З українських ЗМІ
08.04.2004
Инженер группы договорных отношений Лутугинского районного управления электрических сетей (Луганская обл.) Михаил Иваняк заглянул в районное управление внутренних дел, решив предупредить его работников, чтобы они отключили от сети компьютеры и другую оргтехнику: управление с минуты на минуту должны были отключить от энергоснабжения за долги. Инженер не мог предположить, что милиционеры квалифицируют его визит как попытку давления на органы внутренних дел. Они занялись... выяснением личности инженера, взяли у него отпечатки пальцев и продержали в отделении три часа. Михаилу Иваняку милиция инкриминировала... связь с преступными группировками. В итоге для М. Иваняка дело закончилось нервным срывом и больничным отделением.
Необходимость устанавливать личность человека, который, войдя, представился и показал документы, начальник РОВД Андрей Жданов объяснил так: «У меня на столе десятки фотографий людей, которые тоже могли бы предъявить не один документ, а за ними столько преступлений!..».
(«Факты», №60, 2 апреля 2003 г.)
***
У ніч з 5 на 6 квітня луцькі правоохоронці обстріляли автомобіль «Нива» волинської організації Української народної партії і побили всіх його пасажирів. Про це повідомила «УМ» прес-служба УНП, посилаючись на голову Волинської обласної парторганізації Бориса Загреву. «Зупинивши «Ниву», міліціонери витягли з машини водія та пасажирів, поклали їх на асфальт і почали бити. Від завданих травм водій втратив свідомість і його відправили в лікарню. Двох пасажирів — молодих людей віком 18-19 років, які не чинили опору, — били троє працівників міліції. Згодом під’їхав другий автомобіль із працівниками ДАІ, які теж узяли участь у побитті, а опісля прибув третій автомобіль, і правоохоронці продовжили розправу», — повідомив пан Загрева. Він додав, що після конфлікту водія госпіталізували, так само як і одного із хлопців, бо в нього в сечі виявили кров. Зараз постраждалого готують до операції. За попередніми даними, по машині випустили 11 куль. «Ми проводимо багато конференцій, виїжджаємо в райони. Не виключено, що за автомобілем велося спостереження, і цей інцидент є спробою налякати партійців, зупинивши партійну роботу», — відзначив представник партії Костенка. За інформацією «Нашої України», правоохоронці наполягають, що автомобіль не зупинився на вимогу працівників ДАІ, однак є всі підстави підозрювати, що таке пояснення вигадали, щоб виправдати розправу.
Заступник голови Волинської організації УНП Микола Пасаман повідомив, що 5 квітня луцькі оперативники за фактом побиття почали розслідування, а 7 квітня народні депутати Борис Загреба, Василь Червоній та Сергій Олексіюк зустрічалися з прокурором області Олексієм Баганцем, який пообіцяв провести об’єктивне розслідування.
Водночас начальник УМВС у Волинській області Олександр Справедливий відмовився переговорити з нардепами на їх прохання. Борис Загрева не виключає, що існує зв’язок між побиттям і тим, що «машина постійно у вихідні їздить до районів на збори та конференції». «Суто випадково цього разу вона була без членів обласного проводу УНП та помічників-консультантів. Не виключаю, що хтось думав, що в машині є представники керівництва волинської організації УНП», — зазначає він.
(«Україна молода», №64, 8 квітня 2003 р.)
***
Прокурор Волинської області Олексій Баганець уже сьогодні не вважає інцидент провокацією проти народного депутата Бориса Загреви, голови облУНП: «Дослідча перевірка не підтвердила факт політичної провокації».
Після події «рахунок» між представниками УНП і МВС виявився рівним — двоє міліціонерів потрапили до лікарні слідом за партійцями. Водночас пан Загрева скаржиться на тиск з боку правоохоронців. «У лікарняну палату, де перебуває потерпілий водій машини, яку розстріляли працівники ДАІ, була спроба покласти співробітника Державтоінспекції. На мою думку, це робиться з метою залякати потерпілих», — припускає нардеп. Водночас депутат побоюється, що працівники міліції використовуватимуть усі методи, аби «зам’яти» проблему, яку вони ж створили. Від прокурора області він очікує законних дій, які «могли б привести до об’єктивного розслідування».
