Чи розповсюджується на строковиків українська Конституція? Думка адвоката
Ігор Годецький, адвокат:
«... Почну з того, що консервативний, замкнутий характер армійських порядків зумовлює в Збройних Силах розквіт системи жорстокого пригнічення особистості. Молодь інтуїтивно відчуває цей гніт і не бажає іти до війська. Командний склад тримає у постійній напрузі всіх підлеглих, і ця армійська піраміда, що на дві третини складається з офіцерів, прапорщиків, сержантів надстрокової служби, тисне на найделікатнішу частину — тих, хто служить за призовом. Це юнаки 18-20 років. Вони ще не мають життєвого досвіду і не можуть витримати жахливого тиску. Яка на це рада? Повернутися обличчям до Конституції, узгодивши права військових із вимогами Основного закону. Точаться розмови, мовляв, у нас армія споконвіку була «апаратом насильства», і нічого не змінити. І позастатутні стосунки — не від учора. Не треба боятися звертатися до суду, коли на це є підстави.
Візьмемо принцип єдиноначальності, що переріс на культ особи єфрейтора, прапорщика чи капітана. Командир у війську, що хоче, те й коїть. Це волюнтаризм. Приміром, для того, щоб ув’язнити людину на 15 діб, Конституцією передбачено тільки судовий порядок. А що в Дисциплінарному статуті? Командир не регламентований у тому, до якого конкретного порушення відноситься певне покарання. Невже однаково: розстебнутий комір чи п’яний виїзд у танку до населеного пункту? Військові командири не мають юридичної освіти, але їм дозволено одноособово приймати рішення. Утім, дисциплінарний арешт — фактично те саме, що арешт адміністративний. Та досі юридичні служби Міністерства оборони не розробили навіть маленької інструкції, де був би перелік конкретних порушень, за які дозволяється відправляти на гауптвахту. Після прийняття Конституції законодавче поле давно треба поширити і на військову сферу, інакше дедалі більше буде “бігунів”. Дані, що подають самі військові — 20 тисяч у 1998 році, а нині майже 30 тисяч так званих дезертирів. Про що це свідчить? За 5 років тільки офіційна кількість “бігунів” із війська зросла на 50% і незабаром буде дорівнювати кількості призовників. Чому, служачи у війську, юнак не може скористатися правом на заочну освіту чи вільно користуватись особистим майном? Чому строковики обмежені у свободному пересуванні навіть у вільний від служби час, коли вона гарантована громадянам України? Конституція —це норма прямої дії, і я радив би юнакам звертатися до суду в разі обмеження в армії їх прав”.
Коли до райвійськкоматів приписують громадян віком 16 років, то потрібно, згідно зі ст. 60 Кодексу «Про шлюб» і ст. 11 Цивільного кодексу, аби з ними на медичну комісію з’являлися їхні законні представники — батьки. Чи інформують про це батьків допризовників у військкоматах? Жодна дитина в 16 років не пам’ятає, чим вона хворіла половину свого життя. А що в результаті? Під час призову в 40 тисяч осіб щороку, комісують 4 тисячі юнаків, тобто це фактично інваліди. То чому призовні комісії у військкоматах, які очолюють цивільні люди, керуються не здоровим глуздом і законодавством у комплексі, а лише Законом «Про загальний військовий обов’язок»?».
Юрист Годецький настійно рекомендує: перш ніж іти на медичну комісію, потрібно пройти обстеження в незалежних медичних закладах і порадитись з правником.
«Порушуючи наші громадянські права, військові, не боячись Феміди, оприлюднюють у пресі інформацію про те, як військовий комісар разом із начальником міліції складають списки призовників і ходять «по хатах», щоб застати їх «тепленькими в постелі». Та це ж беззаконня! Відомі випадки, коли вривалися в дім, заарештовували «неявщиків», — говорить юрист.
(«Вечірній Київ», №132, 10 вересня 2003 р.)