15 -31 грудня 2001 р

ПРАВА ЛЮДИНИ

Законодавство

По утверждению заместителя начальника Управления по борьбе с незаконным оборотом наркотиков МВД Украины Александра Плотникова, имеется целая группа сложных случаев, когда суды применяют к распространителям наркотиков меры наказания, не связанные с лишением свободы, притом что, казалось бы, по негодяям плачет тюрьма. К сожалению, здравый смысл в данном случае — не помощник: структура законов, не будучи развита, не позволяет поймать криминальную “живность”, подобно сети, ячейки которой чрезвычайно велики. Отсюда прямая необходимость усовершенствования структуры законодательства — как основополагающей, так и тонкой — сообразно реальной специфике Украины.

(“Известия в Украине”, №233, 19 грудня 2001 р.)

***

В Украине до сего времени нет жесткого закона, преследующего наркоторговцев. С такими попустительскими законами наша страна постепенно становится центром наркоторговли. В настоящее время масштаб наркоторговли в Украине достиг уровня, представляющего серьезную угрозу национальной безопасности. В зоне наркоторговли оказались вузы и школы. По существу, под угрозой будущее нации. По статистике силовых ведомств, соотношение между здоровыми и наркозависимыми составляет 10:1. Только за 10 месяцев этого года в Украине было выявлено 40614 преступлений в сфере обращения наркотических веществ. 15% всех преступлений, совершенных в нашей стране, связаны с наркотиками.

(“Популярные ведомости”, №51, 20 грудня 2001 р.)

Проблеми правозахисту

Законопроект по предупреждению насилия над женщинами, заслушанный Верховной Радой в первом чтении еще в январе уходящего года, на том и почил, говорят представители женских правозащитных организаций. По данным экспертов, до 35% женщин, обращавшихся в местные отделения “скорой помощи”, — жертвы физического насилия.

Работа милиции по предотвращению торговли людьми усложняется из-за отсутствия четких механизмов использования существующего законодательства. “Пока закон касается только людей, непосредственно участвующих в торговле, но есть еще и посредники, — сказал один из юристов. — Обычно людей увозят, используя туристические визы. Очень сложно возбудить уголовное дело по данной статье и доказать вину тех, кто принимал в этом участие”. По словам другого сотрудника правоохранительных органов, прокуратура берется за подобное дело лишь тогда, когда есть уверенность, что в суде не возникнут проблемы. Поэтому прокуроры требуют такого количества доказательств, получить которые практически невозможно. По одному уголовному делу, связанному с торговлей людьми, например, проходили 15 пострадавших. Следователь поместил в газету объявление — к нему обратилось еще 25 жертв. И хотя в итоге общее количество потерпевших достигло 300, и этого оказалось мало, чтобы возбудить уголовное дело.

(“Киевские ведомости”, 19 грудня 2001 р.)

***

Информацию о результатах контроля над качеством воды, состоянием источников, зон охраны водозаборной башни благотворительный фонд “Экоправо-Львов” попросил предоставить руководителей предприятия “Бродыводоканал”. Те отказались отвечать, ссылаясь на то, что информация закрытая. Экологи обратились в суд, и он обязал предприятие дать сведения в полном объеме. Ведь вступила в силу Орхусская конвенция о доступе к экологической информации. Теперь как граждане, так и общественные организации имеют право получить важные для них данные.

Тем временем, Верховная Рада рассмотрела в первом чтении проект Закона “О внесении изменений к некоторым законодательным актам в связи с ратификацией Украиной Конвенции о доступе к информации, участии общественности в принятии решений и доступе к правосудию по вопросам, которые касаются окружающей среды”. Законопроект предлагает внести изменения в Закон Украины “Об охране окружающей природной среды, которые касаются, в частности, привлечения общественности к разработке и подготовке экологических программ, возможности внесения гражданами предложений к проектам нормативно-правовых актов по вопросам строительства объектов, отрицательно влияющих на природу, предоставления представителям общественности возможности опротестования в судебном порядке решений и действий органов государственной власти, юридических лиц, нарушающих экологические права граждан. Кроме того, законопроект предусматривает отнесение к компетенции специально уполномоченных органов государственного управления организацию и проведение публичных слушаний и открытых заседаний по вопросам влияния запланированной деятельности на природную среду.

(“Рабочая газета”, №190, 25 грудня 2001 г.)

***

Уголовные кодексы всех бывших республик СССР не содержали понятия “врачебная ошибка”. Размыто ее определение и сегодня. Правда, в законодательстве Украины есть статьи, устанавливающие ответственность работников за оказание некачественных услуг, ненадлежащее исполнение условий договора и причинение вреда здоровью граждан. Суды рассматривают “дела врачей” крайне неохотно, пользуясь Законом “О защите прав потребителя”. В Уголовном кодексе есть еще статья “неосторожное причинение смерти, неоказание помощи больному”, но все это очень трудно доказать. Вот и получается: истец-пациент считает, что “за ошибки надо платить”, а ответчик-врач полагает, что “не ошибается тот, кто ничего не делает”. Эксперты, дающие заключение о работе коллег, те же медики. Кто захочет “топить” своего? Тем более, что 67% врачей у нас имеют высшую аттестационную категорию. То есть — суперпрофессионалы.

Многие специалисты полагают: необходим Закон “О правах пациента”, где все было бы названо своими именами. Закон должен определять не только права пациентов, но и гарантии обеспечения этих прав, исходя из основополагающих ценностей — безопасности и жизни человека. Причем сам пациент должен иметь право знать, от чего и чем его лечат. Медицинская тайна должна существовать для других, но не для больного.

А чтобы закон заработал, надо создать институт независимых экспертов и разработать четкие медицинские стандарты, чтобы эксперты легко могли понять, виновен врач или нет. Пока за ошибку доктора могут пожурить и понизить категорию, и лишь за очень серьезную провинность дают представление в прокуратуру. Рекордную сумму компенсации — 30 тысяч гривен — получила молодая женщина, у которой из-за неправильно сделанного аборта никогда не будет детей.

(“Сегодня”, №293, 26 грудня 2001 р.)

***

Семен Глузман, керівник Асоціації психіатрів України:

“... В останні 10-11 років наша організація займається моніторингом випадків примусового лікування у психіатричних лікарнях. Жодного випадку зловживання психіатрією у політичних цілях ми не помітили. Та появилося те, чого раніше не було... Змінилися правила гри. Точніше, зараз правил гри немає — кожен робить усе, що він хоче. Абсолютно не працює судово-правова система, тому кожен заробляє гроші будь-яким чином, у тому числі і суто аморальним. Зараз з’явилися зловживання іншого роду: у психічно хворих забирають квартири, спадщину. Працюють цілі мафіозні структури, зареєстровані як комерційні фірми. Іноді цьому сприяють працівники міліції, іноді — працівники жеків, достатньо часто в цьому задіяні нотаріуси, лікарі-психіатри. Одна із найстрашніших зон порушень — це не психіатри, не судді, а опікунські ради. Опікунські ради у нашій ситуації — це просто якісь мафіозні структури, які створено не для того, щоб захищати права хворих, а вірою і правдою прислужуватись кримінальним структурам. У нашій країні можна виграти суд, та не виграти справу. У суді виносять рішення: повернути квартиру. Але судове виконання відсутнє...