(«Україна молода», №66, 10 квітня 2003 р.)
***
29 марта около 8 часов утра на одной из улиц Львова в салон маршрутного автобуса зашел мужчина 30 лет (как потом оказалось, старший прапорщик отдела быстрого реагирования «Сокол», подразделение УБОП). Закончилось все пальбой из пистолета с резиновыми пулями, рукоприкладством, больницей. Водителя с пулевым ранением в грудную клетку прооперировали, старшего прапорщика госпитализировали с сотрясением мозга и сломанными ребрами, раненный в живот кондуктор от госпитализации отказался. По версии водителя маршрутки Владимира Панькова и кондуктора Дмитрия Панькова (отца и сына), мужчина в гражданском вошел в автобус и показал издалека «какое-то удостоверение». А когда водитель потребовал показать удостоверение ближе, отказавшийся оплатить свой проезд пассажир начал материться и ударил кондуктора. Водитель предложил хулигану выйти. В ответ тот выстрелил в водителя. Кондуктор-сын бросился к стрелявшему и также получил пулю. Другие пассажиры-мужчины помогли свалить стрелка, обезоружить его и вызвать милицию и скорую помощь. Они подтвердили, что стрелявший употреблял ненормативную лексику и был нетрезв.
Начальник Львовского областного УБОПа Богдан Шкарада предложил на пресс-конференции иную интерпретацию событий. Шкарада настаивает на том, что его подчиненный Виталий Сорокин был трезв. У милиции на этот случай имеется заключение медицинской экспертизы. А к применению оружия убоповец, возвращавшийся со смены домой, прибегнул потому, что со стороны водителя и кондуктора исходила угроза для его жизни. Шофер, со слов Богдана Михайловича, набросился на стража порядка с резиновой дубинкой.
Прокуратура Франковского района г. Львова возбудила уголовное дело.
Милиция уверена, что ее работники имеют право на бесплатный проезд в общественном транспорте, независимо от того, находится ли работник при исполнении служебных обязанностей или нет. Беда только в том, что, как проинформировал корреспондента «ЗН» один из функционеров Львовского городского управления милиции, бюджетно эти социальные гарантии не закреплены: для МВД деньги на погашение задолженностей по коммунальным услугам и транспорту не выделены.
(«Зеркало недели», №13, 5-11 апреля 2003 г.)
***
Прапорщик міліції Віталій С., повертаючись зі служби додому, зайшов до автобуса 55-го маршруту. Коли кондуктор наказав оплатити проїзд, той пояснив, що він — працівник міліції і, згідно з Законом України «Про міліцію», має право на безкоштовний проїзд. На вимогу кондуктора він пред’явив своє службове посвідчення. Останній почав виривати документ з рук міліціонера, запевняючи, що він недійсний. На допомогу кондуктору поквапився його батько — водій автобуса, який на очах у пасажирів почав палицею бити прапорщика, намагаючись при цьому викинути його з салону. Віталія били і закликали інших. Він із метою самооборони вихопив спецзасіб «Форт 12Р» і двічі вистрелив з нього у нападників, після чого втратив свідомість від побоїв.
(Іменем закону», МВС, м. Київ, №14, 4.04-10.04.2003)
***
Навряд чи істину вдасться встановити швидко. Адже свідки, а такі є, будуть на боці потерпілих водія та кондуктора. Хоча б з огляду на те, що ставлення пасажирів до тих, хто користується якимись пільгами за проїзд, не вельми доброзичливе. Як зазначив журналіст «Львівської газети» Микола Савельєв, у міліціонера спрацював рефлекс спротиву, вироблений на службі, мовляв, як це так, випроваджувати правоохоронця за двері. Натомість водій маршрутки, який важкою працею заробляє собі на хліб, просто так не стане виштовхувати чи бити пасажира.
(«Україна молода», №59, 1 квітня 2003 р.)
