MENU
Гаряча лінія з пошуку зниклих безвісти в Україні
Документування воєнних злочинів в Україні.
Глобальна ініціатива T4P (Трибунал для Путіна) була створена у відповідь на повномасштабну агресію Росії проти України у лютому 2022 року. Учасники ініціативи документують події, у яких є ознаки злочинів згідно з Римським статутом Міжнародного кримінального суду (геноцид, злочини проти людяності, воєнні злочини) в усіх регіонах України

20 - 27 липня 2001 р

07.04.2004   
ПРАВА ЛЮДИНИ

Радимо прочитати

Сергей Шевченко. Уроки Сандормоха// Харьковскій телеграфЪ.— 2001 — №19 — 23.07-29.07 — стр. 20-21.

Право

В. Думнич, адвокат:

“... Вас викликають до органів дізнання або до слідчого, щоб допитати в якості свідка. Не тіште себе примарною надією, що вам дозволять звернутися за правовою допомогою. Дуже добре, якщо вам не будуть погрожувати затриманням на три доби, а просто повідомлять, що чинним Кримінально-процесуальним кодексом не передбачена можливість мати захисника свідку. Це якраз той випадок, коли Основний закон (ст.99 Конституції) повинен діяти як закон прямої дії, тому ви повинні наполягати на забезпеченні вам права на правову допомогу.

На практиці поширені випадки, коли кримінальну справу навіть при наявності осіб, що скоїли злочин, порушують за фактом скоєння злочину. Це дає змогу дізнавачам та слідчим латентно обмежувати у праві на захист підозрюваних осіб, допитуючи їх в якості свідка, та ще й без захисника.

Не менш поширені випадки, коли справа вже порушена проти конкретної особи, але вона допитується в якості свідка. І все це робиться для однієї мети: штучно обмежити підозрюваного в використанні послуг адвоката. Щоб запобігти цим порушенням, давно настала необхідність доповнити ст.167 КПК України відповідною частиною, в якій заборонити допит особи в якості свідка у випадку порушення проти неї кримінальної справи.

Особливо актуальним стає це питання після прийняття нового Кримінального кодексу, в якому передбачається кримінальна відповідальність службових осіб органу дізнання, слідства, прокуратури й суду за порушення права на захист підозрюваного, обвинувачуваного та підсудного...”

(“Юридичний вісник України”, №29, 21-27 липня 2001 р.)

Резонансні справи

Кваліфікаційна комісія загальних судів м. Києва прийняла рішення про закриття дисциплінарного провадження щодо судді Київського міського суду Юрія Василенка. Цікаво, що у відому статтю Василенка “Брудна білизна вітчизняної Феміди”, яку було надруковано в газеті “Свобода” в квітні цього року, столична прокуратура вчитувалася 2 місяці і нарешті таки порушила проти нього справу про наклеп. Це трапилося тоді, коли Юрій Васильович виступив на захист голови Печерського районного суду Києва Миколи Замковенка. Втім, так звана “справа Василенка” розпалася.

(“Україна молода”, №134, 27 липня 2001 р.)

***

Президент України своїм указом звільнив Миколу Замковенка з посади судді Печерського районного суду м. Києва у зв’язку з порушенням присяги судді. До речі, Президент з приводу “порушника присяги” підписував і інші документи: 9 вересня 1998 року — указ про надання Замковенку звання “Заслужений юрист України”. Очевидно, тоді заслужений суддя ще нічого не порушував.

(“Голос України”, №131, 26 липня 2001 р.)

***

“Рішенням рекомендувати Президенту України звільнити Миколу Замковенка Вища рада юстиції порушила 131-у статтю Конституції, в якій чітко виписані її повноваження, — сказав адвокат Замковенка Андрій Федур. — Коментувати ж президентський указ я не можу. Ми його ще не бачили. Але, якщо там йтиметься саме про звільнення з посади судді, то ми його також оскаржуватимемо. Це не компетенція глави держави. Зрештою, не Президент призначав Миколу Замковенка на посаду у Печерському суді, тож він не може його звільнити”.

Наказ про звільнення М. Замковенка може видати лише уповноважений на це орган. Миколу Замковенка призначала Київрада. Звідти новин не надходило.

(“Україна молода”, №133, 26 липня 2001 р.)

***

Увечері 20 липня двоє невідомих жорстоко побили правозахисника Богдана Чорномаза біля дверей його квартири у м. Умань (Черкаська обл.). Про це говориться у заяві товариства правозахисників та політичних в’язнів СРСР, переданій УНІАН.

Б. Чорномаз — колишній політв’язень, член всеукраїнського громадського об’єднання “Громадянська позиція”, засуджений у 1972 році за звинуваченням в антирадянській пропаганді та пропаганді українського буржуазного націоналізму. Сьогодні — аспірант кафедри історії університету “Львівська політехніка”. Збирає матеріали про злочини комуністичного режиму в 40-90-х роках.

(“Сільські вісті”, №89, 26 липня 2001 р.)

***

Богдан Чорномаз — супруг корреспондента радио “Свобода” Татьяны Чорномаз, в прошлом диссидент и узник одного из Пермских лагерей.

По словам Татьяны, на ее звонки в милицию долго не реагировали, и ей пришлось обращаться к милицейскому руководству в Черкассах. По факту нападения возбуждено уголовное дело.

(“Правда Украины”, №87, 24 липня 2001 р.)

