Допоки міліціонери та прокурори ґвалтуватимуть Конституцію?
У січні минулого року до співробітників Полтавського обласного УБОЗу звернувся законослухняний мешканець Полтави підприємець Олександр Мамай з повідомленням про злочин: «Я знаю хто убив бізнесмена Прядка. Це той, хто погрожує вбивством і мені. Це - Арарат Мурадханян. Захистіть мене». Слід нагадати, що на той час у Полтаві від рук невідомого кілера також загинув підприємець Сергій Сенченко та був важко поранений президент одного із ЗАТ Петро Бутрій. Усі три злочини були «глухарями». Оперативники схопились за цю інформацію, як за соломинку, і незабаром, 24 січня 2003 року провели блискучу операцію - на суверенній території північного сусіда, в місті Воронеж скоїли інший злочин: викрали і позбавили волі громадянина Вірменії Арарата Мурадханяна. Наскільки їх дії були виправдані? Спробуємо це з’ясувати...
Не бійся ворога - бійся друга
Року 1996 молодий вірменський фінансист, кандидат економічних наук, піонер радянського кооперативного руху, майбутній український інвестор Арарат Мурадханян, через Таганрог уперше ступив на українську землю. Скориставшись дефіцитом на українському ринку сільськогосподарської техніки та запасних частин до неї, бізнесмен розпочав масовану економічну експансію на південь України.
Через якийсь час А. Мурадханян з’явився в Полтаві, яку зробив своєю фінансовою столицею. Грамотно поставлений бізнес приносив високі прибутки. Бізнесмен процвітав. Сільгоспвиробники з постачальником розплачувались натурпродуктами. Через постійне збільшення об’ємів цукру, зерна, вершкового масла, соняшнику, олії виникали труднощі з їх швидкою реалізацією. І тут у пригоді став сусід Мурадханяна по ринку Олександр Мамай. Звернувшись до сусіда, Мамай отримав товар під реалізацію. «Заполучивши» такого безкорисливого кредитора, полтавський підприємець став швидко збагачуватись. Утім, не лише товарним кредитом підтримував Мурадханян початкуючого бізнесмена, а й доброю порадою.
Зауважу, що добротою Мурадханяна користувалися й інші. З добрий десяток полтавських бізнесменів, як «матку», обсіли вірменина та користувались його консультаціями й фінансами. Був серед них і покійний Віктор Прядко. Саме йому Мамай запропонував «кинути» вірменина, бо той у Полтаві ніхто (В. Прядко пізніше сам в усьому зізнався жертві). Але і Прядка, який узявся за «реалізацію» Мурадханянового цукру, теж «кинули». Настали чорні дні для обох бізнесменів. Якось Прядко у присутності Мурадханяна та київського кримінального авторитета Льови Меграбяна почав вимагати від місцевих боржників повернення боргу. «Запам’ятайте, якщо хочете жити - вони у вас нічого не брали», - попередив їх Льова.
Усе ж, докори совісті таки мучили Прядка, бо хоча і повільно, гроші почав повертати. Встиг повернути 150 тисяч доларів США. Залишилось 724 тисячі «зелених». Усього ж полтавські компаньйони не повернули Мурадханяну досить кругленьку суму - мільйонів зо три американських доларів. А щоб довірливий кредитор їм більше не набридав, то зацікавлені особи (особа) влаштували за вірменином «сафарі» - таке собі полювання за людиною. Невідомі обстріляли підприємцю автомобіль, а міліція під час обшуку перевернула все в його помешканні. Бізнесмен зрозумів: треба рятувати життя і в грудні 2000 року терміново вилетів до Вірменії. До України він повернувся через два роки. Заручником.
Викрадення по-полтавськи
Два роки Мурадханян жив у Вірменії і Росії. Коли Олександр Мамай звернувся в міліцію - ніхто толком не знав, де переховується Мурадханян. Почалися пошуки. Довідавшись, що втікач проживає у Воронежі, убозівці вирушили туди самі. Не знаючи точної адреси зниклого бізнесмена, шукали навмання. І все ж «мисливцям» посміхнулась удача: на зупинці автотранспорту зіткнулись із втікачем. «Штурмовики» не розгубились - повалили Мурадханяна на землю, заламали за спину руки й вкинули в машину. В легковику міліціонери посадили вірменина на руки, які скували наручниками У такій незручній позі затриманого повезли в бік України.
У Бєлгороді їх чекав Мамай. «Повір, - звернувся він до Мурадханяна, - дати автомобіль мене примусили правоохоронці». Відпочивши й узгодивши свої подальші дії, викрадачі зі своєю жертвою направились на російсько-український кордон. На кордоні полтавські убозівці Матяш і Зубець добряче почастували Мурадханяна стусанами в груди та по голові, направили в голову пістолет і наказали сидіти тихо. Незабаром конвоїри пішли домовлятись із російськими митниками та прикордонниками. Арарат зрозумів, що росіяни запросили за нього велику суму. Коли врешті-решт необхідна сума знайшлася, убозівці без перешкод, через нейтральну смугу, в’їхали на територію України. А тут їх вже чекали, як героїв.
Гонгадзе, Прядко...
Доставивши Мурадханяна в Полтавський УБОЗ, Матяш та Зубець дали Арарату список злочинів:
- Вибирай, що на себе береш.
- Але я ж нікого не вбивав?
- Що ж, зупинимось на вбивстві Прядка та Гонгадзе. Якщо з першим - усе зрозуміло, то з Гіві - ні. Що маємо з Гонгадзе? Він кавказець і ти, в обох гаряча південна кров, подумай, де ти познайомився з грузином і за якими мотивами його вбив?
- Та я Гонгадзе і в очі не бачив! - спробував той заперечити міліціянтам.