Ми вже просто не витримуємо, адже не можуть кілька людей вирішити проблеми, які повинна вирішувати держава. У даному випадку держава злочинно мовчить, робить вигляд, що цієї проблеми не існує. Але насправді вона стосується не однієї сотні, навіть не однієї тисячі співгромадян...”.

(“Високий замок”, №283-284, 14-20 грудня 2001 р.)

***

Спілка адвокатів України реалізувала річну масштабну програму “Інтерпретація та застосування Європейської конвенції з прав людини”, здійснювану сумісно з Британським центром навчання адвокатів INTERIGHTS протягом 2001 року за фінансової підтримки МФ “Відродження”, КОЛПІ, а також за участю Американської асоціації адвокатів та Ради Європи.

Період після прийняття України в члени Ради Європи був забарвлений певною ейфорією для населення з приводу відкриття доступу до правозахисних можливостей європейських інституцій і деякою розгубленістю серед фахівців щодо того, як саме ці можливості можуть ефективно використовуватись. Не випадково сумою цих хитких складових стала навала погано підготовлених, належно не обґрунтованих скарг до Європейського суду з прав людини від українських громадян. Ефективність таких скарг стрімко наближалася до нуля.

Визнаючи необхідність якісних зрушень у цій ситуації, Спілка адвокатів і започаткувала на початку 2001 року разом з INTERIGHTS унікальну програму системного, поглибленого навчання певної ретельно відібраної групи адвокатів з багатьох регіонів України не тільки теоретичним, а й практичним засадам застосування Європейської конвенції з прав людини, прецедентній практиці Європейського суду з прав людини.

Головним підсумком здійсненої частини програми на кінець 2001 р. стало поширення діяльності Консультативного бюро з прав людини Спілки адвокатів України у регіони. Фактично, офіси КБ діють нині, окрім м. Києва, в Одесі, Криму, Хмельницькому, Севастополі, Харкові, Дніпропетровську, Львові. Крім консультацій, адвокати Бюро вже беруться і за реальні справи, представлені до Європейського суду. Перша з українських заяв, що дійшли стадії розгляду Європейським судом, успішно завершилася на досудовій стадії (справа Кайсина та ін. проти України) за участю провідного адвоката Бюро Сергія Гончаренка.

(“Юридичний вісник України”, №51, 22-28 грудня 2001 р.)

Резонансні справи

18 декабря уголовное дело по массовым беспорядкам 9 марта 2001 года в Киеве рассматривалось в кинотеатре “Загреб”, из-за того что зал Голосеевского суда не мог вместить всех желающих присутствовать, в том числе, журналистов.

Арестованным членам УНА-УНСО предъявлено обвинение по старому Уголовному кодексу Украины — ч.2 ст.71 (организация и участие в массовых беспорядках, нанесение материальных убытков государству в особо крупных размерах). Убытки исчисляются суммой примерно 50 тысяч гривен. Кроме того, работники милиции получили телесные повреждения средней степени тяжести.

(“Киевские ведомости”, 19 грудня 2001 р.)

***

11 днів у Василькові (Київська обл.) триває політичне голодування на підтримку постанови Верховної Ради від 7 червня цього року, якою парламентарі запропонували прем’єр-міністру та Президенту України увільнити губернатора Київщини Анатолія Засуху. Друга вимога голодуючих — звільнити з ув’язнення відомого громадського діяча Леоніда Ковальчука, який півтора року тому потрапив до буцегарні за те, що в нього начебто знайшли незареєстровану зброю. “Чистої води провокація”, — вважає керівник обласної організації Української партії “Єдність”, колишній мер Василькова Валерій Попович. Неприємності Ковальчука, на думку спостерігачів, розпочалися після позачергових виборів васильківського міського голови. Л. Ковальчук представляв у Білоцерківському суді інтереси громади Василькова, яка була не згодна з результатами тамтешніх “мерських” виборів.

(“Вечірній Київ”, №59, 21 грудня 2001 р.)

***

Причиной смерти водителя и охранника председателя украинского парламента стали “вещества, содержащиеся в алкоголе”. По словам Ивана Плюща, эта информация основывалась на результатах длительной судебно-медицинской экспертизы. После смерти водителя и охранника Ивана Плюща “Факты” подготовили серию публикаций, в которых отмечался массовый характер отравлений в Киеве клофелином, добавленным в спиртные напитки. Район возле станции метро “Днепр” был назван наиболее опасным в этом плане. Тогда правоохранители отнеслись к этой версии газеты скептически.

(“Факты”, №235, 22 грудня 2001 р.)

Новини політичного життя

Візит голови СПУ Олександра Мороза у Донецьку область викликав шалений спротив місцевого адміністративного апарату.

У Костянтинівці керівництво місцевого кінотеатру “Супутник”, посилаючись на наказ мера, розірвало раніше укладену угоду про оренду залу. А сам міський голова зник у невідомому напрямку.

Візит О. Мороза також супроводжувався відмовою у наданні приміщення для прес-конференції та вимкненням світла і опалення у будинку культури Димитрова.

Олександр Мороз нагадав, що, згідно зі ст. 170 КК України, перешкоджання діяльності політичних партій карається позбавленням волі на строк до трьох років.

(“Високий замок”, №294, 26 грудня 2001 р.)

Катування та жорстоке поводження

Лидер партии “Яблуко” Михаил Бродский основал Всеукраинский правозащитный комитет против пыток. М. Бродский является соавтором более 600 предложений в новый Уголовный кодекс. Именно по его инициативе в этот документ была введена подготовленная им же статья 127, предусматривающая наказание за пытки — лишение свободы на срок от 3 до 10 лет.

По словам Уполномоченного Верховной Рады по правам человека Нины Карпачевой, от пыток страдают 30% заключенных.

Как рассказал Михаил Бродский, избитые никогда не жалуются, хотя и в ИВС, и в СИЗО регулярно приходит надзирающий прокурор. Ибо тех, кто рассказывает прокурору то, о чем он и сам отлично знает, после его ухода немедленно бросают в карцер.

(“Комсомольская правда в Украине”, №230, 15 грудня 2001 р.)

***

1 жовтня цього року в м. Погребищі Вінницької області трапилося побиття начальником райвідділу міліції Дмитром Саковським дрібного та успішного підприємця Володимира Кепського.

Протоколи допитів свідків містять свідчення про систематичне надання підприємством “ГАЗТЕХ”, що належить подружжю Кепських, “спонсорської допомоги” райвідділу міліції і добродію Саковському особисто. Ввечері 1 жовтня, не отримавши згоди на купівлю особисто для нього автомашини, Саковський наказав схопити Кепського і доставити у відділок міліції. Володимир поїхав у відділок на власному авто. Більше здоровим його ніхто не бачив.

“Закрита черепно-мозкова травма, струс і забій головного мозку, субарахноїдальний крововилив” — ось діагнози, з якими Володимира Кепського було доставлено в обласну лікарню. А ось цитати з епікрізу: “04.10.01. Стан хворого важкий. У свідомості контакту важко доступний...”. З листка консультацій спеціалістів: “02.10.01. Хворий приголомшений, очі закриті, на запитання не відповідає...”, “Виявляє порушення пам’яті на поточні події”, “05.10.01. Стан хворого залишається важким... Сон медикаментозний”, “09.10.01. Звужена ліва очна щілина, парез лицевого нерву справа, лівосторонній геміпарез”.