***
Стрілянина у львівській маршрутці стала приводом до порушення прокуратурою Франківського району Львова кримінальної справи за статтею 122 ч.1 КК України (завдання тілесних ушкоджень середньої тяжкості). Оскільки обидві сторони є потерпілими, справу порушено за фактом інциденту (а не проти котроїсь зі сторін конкретно).
Стаж старшого прапорщика Віталія Сорокіна в УБОЗі — майже 9 років, а в міліції він з 1991 року.
(«Україна молода», №60, 2 квітня 2003 р.)
***
В Запорожский центр экстремальной хирургии в тяжелейшем состоянии (черепно-мозговая травма, сотрясение головного мозга, ушиб грудной клетки, контузия левого легкого, перелом костей таза) была доставлена 32-летняя Наталья Борисова, получившая травмы при падении в лестничный пролет с 4-го этажа УБОП УМВДУ в Запорожской области. В УБОП пострадавшая попала после того, как была задержана по ст. 263 Административного кодекса Украины (хранение наркотиков без цели сбыта). Существуют две неофициальные версии происшествия Первая: женщина споткнулась на высоких каблуках и упала в пролет. Вторая: она оттолкнула конвой и сама бросилась вниз. Прокуратурой возбуждено уголовное дело по факту превышения служебных полномочий сотрудниками УБОП.
(«Факты», №71, 17 апреля 2003 г.)
***
Минулої неділі народний депутат Євген Жовтяк їхав по Києву у власному авто з рівненськими номерами. Позаду нього на великій швидкості наближався інший автомобіль та сигналив фарами, вимагаючи, аби його пропустили вперед. Депутат зупинився на червоне світло світлофора, чим змусив пригальмувати водія іншої машини. Троє істот вискочили з автомобіля-переслідувача та з погрозами і брутальною лайкою почали виламувати двері, викрикуючи: «Я тебя научу, лоха ровенского, как ездить по Киеву». При появі міліцейського патруля «вчитель» їзди по Києву вихопив з кишені посвідчення майора МВС та заходився командувати патрулем. Євген Жовтяк, у свою чергу, вийняв посвідчення народного депутата. За його словами, капітан міліції, який керував патрулем, власноруч витяг з-за керма того чоловіка (ним, до речі, виявився майор київського обласного управління міліції Стародубцев) і доставив його у відділення міліції. Там зробили експертизу на наявність алкоголю в крові і підтвердили, що майор був п’яний. Справу про погрози і напад на автомобіль народного депутата взяло до свого провадження Солом’янське відділення міліції. А з обласного відділення міліції уже дзвонило тамтешнє начальство і вибачалося за дії майора. Жовтяк дізнався про те, що любитель «крутих» розборок на дорозі в міліції більше не працює.
«Цей епізод засвідчив те, що може дозволити собі міліція у випадку, коли йдеться про звичайного громадянина. Я так просто цю справу не залишу», — сказав Є. Жовтяк.
(«Україна молода», №77, 25 квітня 2003 р.)
***
З доповіді Уповноваженого ВР з прав людини:
«Так, наприклад, у даний час Садгірським місцевим судом міста Чернівці розглядається кримінальна справа стосовно трьох оперуповноважених карного розшуку міськвідділу міліції, які 14 травня минулого року безпідставно затримали 22-річного Олександра Кирилюка, вимагаючи у нього зізнання у викраденні нібито комп’ютера. Через 7 годин прямо з міліції його було доставлено у міську лікарню з травмами голови, кінцівок та розривом прямої кишки. Тепер цей юнак став інвалідом на все життя...».
(«Інформаційний бюлетень», №17, 30 квітня 2003 р.)
***
Напередодні Великодня до редакції звернувся Валерій Михайлович Даманський, водій, який проживає в передмісті Кременчука, у с. Садки.
Лист В. Даманського до обласного прокурора М. Гаврилюка, а також Акт судово-медичного дослідження його стану за №1821 подано з незначними скороченнями.
