16 - 23 лютого 2001 р

Громадянське суспільство

Із Заяви з приводу поточної політичної ситуації в Україні, підписаної політологами Володимиром Полохало, Олександром Дергачовим, Олегом Білим, Сергієм Макеєвим, Олександром Шарварком (журнал “Політична думка”):

“... Заява трьох — це спроба встановити монополію на істину та патріотизм, відверте попередження, що всі ресурси держави будуть спрямовані на забезпечення недоторканості влади, на виключення реальної опозиції з політичного процесу...

Ми маємо справу з намаганням запровадити де-факто надзвичайний стан, який в недемократичних суспільствах супроводжується фактичним призупиненням дії громадянських прав і свобод, виведення влади з-під суспільного контролю...

Заява трьох вищих керівників держави — сумнівна з погляду європейської демократичної традиції дія...”

(“Сільські вісті”, № 23, 16 лютого 2001 р.)

Право

Ирина Сапрыкина, заместитель председателя Радянского районного суда г. Киева:

“... Суду очень трудно принимать решения, поскольку часто требования Конституции не соответствуют нормам законов, которыми мы тоже руководствуемся. Например, ст. 22 Конституции гласит: “Конституционные права и свободы гарантируются и не могут быть отменены. При принятии новых законов или внесении изменений в существующее законодательство не допускается сужение содержания и объема существующих прав и свобод”.

Нельзя законами отбирать какие-то права, льготы — запрещено Конституцией. Но вот принимается закон о бюджете, и гарантии для многих категорий граждан отменены. Закон отменил конституционные права! Поэтому мы должны либо отказаться от практики принятия неконституционных законов, либо принять поправку к Конституции о том, что права и свободы граждан зависят от бюджета. Несоответствие законов Конституции ставит суды в нелепое положение.

С 28 июня 2001 года обыски, санкции на арест, освобождения из-под стражи и т. д. становятся компетенцией судов. Но в Уголовно-процессуальном кодексе изменения так и не появились, и неизвестно, появятся ли к сроку...”

(“Наша газета”, № 7, 17 лютого 2001 р.)

***

Михаил Бродский, народный депутат Украины:

“... Проект Уголовного Кодекса Украины в редакции профильного комитета ВР по борьбе с организованной преступностью и коррупцией предлагает увеличить перечень преступлений и ужесточить меры наказания. Практически по каждой статье предлагается ввести наказание лишением свободы сроком на 5 лет

Авторы проекта на первое место поставили главу “Преступления против основ национальной безопасности”. Даже Россия утвердила приоритет интересов личности над интересами государства.

Авторы законопроекта игнорируют положения статьи 22 Конституции Украины, которая обязывает “при принятии новых законов или внесении изменений к действующим не допускать сужения содержания и объемов существующих прав и свобод”. Эти требования не соблюдены, поскольку все статьи “Особенной части” проекта УК предусматривают меру наказания в виде лишения свободы с установленного нижнего предела — 1 год. В то же время в статьях “Особенной части” действующего Уголовного Кодекса мера наказания в виде лишения свободы исчисляется с трех месяцев.

Народ о проекте почти ничего не знает, зато им очень интересуются силовики. Значит, под кого писался законопроект? Под силовиков?

Большинство статей предусматривает применение конфискации ВСЕГО имущества.

Более 2,5 процента статей предусматривают пожизненное заключение...”

(“Киевские ведомости”, 21 лютого 2001 р.)

***

Правозахисникам для роздумів

Сергей Винокуров, заместитель Генерального прокурора Украины:

“... Несколько слов по поводу домашнего ареста. Введение такой нормы противоречит Конституции Украины, где говорится о том, что новые законы не должны сужать права граждан. А домашний арест — новое, дополнительное наказание, вдобавок к уже существующим...”

(“Сегодня”, № 39, 17 лютого 2001 р.)

Правоохоронні органи

Минає тиждень, як Печерський районний суд Києва визнав неправомірними дії заступника Генерального прокурора України Олексія Баганця та зобов’язав Генеральну прокуратуру визнати Лесю Гонгадзе потерпілою у справі сина. Але досі прокуратура не виконала судового рішення. Більше того — співробітники Печерського суду ще навіть не вручили потерпілій його копію, незважаючи на те, що Леся Гонгадзе та її адвокат ходять за ним щоденно. Спочатку, мовляв, канцелярія не підготувала копії рішення, а нині, як виявляється, захворів голова Печерського суду М. Замковенко.

Леся Теодорівна вважає, що влада намагається затягнути час, щоб не проводити додаткових слідчих дій щодо її сина, на яких наполягає потерпіла сторона.

(“Вечірній Київ”, № 17, 16 лютого 2001 р.)

***

Правозахисникам для роздумів

Генеральный прокурор Украины Михаил Потебенько считает нарушением закона то, что сегодня по так называемому делу исчезновения Гонгадзе и кассетному делу кое-кто выдает в эфир аудиозаписи, хотя имеются заключения экспертов, что они представляют государственную тайну.