Що сталося в ніч з 1 на 2 жовтня, достеменно не знає і катований. Біль — суцільну, всеохоплюючу — ось що він запам’ятав. Хто його бив, як, скільки, куди і за чиїм наказом, знають лише ініціатори і виконавці. Дещо знає нічний черговий райвідділу, який, попри виразно почуті дружиною стогони Кепського, відмовився впустити до нього лікарів “швидкої допомоги”, викликаних... для надання допомоги Саковському. Було вже за північ, коли Кепського відправили до кардіологічного відділення лікарні. Однак тут сталося те, у порівнянні з чим звірячі дії ментів видаються дитячим бешкетуванням. Кепський то втрачав свідомість, то приходив до тями... Та за наказом І.В. Бурдейного, головного лікаря Погребищенської лікарні, що засвідчено протоколами допитів, медична допомога Кепському не надавалася. Упродовж тієї страшної ночі замість лікарів біля важко травмованого знаходилися ті ж міліціянти.

Поверхово оглянутий вранці завідувачкою кардіологічного відділення, він залишався без діагнозу, без лікування і упродовж наступного дня. Попри спротив районних лікарів, дружині Кепського вдалося домогтися його перевезення в обласний медичний заклад, де чоловіка відразу було направлено до реанімації...

Людину скалічено фізично й морально — спільними зусиллями посадових осіб правоохоронної та медичної системи. Наразі проти Саковського порушено справу “за перевищення повноважень”.

(“Свобода”, №48, 25-31 грудня 2001 р.)

***

Шокуючу інформацію оприлюднив представник правозахисної організації “Гельсінкі-90” Юрій Мурашов. На парламентських слуханнях з прав людини він розповів про факти тренування спецпідрозділів МВС на в’язнях у місцях позбавлення волі. “Якраз напередодні відомих подій 9 березня, приблизно в кінці лютого, відбулися спецназівські навчання у зоні для в’язнів, хворих на туберкульоз”, — каже Мурашов.

За даними “Гельсінкі-90”, наслідком такого своєрідного підвищення професійної майстерності спеціальних загонів були людські жертви. Їх “списали” як померлих природною смертю. Ця трагедія мала місце на півдні України, конкретніші відомості про заклад для хворих на туберкульоз в’язнів Юрій Мурашов не повідомив через побоювання поставити під загрозу життя інформаторів. Є версія, продовжував правозахисник, що існує секретний наказ, виданий і підписаний верхівкою МВС про проведення тренувань спецназу на живому “матеріалі”. Непрямим доказом може слугувати те, що в діях спецназівців, про які надходили свідчення в правозахисні організації, прослідковується певна система. Вони тренуються щовесни або наприкінці зими, неначе складають іспити. Сезонний характер “навчань”, їх регулярність, збіг багатьох деталей, про які з різних регіонів України повідомляють інформатори, не дозволяють розглядати ці жахливі “семінари” спецназу як особисту ініціативу окремого міліцейського начальника. Крім того, наявність певного сценарію, плану дій, який спочатку відпрацьовується на в’язнях за гратами, ілюструє наступна обставина. За свідченням особи, що зверталася в “Гельсінкі-90”, цьогорічні практичні заняття силовиків уперше проходили за участю спеціально тренованих собак. Повідомлення про перше в незалежній Україні використання собак проти людей надійшло і від свідків масових затримань опозиціонерів 9 березня.

Відновлення кривавих тренувань спецназу доречно пов’язати з підйомом опозиційного руху, методи придушення якого й відпрацьовувались в зонах, вважає Мурашов.

(“Україна молода”, №241, 27 грудня 2001 р.)

***

Як розповів київський студент Володимир Грицун, вночі 20 жовтня 2001 року він з товаришами повертався додому по вулиці Богдана Хмельницького. За те, що один з хлопців підійшов до знаку “Дорожні роботи” і підняв його, трьох “хуліганів” затримав міліцейський патруль і відправив до райвідділу колишнього Старокиївського району столиці, що знаходиться на вул. Прорізній, 12. За словами Володимира, у кімнаті на третьому поверсі двоє “правоохоронців” почали жорстоко бити його по голові, ребрах, в живіт. Після “профілактичної бесіди” хлопця відвели у туалет, щоб він змив кров. Всім затриманим наказали заплатити по 51 гривні за “дрібне хуліганство”. Вранці їх відпустили, відмовившись надати розписки. Володимир Грицун 25 жовтня звернувся до прокуратури Печерського району зі скаргою про порушення міліцією його прав та свобод. Документ зареєстрували там під №819. Копію було надіслано заступнику начальника ГУ МВС України у Києві полковнику Майстренку. Згідно зі ст.97 КПК України, прокурор чи слідчий зобов’язані були в триденний термін відкрити кримінальну справу, відмовити потерпілому у цьому чи надіслати заяву у відповідну інстанцію і повідомити про своє рішення самого потерпілого. Кодекс надає правоохоронцям 10 днів, якщо необхідно перевірити заяву про злочин до порушення кримінальної справи.

Давно минули всі відведені законодавством терміни, але Володимир не отримав жодних повідомлень з прокуратури чи міліції.

Правоохоронці знову брутально і безкарно порушили закон.

(“Час”, №49, 21-27 грудня 2001 р.)

***

Як повідомив “День” віце-президент Міжнародного товариства прав людини Андрій Сухоруков, говорити про тортури і жорстоке поводження як про певну систему можна лише у випадку, коли йдеться про попереднє ув’язнення у СІЗО чи етап попереднього слідства. За словами правозахисника, масові порушення прав людини, побої, тортури і жорстоке поводження у масі своїй наявні тільки у ході затримання та дізнання. “Звичайно, існують порушення і у в’язницях, однак це поодинокі випадки, пов’язані з порушенням режиму і т. ін., і говорити про певну систему тут, швидше за все, не можна”, — сказав він.

Про це ж свідчать дані Департаменту з виконання покарань, згідно з якими, за три останні роки було притягнуто до відповідальності лише чотирьох чоловік, тоді як за 1998-1999 роки, згідно з інформацією парламентського Комітету з питань прав людини, національних меншин і міжнаціональних відносин, було відкрито 194 кримінальні справи з перевищення співробітниками МВС повноважень із застосуванням насильства чи приниження людської гідності. Найбільш поширеними є незаконне затримання чи арешт, порушення права на захист, залякування громадян, застосування фізичного і психологічного насильства.

А. Сухоруков зазначив, що ця проблема актуальна не тільки в Україні, але й у багатьох більш розвинених країнах. Це ж підтвердила і Уповноважений Верховної Ради України з прав людини Ніна Карпачова.

Такий стан речей, за словами А. Сухорукова, зумовлений самою суттю проблеми, а у нас — певним чином, і тиском громадськості на органи слідства (особливо це стосується резонансних справ, коли вимагають “подати” злочинців якнайшвидше.