З пояснень Валерія Даманського:
«23 ноября, находясь на рабочем месте — возле магазина «Виктория» по улице Чапаева, около 11 часов я был приглашен для беседы представившимся зам. начальника районной милиции по поводу найденной мной барсетки. Нашел я ее 16 ноября в с. Садки, в районе маслобойни. Все, что было мною рассказано, на веру не приняли, и я был отведен на первый этаж к майору (в очках, при встрече узнаю). У него в кабинете я был минут 10, а потом меня отвели в соседний кабинет. Там были люди в гражданской одежде, они стали обвинять меня в преступлении, которое я не совершал. Я пытался объяснить, что являюсь инвалидом 3-й группы, что я еле хожу. Но мне сказали, что в этом районе 19 нераскрытых преступлений и одно убийство, и что все это повесят на меня... После этого на меня надели наручники, закрепили их за спиной стула, перед глазами водили проводами, называя их «детектором лжи». Мол, под действием этих проводов должен был сознаться во всем, что мне скажут. Когда надевали наручники, снимали часы, я запомнил время: было около 12.00. В кабинете было человек 6-7. Два в форме — майор и лейтенант, остальные в штатском. В лицо я их всех запомнил. Дальше меня пытали при помощи электричества, при этом ввели в глаза какую-то жидкость, которая вызывала жжение и слезотечение. Жидкость вливал майор, нанося при этом мне удары по голове. После каждого вопроса я получал удар током и руками по голове, грудной клетке. Все это продолжалось до 16.00. После этого меня снова завели в кабинет к майору, где на мои возмущения он сказал: ребята немного перестарались. После этого меня отвели в другой кабинет, где сидела женщина, которая представилась следователем милиции. Она предложила мне подписать протокол о моем задержании в с. Садки. Мол, якобы я был задержан за то, что выражался нецензурной бранью. Мне было сказано: если я откажусь подписать, пытки будут продолжены. Я вынужден был подписать. После этого меня отвели к дежурному. Он отправил меня в камеру 1,5 на 1,5 м, где находился еще один задержанный. В камере меня держали с 16.00 23 ноября до 16.00 25 ноября. Утром 24 ноября я был вызван к зам. начальнику милиции. Я попросил вызвать «скорую», так как после пыток глазами я не видел, на что получил ответ: «Все заживет, а если будет хуже, дежурный вызовет врача». На последующие мои просьбы к дежурному тот отвечал: «Терпи, и все пройдет». 25 ноября меня снова привели в тот кабинет, где пытали, сказав, что скоро поведут меня на суд, но при этом требовали, чтобы я сказал на суде, что травмы получил на улице... К тому времени следы побоев на лице не сошли. Кроме того, глаз, куда они вливали жидкость, затек полностью. Я отказался врать. После этого меня отправили в кабинет начальника милиции, который, увидев меня, направил в центральную районную больницу к окулисту. Врач, осмотрев меня, оказав первую помощь, распорядился отправить меня в первую горбольницу на лечение. Но меня снова привезли в милицию, где упорно настаивали не говорить в суде, где я получил травмы. Я категорически отказался. Потом в кабинет зашел человек в штатском, представился начальником уголовного розыска и заявил, что если я напишу жалобу на его подчиненных, то они меня или сами убьют, или прикажут это сделать знакомым уголовникам. После этих угроз привели к дежурному, вернули документы и предложили заплатить штраф. Платить я тоже отказался. После этого меня снова завели в кабинет, где пытали, и под угрозой, что сейчас сделают со мной то же самое, вынудили подписать заявление, что к работникам милиции я претензий не имею. После этого мня отпустили. Сейчас я нахожусь на лечении. Прошу разобраться и наказать виновных».
Листа датовано 2 грудня 2002 року. Але досі відповіді потерпілий не отримав. У прокуратурі району йому кажуть, що справа знаходиться на дослідуванні у слідчого С. Левицького. Міліція (Кохнівська) між тим не припиняє спроби вирішити справу з Даманським «полюбовно», як вони висловлюються. Мол, дамо 100 баксів, лише мовчи... А Даманський мовчати не хоче...
