Святослав Піскун відмовився назвати чергових підозрюваних у вбивстві Ігоря Александрова

Ще на початку цього тижня Генеральний прокурор Cвятослав Піскун заявив, що розслідування вбивства директора Слов’янської телерадіокомпанії "ТОР" Ігоря Александрова перебуває на завершальній стадії. Назвати імена підозрюваних у вбивстві журналіста Генпрокурор відмовився, додавши, що вони зараз знаходяться в буцегарні і дають показання у присутності адвокатів. Днями прес-центр Служби безпеки України через низку ЗМІ поширив інформацію, що Александрова вбили члени краматорського злочинного угрупування «17 дільниця». У ході спецоперації спільна слідчо-оперативна група заарештувала десяток учасників (зокрема лідерів) цього бандформування.

Серед затриманих у «темній» нібито відсиджуються організатор та виконавці нападу на Александрова. Зараз тривають оперативно-розшукові заходи, мета яких — перевірити причетність арештованих до інших замовних убивств та притягнути їх до відповідальності.

Святослав Піскун висловив подяку колишнім співробітникам органів внутрішніх справ, працівникам слідчо-оперативної групи ГПУ та СБУ, народним депутатам з Комітету з боротьби з організованою злочинністю і корупцією ВРУ, які сприяли розслідуванню та розкриттю злочину.

(«Україна молода», №177, 26 вересня 2003 р.)

***

Роксана Гедеон. Ланцюгова реакція

Сталося те, чого мало хто чекав: Генеральна прокуратура оголосила про розкриття вбивства тележурналіста Ігоря Александрова. Минулого вівторка Святослав Піскун повідомив, що безпосередні виконавці злочину - в руках слідчих і "вже дають свідчення в присутності адвокатів", а Печерський райсуд столиці постановив залишити їх за гратами до початку судового процесу.

З джерел, гідних довіри, авторці цих рядків стало  відомо, що заарештовано самого Олександра Рибака - екс-підприємця з  Слов’янська, екс-керівника фірми "Укрліга", якого жителі Північного Донбасу давно й небезпідставно вважають замовником убивства Александрова.

Правоохоронці два роки вели з Рибаком переговори. Схопили Рибака в Києві ще 8 серпня. За деякими даними, він давно уже вів кочовий спосіб життя. Правоохоронці ось уже два роки влаштовували на нього полювання, але не з тією метою, яка могла б сподобатись любителям справедливості: його затримували, а тоді, після недовгих переговорів (предметом яких, напевно, були суми викупу), відпускали.

Так було влітку 2001-го, невдовзі після загибелі тележурналіста. Тоді група київських правоохоронців, нагрянувши на Донеччину, по свіжих слідах намагалася заарештувати директора "Укрліги". Однак на допит у Донецьку Олександр Рибак з’явився під охороною... спецпідрозділу СБУ "Альфа" (згодом це публічно, в пресі, визнав заступник голови СБУ Юрій Вандін, супроводжуючи своє зізнання вельми незграбними поясненнями).

Стало зрозуміло, що суб’єкт, від діяльності якого потерпає весь Північний Донбас, має високий "дах" - і то не тільки донецький, але й київський.

Принаймні за даними депутатської слідчої комісії, яка розслідувала вбивство Александрова, значну частку бізнесу "Укрліги" довгий час прикривали (і, либонь, із неї годувалися) саме структури Служби безпеки.

Отож Рибака відпустили. І вже наступного дня... знову оголосили в розшук!

Вдруге він "попався" в листопаді 2001-го року в Краматорську. Громадськість годували казками про те, що його розшукують не через убивство журналіста, а за підозрою в скоєнні фінансових махінацій. На захист цієї наскрізь брехливої версії не посоромився стати заступник генерального прокурора Сергій Винокуров (нині, до речі, - перший заступник Піскуна). В інтерв’ю "Інтерфаксу" цей поборник законності так гаряче виступив на захист Рибака від безпідставних підозр, так палко стверджував, що "ця людина не має ніякого відношення до вбивства Александрова", що залишається тільки дивуватися: як пан Винокуров після подібних кульбітів може претендувати на високе крісло, погони й солідну зарплату з кишені платників податків?

Версію Винокурова запросто перекреслював той факт, що тодішньою операцією із затримання Рибака керував сам заступник начальника Головного управління карного розшуку Чечіль. Результатом усього цього стало... звільнення мафіозі з-під арешту. Звільнив його Слов’янський міський суд під підписку про невиїзд... Злі язики подейкували, що того разу Рибаку довелося викласти за свою свободу до трьохсот тисяч доларів.

Бізнес "Укрліги" був знищений. Рибак за останні два роки банально збіднів. Змінилася й політична ситуація. Святослав Піскун, не в змозі розкрити вбивство Гонгадзе, почав розуміти, що мусить, урешті-решт, розкрити хоча б щось. Оскільки "справа Александрова" в цьому плані виглядала легшою (інтересів Банкової майже не зачіпала, Кучма в ній не замішаний), прокурори вирішили — можливо, не без каменю на серці — потривожити "донецький вулик". І потривожили. Після Олександра Рибака було заарештовано ще двох громадян — безпосередніх виконавців убивства, які, власне, й завдали Александрову смертельних ударів бейсбольними кийками. Шукали цих людей по всій Україні. Чому вони не втекли, хоча мали від прокурорів цілих два роки на роздуми, — незрозуміло. Можливо, були впевнені в безкарності. Можливо — їм бракувало грошей. В будь-якому випадку те, що їх затримали, — велика удача. Можна сказати, подарунок долі.