Багато у чому порушення, на думку правозахисників, спровоковані і недостачею коштів на харчування та утримання затриманих. За словами першого заступника Державного секретаря МВС Віктора Зубчука, щодня у країні до СІЗО потрапляють від 7 до 15 тисяч чоловік, а у деякі дні цей показник сягає і 20 тисяч.

МВС визнає, що у деяких випадках співробітники перевищують повноваження, однак керівництво бореться з усіма такими виявами: діє спеціальна кадрова програма, видано ряд внутрішніх указів.

(“День”, №232, 18 грудня 2001 р.)

***

П.М. Опанасенко, начальник ГУ МВС України у Києві:

“... Буду відвертим: тортури — це далеке минуле, і не тільки для київської міліції. У 1937-й рік, а чи й далі, повертатися не збираємося... Повірте, столична міліція робить усе, аби затриманий громадянин почувався нормально. Ні для кого вже не є таємницею, що інколи питання з харчуванням вирішуємо за власний кошт. Обіди готуємо в їдальні Управління, а потім відвозимо до ізолятора тимчасового затримання. Отак!”

(“Вечірній Київ”, №58, 20 грудня 2001 р.)

Кримінально-виконавча система

Прокуратура и Горловский ОБОП совместно расследуют факт должностного подлога (ст. 366-1 УК Украины) в Ждановской исправительной колонии №3 (“тройке”). По предварительным данным, с марта по август этого года 12 человек были освобождены оттуда... мертвыми. Через несколько дней после смерти человека якобы освобождали по ст. 408 УПК (освобождение от отбывания наказания в связи с тяжелой болезнью). Данная статья, как правило, “светит” тем, кто обречен. По сути, осужденных освобождают, чтобы они умирали дома. Некоторые из двенадцати, в частности, Мариненко, Герасимов, Мищук, еще при жизни по несколько раз просили об освобождении и были представлены суду как подпадающие под действие ст. 408. Однако судья был неумолим. Одному отказал утром, а в обед осужденный скончался, после чего тем же судьей был якобы освобожден... по ст. 408. Ждановская “тройка” считается колонией-больницей, куда направляются осужденный с диагнозом “туберкулез” из других учреждений. На 1 декабря здесь находилось 1620 человек. В нынешнем году, по данным Донецкой областной прокуратуры, в колонии скончались 53 осужденных. За тот же период минувшего года — более 60. В связи с создавшейся ситуацией, по Донецкому областному управлению Госдепартамента по вопросам исполнения наказаний был издан приказ, согласно которому из органов уволены два начальника спецотделов и два — медотделов. Наказаны другие должностные лица.

(“2000”, №50, 14-20 грудня 2001 р.

***

2886 лиц с начала года освобождено из мест заключения по ст. 408 УПК Украины, то есть, из сострадания к их неизлечимым недугам. Плюс умерло 1296 человек. По сообщению первого заместителя главы Госдепартамента Украины по вопросам исполнения наказаний Александра Пташинского, в Донецкой области по состоянию здоровья освобождено 367 человек, умерли 39. Каждый факт смерти осужденного строго контролируется Департаментом.

(“2000”, №50, 14-20 грудня 2001 р.

***

Президент Украины Леонид Кучма подписал Указ о помиловании 41 заключенного, приговоренных к лишению свободы и другим мерам наказания. Комиссия при Президенте Украины по вопросам помилования согласилась с предложениями Управления по вопросам помилования об отклонении ходатайств в отношении 388 осужденных, которые не стали на путь исправления или отбыли незначительную часть назначенного им наказания.

(“Сегодня”, №293, 26 грудня 2001 р.)

Армія

З метою покращення організації служби військ та формування статутних взаємовідносин між військовослужбовцями у Миколаївському гарнізоні під керівництвом командувача військ Південного оперативного командування генерал-полковника Олександра Затинайка відбулися інструктивно-методичні збори з командирами дивізій, бригад, окремих полків, батальйонів та їх заступниками. Інструктивно-методичні збори проводилися переважно у формі рольових ігор

(“Народна армія”, №234, 18 грудня 2001 р.)

***

Володимир Бондарєв, суддя військової палати Верховного Суду України, генерал-майор юстиції:

“... Для вивчення нестатутних взаємовідносин нами вперше в Україні був проведений їх детальний статистичний аналіз, задля чого використані дані про обсяг, рівень, структуру і динаміку різних показників цього виду злочинності за всі роки розбудови Збройних Сил. Є всі підстави стверджувати, що криміногенна обстановка у зв’язку з нестатутними взаємовідносинами залишається небезпечною. Ці правопорушення домінують і визначають рівень насильницької злочинності у Збройних Силах. Характерною є негативна динаміка нестатутних взаємовідносин, які вчиняються щодо декількох потерпілих, значно збільшилася питома вага засуджених за злочини, якими спричинені тяжкі наслідки. І це при тому, що офіційна статистика не віддзеркалює дійсних масштабів нестатутних взаємовідносин як через недосконалість, так і через те, що це явище має надзвичайно високу латентність. Скриті нестатутні прояви поведінки стали практично нормою, а тому вони вже нікого не шокують.

Військовослужбовці достатньо повно і точно віддзеркалюють культурні, соціально-економічні та інші особливості суспільства. Втім, проглядаються особливі риси насильницької злочинності, яка має місце у військових колективах. Ці особливості визначаються специфікою способу життя військовослужбовців, своєрідністю їхньої діяльності, соціальних позицій та ролей. Для цього, поруч з вивченням статистичних даних, має досліджуватися не тільки сама природа нестатутних взаємовідносин, а і їх детермінація. Отримані результати свідчать: нестатутні взаємовідносини мають в цілому ситуативний характер, проте їх структура зазнає якісних негативних змін, зокрема, в емоційно-мотиваційній основі вчинення. Особливо небезпечним симптомом стає поширення мотиву злочинної поведінки у вигляді прагнення до задоволення потреби у агресивному насильстві. Найважливішим елементом значної кількості насильницьких злочинів, вчинених військовослужбовцями, є особлива, нічим не викликана жорстокість. Своєрідною підставою цих злочинів у сучасних умовах стає соціальне розшарування у військових колективах...

Разові заходи і кампанії після вчинення злочину на ґрунті нестатутних взаємовідносин позитивних результатів не дають. Навпаки, сутність феномену “переможності дідівщини” в тому, що система такого роду злочинності є значно складнішою, ніж система заходів, які вживаються для боротьби з нею. Складний характер злочинної поведінки, пов’язаної з нестатутними взаємовідносинами, визначає необхідність застосування такої ж складної системи заходів боротьби з ними — цілеспрямованої, системної діяльності у сфері соціального управління і контролю, яка полягає в активному впливі суспільства на детермінанти такої злочинності, її саму, а також на осіб, які вчиняють або здатні вчинити злочин, з метою забезпечення панування права і цінностей, які ним охороняються...”

(“Народна армія”, №240, 26 грудня 2001 р.)

Права дітей

Нині в Україні проживає майже 12 млн. дітей, з них 81 тисяча — діти-сироти. На міліцейському обліку за злочини та правопорушення перебувають майже 40 тисяч неповнолітніх. З них близько тисячі — діти-сироти. Лише цього року в Україні затримано 68 тисяч підлітків-бродяг. Фахівці підрахували, що торік в Україні 260 тисяч дітей отримали травми у побутових чварах, внаслідок жорстокості батьків.