Є акт судово-медичного дослідження, яким підтверджено:
«У гр. Даманского В.М. обнаружены телесные повреждения в виде травматического кератоирита правого глаза, сотрясения головного мозга, кровоподтеков в области ушных раковин, груди, ссадин в паховых областях, которые образовались от действия тупых предметов...».
(«Інформаційний бюлетень», №17, 30 квітня 2003 р.)
Необходимость устанавливать личность человека, который, войдя, представился и показал документы, начальник РОВД Андрей Жданов объяснил так: «У меня на столе десятки фотографий людей, которые тоже могли бы предъявить не один документ, а за ними столько преступлений!..».
(«Факты», №60, 2 апреля 2003 г.)
***
У ніч з 5 на 6 квітня луцькі правоохоронці обстріляли автомобіль «Нива» волинської організації Української народної партії і побили всіх його пасажирів. Про це повідомила «УМ» прес-служба УНП, посилаючись на голову Волинської обласної парторганізації Бориса Загреву. «Зупинивши «Ниву», міліціонери витягли з машини водія та пасажирів, поклали їх на асфальт і почали бити. Від завданих травм водій втратив свідомість і його відправили в лікарню. Двох пасажирів — молодих людей віком 18-19 років, які не чинили опору, — били троє працівників міліції. Згодом під’їхав другий автомобіль із працівниками ДАІ, які теж узяли участь у побитті, а опісля прибув третій автомобіль, і правоохоронці продовжили розправу», — повідомив пан Загрева. Він додав, що після конфлікту водія госпіталізували, так само як і одного із хлопців, бо в нього в сечі виявили кров. Зараз постраждалого готують до операції. За попередніми даними, по машині випустили 11 куль. «Ми проводимо багато конференцій, виїжджаємо в райони. Не виключено, що за автомобілем велося спостереження, і цей інцидент є спробою налякати партійців, зупинивши партійну роботу», — відзначив представник партії Костенка. За інформацією «Нашої України», правоохоронці наполягають, що автомобіль не зупинився на вимогу працівників ДАІ, однак є всі підстави підозрювати, що таке пояснення вигадали, щоб виправдати розправу.
Заступник голови Волинської організації УНП Микола Пасаман повідомив, що 5 квітня луцькі оперативники за фактом побиття почали розслідування, а 7 квітня народні депутати Борис Загреба, Василь Червоній та Сергій Олексіюк зустрічалися з прокурором області Олексієм Баганцем, який пообіцяв провести об’єктивне розслідування.
Водночас начальник УМВС у Волинській області Олександр Справедливий відмовився переговорити з нардепами на їх прохання. Борис Загрева не виключає, що існує зв’язок між побиттям і тим, що «машина постійно у вихідні їздить до районів на збори та конференції». «Суто випадково цього разу вона була без членів обласного проводу УНП та помічників-консультантів. Не виключаю, що хтось думав, що в машині є представники керівництва волинської організації УНП», — зазначає він.
(«Україна молода», №64, 8 квітня 2003 р.)
***
Прокурор Волинської області Олексій Баганець уже сьогодні не вважає інцидент провокацією проти народного депутата Бориса Загреви, голови облУНП: «Дослідча перевірка не підтвердила факт політичної провокації».
Після події «рахунок» між представниками УНП і МВС виявився рівним — двоє міліціонерів потрапили до лікарні слідом за партійцями. Водночас пан Загрева скаржиться на тиск з боку правоохоронців. «У лікарняну палату, де перебуває потерпілий водій машини, яку розстріляли працівники ДАІ, була спроба покласти співробітника Державтоінспекції. На мою думку, це робиться з метою залякати потерпілих», — припускає нардеп. Водночас депутат побоюється, що працівники міліції використовуватимуть усі методи, аби «зам’яти» проблему, яку вони ж створили. Від прокурора області він очікує законних дій, які «могли б привести до об’єктивного розслідування».
(«Україна молода», №66, 10 квітня 2003 р.)
