелі людини, –

4. Дії, передбачені частиною третьою цієї статті, якщо вони призвели до загибелі людини, –

 

караються довічним позбавленням волі.

караються довічним позбавленням волі.



Текстуальні розбіжності між запропонованою мною редакцією та статтею 1 Конвенції ООН проти катувань, викликані необхідністю узгодити цю норму з понятійним апаратом УК України, а саме:

1. Прикметник “сильний” використаний як перед словом “біль”, так і перед словосполученням “фізичне чи моральне страждання”, щоб більш виразно зазначити, що “сильний” стосується як першого так і другого.

2. Замість “визнання” використане більш точне “зізнання у злочині або визнання будь-яких фактів”. Це враховує відмінність між “зізнанням”, яке означає повне визнання обвинувачення, та “визнанням певних фактів”, яке може й не перетворитися у “зізнання”.

3. Замість “залякати чи примусити її або третю особу” використане “залякати чи примусити її чи третю особу вчинити будь-що або втриматися від будь-яких вчинків”. Англійське “coercing” вже в собі містить “примушення до чогось”; в українській мові використання дієслова “примусити” без додатку створює враження незавершеності.

4. Замість “державними посадовими особами чи іншими особами, які виступають у офіційній якості” використане “представником влади” щоб узгодити з визначеннями Розділу XVII УК України.

5. Замість “чи з їх підбурювання, чи з їх відома, чи з їх мовчазної згоди” використано “або за співучастю представника влади”, щоб узгодити з положеннями Розділу VI УК України.

Я розумію, що найбільш правильним було б створення нової норми у Розділі XVII УК України. Лише текстуальна корекція статті 127 не вирішить усіх проблем, тому що тлумачення будь-якого положення закону залежить не тільки від його тексту, але й місця у структурі законодавчого акту. Тому не виключено, що на практиці певні тлумачення, що суперечать меті Конвенції ООН проти катувань, можуть базуватися саме на тій обставині, що це положення знаходиться не у Розділі XVII УК України.

 Поділитися