Рік тому Верховна Рада України ухвалила Закон “Про охорону дитинства”, яким передбачено, що залишені без опіки діти можуть бути всиновлені “чужими” сім’ями. У законі є ще одна прогресивна норма — відтепер дитина може виступати у судах як заявник, позивач. Інтереси малолітніх у судах представляють органи місцевої влади, а якщо дитині виповнилося 10 років — вона сама може звернутися до суду, де має довести, що умови її виховання не відповідають елементарним вимогам. При цьому, однак, обов’язково вивчають свідчення сусідів, працівників навчальних закладів, відділів у справах неповнолітніх тощо.

“За неналежне виховання дітей до батьків, які завдають їм фізичної, моральної чи психологічної шкоди, застосовують різні санкції, аж до відбирання у них дітей без позбавлення батьківських прав і з позбавленням таких прав”, — коментує консультант Уповноваженого Верховної Ради України з прав людини Ірина Торгулова.

(“Вечірній Київ”, №60, 25 грудня 2001 р.)

***

С начала года в Донецкой области подростковая преступность возросла на 14%. С начала года здесь выявлено 4160 малолетних бродяг, а по результатам прокурорских проверок в отношении лиц, втягивающих детей в попрошайничество, возбуждено 21 уголовное дело.

(“Вечерний Харьков”, №147, 27 грудня 2001 р.)

Релігійне життя

Місцевий суд Франківського району Львова розглядає незвичну справу. Йдеться про подальшу долю 11-річного хлопчика, батьки якого розійшлися на ґрунті релігійних переконань. Батько хлопчика Михайло Нерозніков вимагає позбавити батьківських прав свою дружину Вікторію, яка є активісткою релігійної секти “Інститут знання власної сутності” і втягує в діяльність секти їхнього спільного сина. За словами Михайла, 11-річний Володя зазнає серйозного психологічного тиску: “Ця секта проповідує так зване “очищення через смерть” — і це мене особливо лякає”. Ідеологія “Інституту знання власної сутності” не передбачає державної шкільної освіти, і Володя лише нещодавно пішов к школу.

Звернення Нерознікова у правоохоронні органи нічого не дали. “Мені відмовляють на тій підставі, що дитина живе разом зі своєю законною матір’ю”. “Інститут знання власної сутності” на території Львівщини офіційно не зареєстрований. За словами головного спеціаліста у справах релігій Львівської облдержадміністрації Богдана Паньківа, відсутність офіційної реєстрації не є порушенням: “Згідно з чинним законодавством, релігійна організація може діяти і без офіційної реєстрації. Але ми ретельно вивчаємо догми всіх релігійних організацій. Поки що ми не зустрічали таких, що несуть загрозу життю людини”. Іншої думки щодо цього дотримується Михайло Космина, голова опікунської ради Франківського району м. Львова: “Звичайно, що питання віровизнання — це питання батьків, які виховують дитину. Проте, якщо участь у релігійних обрядах загрожує психічному чи фізичному здоров’ю дитини — це вже інша справа. У такому разі опікунська рада може вдатися до різних заходів — від профілактичної розмови до звернення до суду з позовом про позбавлення батьківських прав”.

(“Поступ”, №189, 13-19 грудня 2001 р.)

***

По словам главы Госкомитета Украины по делам религий Виктора Бондаренко, в Украине зарегистрировано 105 различных религиозных направлений. Сект, проповедующих ритуальное самоубийство, в Украине нет. Как сказал Виктор Бондаренко, “я общался со многими представителями религиозных направлений и могу сказать, что это совершенно нормальные и цивилизованные люди. Вообще, следует очень осторожно относиться к понятию “секта”. Мы можем оскорбить чувства верующих”. Как заявил Виктор Бондаренко, наберется с полдесятка организаций, которым по разным причинам отказали в регистрации, в том числе, “Аум синрике” и Белому Братству Марины Цвигун.

(“Киевские ведомости”, 19 грудня 2001 р.)

***

Кампанія з перепису населення підкидає несподівані сюжети. До редакції кілька разів телефонували обурені львів’яни, які розповіли, що несподівано для себе зіткнулися з пропагандою ідей церкви свідків Ієгови. Тобто обліковці після заповнення відповідних анкет починали задавати запитання на релігійну тему та пропонувати громадянам свою літературу.

Законодавство не передбачає жодного покарання за проведення під час обліку політичної чи іншої пропаганди. Отож, як запобігти специфічній пропаганді, мали вирішувати ті, хто набирав штат обліковців.

(“Високий замок”, №285, 15-16 грудня 2001 р.)

Етнічні проблеми

Неурегулированность в Украине целого ряда вопросов сосуществования этнических групп, в частности, в языковой сфере, позволяет для решения интересов политических группировок разыгрывать “национальный вопрос”. Искусственное подогревание и даже поощрение националистических настроений зачастую является для местных элит средством самоидентификации. И это средство используется регулярно и целенаправленно. Свежий пример: скандал в ходе проводимой переписи населения, когда в восточных областях неизвестные технологи организовали движение за отстаивание прав русскоязычных граждан. Внезапно возникли активисты, призывающие указывать в опросных анкетах русский язык в качестве родного. Аргумент таков: якобы перепись преследует цель искусственно занизить численность русскоязычных граждан. Официально никто не поддерживает внезапное и хорошо организованное выступление. Но во всех СМИ сообщения о данном инциденте появились буквально через два дня после начала переписи.

По какой-то печальной традиции национальный вопрос во все времена служил для правящих на территории Украины группировок в качестве политического прикрытия. Можно найти объяснение, почему в самых “национально озабоченных” регионах самый низкий уровень жизни. При любом изменении политической ситуации в Закарпатье, например, находятся доброжелатели, которые немедленно напомнят: осторожно, это зона компактного проживания национальных меньшинств. Крым является сейсмоопасным для всего нашего государственного здания. И также остается “в хвосте” по уровню благосостояния. Луганская и Донецкая области известны своим массовым забастовочным движением — и там регулярно раздаются голоса о необходимости защитить интересы русскоязычных граждан. При этом любопытно отметить, что по своему промышленному, сельскохозяйственному и сырьевому потенциалу вышеуказанные области отнюдь не являются аутсайдерами.

(“Известия в Украине”, №232, 18 грудня 2001 р.)

***

Украинский национализм продемонстрировал свою полную культурную несостоятельность. Он не смог предложить ничего, кроме административных барьеров для развития родного языка. Эта политика породила чиновничий “новояз”, при звуках которого знатоки украинского рыдают в голос. Народ этого языка не знает, он говорит на суржике — уродливом коктейле из двух наречий, который каждый замешивает на свой вкус.

(“Популярные ведомости”, №51, 20 грудня 2001 р.)

Проблеми біженців

Сегодня жизнь беженцев регулируется двумя ведомствами, а вернее сказать, двумя диаметрально противоположными законодательными базами. С одной стороны, миграционная служба, которая блюдет имидж Украины в соответствии с подписанными нашей страной международными конвенциями, предоставляет беженцам соответствующие документы. С другой стороны, сотрудники правоохранительного ведомства на основании законов Украины и ведомственных инструкций привлекают их к ответственности за попытку реализовать те самые права, которые дает документ беженца.