***

Генеральна прокуратура та Служба безпеки України відмовили в порушенні кримінальної справи щодо фактів, наведених у публікації журналіста Олега Єльцова “Із життя Деркачів”, розміщеної на сайті “Україна кримінальна”, однак порушено кримінальну справу за фактом розголошення державної таємниці, у якій Єльцова залучають в якості свідка. Таку відповідь на свій депутатський запит отримав Григорій Омельченко. У листі до депутата Генеральна прокуратура та СБУ мотивують свою відмову відсутністю підстав для порушення кримінальної справи.

(“Україна молода”, №133, 26 липня 2001 р.)

***

Судья Ватутинского местного (бывшего районного) суда столицы выпустила из-под стражи милиционеров, обвиняемых в жестоком избиении судьи Киевского городского суда Василия Шиманского.

В свое время подозреваемого в убийстве киевского студента милиционера-“беркутовца” тоже оставили на свободе, и он, естественно, скрылся, не став ждать приговора. Как поступят наши “герои”, покажет время.

(“Сегодня”, №165, 27 липня 2001 р.)

Права в’язнів

Отрицательным итогом досрочного освобождения по амнистии в целом по Украине 35-37 тысяч зеков может стать резкий “вброс” в общество немалого количества больных туберкулезом. Если больных обитателей колоний можно направить в специализированные тюремные лечебные учреждения, то с обитателями СИЗО дело обстоит сложнее. Ведь до вынесения приговора подследственного дальше медсанчасти следственного изолятора отправлять нельзя.

“Мы нередко обращаемся в суды, прокуратуру, органы МВД, за которыми числятся тяжело больные подследственные, с просьбой изменить им меру пресечения и отпустить из СИЗО, — говорит Геннадий Ленивов, начальник Одесского областного управления Государственного департамента Украины по вопросам исполнения наказаний. — Нередко наши ходатайства дают результат. Однако в случаях, когда человек проходит по “тяжелой” статье, его приходится оставлять под стражей, невзирая на болезнь”.

В настоящее время в колониях, ЛТП и СИЗО Одесской области находятся свыше 10 тысяч человек. Из них около 800 состоят на учете как тубинфицированные (в том числе и пролеченные).. Лишь за последние полтора года туберкулезом заболели 6 сотрудников управления по исполнению наказаний (УИН), непосредственно контактирующих с больными. К сожалению, никаких социальных гарантий в случае утраты трудоспособности в результате туберкулеза работники УИН не имеют.

(“Киевские ведомости”, 20 липня 2001 р.)

Злочини правоохоронців

Летней ночью в Галицкий райотдел милиции Львова патрульный уазик доставил из диско-бара “Романтик” мужчину лет тридцати. Милиционеры помогли задержанному выбраться из машины, но тот, сделав шаг, упал на асфальт без признаков жизни. Прибывшие медики констатировали смерть задержанного — 28-летнего львовянина Сергея Гореликова. По словам жены, в выданной справке значилось, что “причина смерти неизвестна”. Но достаточно было посмотреть на труп, чтобы все понять — множество ссадин, кровоподтеков, синяков, на руках наручниками содрана кожа.

Проведенная судебно-медицинская экспертиза показала, что пострадавший был сильно избит и умер от “механической асфиксии дыхательных путей” — проще говоря, его задушили.

Сотрудники спецподразделения милиции “Беркут” Михаил Русин и Игорь Завидковский скрылись от следствия. А 32-летний милиционер патрульно-постовой службы Псюк приговором Галицкого районного суда Львова лишен свободы сроком на 5 лет.

(“Факты”, №131, 27 липня 2001 р.)

СВОБОДА ВИСЛОВЛЮВАНЬ

Міжнародний фонд “Відродження” надав гранти шести журналістським організаціям, які протягом року будуть здійснювати всеукраїнський проект захисту свободи слова в регіонах. Це асоціація “Громадські ініціативи” з Кіровограда, “Центр медіаініціатив” з Черкас, “Медіа-Ліга” з Кременчука, Асоціація професійних журналістів і рекламістів Житомирщини, Центр незалежних дослідників і журналістів Сімферополя, а також Чернігівський медіа-клуб. Отримання грантів, насамперед, спричинить створення юридичних та інформаційних можливостей для захисту регіональних ЗМІ від порушення їх прав.

Моніторинг випадків порушення прав регіональних ЗМІ передбачає три напрямки — оприлюднення фактів тиску через звернення до влади, журналістських союзів, у міжнародні правозахисні організації; правова освіта журналістів; запрошення до співпраці висококваліфікованих юристів, які, в тому числі, зможуть здійснювати попередню експертизу авторських текстів.

Моніторинг у Кіровоградській області буде здійснювати асоціація “Громадські ініціативи” під керівництвом Ніни Пташкіної, яка до останнього часу була головним редактором газети “Ведомости”. Недавно газета перестала виходити у зв’язку із рішенням суду за завищеним позовом народного депутата А. Антоньєвої. Зараз “Ведомости” перереєстровані і виходять під назвою “Ведомости Плюс”.

(“День”, №131, 26 липня 2001 р.)

Злочини проти журналістів

Президент ВАТ “Корпорація “Аверс” Олег Величко вважає, що міліція намагається “відкидати деякі свідчення” і стверджувати, що його побиття пов’язане зі звичайним пограбуванням. Величко констатував, що такий підхід свідчить про упередженість у розслідуванні цієї справи. Крім того, він звернув увагу на оприлюднення правоохоронними органами подробиць нападу “буквально на другий день”. На його думку, “вийшла неприємна ситуація, коли постає питання про розголошення матеріалів слідства”. За словами Олега Величка, після одужання він звернеться з протестом стосовно дій правоохоронних органів.

(“За вільну Україну”, №80, 24 липня 2001 р.)

 Поділитися