Справа «9 березня»
08.04.2004
Попри суттєві помилки у попередньому вердикті, окремі строки ув’язнення у “справі 9 березня” були скорочені Апеляційним судом Києва усього на рік. Проголошення ухвали у “справі 9 березня” Апеляційним судом було призначено на 4-ту годину вечора 16 травня. Але суддя-доповідач Олексій Харута з колегами з’явився в залі лише опів на шосту. А ще півтори години потому на подвір’ї суду звучали перші коментарі, окреслювалися плани наступних кроків. Якщо так багато ознак непрофесіоналізму виявив суд першої інстанції, якщо через таке криве дзеркало побачив він 9 березня 2001 року, то з якої причини події того дня й досі вважають злочином? Чому Апеляційний суд відмінусував головним “організаторам” березневих “безпорядків” лише по одному року? Чому не узгоджуються нова суддівська інтерпретація 9 березня та результативна частина прийнятої ухвали?
Згідно з ухвалою Апеляційного суду, терміни позбавлення волі учасникам подій 9 березня змінено наступним чином: Миколі Ляховичу — з 5 до 4 років; Ігорю Мазуру — з 4 до 3 років; Руслану Зайченку — з 4 до 3 років; Миколі Карпюку — з 4 років 6 місяців до 3 років 6 місяців; Сергію Гальчику — з 4 до 3 років; Владиславу Мирончуку — з 4 до 3 років 6 місяців; Олегові Бойку — з 3 років 6 місяців до 3 років; Олегові Бурячку — з 3 років до 2 років 6 місяців; Володимиру Горощуку — з 3 років 6 місяців до 3 років. Скорочення строку покарання Василю Назару з 2 років 3 місяців до 2 років 2 місяців і 5 днів дало підстави звільнити його з-під варти в залі суду. Цього тижня у зв’язку з закінченням терміну ув’язнення на волю виходять також Олег Селега, Станіслав Самофалов, Володимир Павлюк. Раніше вже відбув дворічне ув’язнення Андрій Косенко. До умовного покарання були засуджені Павло Литвиненко, Денис Андрусенко, Сергій Кайданович.
(“Українська газета”, №19, 22-28 травня 2003 р.)
***
Андрій Шкіль: “Головуючий по цій справі — молодий та амбітний, йому працювати суддею довше, ніж лишилося цій владі. Він хотів якомога гуманнішого вироку, але тиск на нього все скоригував”.
З суддями “поговорили”, і розмова ця, схоже, була непростою, принаймні, тривалою, що засвідчує, мабуть, спробу опору з боку того самого “молодого та амбітного головуючого”. До речі, Сергій Дембовський при постановленні судового рішення свій вердикт особисто не зачитував, поділившись цією прерогативою головуючого з колегою Олексієм Харутою. Ризикнемо висловити припущення, що такий крок міг би бути і суто емоційною реакцією людини, яку зрештою зламали, але таки не змусили озвучувати чужі думки. Суддя Харута ж у “справі 9 березня” — людина не чужа. Свого часу саме Харута розглядав оскарження правомірності утримання під вартою деяких фігурантів справи і ніколи не виносив рішення на користь обвинувачуваних.
Апеляційний суд добряче “поскуб” вирок, викинувши з нього підпали, застосування зброї, знищення майна і якісь ілюзорні “обтяжуючі обставини”. Судячи з апеляційної ухвали, актуальним для даного суду лишається хіба що “опір представникам влади”.
Відповідаючи на запитання відносно того, якою мірою на долі політв’язнів вплине прийнятий днями Верховною Радою закон про амністію, адвокат Євген Ніколенко сказав, що завдяки цьому документу з-за грат мають вийти принаймні троє засуджених. Владислав Мирончук підпадає під дію закону за станом здоров’я як інвалід, а Руслан Зайченко та Олег Бойко — як особи, що мають на своєму утриманні неповнолітніх дітей. Решту засуджених по “справі 9 березня” амністія не охоплює, хоча вона і відчиняє двері тюрем перед тими, хто скоїв злочин середньої тяжкості і встиг відбути на момент проголошення амністії половину терміну ув’язнення.
За старою традицією, пояснив колишній Генеральний прокурор України Віктор Шишкін, засуджених за злочини проти держави (а такі злочини кваліфікувались як особливо тяжкі) зазвичай не амністували. Обвинувачення, висунуте фігурантам “справи 9 березня”, за прийнятим ще в 1960 році кодексом якраз і міститься в розділі “Злочини проти держави”, який взагалі відсутній у новому КК. При обговоренні законопроекту про амністію на засіданнях Комітету з питань законодавчого забезпечення правоохоронної діяльності одним з каменів спотикання якраз і став підхід до визначення тяжкості злочину. В прийнятому законі про амністію профільний комітет ВР закріпив такий принцип “зважування” кримінальних діянь, завдяки якому “злочин”, скоєний 9 березня 2001 року, опинився в категорії тяжких.