По мнению начальника приемного центра Управления Верховного комиссара ООН по делам беженцев Роби Ашенафи, украинское законодательство отвечает международным требованиям больше, чем любое другое государство СНГ. Проблемы лишь с его исполнением.

Согласно подписанному 21 июня с.г. Закону “О беженцах”, они “имеют равное с гражданами Украины право на передвижение, свободный выбор места проживания, на здравоохранение, отдых, на владение, пользование и распоряжение результатами своей интеллектуальной, творческой деятельности, на обращение за защитой своих прав к Уполномоченному Верховной Рады по правам человека”. Но это согласно закону...

Роби Ашенафи:

“... Выбор места жительства для беженца — не право, а обязанность. Ему необходимо для подтверждения своего статуса зарегистрироваться по месту жительства. Причем регистрацию необходимо подтверждать каждые три месяца. В тесной связи с регистрацией находится постоянное нарушение права свободного передвижения. Беженцам для этого нужно разрешение, получение которого строго регламентировано, но, как показывает практика, реально получить его практически невозможно. И это в то время, когда единственным источником доходов для большинства беженцев является торговля на рынках. А для успешной торговли просто необходимо регулярно выезжать в другие города. Выехав в другой город без разрешения, беженец дает милиции основания задержать его и оштрафовать. Причем беженец показывает выданный официальным украинским органом документ, на последней странице которого написано: “Имеет право свободного передвижения по территории Украины”. А милиция ссылается на ведомственную инструкцию, согласно которой передвижение беженца по территории государства ограничено целым рядом требований, и по-своему он тоже прав. И, как показывает практика, правда милиционера всегда весомее правды беженца... Даже пересечение границы соседнего района столицы уже может быть квалифицировано как правонарушение. Беженцу почему-то нельзя становиться на учет в бюро трудоустройства. А из-за упомянутого требования каждые 3 месяца продлевать регистрацию солидные работодатели стараются не брать беженцев на работу. Их повсюду преследует чувство неопределенности и нестабильности. Со многих взимается плата за медицинскую помощь”.

(“Харьковскій телеграфЪ, №40, 24-30 грудня 2001 р.)

Соціально-економічні проблеми

Газ в квартире днепропетровских пенсионеров Веры и Александра Коцевич отключили за долги (26 гривен), невзирая на просьбы их и соседей не оставлять без газа пожилую женщину с мужем-инвалидом. Через несколько часов после того, как в квартире стало холодно, Александр Коцевич умер.

Через сутки работники “Днепрогаза” посчитали, что “воспитательные меры” свою роль сыграли, и вновь подключили семью пенсионеров к трубе.

(“Комсомольская правда в Украине”, №231, 18 грудня 2001 р.)

***

По данным Центра общественных связей ГУ МВД Украины в Киеве, за последние 5 лет в Украине покончили с собой 74 тысячи 88 человек. Только в прошлом году самоубийство совершили более 14,5 тысяч граждан.

(“Факты”, №230, 15 грудня 2001 р.)

***

Широкомасштабные исследования уровня доходов украинских граждан, проведенные в 1999 году, рисуют удручающую картину. 27,8% населения балансирует на грани бедности, 14,2% — влачат нищенское существование. В сумме 42% наших сограждан вынуждены ежедневно решать проблему физического выживания. По итогам 2000 года, около 70% работающих получали зарплату ниже официально установленного прожиточного минимума. Только с 1994 года количество фактически отработанных рабочих дней сократилось со 190 до 145, т.е. на 24%. При этом за два последних года почти в 2 раза (до33,3%) увеличилась армия временно неработающих людей, находящихся в поисках работы более года.

(“Комсомольская правда в Украине”, №231, 18 грудня 2001 р.)

***

За індексом людського розвитку, обчисленим Програмою розвитку ООН (ПРООН), Україна перемістилась з 54-го місця в світі, яке посідала 1992 року, на 91-е у 1997 році.

22,3% працівникам, зайнятим у легальному секторі економіки, торік нараховано зарплату менш як 118 гривень на місяць, тобто нижчу за встановлений законодавством мінімум. Як наслідок, у країні поширюється бідність. Поки що не визначено критеріїв та показників вимірювання бідності. Однак, за попередніми оцінками, до категорії бідних належить майже 30% (14,5 млн.) населення України.

Основну частину бідних — 75% — становлять сім’ї з дітьми, 29% — сім’ї, у складі яких є пенсіонери. Майже 78% цих знедолених родин становлять сім’ї, де хтось з дорослих працює, тобто наявність роботи та отримання зарплати сьогодні ще не є гарантією захисту від бідності.

У сукупних витратах сімей найбільша частка припадає на харчування — 65%, і лише 12% — на придбання непродовольчих товарів. До того ж значно погіршилась якість харчування. Порівняно з 1990-м роком, споживання на душу населення м’яса зменшилось на 52%, молока — на 44%, яєць — на 42%, рибних продуктів — на 59%.

(“Голос України”, №247, 26 грудня 2001 р.)

***

За словами головного психіатра України Олександра Напреєнка, наприкінці минулого року в Україні було зареєстровано 1 млн. 202 тис. 547 психічно хворих. З загального числа психічно хворих — 247 тис. 454 інваліди. До психіатрів із проханням госпіталізувати звертається лише кожен п’ятий хворий. Психічно хворі, лікуючись у стаціонарах, отримують триразове харчування на 3,5 гривні на день. У 88 вітчизняних психіатричних лікарнях та 54 диспансерах за останні роки скоротили 8 тисяч лікарняних ліжок.

(“Україна молода”, №241, 27 грудня 2001 р.)

СВОБОДА ВИСЛОВЛЮВАНЬ

Законодавство

Указ Президента України “Про рішення Ради національної безпеки і оборони від 31 жовтня 2001 року “Про заходи щодо вдосконалення державної інформаційної політики та забезпечення інформаційної безпеки України” №1193/2001 від 6.12.2001 р. — див. “Урядовий кур’єр”, №235, 18 грудня 2001 р., “Орієнтир”, с.5-6.

***

Делегация ОБСЕ тщательно изучила наши правовые нормы по вопросам свободы слова и работы украинских масс-медиа и пришла к выводу, что до цивилизованных стандартов нам еще далеко. “Наилучший способ защиты свободы слова — это согласование вашего законодательства с Конвенцией по правам человека, — заявил на консультационном заседании 19 декабря в Киеве Карол Якубович, председатель постоянного комитета по трансграничному телевидению Совета Европы. — Нужно четко отрегулировать законодательство касательно кабельного телевидения и электронных СМИ”.

Еще одно пожелание ОБСЕ — превратить государственное телевидение в общественное.

(“Киевские ведомости”, 20 грудня 2001 р.)