На пресс-конференции в Одесской национальной юридической академии М. Потебенько затронул и такую тему: когда кто-то из его заместителей еще до судебных вердиктов обнародует данные расследования уголовных дел, возбужденных в отношении граждан, в том числе и украинских политиков, в этом нет нарушения статьи 62 Конституции Украины о презумпции невиновности граждан. Такое право предоставляется следователю и прокурору.

(“Киевские ведомости”, 22 лютого 2001 р.)

Кримінально-виконавча система

В рамках исследования правозащитники посетили колонии строгого режима, где сидят рецидивисты.

Татьяна Яблонская, Украинско-американское бюро защиты прав человека:

“... Жаль, что пенитенциарная система по-прежнему остается закрытой для большинства журналистов и представителей общественных организаций. Неведение порождает домыслы — о презрительном отношении к заключенным, грубости, жестокости, которые были свойственны прошлой эпохе. Между тем, сто процентов анонимных респондентов на вопрос: “Применялись ли к вам насильственные методы со стороны персонала?” — ответили отрицательно. При этом 72 процента опрошенных писали, что пережили побои и моральное давление во время задержания и следствия...”

(“Сегодня”, № 40, 19 лютого 2001 р.)

Права дитини

Про випадки знущання над безпритульними дітьми нещодавно розповіли у своїй програмі харківські тележурналісти Зураб Аласанія і Наталія Ткешалашвили.

Діти стверджують, що деякі співробітники міліції їх б’ють, принижують, а дехто навіть пристає з брудними домаганнями. Журналісти зустрілись з керівниками міського управління міліції і передали їм відеоплівку з розповідями дітей. Про свою готовність “дати негідникам по шапці” повідомив начальник Харківського міського управління міліції Костянтин Маслій. За його словами, внутрішнє розслідування вже розпочато.

Як це часто трапляється, гучний скандал спровокував сплеск інтересу до проблеми безпритульних.

За словами начальника управління з праці та соціальних питань міськвиконкому Світлани Горбунової-Рубан, у Харкові діє 11 пунктів безкоштовного харчування для безпритульних. Але хто про них знає?

Начальник служби у справах неповнолітніх міськвиконкому Людмила Калітенко оприлюднила такі дані: торік під час проведення планових рейдів було затримано 400 неповнолітніх. Скільки ж їх насправді, сказати важко.

(“Слобідський край”, № 21, 22 лютого 2001 р.)

***

Проблема охраны детства в Украине остается по-прежнему очень актуальной, и в ближайшее время положение детей в стране кардинально не изменится. Такой вывод содержится в национальном отчете по вопросам реализации Конвенции по правам детей в Украине.

По словам руководителя Украинского института социальных исследований Людмилы Волынец, первые 5 лет экономических реформ (1990-1995 годы) “очень плохо повлияли на положение детей в Украине”. Вместе с тем, с 1995 года сократился уровень детской преступности.

За прошедшие 10 лет в Украине увеличился уровень заболеваемости детей. С 1995 по 2000 год количество детей-инвалидов увеличилось на 30 тысяч и составило 156 тысяч. Ежегодно у 800 детей устанавливается туберкулез, значительно увеличилось количество ВИЧ-инфицированных детей.

Волынец назвала катастрофической ситуацию со здоровьем девочек и девочек-подростков, отметив, что практически все они имеют заболевания, которые влияют на репродуктивность. Уровень таких заболеваний у девочек увеличился за последние 10 лет в 6 раз.

(“Труд-7”, № 14, 23-28 лютого 2001 р.)

***

Ныне не ходят в школу 12 тысяч украинских подростков. Об этом сообщили на всеукраинском селекторном совещании по проблеме бродяжничества, попрошайничества и преступности среди несовершеннолетних в Киеве.

По словам заместителя министра внутренних дел Владимира Мельникова, очень часто учиться детей не пускают сами родители, заставляя их работать на рынках или автозаправках. На таких родителей за прошлый год составлено 18 тысяч административных протоколов, оформлено более трех тысяч дел по лишению родительских прав.

Криминогенная обстановка в подростковой среде ухудшилась в 10 регионах, особенно в Винницкой, Закарпатской, Полтавской, Киевской областях.

(“Сегодня”, № 44, 23 лютого 2001 р.)

СВОБОДА ВИСЛОВЛЮВАНЬ

Право на інформацію

Служба безпеки України проводитиме моніторинг інформації, що передається різними системами телекомунікацій, суворо дотримуючись чинного законодавства.

Повідомлення це з’явилось 14 лютого на сайті СБУ.

У зверненні СБУ зазначається, що факт існування інтернаціонального кіберпростору “ставить під сумнів можливість з боку урядів управляти на основі національної нормативної бази режимами інформаційного обміну”.