(“Україна молода”, №88, 20 травня 2003 р.)
Згідно з ухвалою Апеляційного суду, терміни позбавлення волі учасникам подій 9 березня змінено наступним чином: Миколі Ляховичу — з 5 до 4 років; Ігорю Мазуру — з 4 до 3 років; Руслану Зайченку — з 4 до 3 років; Миколі Карпюку — з 4 років 6 місяців до 3 років 6 місяців; Сергію Гальчику — з 4 до 3 років; Владиславу Мирончуку — з 4 до 3 років 6 місяців; Олегові Бойку — з 3 років 6 місяців до 3 років; Олегові Бурячку — з 3 років до 2 років 6 місяців; Володимиру Горощуку — з 3 років 6 місяців до 3 років. Скорочення строку покарання Василю Назару з 2 років 3 місяців до 2 років 2 місяців і 5 днів дало підстави звільнити його з-під варти в залі суду. Цього тижня у зв’язку з закінченням терміну ув’язнення на волю виходять також Олег Селега, Станіслав Самофалов, Володимир Павлюк. Раніше вже відбув дворічне ув’язнення Андрій Косенко. До умовного покарання були засуджені Павло Литвиненко, Денис Андрусенко, Сергій Кайданович.
(“Українська газета”, №19, 22-28 травня 2003 р.)
***
Андрій Шкіль: “Головуючий по цій справі — молодий та амбітний, йому працювати суддею довше, ніж лишилося цій владі. Він хотів якомога гуманнішого вироку, але тиск на нього все скоригував”.
З суддями “поговорили”, і розмова ця, схоже, була непростою, принаймні, тривалою, що засвідчує, мабуть, спробу опору з боку того самого “молодого та амбітного головуючого”. До речі, Сергій Дембовський при постановленні судового рішення свій вердикт особисто не зачитував, поділившись цією прерогативою головуючого з колегою Олексієм Харутою. Ризикнемо висловити припущення, що такий крок міг би бути і суто емоційною реакцією людини, яку зрештою зламали, але таки не змусили озвучувати чужі думки. Суддя Харута ж у “справі 9 березня” — людина не чужа. Свого часу саме Харута розглядав оскарження правомірності утримання під вартою деяких фігурантів справи і ніколи не виносив рішення на користь обвинувачуваних.
Апеляційний суд добряче “поскуб” вирок, викинувши з нього підпали, застосування зброї, знищення майна і якісь ілюзорні “обтяжуючі обставини”. Судячи з апеляційної ухвали, актуальним для даного суду лишається хіба що “опір представникам влади”.
Відповідаючи на запитання відносно того, якою мірою на долі політв’язнів вплине прийнятий днями Верховною Радою закон про амністію, адвокат Євген Ніколенко сказав, що завдяки цьому документу з-за грат мають вийти принаймні троє засуджених. Владислав Мирончук підпадає під дію закону за станом здоров’я як інвалід, а Руслан Зайченко та Олег Бойко — як особи, що мають на своєму утриманні неповнолітніх дітей. Решту засуджених по “справі 9 березня” амністія не охоплює, хоча вона і відчиняє двері тюрем перед тими, хто скоїв злочин середньої тяжкості і встиг відбути на момент проголошення амністії половину терміну ув’язнення.
За старою традицією, пояснив колишній Генеральний прокурор України Віктор Шишкін, засуджених за злочини проти держави (а такі злочини кваліфікувались як особливо тяжкі) зазвичай не амністували. Обвинувачення, висунуте фігурантам “справи 9 березня”, за прийнятим ще в 1960 році кодексом якраз і міститься в розділі “Злочини проти держави”, який взагалі відсутній у новому КК. При обговоренні законопроекту про амністію на засіданнях Комітету з питань законодавчого забезпечення правоохоронної діяльності одним з каменів спотикання якраз і став підхід до визначення тяжкості злочину. В прийнятому законі про амністію профільний комітет ВР закріпив такий принцип “зважування” кримінальних діянь, завдяки якому “злочин”, скоєний 9 березня 2001 року, опинився в категорії тяжких.
(“Україна молода”, №88, 20 травня 2003 р.)