***
29 марта около 8 часов утра на одной из улиц Львова в салон маршрутного автобуса зашел мужчина 30 лет (как потом оказалось, старший прапорщик отдела быстрого реагирования «Сокол», подразделение УБОП). Закончилось все пальбой из пистолета с резиновыми пулями, рукоприкладством, больницей. Водителя с пулевым ранением в грудную клетку прооперировали, старшего прапорщика госпитализировали с сотрясением мозга и сломанными ребрами, раненный в живот кондуктор от госпитализации отказался. По версии водителя маршрутки Владимира Панькова и кондуктора Дмитрия Панькова (отца и сына), мужчина в гражданском вошел в автобус и показал издалека «какое-то удостоверение». А когда водитель потребовал показать удостоверение ближе, отказавшийся оплатить свой проезд пассажир начал материться и ударил кондуктора. Водитель предложил хулигану выйти. В ответ тот выстрелил в водителя. Кондуктор-сын бросился к стрелявшему и также получил пулю. Другие пассажиры-мужчины помогли свалить стрелка, обезоружить его и вызвать милицию и скорую помощь. Они подтвердили, что стрелявший употреблял ненормативную лексику и был нетрезв.
Начальник Львовского областного УБОПа Богдан Шкарада предложил на пресс-конференции иную интерпретацию событий. Шкарада настаивает на том, что его подчиненный Виталий Сорокин был трезв. У милиции на этот случай имеется заключение медицинской экспертизы. А к применению оружия убоповец, возвращавшийся со смены домой, прибегнул потому, что со стороны водителя и кондуктора исходила угроза для его жизни. Шофер, со слов Богдана Михайловича, набросился на стража порядка с резиновой дубинкой.
Прокуратура Франковского района г. Львова возбудила уголовное дело.
Милиция уверена, что ее работники имеют право на бесплатный проезд в общественном транспорте, независимо от того, находится ли работник при исполнении служебных обязанностей или нет. Беда только в том, что, как проинформировал корреспондента «ЗН» один из функционеров Львовского городского управления милиции, бюджетно эти социальные гарантии не закреплены: для МВД деньги на погашение задолженностей по коммунальным услугам и транспорту не выделены.
(«Зеркало недели», №13, 5-11 апреля 2003 г.)
***
Прапорщик міліції Віталій С., повертаючись зі служби додому, зайшов до автобуса 55-го маршруту. Коли кондуктор наказав оплатити проїзд, той пояснив, що він — працівник міліції і, згідно з Законом України «Про міліцію», має право на безкоштовний проїзд. На вимогу кондуктора він пред’явив своє службове посвідчення. Останній почав виривати документ з рук міліціонера, запевняючи, що він недійсний. На допомогу кондуктору поквапився його батько — водій автобуса, який на очах у пасажирів почав палицею бити прапорщика, намагаючись при цьому викинути його з салону. Віталія били і закликали інших. Він із метою самооборони вихопив спецзасіб «Форт 12Р» і двічі вистрелив з нього у нападників, після чого втратив свідомість від побоїв.
(Іменем закону», МВС, м. Київ, №14, 4.04-10.04.2003)
***
Навряд чи істину вдасться встановити швидко. Адже свідки, а такі є, будуть на боці потерпілих водія та кондуктора. Хоча б з огляду на те, що ставлення пасажирів до тих, хто користується якимись пільгами за проїзд, не вельми доброзичливе. Як зазначив журналіст «Львівської газети» Микола Савельєв, у міліціонера спрацював рефлекс спротиву, вироблений на службі, мовляв, як це так, випроваджувати правоохоронця за двері. Натомість водій маршрутки, який важкою працею заробляє собі на хліб, просто так не стане виштовхувати чи бити пасажира.
(«Україна молода», №59, 1 квітня 2003 р.)
***
Стрілянина у львівській маршрутці стала приводом до порушення прокуратурою Франківського району Львова кримінальної справи за статтею 122 ч.1 КК України (завдання тілесних ушкоджень середньої тяжкості). Оскільки обидві сторони є потерпілими, справу порушено за фактом інциденту (а не проти котроїсь зі сторін конкретно).
