Смертельний конвеєр Людмила Кучеренко, м. Полтава:
20 грудня минулого року у с. Федорівна Карлівського району на Полтавщині нелюди по-звірячому вбили родину Чинарових. Залишилася живою лише 16-річна донька, яка в той час була на дискотеці. Повернувшись додому, вона побачила понівечені трупи мами, тата, дідуся, бабусі й 13-річного брата.
Для розкриття резонансного злочину в район понаїхало кілька сотень міліціонерів. У кожному селі хапали десятки чоловіків, найперше, тих, хто хоч коли-небудь переступав закон.
Карлівчани розповідали, що до затриманих масово застосовували тортури, змушуючи зізнатися в останньому серійному вбивстві та нерозкритих вбивствах минулих років, яких, за словами голови райдержадміністрації В. Слєпцова, аж 12. Не витримуючи тортур, чоловіки вистрибували з другого поверху райвідділу міліції, ламаючи руки-ноги.
Не минула “сія чаша” й Голобородьківку. 23 грудня в село налетіло хтозна скільки людей у камуфляжі, з автоматами й у бронежилетах. “Облава!”, — з жахом шепотіли люди. “Воронки вивезли майже 70 чоловіків, серед них і 43-річного В’ячеслава Азарова. Більше рідні живим його не бачили.
Через 2 дні, тобто 25 грудня 2003 року, Азарова відправили “швидкою допомогою” до Полтавської обласної псих лікарні. Його сестра, Валентина Сіроштан, кілька разів возила туди продуктову передачу, але побачити брата їй не дозволили. Заборонили В’ячеславу побачення й з матір’ю...
А 3 січня його рідним повідомили з псих лікарні, що він помер від “білої гарячки”. Та коли вони готували тіло небіжчика в останню путь, то вжахнулися від побаченого: два пальці на ногах були зовсім чорні, а решта — ніби чимось подавлені, пальці рук сині, як і шия, краї вушних раковин почорніли, на губах полопалися великі пухирі. “Біла гарячка” таких проявів, одначе. Не має...
У В’ячеслава залишилося три доньки: 13, 11 й 4 років.
“Я боюся спати вночі, — каже його сестра, Валентина Сіроштан. — Я у відчаї від беззахисності й безсилля. Одна жінка з нашого села пробувала судитися з міліціонером, який у райвідділі знущався над її сином. Але переконавшись, що шанси довести щось у неї мізерні, взяла гроші, якими відкупився мент”.
Не тільки в Карлівському районі люди бояться міліціянтів більше, ніж НКВС у 30-ті й гестапо у війну, бо таких звірств, які чинять останніми роками представники правоохоронних органів у демократичній, незалежній Україні, тоді не було.
Лише за 2002 рік від їхніх рук у нашій країні померло, за різними даними, понад 1300 громадян.
(“Свобода”, №3, 27 січня-2 лютого 2004 р.)