На побиття в Одесі власного кореспондента газети "Факти" Олександра Левіта всі відреагували у "штатному режимі"
На побиття в Одесі власного кореспондента газети "Факти" Олександра Левіта всі відреагували у "штатному режимі": Спілка — заявою, журналісти — обуренням, міліція — обіцянками знайти і покарати нападників, прокуратура — мовчанням. Нагадаю, що Олександра жорстоко й дуже кваліфіковано побили у центрі міста. Це не було пограбування чи хуліганство — бандити попередили журналіста, що як не перестане писати, то вже не "вчитимуть", а приб’ють по-справжньому.
Олександр — репортер. Його професійний обов’язок — повідомити суспільству, де, що, коли й чому відбулося. Та в наш час це також є небезпечним заняттям, і Олександр не першим в Одесі відчув це на собі. Колись били Юрія Федоткіна, Віталія Чечика. Ігоря Розова, Володимира Бестера, після чого ін помер у лікарні, Станіслава Шандора, Олександра Мізіна. Стріляли й поранили Сергія Лебедєва, розстріляли Бориса Дерев’янка. Загадковою була смерть Юлія Мазура та Юрія Іванова. Чи не забагато це для одного міста?
Жоден з цих злочинів не розслідувано. Чи не найкращим прикладом замилювання справи є вбивство Бориса Дерев’янка. Доблесна одеська міліція блискавично знайшла рядового бандюка із Придністров’я. Розслідування було так грубо сфальшовано, що справа в суді просто розвалювалася. І хоч громадський обвинувачував від "Вечерней Одессы" виказував сумнів, що на лаві підсудних справді сидить вбивця, він був таки засуджений.
Після нападу Олександру Левіту також підсунули "терпильця". Але сталося не передбачуване — призначений відповідати за не скоєний злочин молодик під час допиту у присутності журналіста заявив, що його змусили взяти на себе напад... менти: "Як не зізнаєшся, то буде гірше. А як заявиш, що тебе змусили зізнатися, пошкодуєш ще більше...".
До речі, після замаху на мене слідчі турбували мене востаннє у квітні 1998 року. Тож ретельність розкриття так званих резонансних справ мені добре відома. І я переконаний, що справа Олександра Левіта стане черговим безнадійним "глухарем".
Медіа-простір Одеси виглядає жалюгідною сірою плямою В останні роки друковані й електронні ЗМІ. За винятком декількох видань та компаній, виродилися у найгірші зразки пропаганди успіхів та видатної діяльності міського голови й губернатора. Що казати про рядових журналістів, коли навіть одеська Гільдія власних кореспондентів кілька років поспіль присуджує якийсь свій приз губернатору як найкращому другові преси, а місцеве відділення НСЖУ називає його зразком журналістської творчості. За даними Одеського міського УМВС, цього року здійснено 9 нападів на журналістів "з метою пограбування". Головна версія, яку розглядають правоохоронці у справі Левіта — хуліганство...
Моя версія така: журналістів б’ють і вбивають свідомо, на замовлення. Це така собі українська метода виховання журналістської лояльності: бити й вбивати, аби не тільки слухали вказівки, а й вгадували, за що битимуть...
("Свобода", №47, 2-8 грудня 2003 р.)