Стаж старшого прапорщика Віталія Сорокіна в УБОЗі — майже 9 років, а в міліції він з 1991 року.
(«Україна молода», №60, 2 квітня 2003 р.)
***
В Запорожский центр экстремальной хирургии в тяжелейшем состоянии (черепно-мозговая травма, сотрясение головного мозга, ушиб грудной клетки, контузия левого легкого, перелом костей таза) была доставлена 32-летняя Наталья Борисова, получившая травмы при падении в лестничный пролет с 4-го этажа УБОП УМВДУ в Запорожской области. В УБОП пострадавшая попала после того, как была задержана по ст. 263 Административного кодекса Украины (хранение наркотиков без цели сбыта). Существуют две неофициальные версии происшествия Первая: женщина споткнулась на высоких каблуках и упала в пролет. Вторая: она оттолкнула конвой и сама бросилась вниз. Прокуратурой возбуждено уголовное дело по факту превышения служебных полномочий сотрудниками УБОП.
(«Факты», №71, 17 апреля 2003 г.)
***
Минулої неділі народний депутат Євген Жовтяк їхав по Києву у власному авто з рівненськими номерами. Позаду нього на великій швидкості наближався інший автомобіль та сигналив фарами, вимагаючи, аби його пропустили вперед. Депутат зупинився на червоне світло світлофора, чим змусив пригальмувати водія іншої машини. Троє істот вискочили з автомобіля-переслідувача та з погрозами і брутальною лайкою почали виламувати двері, викрикуючи: «Я тебя научу, лоха ровенского, как ездить по Киеву». При появі міліцейського патруля «вчитель» їзди по Києву вихопив з кишені посвідчення майора МВС та заходився командувати патрулем. Євген Жовтяк, у свою чергу, вийняв посвідчення народного депутата. За його словами, капітан міліції, який керував патрулем, власноруч витяг з-за керма того чоловіка (ним, до речі, виявився майор київського обласного управління міліції Стародубцев) і доставив його у відділення міліції. Там зробили експертизу на наявність алкоголю в крові і підтвердили, що майор був п’яний. Справу про погрози і напад на автомобіль народного депутата взяло до свого провадження Солом’янське відділення міліції. А з обласного відділення міліції уже дзвонило тамтешнє начальство і вибачалося за дії майора. Жовтяк дізнався про те, що любитель «крутих» розборок на дорозі в міліції більше не працює.
«Цей епізод засвідчив те, що може дозволити собі міліція у випадку, коли йдеться про звичайного громадянина. Я так просто цю справу не залишу», — сказав Є. Жовтяк.
(«Україна молода», №77, 25 квітня 2003 р.)
***
З доповіді Уповноваженого ВР з прав людини:
«Так, наприклад, у даний час Садгірським місцевим судом міста Чернівці розглядається кримінальна справа стосовно трьох оперуповноважених карного розшуку міськвідділу міліції, які 14 травня минулого року безпідставно затримали 22-річного Олександра Кирилюка, вимагаючи у нього зізнання у викраденні нібито комп’ютера. Через 7 годин прямо з міліції його було доставлено у міську лікарню з травмами голови, кінцівок та розривом прямої кишки. Тепер цей юнак став інвалідом на все життя...».
(«Інформаційний бюлетень», №17, 30 квітня 2003 р.)
***
Напередодні Великодня до редакції звернувся Валерій Михайлович Даманський, водій, який проживає в передмісті Кременчука, у с. Садки.
Лист В. Даманського до обласного прокурора М. Гаврилюка, а також Акт судово-медичного дослідження його стану за №1821 подано з незначними скороченнями.