В даний момент ведеться розшук Дмитра Рибака — молодшого брата Олександра, який відігравав значну роль в оборудках "Укрліги".

Причиною, яка довгий час робила Олександра Рибака невразливим для стріл правосуддя, є не тільки його багатство й впливові зв’язки. За даними, зібраними колишніми співробітниками Краматорського ВБОЗу Олегом Солодуном і Михайлом Сербіним (саме вони постачали інформацію для телепрограм Александрова), в офісі "Укрліги" передбачливий Рибак влаштував щось на зразок відеостудії. Сам офіс був розташований в центрі Слов’янська, просто під носом у прокуратури й мерії. Мешканці міста не один раз спостерігали, як у гості до Рибака прибувають цілі кавалькади іномарок, одна блискучіша за іншу. Хто тільки не приїжджав до цього мозкового центру мафії, щоб вирішити справи, — прокурори, чиновники, співробітники СБУ, оперативні працівники міліції. Рибак багатьом допомагав... просунутися по службі. І багатьох із своїх гостей, ясна річ, записував на відео.

Крім того, була в цього підприємця й надзвичайно скрупульозна секретарка. Всіх, хто телефонував чи приїздив до шефа, вона записувала в спеціальний журнал. Цей воістину безцінний речовий доказ зник десь у міліцейських схронах після вбивства Александрова. Однак його копія потрапила до рук Солодуна і Сербіна. Мені доводилося бачити фотокопії деяких сторінок і, можу сказати, чимало "донецьких" дорого б заплатили, аби їхні прізвища назавжди зникли з рибаковського щоденника!

Щоденник доводить, що і міліція, і місцева СБУ, і прокуратура (навіть, страшно сказати: прокурор по нагляду за дотриманням законності в спецпідрозділах по боротьбі з організованою злочинністю Донецької облпрокуратури), і деякі народні депутати - всі вони бігали до Рибака на поклін (чи, сказати м’якше, - на чай), аби тримати "друга" в курсі своїх правоохоронних та інших важливих справ. Це не дивно: "Укрліга" оперувала багатомільйонними доларовими капіталами. Дивно інше: як, знаючи про це, слідство могло цілих два роки зберігати спокій згаданих у журналі діячів?

Рибаковський щоденник, до речі, засвідчує вельми зловісну деталь: у ті дні, коли в ефір виходила програма Александрова, в "Укрлізі" збиралися цілі консиліуми правоохоронців і чиновників. Для колективного, так би мовити, телеперегляду?

Перелік прізвищ, згаданих у журналі, дозволяє ясно уявити масштаб небезпеки, на яку наражав себе Ігор Александров, коли надавав слово Солодуну й Сербіну. По суті, ці двоє офіцерів без його допомоги були приречені повторити роль волаючих у пустелі. Без сумніву, він урятував їм життя. Як виявилося – ціною свого.

Екс-міліціонери залишилися вірними пам’яті друга. Принаймні протягом двох років після його смерті вони ворушили донецьке зміїне кубло так само інтенсивно, як за життя Александрова. Слідство так далеко просунулося в пошуках істини саме тому, що до слідчої групи було, нарешті, включено Солодуна й Сербіна. Версія вбивства, яку висували колишні правоохоронці, тепер, треба думати, стала офіційною. Рибаку, судячи зі строків його затримання, вже мали пред’явити звинувачення.

Все це - відрадний факт. Але запитань усе ще більше, ніж відповідей. Приміром, що планує робити слідча група зі спільниками Рибака? З тими донецькими правоохоронцями, які разом із ним планували й здійснювали замовні вбивства?

Крім того, коло людей, заплямованих "справою Александрова", не обмежується лише тими, що згадуються в журналі Рибака. Адже після вбивства була ще й груба інсценізація розслідування. Вельми підозрілою в усій цій історії виглядає поведінка прокурора Донеччини Віктора Пшонки, слідчого Перунова, багатьох краматорських міліціонерів, які з допомогою кримінальних злочинців збивалися з ніг, шукаючи кандидатуру на роль "бомжа", всієї прокурорської раті на чолі з уже згаданим Сергієм Винокуровим і Михайлом Потебеньком, яка освячувала й благословляла для суду фальшиву "бомжацьку" версію...

Крона цієї змови правоохоронців — у верхах обласного УМВС, УСБУ, прокуратури.

А було ж іще й убивство "бомжа". Хто відповість за всі ці злочини?

Мені розповідали, що київська слідча група, яка затримала Рибака й виконавців убивства, працює натхненно й злагоджено. Слідчі сповнені ентузіазму. Кажуть: "Ще трохи - і відрядимо на Донеччину цілий поїзд. Візьмемо всіх, хто причетний..."

Водночас парламентом нуртують чутки, що деякі нардепи, стривожені тим, що арешт Рибака може кепсько позначитись на їхньому власному благополуччі, збирають величезний хабар для його звільнення. Зібрано, подейкують, уже близько двох мільйонів доларів - невідомо тільки, кому ці гроші вручати.

Малоймовірно, звісно, щоб така оборудка вдалася. Але в саму спробу здійснити черговий "викуп" повірити неважко.

Слідство нині замахнулося на дуже велику справу. І хто в цьому двобої переможе — покаже час.

(«Сільські вісті” №112, 25 вересня 2003 р.)