MENU
Гаряча лінія з пошуку зниклих безвісти в Україні
Документування воєнних злочинів в Україні.
Глобальна ініціатива T4P (Трибунал для Путіна) була створена у відповідь на повномасштабну агресію Росії проти України у лютому 2022 року. Учасники ініціативи документують події, у яких є ознаки злочинів згідно з Римським статутом Міжнародного кримінального суду (геноцид, злочини проти людяності, воєнні злочини) в усіх регіонах України

Громадська організація заслухала... Кримінальну справу. Держслужбовець після цього боїться за своє життя

09.04.2004   

Василь КІЗКА, голова Ямпільської районної організації Комітету оборони прав людини, незалежний журналіст:

Про рівень довіри населення до влади, правоохоронних органів сказано і написано вже стільки, що, здається, нічого додати. І все ж розповім про унікальний за своєю багатозначністю та красномовством випадок. Нічого подібного ні в своєму житті, ні за багато років очолювання районної громадської організації я ще не зустрічав, хоч доводилося захищати людей в судах, в пресі, в різних державних структурах...

Подзвонив завідуючий відділом економіки Ямпільської райдержадміністрації пан Василь Григораш і сказав, що хоче заявити очолюваній мною організації про тяжкий кримінальний злочин, котрий покриває районна прокуратура. Загальна сума незаконно привласнених коштів, за словами високопоставленого державного службовця, сягає цифри з багатьма нулями, цілком співставима з річним бюджетом всього міста.

Згідно із чинним законодавством заяви про злочин громадяни роблять не громадським організаціям, а правоохоронним органам. Але що ж робити, як громадянин (та ще який!) скаржиться саме на них, на прокуратуру, яка здійснює контроль за дотриманням законності? Разом з тим існує святе конституційне право громадянина на розповсюдження інформації всіма доступними йому шляхами.

І ось вперше в житті з дотриманням всіх відомих мені методів конспірації (навіть члени правління до останньої секунди не знали прізвища тієї людини, яка мала робити таку заяву) відкриваю засідання правління районної організації Всеукраїнського комітету оборони прав людини з порядком денним: «Слухання заяви про важкий кримінальний злочин». І це слухання відбувається в службовому кабінеті райдержадміністрації, на фоні портрета Президента України.

Спочатку ставлю на голосування питання про допуск на це історичне засідання працівника Ямпільського міжрайонного відділу СБУ, проти якого в заявника скарг немає. Більшістю голосів спецслужбісту дозволяємо бути присутнім. Василь Григораш попросив вважати його заяву не як від держслужбовця, а як від простого смертного громадянина, що ще більш напружує багатозначність ситуації.

До складу нашого правління громадської організації входить і діючий адвокат Микола Сухар. Отож він і цілком дієздатний правоохоронець створюють враження якогось судочинства. Два диктофони — мій і «есбеушний» — у напруженій тиші державного кабінету пишуть заяву громадянина, який є державним службовцем, про злочин. Про суть цієї заяви ще рано говорити — потрібна професійна глибока перевірка заявленого, адже називаються такі суми, такі злочинні дії, що тягнуть на багато років позбавлення волі для багатьох службових осіб. Василь Григораш заявляє, що він звертався до районного відділу міліції і там його заяву сприйняли як належить, але далі все «заштопорила» районна прокуратура. Коли він звинувачує районну прокуратуру в бездіяльності і потуранні злочинцям, я крадькома підглядаю за представником спецслужби — обличчя просто ніяке, наче він прийшов із нічної зміни на якусь нудну виставу. А це ж прокурор, наглядач, можна сказати, і за його службою!.. Майже годину Григораш робив заяву про злочин, давав пояснення, доповнення по ній, відповів на всі поставлені запитання. Потім передав купу документів, які, як він заявив, підтверджують його слова. За обсягом це була серйозна кримінальна справа. Чого вона вже давно не в суді, а тут?— думалося мені. Чого представник правоохоронного органу слухає її не в залі судового засідання, а тут, між нами, на засіданні правління громадської організації? Як же почуваються в нашому районі прості люди, коли вже навіть державні службовці такого рівня вимушені рятуватися в громадській організації (Григораш заявив, що такий крок він вимушений зробити тому, що боїться за своє життя)?

Правління громадської організації (хіба не диво!) доручило мені за два тижні розібратися в цій ще офіційно не відкритій кримінальній справі. Я розберусь, а далі що? Куди їх, ці документи, передавати, в яку прокуратуру?!.. Оце дожилися... До сухих віників. Страшно стає, як подумаєш...

P.S. В час написання цього скандального матеріалу я телефонував до керівництва не так давно приватизованого підприємства, на яке скаржиться Григораш, і до прокуратури, щоб вислухати їх позицію і оприлюднити її ось зараз в газеті. Однак відповіді від них або якогось хоч найменшого зацікавлення не діждався. Очевидно, ці мужі несуть себе значно вище нас... Повністю покладене на лопатки керівництво райдержадміністрації, де працює Григораш, я вже й не турбував, а який сенс?

(«33-й канал», м. Вінниця, №11, 10 березня 2004 р.)

 Поділитися