З пояснень Валерія Даманського:
«23 ноября, находясь на рабочем месте — возле магазина «Виктория» по улице Чапаева, около 11 часов я был приглашен для беседы представившимся зам. начальника районной милиции по поводу найденной мной барсетки. Нашел я ее 16 ноября в с. Садки, в районе маслобойни. Все, что было мною рассказано, на веру не приняли, и я был отведен на первый этаж к майору (в очках, при встрече узнаю). У него в кабинете я был минут 10, а потом меня отвели в соседний кабинет. Там были люди в гражданской одежде, они стали обвинять меня в преступлении, которое я не совершал. Я пытался объяснить, что являюсь инвалидом 3-й группы, что я еле хожу. Но мне сказали, что в этом районе 19 нераскрытых преступлений и одно убийство, и что все это повесят на меня... После этого на меня надели наручники, закрепили их за спиной стула, перед глазами водили проводами, называя их «детектором лжи». Мол, под действием этих проводов должен был сознаться во всем, что мне скажут. Когда надевали наручники, снимали часы, я запомнил время: было около 12.00. В кабинете было человек 6-7. Два в форме — майор и лейтенант, остальные в штатском. В лицо я их всех запомнил. Дальше меня пытали при помощи электричества, при этом ввели в глаза какую-то жидкость, которая вызывала жжение и слезотечение. Жидкость вливал майор, нанося при этом мне удары по голове. После каждого вопроса я получал удар током и руками по голове, грудной клетке. Все это продолжалось до 16.00. После этого меня снова завели в кабинет к майору, где на мои возмущения он сказал: ребята немного перестарались. После этого меня отвели в другой кабинет, где сидела женщина, которая представилась следователем милиции. Она предложила мне подписать протокол о моем задержании в с. Садки. Мол, якобы я был задержан за то, что выражался нецензурной бранью. Мне было сказано: если я откажусь подписать, пытки будут продолжены. Я вынужден был подписать. После этого меня отвели к дежурному. Он отправил меня в камеру 1,5 на 1,5 м, где находился еще один задержанный. В камере меня держали с 16.00 23 ноября до 16.00 25 ноября. Утром 24 ноября я был вызван к зам. начальнику милиции. Я попросил вызвать «скорую», так как после пыток глазами я не видел, на что получил ответ: «Все заживет, а если будет хуже, дежурный вызовет врача». На последующие мои просьбы к дежурному тот отвечал: «Терпи, и все пройдет». 25 ноября меня снова привели в тот кабинет, где пытали, сказав, что скоро поведут меня на суд, но при этом требовали, чтобы я сказал на суде, что травмы получил на улице... К тому времени следы побоев на лице не сошли. Кроме того, глаз, куда они вливали жидкость, затек полностью. Я отказался врать. После этого меня отправили в кабинет начальника милиции, который, увидев меня, направил в центральную районную больницу к окулисту. Врач, осмотрев меня, оказав первую помощь, распорядился отправить меня в первую горбольницу на лечение. Но меня снова привезли в милицию, где упорно настаивали не говорить в суде, где я получил травмы. Я категорически отказался. Потом в кабинет зашел человек в штатском, представился начальником уголовного розыска и заявил, что если я напишу жалобу на его подчиненных, то они меня или сами убьют, или прикажут это сделать знакомым уголовникам. После этих угроз привели к дежурному, вернули документы и предложили заплатить штраф. Платить я тоже отказался. После этого меня снова завели в кабинет, где пытали, и под угрозой, что сейчас сделают со мной то же самое, вынудили подписать заявление, что к работникам милиции я претензий не имею. После этого мня отпустили. Сейчас я нахожусь на лечении. Прошу разобраться и наказать виновных».
Листа датовано 2 грудня 2002 року. Але досі відповіді потерпілий не отримав. У прокуратурі району йому кажуть, що справа знаходиться на дослідуванні у слідчого С. Левицького. Міліція (Кохнівська) між тим не припиняє спроби вирішити справу з Даманським «полюбовно», як вони висловлюються. Мол, дамо 100 баксів, лише мовчи... А Даманський мовчати не хоче...
Є акт судово-медичного дослідження, яким підтверджено:
«У гр. Даманского В.М. обнаружены телесные повреждения в виде травматического кератоирита правого глаза, сотрясения головного мозга, кровоподтеков в области ушных раковин, груди, ссадин в паховых областях, которые образовались от действия тупых предметов...».
(«Інформаційний бюлетень», №17, 30 квітня 2003 р.)