Журналіст проти кримської «коза ностра»: Хто кого?
Судовий процес проти євпаторійського журналіста Володимира Лутьєва наближається до вирішальної фази — в апеляційному суді м. Севастополя розпочався розгляд справи по суті. Володимира Лутьева обвинувачують в замаху на умисне вбивство депутата ВР АРК Миколи Котляревського, вчинене на замовлення, свідомому неправдивому свідченні, примушенні свідків до відмови від давання показань, а також – в низці економічних злочинів. Ми продовжуємо власне розслідування цієї справи, оскільки деякі обставини й події свідчать про те, що і Котляревський, і окремі працівники кримського УБОЗу, які буцімто розкрили замах на його життя, були особисто зацікавлені в обинуваченні й засудженні журналіста. Бо навіть сам пан Котляревський під час інтерв’ю, розмірковуючи про цей процес, зненацька заявив мені, що не надто любить правоохоронні органи, далі – дослівно: “Тому що є теж в моєму житті приклади, коли мене замовили.” Себто, за логікою з цих слів пана депутата, можна дійти висновку, що справу Лутьєва замовили правоохоронці?
Мені пощастило отримати ні з чим незрівнянний заряд гумору – щоправда, чорного – слухаючи заяви депутата Миколи Котляревського 29 жовтня під час попереднього судового засідання в Севастополі. Між іншим, молодий депутат з досить непростим минулим заявив, що дуже боїться за своє життя, отже він зміцнив, заклав цеглою вікна своєї квартири. На цьому анекдот не закінчується. Мабуть, однофамільцю славетного письменника-гумориста єдиного претендента на роль “замовника його вбивства” видалось замало, якось непереконливо. Він звертається до голови Верховної Ради АРК Бориса Дейча з офіційним листом, у якому скаржиться, що Володимир Лутьєв досі на волі, але крім журналіста, його життю вже загрожує ще одна людина – лікар Юрій Ткач. І не абияк, а “із застосуванням зброї”. Насамкінець пан Котляревський прохає кримського спікера поклопотатися перед міліцією про видачу йому дозволу на придбання, зберігання й носіння індивідуальної зброї...
На основі інформації, зібраної журналістами, логічний ряд виглядає так. Головний редактор “Евпаторийской недели” Володимир Лутьєв стає відомим своїми викривальними матеріалами стосовно окремих працівників Євпаторійського ВБОЗу та депутата ВР АРК Миколи Котляревського. До цього журналіст двічі зазнавав незаконного арешту та примусового приводу за допомогою працівників УБОЗу, на що скаржився в суд і прокуратуру і домігся порушення кримінальних справ у відношенні правоохоронців, через що вони могли втратити не лише свої посади, а й волю. Останнім часом перед “замахом” Лутьєв активно ініціював судовий процес у відношенні Котляревського, надаючи документи, які свідчили, що той став депутатом ВР АР Крим завдяки порушенням на виборчих дільницях. Отже Котляревський міг позбавитися статусу депутата. У листопаді 2002 року працівники кримського УБОЗу затримують Лутьєва за підозрою в організації вбивства Котляревського. При цьому основним доказом є свідчення колишнього працівника кримського УБОЗу Андрія Грачова, а також нібито записані на плівку його розмови з Лутьєвим. Адвокат журналіста Олександр Гнєздов заявляв, що на його підзахисного під час слідства здійснювався тиск, щоб він дав потрібні свідчення. Адвокат припускав, що справа про нібито замовлення вбивства Котляревського пов’язана з професійною діяльністю журналіста і його “досить невживчивим характером”. 29 жовтня цього року, після попереднього судового засідання в Севастопольському апеляційному суді п. Гнєздов стверджував, що вірить у справедливе завершення цієї справи стосовно його клієнта. Однак, як стало відомо, на початку листопада він відмовився захищати Лутьєва. У телефонній розмові адвокат підтвердив мені цю інформацію, пославшись на неможливість їздити з Сімферополя до Севастополя за власний рахунок (він здійснював захист журналіста на безкоштовній основі), а також на існування ще якихось причин, про які він говорити не хоче. Існує інформація, що таке рішення адвоката пов’язане зі згадуванням його адреси підзахисним в одному з документів.
Наразі журналіст звернувся з клопотанням про призначення йому адвоката до Колегії суддів Севастопольського апеляційного суду. 18 листопада 2003 року розпочинається розгляд кримінальної справи по суті.