З метою подолання цієї тенденції, зазначається у зверненні, 7 травня 1999 року Європейським парламентом було схвалено законопроект ENFOPOL98 про законний моніторинг телекомунікацій з урахуванням нових технологій.

Це рішення Європарламенту вважається обов’язковим для країн-членів ЄС, а також тих, хто хоче приєднатись до нього. Зважаючи на бажання України ввійти в Європейський Союз, нас змусять до цього міжнародні прецеденти й рекомендації, створені без урахування національних особливостей і можливостей, наголошує Служба безпеки.

Моніторинг, як зазначається у зверненні, — це процедура щодо виявлення на законних підставах в телекомунікаційному просторі країни інформації, зміст якої безпосередньо або не безпосередньо загрожує економічній, воєнній або іншій безпеці держави.

(“День”, № 33, 20 лютого 2001 р.)

Злочини проти журналістів

Репортера “Радіо Тернопіль” Дмитра Бобесюка ні за що ні про що жорстоко побито на нічній вулиці колишнім працівником міліції, який перебував у нетверезому стані. Лейтенант Василь Рожок був звільнений з правоохоронних органів лише за день до інциденту. Свідками побиття були четверо міліціонерів патрульно-постової служби, які брали участь у доставці обох в опорний пункт та чергову частину міського управління внутрішніх справ, а також у подіях, що розвивались вже там.

Останні, за словами Дмитра Бобесюка, були суцільним порушенням з боку працівників міліції усіх відповідних законодавчих норм на користь їхнього екс-колеги.

Чотирьох міліціонерів, присутніх при побитті, які явно “недовиконали” своїх прямих службових обов’язків, нині звільнено з роботи. Проти колишнього працівника міліції Василя Рожка міська прокуратура порушила кримінальну справу за статтею 206, ч.2.

(“Україна молода”, № 33, 20 лютого 2001 р.)

***

Неприятный для милиции факт избиения командированными в Херсон милиционерами главного редактора херсонской газеты “Новый день” Анатолия Жупыны всплыл в прессе. Свое веское слово сказала инспекция по личному составу УМВД области. Она не только вытряхнула из милицейских мундиров тех, кто прикрывал “своих”, но сделала и определенные дисциплинарные выводы в отношении личности начальника городского управления внутренних дел Владимира Чернова. Сами же заезжие любители наводить “порядок” распрощались с погонами.

(“Правда Украины”, № 19, 20 лютого 2001 р.)

***

В Тернополе избит репортер местной телекомпании ТВ-4. Милиция задержала 19-летнего верзилу, подозреваемого в этом нападении.

С травмой головы попал в больницу редактор отдела новостей газеты “Сегодня” Юрий Колинько. Журналист сообщил милиции, что накануне вечером он был сильно избит неизвестными неподалеку от дома.

Совсем недавно корреспондент отдела новостей этой же газеты Артем Шаронов попал в больницу с тяжелой травмой глаза, после того как на станции метро его ударили кастетом.

После избиения в херсонском кафе редактора областной газеты “Новый день” Анатолия Жупыны оперуполномоченного угрозыска Константина Жука, отказавшегося принять у журналиста заявление о случившемся, начальник областной милиции Юрий Ивушкин уволил “за безответственное отношение к исполнению служебных обязанностей”. Начальника городской милиции Херсона Владимира Чернова тоже представили к увольнению за плохую организацию работы подчиненных. Различные дисциплинарные взыскания получили еще 14 сотрудников милиции региона.

(“Киевские ведомости”, 21 лютого 2001 р.)

Процеси проти журналістів

Струс мозку, перелом носа спонукали журналіста Руслана Антоника “зізнатися” у вбивстві підприємця. У Дрогобичі створено громадський комітет захисту журналіста, який домагається скасування вироку, повернення справи на дослідування. До комітету ввійшли журналісти Дрогобича і Трускавця, двоє депутатів обласної ради, викладачі Дрогобицького педагогічного університету, представники громадських організацій. Усі вони добре знають недавнього дрогобичанина Руслана Антоника, який останнім часом працював у Києві диктором-редактором Народного телебачення України.

Редактор газети “Франкова криниця” Ігор Сусюк вручив лист-звернення громадського комітету Генеральному прокуророві України М. Потебеньку під час його перебування у Трускавці .

Головним свідком у справі, як стверджують члени громадського комітету, виступає психічно хвора людина, а інші свідчення суддя відхилив. Комітет наполягає на перевірці версії можливої розправи над журналістом у зв’язку з тим, що напередодні арешту (19 травня 2000 року) Антоник вів критичні програми з циклу “А воістину відверто” під назвою “Афера українського масштабу” і оприлюднив імена високопоставлених чиновників, які обкрадають народ. Днями у Києві розглядатимуть касаційну скаргу Р. Антоника.

28 грудня 2000 року суд виніс Руслану вирок — 13 років ув’язнення.

(“Голос України”, № 31, 17 лютого 2001 р.)