Загальні проблеми

За результатами дослідження громадської думки в Україні у 2001 році, проведеного фірмою “Соціс-Геллап” на замовлення Міжнародної фундації виборчих систем (США), 48% українців вважають, що публічні висловлення власних критичних поглядів є небезпечним для журналіста. 14% українців вважають вільне висловлення поглядів журналістами “дуже небезпечним”, а ще 34% — що у цьому є “певна небезпека”. При цьому лише 3% із 1500 опитаних дорослих громадян вважають, що працівникам ЗМІ “дуже добре” гарантована безпека. 45% із тих, хто вбачає небезпеку діяльності опозиційних журналістів, пов’язують її з “загрозою життя журналіста”, 26% — з “небезпекою втратити роботу”, ще 18% — з корупцією в державі. Водночас, саме ЗМІ мають найбільшу довіру населення — 61%, а 51% українців вважає невиправданим введення владою будь-яких обмежень для преси.

(“Сільські вісті”, №150, 18 грудня 2001 р.)

***

Как следует из данных социологического опроса 2 тысяч респондентов в возрасте от 18 лет во всех регионах страны, проведенного УЦПЭИ им. Александра Разумкова с 25 ноября по 5 декабря этого года, общеукраинским телеканалам доверяют полностью или в определенной степени соответственно 12,7% и 65,7% опрошенных. Местным телеканалам и печатным СМИ целиком доверяют 11,3% и 10,8% респондентов, сообщениям центрального радио — 10,4%, российским телеканалам — 8,9%, украинским центральным печатным СМИ — 7,4%, Интернету — 4,7%. Доверие к печатным изданиям партий испытывают 3% граждан, в определенной степени — 29,6%.

(“Киевские ведомости”, 20 грудня 2001 р.)

***

У Севастопольському медіа-центрі, створеному місцевою правозахисною групою, відбувся “круглий стіл”. Йшлося про роль журналістів в демократичному суспільстві. В його проведенні взяли участь більше двадцяти представників друкованих і електронних ЗМІ Севастополя.

Виконавчий директор Севастопольської правозахисної групи Роман Романов і керівник Севастопольського медіа-центру Світлана Ранцанц представили учасникам “круглого столу” програму заходів для журналістів на найближчі 2 місяці. Серед них — тренінги з журналістської етики, проведення журналістських розслідувань, висвітлення питань, пов’язаних із порушенням прав людини, захистом персональних даних, забезпеченням доступу до інформації та ін.

(“Народна армія”, №236, 20 грудня 2001 р.)

ЗМІ і влада

Чотири провідні газети Буковини — “Молодий буковинець”, “Час”, “Доба” і “Чернівці” — опублікували документи, що свідчать про здійснення Чернівецькою облдержадміністрацією масової адміністративної передплати підконтрольних владі видань — газет “Буковина” та “Час-2000”.

Головні редактори надіслали звернення на ім’я Президента України, Генерального прокурора, голови Комітету Верховної Ради з питань свободи слова та інформації та Державного комітету інформполітики з проханням “забезпечити на дії принцип свободи слова в Чернівецькій області та гарантовані конституційні норми”.

“Рознарядки з передплати, прямі вказівки і погрози притягнути до відповідальності за їх невиконання є грубим порушенням конституційних прав громадян на свободу слова, вільний доступ до інформації, а з огляду на майбутні вибори — використанням адміністративного ресурсу, нехтуванням рівністю всіх суб’єктів виборчого права”, — йдеться у зверненні головних редакторів газет. На їхню думку, “особливим цинізмом і неприхованою корупцією державної влади є те, що посадовими особами здійснюється тиск для організації передплати на приватні видання, які обслуговують певні бізнесові кола”.

Головні редактори переконані, що “напередодні виборчої кампанії такі дії дестабілізують політичну і соціальну обстановку в краї, підривають інформаційний простір, формують громадську думку про виконавчу владу в Україні як таку, що відриває останнє з рота у людей для підготовки власних іміджмейкерів”.

(“Сільські вісті”, №150, 18 грудня 2001 р.)

***

На звітно-виборній конференції Львівської обласної організації Національної спілки журналістів України заступник голови Львівської облдержадміністрації Володимир Герич навів цікаві статистичні дані: за частотою критики на адресу влади і за рівнем незалежності від неї львівські ЗМІ посідають перше місце в Україні. В. Герич також сказав, що випадок із премією “Львівська слава” в галузі журналістики з нагоди 10-річчя Незалежності став уроком для нього особисто і для влади загалом.

Нагадаємо, що конкурс запровадила обласна рада для відзначення кращих діячів культури і мистецтва. Обласна організація НСЖУ висунула кандидатуру Георгія Гонгадзе (посмертно). Відразу розпочався тиск... Врешті Львівська обласна організація НСЖУ вирішила присудити Г. Гонгадзе свою спеціальну премію, для чого сама зібрала 10 тисяч гривень.

Водночас спілка задекларувала свою позицію щодо будь-яких премій чи нагород від влади — це нонсенс, форма узалежнення.

На 1 січня 2001 р. на Львівщині зареєстровано 370 місцевих видань і 176 зі статусом загальноукраїнських. Їхні засновники: ради і держадміністрації — 33 видання, політичні партії — 24, комерційні структури — 128.

(“Голос України”, №241, 19 грудня 2001 р.)

***

Жертвами “свободи слова” у Миколаївській області стали навіть мешканці глибокої глибинки. У списку жертв і прізвища зв’язківців, котрим наказано було зірвати передплату “Сільських вістей”. Довелося чути, що самі ж зв’язківці вимушені фабрикувати статистику, штучно зменшуючи у зведенні кількість передплатників саме всенародної газети.

За словами начальника пошти села Полянки Н. Романенко, “Інструкція була така: зробити все, щоб хоч би на січень “Сільських вістей було якомога менше. Порадили переоформляти газету на “Южную правду”.

(“Сільські вісті”, №152, 21 грудня 2001 р.)

***

После публикации в единственной открыто оппозиционной газете Днепропетровской области “Лица” нелицеприятных фактов деяний близких соратников губернатора Николая Швеца руководитель аппарата главы облгосадминистрации Галина Булавка пригласила главного редактора на беседу, во время которой, по словам последней, по-доброму посоветовала не делать опрометчивых шагов. И все...

Зато вдруг резко активизировал свою деятельность Кировский районный суд, рассматривающий иск о защите чести и достоинства АКБ “Причерноморье” к “Лицам” в связи с публикацией 10 января 2001 года задокументированного негатива, автором которой явился спецкор газеты Игорь Марков. Сумма морального ущерба 500 тысяч гривен. Весной 2001 года состоялось несколько судебных заседаний. В это же время неизвестными был избит журналист Марков. Наконец, спустя несколько месяцев, после серии скандальных материалов о злоупотреблении местных властей обычно неспешная Фемида засуетилась. В октябре суд Кировского района принял решение взыскать с редакции газеты, журналиста и ЧП “Иристон”, имеющего отношение к событиям, описанным в оспариваемой публикации, солидарно 100 тысяч гривен и обязал в месячный срок опровергнуть опубликованные сведения. Главный редактор газеты целый месяц обивала пороги Кировского районного суда, чтобы получить копию судебного решения для подачи апелляции. Одновременно, по ее словам, местные типографии подняли расценки на 30% исключительно для “Лиц”. А в соседнем Днепродзержинске реализаторы стали продавать газету из-под полы “для постоянных клиентов”.