Володимира Лутьєва двічі обирали в Євпаторії депутатом міськради, — місто його знає добре. За фахом він лікар, у 1980-тих роках працював у Євпаторійській поліклініці дерматовенерологом. 10 червня 1990 року Лутьєв потрапив у тяжку ДТП, отримав дуже серйозні травми, внаслідок чого довгий час був повністю паралізований. Був визнаний інвалідом І, потім ІІ групи. У той час існував відповідний наказ Міністерства охорони здоров’я і Міністерства праці СССР, згідно з яким інвалід ІІ групи з вищою освітою не міг працювати за спеціальністю. Лутьєв не писав жодної заяви за місцем своєї роботи, його просто звільнили у відділі кадрів і надіслали додому трудову книжку, де було записано “Звільнений по інвалідності” і номер згадуваного наказу.
Ще 1990 року, за два місяці до аварії, євпаторійці обрали його депутатом міської ради. Рік він просто фізично був відірваний від цього, але, щойно почавши ходити на милицях, відвідував усі сесії. 1995 року жителі міста знову обрали його до міськради. Як розповідає євпаторійка Віра Бугаєнко, “Лутьєв не входив до жодної партії чи руху, він просто намагався відстояти інтереси жителів міста”.
У 1993 році Лутьєв вирішив заснувати міську газету “Евпаторийская неделя”. Вона виходила близько півтора років, але потім з людьми, яких він залучив у редакційний колектив, виникли розбіжності з приводу спрямованості газети та вирішення фінансових питань. Зрештою Лутьєв призупинив випуск своєї газети. Потім у Криму почались бурхливі події, т.зв. “кримські війни” 1997-1998 років, на думку Лутьєва, “спричинені тим, що з початку 90-тих представники відповідних структур держави й уряду, яким належало боротися з криміналом, або проґавили момент його становлення й “спрутизації” півострову, або свідомо не виконували своїх обов’язків”.
Злочинність поступово набрала нечуваної сили, ба навіть почалося цілком очевидне зрощення криміналітету й законодавчої та виконавчої влади в АРК. За оцінкою письменника Костянтина Чернецова, “ В 1995 році до Верховної Ради Криму, до міських і районних рад пройшло 44 чоловіка, в різній мірі пов’язаних з кримінальними структурами – перш за все з “Сейлемом”.
Дійшло до того, що “Сейлем” великою мірою впливав на те, хто буде прем’єр-міністром в Криму, яким буде склад уряду, вводив туди своїх членів, — вважає Володимир Лутьєв. Він відзначає, що крім цього представники криміналу тримали контрольний пакет у кожній міській раді. 1997 року в міськраді Євпаторії було 30 чоловік, з них, за його оцінкою, 18 належали до ПЕВ (в Криму цю абревіатуру з сарказмом розшифровують “партия экономических воров”), а отже й “Сейлема”, котрі голосували так, як скажуть у Сімферополі Шевйов, Данелян (ще один лідер ПЕВ, колишній заступник голови ВР АРК) та інші подібні персонажі, які зараз знаходяться в розшуку і яких пов’язують з багатьма злочинами, в тому числі й з вбивствами на замовлення.
Лутьєв почав виступати на сесіях з заявами. Заяви не були голослівними, називались прізвища злочинців і факти. Пізніше, відродивши газету “Евпаторийская неделя”, він публікує всі відомі йому факти корупції. І Котляревського, й інших “опонентів” Лутьєва досить легко вирахувати за цими матеріалами та запитами окремих депутатів і відповідями на них переважно з Прокуратури та СБУ. Досить влучно охарактеризувала його газету кримська журналістка Ліля Буджурова: “Евпаторийская неделя” – зведення з фронту особистої боротьби Лутьєва та його товаришів з корупцією, живописання достовірних подробиць з життя місцевої братви, частина якої перебралась в органи міської та республіканської влади”.
Але час повернутися до пана Котляревського Миколи, 30-річного, як він любить підкреслювати, депутата. Чим він займався в 90-ті роки, в якому оточенні виростав, він не любить про це говорити. Але виявляється, про молодого депутата і його друзів вже видано грубе дослідження. До цієї справи доклав чималих зусиль Костянтин Чернецов, автор книги “Крым бандитский-2”, що побачила світу в київському видавництві “Мрія” 2000 року. Судячи з величезного обсягу оперативної інформації, а також з персоналії автора передмови – заступника начальника ГУ СБ України в АРК Н.Боброва, фактаж дослідження брався “з перших рук” борців невидимого фронту. Видається, що інформація стосовно нашого героя, який нині закладає цеглою вікна через “небезпечних” журналістів та лікарів, цілком заслуговує на увагу (Інститут масової інформації, 17.11.2003)
(www.imi.org.ua, («Полтавський обласний медіа-клуб, №56, 21 листопада 2003 р.)