Сергеєв проти України - вирішення справи по суті (ст. 37 Конвенції)

РІШЕННЯ ЩОДО ПРИЙНЯТНОСТІ

Заяви № 53874/00

Геннадій Володимирович Сергєєв

проти України

12 грудня 2000 року Європейський суд з прав людини (четверта секція) засідаючи палатою, до складу якої увійшли судді:

а також п. В. Берже, секретар секції,

беручи до уваги вищевказану заяву, подану 27 серпня 1999 року та зареєстровану 12 січня 2000 року,

беручи до уваги зауваження, представлені Урядом-відповідачем, та відповідь заявника,

в результаті обговорення, приймає таке рішення:

ФАКТИ

Заявник – громадянин України, 1953 року народження, мешкає у м. Лисичанську, Україна.

Факти у справі, за викладом сторін, можна підсумувати таким чином.

У жовтні 1998 року заявник звільнився з шахти “Черноморка” (м. Лисичанськ), після того як пропрацював на ній 22 роки. Він звернувся до дирекції шахти з вимогою виплатити йому 2 тис. 561 грн. 85 коп. заборгованості по заробітній платі за кілька місяців.

У листі від 23 жовтня 1998 року керівництво підприємства підтвердило заявникові, що заборгованість становить 2 тис. 561 грн. 85 коп. А 3 листопада 1998 року шахта направила в “Промінвестбанк” платіжну вимогу на вказану суму.

Листом від 4 квітня 1999 року підприємство повідомило заявника, що виплата його заробітної плати є неможливою через неплатоспроможність шахти.

У жовтні 1999 року заявник звернувся до суду першої інстанції у Лисичанську з позовом до шахти щодо відшкодування заборгованості по зарплаті.

Рішенням від 26 жовтня 1999 року суд зобов’язав шахту виплатити заявнику суму у 2 тис. 561 грн. 85 коп. Цього ж дня суд надіслав виконавчий лист на підприємство.

Листом від 1 грудня 1999 року управління юстиції Міністерства юстиції України в Лисичанську повідомило заявника про те, що рішення суду від 26 жовтня 1999 року не буде виконано через неплатоспроможність підприємства.

25 квітня 2000 року Уряд повідомив Суд, що рішення суду першої інстанції м. Лисичанська від 26 жовтня 1999 року виконано 20 березня 2000 року.

Листом від 7 вересня 2000 року заявник підтвердив виконання рішення суду від 26 жовтня 1999 року і повідомив Суд про те, що він відкликає свою заяву.

ОСКАРЖЕННЯ

Заявник вважав, що невиконання рішення суду, винесеного судом першої інстанції м. Лисичанська, було порушенням його права на справедливий суд. Крім того, він вважав себе жертвою порушення його права на вільне володіння своєю заробітною платою. По-суті, він посилався на статтю 6 п. 1 Конвенції та статтю 1 Протоколу № 1.

ПРАВО

Посилаючись на статтю 6 Конвенції та статтю 1 Протоколу № 1, заявник скаржився на невиконання рішення, винесеного на його користь судом першої інстанції м. Лисичанська про повне відшкодування заборгованості по зарплаті.

Суд зауважує, що у своїх листах від 25 квітня та 7 вересня 2000 року відповідно, Уряд та заявник констатували виконання відповідного рішення суду. У листі від 7 вересня 2000 року заявник також повідомив про відкликання своєї заяви.

Суд вважає, що спір щодо Конвенції, який ліг в основу заяви, був вирішений в сенсі п. 1 в) статті 37 Конвенції. Крім того, Суд не знаходить підстав загального характеру стосовно прав людини, гарантованих Конвенцією, що вимагають продовження розгляду заяви в порядку статті 37 Конвенції.

оголошує заяву неприйнятною.

Вінсен Берже, секретар