По-прежнему открыт вопрос с “Днепровской правдой”. В марте нынешнего года редакции предъявила иск дочерняя фирма очень известного в стране финансового предприятия о возмещении морального ущерба уже на 1 млн. гривен. Что характерно, публикация, “порочащая честь и достоинство”, основана сугубо на материалах, предоставленных областной прокуратурой. По мнению авторитетных днепропетровских юристов, судятся редакции многих газет, и не только Днепропетровщины. Единственная, наверное, особенность Днепропетровской области — это колоссальные, даже по европейским меркам, размеры исков за моральный ущерб. Если на Виннитчине в прошлом году местные СМИ получили исков на общую сумму 200 тысяч гривен, то на Днепропетровщине — около 10 млн.

(“Зеркало недели”, №5-, 22 грудня 2001 р.)

***

Всесвітня служба Бі-Бі-Сі оприлюднила заяву, в якій йдеться про остаточне позбавлення київської радіостанції “Радіо Континент” ліцензії на мовлення. Їх частоту вже віддали іншій компанії. У заяві йдеться, що позбавлення ліцензії радіостанції, яка, серед іншого, ретранслювала програми Бі-Бі-Сі у Києві на ультракоротких хвилях, виглядає як політичне рішення. Бі-Бі-Сі нагадує, що Національна Рада з питань телебачення та радіомовлення та її голова Борис Холод знехтували рекомендаціями власної експертної комісії, члени якої одностайно називали “Радіо Континент” найкращим претендентом на частоту мовлення. Всесвітня служба Бі-Бі-Сі зазначає, що “Радіо Континент” позбавлено ліцензії саме у той час, коли в Арбітражному суді відбувається розгляд апеляційної скарги радіостанції на попереднє рішення Нацради.

(“Високий замок”, №294, 26 грудня 2001 р.)

Злочини проти журналістів

Як сказав Олексій Шеховцов, заступник голови слідчої комісії Верховної Ради у справі про вбивство Ігоря Александрова, члени сім’ї загиблого журналіста та їх адвокат після ознайомлення з матеріалами слідства відмовилися від грошової компенсації з боку Ю. Вереднюка, звинувачуваного у вбивстві, вважаючи його невинним.

(“День”, №236, 22 грудня 2001 р.)

***

Тимчасова слідча комісія Верховної Ради України, яка займається розслідуванням причин та обставин вбивства журналіста Ігоря Александрова, переконана в необ’єктивності слідства і фальсифікації його результатів. Про це заявили на прес-конференції її керівники — народні депутати Анатолій Хмельовий та Олексій Шеховцов, а також колишні працівники Краматорського ВБОЗу Олег Солодун та Михайло Сербін.

26 листопада Генеральна прокуратура заявила про закінчення попереднього слідства за справою. Депутати схиляються до версії, що Ігоря Александрова вбили саме за його авторську телепрограму “Без ретуші”. Незадовго до смерті журналіста Олег Солодун і Михайло Сербін оприлюднили факти щодо діяльності директора Слов’янської фірми “Укрліга” Олександра Рибака і колишнього начальника Краматорського ВБОЗу Володимира Бантуша в одній із передач ТК “ТОР”.

(“Голос України”, №246, 25 грудня 2001 р.)

***

Версія депутатів така. На Александрова напали двоє, третій чекав в машині. Усі злочинці були на похоронах, саме на відеозапису свідки їх упізнали. Власне, за версією депутатів, справжніх злочинців в міліції затримали ледь не одразу. Вони й назвали ім’я справжнього замовника. Але затриманих невдовзі відпустили... Вони й дотепер на волі. Саме з цього моменту спочатку обласна міліція й прокуратура, а згодом і Генеральна прокуратура підключилися до активного відпрацювання фальшивих версій, які нині й представлені на суд громадськості. “Ми переконані, що слідство прикриває справжніх злочинців. Про непрофесіоналізм тут не може бути й мови, — заявив Олексій Шеховцов. — Винокуров (заступник Генерального прокурора) свідомо веде слідство хибним шляхом”.

Наостаток депутати зауважили, що слідству також активно перешкоджали СБУ та нинішній секретар Ради національної безпеки і оборони Євген Марчук, довіреною особою якого на президентських виборах був Ігор Александров.

( “Сільські вісті”, №152, 21 грудня 2001 р.)

***

12 грудня заступник Генерального прокурора України С. Винокуров підписав обвинувачувальний вирок і передав кримінальну справу на розгляд Донецького апеляційного суду.

( “Сільські вісті”, №153, 25 грудня 2001 р.)

***

Накануне Дня милиции Украины был зверски избит запорожский криминальный репортер Валентин Терлецкий.

Происшествие случилось вечером в центре Запорожья: возвращавшегося с работы журналиста на трамвайной остановке встретили шестеро. Последовал удар по голове сзади, а когда Терлецкий упал — его стали бить ногами. Неизвестные забрали мобильный телефон и деньги, после чего скрылись. Сейчас Валентин находится в нейрохирургическом отделении Запорожского центра экстремальной медицины в “стабильно тяжелом состоянии” с многочисленными травмами черепа. Местные правоохранители, у которых журналист и его программа пользовались заслуженным авторитетом, ведут безуспешные пока поиски злоумышленников.

(“Комсомольская правда в Украине”, №235, 22 грудня 2001 р.)

***

Валентин Терлецкий — руководитель программы “Чрезвычайные происшествия” телекомпании “Хортица” в Запорожье.

(“Сегодня”, №288, 20 грудня 2001 р.)

***

По факту нападения на 25-летнего журналиста регионального информационного агентства “Новое слово”, ведущего программы “Чрезвычайная ситуация” Валентина Терлецкого отрабатываются две версии — ограбление и профессиональная деятельность пострадавшего.

(“Киевские ведомости”, 20 грудня 2001 р.)

Див. також — “Сільські вісті”, №152, 21 грудня 2001 р.

***

Редактор киевской газеты “За социальную защиту” (общественно-политический еженедельник) Лидия Мильчевская утверждает, что 17 декабря около одиннадцати ночи двое неизвестных напали на нее в подъезде дома, когда она возвращалась с работы. Один из злоумышленников сразу начал ее душить, другой стоял “на шухере”. Лидию спас ее крик, после которого злоумышленники убежали. В милицию Мильчевская не обращалась, по ее словам, принципиально, потому что на нее нет никакой надежды. Два года назад на Лидию напали, били по голове. Тогда она в милицию обратилась. Было возбуждено уголовное дело, но через некоторое время его закрыли. Мильческая не исключает, что нынешнее нападение связано с ее профессиональной деятельностью.

(“Сегодня”, №289, 21 грудня 2001 р.)

Див. також — “Сільські вісті”, №152, 21 грудня 2001 р.

***

Во Львове избит и ограблен собственный корреспондент “Фактов” Сергей Карнаухов. Это случилось 24 декабря вечером, когда журналист возвращался домой с пресс-конференции руководителя областной налоговой администрации Сергея Медведчука. Следствие ведет Галицкий РОВД Львова.

“Связано ли это нападение с моей профессиональной деятельностью? Скорее всего, нет”, — сказал Сергей.