Олександр Верьовкін, головний редактор газети “Запорозька Січ”. Вільна преса: світові й українські стандарти

Цю публікацію здійснено за підтримки “Фонду розвитку українських ЗМІ” Посольства США, Київ. Точка зору, відображена в даній статті, може не збігатися з офіційною позицією уряду США.

Той, хто вважає, що свобода преси полягає тільки в її незалежності від влади - помиляється. Адже неволя може бути й добровільною. Якщо окремий журналіст або видання (телеканал, радіостанція) в цілому пристають до однієї думки (навіть опозиційної) і не хочуть чути, а тим більше висловлювати інші, то вони теж невільні. Новини й коментарі — окремо

Характерною рисою демократичної, наприклад, американської преси є неупередженість. У Сполучених Штатах важко визначити спрямування газети. Тобто, “республіканська” вона чи “демократична”, ліберальна чи консервативна. Більшість мас-медіа досить уважно стежить за тим, щоб надавати однакову кількість інформації про кандидатів - суперників на виборах. Але вони можуть підтримувати того чи іншого кандидата в редакційних статтях. При цьому на одних виборах це може бути республіканець, на інших - демократ. Тобто в американських мас-медіа редактори й журналісти погодилися, наскільки це можливо, самі новини відокремлювати від думки про них. Згідно з традицією та журналістською етикою редактори навчають молодих репортерів розміщувати думки та політичні погляди тільки на редакторській чи окремій сторінці, призначеній спеціально для різноманітних думок. І така традиція виникла не випадково. Для неї є серйозна економічна причина. Ще наприкінці ХІХ століття було помічено, що більшість читачів довіряє газетам, які не однобоко висловлюють події. Тобто, суспільство купує саме такі новини. І тому саме суспільство зробило пресу незалежною від конкретних політиків. Найбільші американські інформаційні агенції теж завоювали авторитет і стійку міжнародну репутацію завдяки такому підходу. Маються на увазі агенції АР (Associated Press) та UPI (United Press International). Це найбільші в світі агенції, такий собі зразок глобалізації в галузі мас-медіа. На відміну від багатьох інших, наприклад, французької агенції Франс-пресс або української УНІАН, вони не є власністю уряду, не контролюються і не управляються ним. До речі, АР - ще й найстаріше агентство. Його засновано ще 1848 року. Воно має репортерів та операторів у 122 внутрішніх та 65 закордонних бюро. У нього приблизно 10 000 абонентів у приблизно 115 країнах світу. А це газети, радіо, телебачення. І вони користуються АР саме тому, що ця агенція дуже обережно ставиться до інформації, яку надає: хто що сказав, що трапилось, де і коли. Тільки об’єктивність. І ця об’єктивність не дозволяє газетам змінювати первинну інформацію, отриману від АР.

Що ж в Україні? Принципу відокремлення новин від думок про них ще й досі в нас мало хто додержується. І це пояснюється, певно, тим, що за радянських часів у нас існувала виключно пропагандистська, а не інформаційна журналістика. Будь-яку новину можна було подати лише в світлі рішень чергового з’їзду КПРС. Зараз СРСР уже немає, а традиція лишилася. Причому, ця традиція вкорінилася в свідомості не лише журналістів, а й читачів, глядачів і слухачів. Мені як редакторові неодноразово телефонували читачі й говорили:

— Ви написали, що такий зробив так. Чому ж ви не написали, що так робити не можна, і що він є негідником?

— Але ж ви й самі про це здогадалися?

— Так.

— Це означає, що ми своє завдання виконали.

Зважаючи на те, що попит на об’єктивну, неупереджену інформацію в нашому суспільстві ще недостатньо сформовано, тенденційність присутня в тій чи іншій пропорції і офіційній, і номінативно незалежній пресі. Правда, незалежній пресі за це ще й дістається. Ось приклад. У вересні минулого року друкарні Дніпропетровської області відмовилися друкувати номер тижневика “Лица”, який мав вийти напередодні акцій опозиції 16 вересня. Газета “Лица” належить до опозиційної преси й раніше друкувалася в сусідній Полтавській області, проте номер, який анонсував акції опозиції, заплановані на 16 вересня, не взяли до друку й там. На мій погляд, у цій ситуації, як-то кажуть, “обидва неправі”. Тижневик “Лица” відійшов від принципу об’єктивності й неупередженості, відверто ставши на службу опозиції. Але й місцева влада не винайшла нічого кращого, ніж заборонити друк газети. Не варто, мабуть, і згадувати про те, що такої ситуації в демократичній країні не могло б і виникнути. Наприклад, у Сполучених Штатах не то, що чиновник, навіть суд не може заборонити друк якоїсь статті або випуск газети.