- Не турбуйся, зараз пригадаєш, - заспокоїли ті незговірливого вірменина.
Надалі «менти» піддали бізнесмена принизливій процедурі катування. Картина була сатанинська: поваливши бідолаху на підлогу, накинули на голову протигаз і перекрили доступ повітря. Тіло жертви вкрив холодний піт, серце, вириваючись із грудей, несамовито калатало, ноги і руки обм’якли, голова почала битись у конвульсіях...
«Опери», ймовірно, турбуючись про те, що жертва помре так і не написавши явку з повинною, миттєво стягли з неї протигаз і з пластикової пляшки на голову вилили воду. Поступово вірменин отямився. Явки садисти не добились. Тому без відпочинку, перейшовши до інших тортур, міліціянти підвісили Арарата за руки та ноги. Затриманий відчував, як у нього тріщали сухожилля і вивертались суглоби. Щоб бодай на якусь дещицю полегшити нестерпний біль, Мурадханян міг лише до хрипоти у голосі кричати.
- Будеш писати, бо станеш імпотентом?
- Ні...
Довго не думаючи, Матяш стягнув із затриманого штани і, щосили вп’явшись руками у його геніталії, несамовито загорлав:
- Пиши, ара, бо яйця відкручу!
Мурадханян не здавався, і Матяш від цього ще більше шаленів. «Я відчував нелюдський біль, але йому і цього було замало. Тоді кат почав крутити їх у різні сторони, і моя воля від нестерпного болю була вже паралізована.
Під їх диктовку я написав явки з повинною, що «вбив журналіста Георгія Гонгадзе та свого боржника Віктора Прядка»
Уранці Матяш поїхав у прокуратуру Полтавської області, повідомивши там заступникові прокурора області, що розкрито два резонансних убивства - Гонгадзе і Прядка. «Які будуть розпорядження?» - з посмішкою на вустах поцікавився він, чекаючи, що принаймні орден та підвищення в званні у нього вже в кишені.
- Ви хоч при своєму розумі? - з подивом заступник прокурора звернувся до убозівця. - Яке відношення Гонгадзе має до Мурадханяна. Я впевнений, що він і Прядка не вбивав. Займайтесь розкриттям злочинів, а не хтозна-чим...
Так ні з чим Матяш повернувся в УБОЗ. Прокуратура не підтримала ініціативу фігуранта даної історії. Там чудово розуміли, що зі «справою» Гонгадзе можна добре «вляпатись»... Отже, після прокурорської «прочуханки» вбивство Гонгадзе відпало, а Прядка - ні. Досудовим слідством зайнялась прокуратура Київського району міста Полтави.
Коли «шиють» справу - забувають про справедливість...
Півроку слідчий прокуратури Київського району м. Полтави В.Трембач займався розслідуванням карної справи. За логікою і законом слідчий мав усі підстави звільнити Мурадханяна з-під варти ще на етапі досудового слідства, бо в матеріалах справи є алібі - беззаперечні докази перебування підозрюваного на момент скоєння злочину у Вірменії. За таких обставин у демократичних країнах підозрюваного звільняють з-під варти негайно. На жаль, Україна - поліцейська держава, де закони не завжди діють. 27 липня 2003 року закінчились строки утримання обвинуваченого Мурадханяна під вартою. З того часу ніхто їх не продовжував, бо з відповідним поданням слідчий до суду не звертався. Сім місяців людина незаконно утримується в Полтавському СІЗО(!).
29 липня 2003 року карна справа прокуратурою направляється на розгляд до Київського райсуду м. Полтави. А той - не ризикнув прикривати собою честь прокурорського мундира. «Футбол»: прокуратура - суд триває. Суд відмовляється грати у піддавки. Двічі суддя на стадії підготовки справи до розгляду повертає її в прокуратуру на доопрацювання. Але через деякий час шита білими нитками карна справа знову потрапляє до суду.
Попереднє судове засідання відбулося 27 жовтня 2003 року, і суд, виявивши грубі процесуальні порушення, на які вказав також і захист, направляє справу прокурору Київського району м. Полтави панові Павлійчуку, який, до речі, і підтримував у суді державне обвинувачення, для організації додаткового слідства. А питання щодо зміни запобіжного заходу відносно підсудного затримання під вартою на підписку про невиїзд за клопотанням адвоката В.Г. Мусіяки суд не вирішив.
Утім, прокурор Павлійчук не погодився з рішенням районного суду і звернувся з апеляційним поданням до апеляційного суду Полтавської області. Захист теж звернувся до суду вищої інстанції з апеляційною скаргою, оскільки суд першої інстанції не розв’язав питання про зміну запобіжного заходу.
24 грудня 2003 відбулося засідання апеляційного суду. Розглянувши апеляційне подання та ознайомившись з матеріалами кримінальної справи, суд прийшов до висновку: «24 січня 2003 року обвинуваченого А. Мурадханяна було незаконно затримано на території Росії і таємно перевезено до України. 25 січня ним надана явка з повинною про вчинення навмисного вбивства».
Далі в ухвалі суду наголошується, що «27 січня(!) 2003 року, в порядку ст. 115 КПК України (за підозрою у скоєнні злочину. - Авт.), його було затримано, а до цього він незаконно утримувався в УБОЗ Полтавської області. Є обґрунтованими посилання суду на те, що такими діями органів досудового слідства було порушено право затриманого на захист, бо вчасно не роз’яснено права підозрюваного.
...Досудове слідство такими діями поставило під сумнів дані, викладені в явці з повинною. Постанова прокурора про відсутність порушень законності з цього питання не відповідає фактичним обставинам, що маються у справі. ... слідчі дії проводились не уповноваженими на те особами, експертним дослідженням надавались гільзи від патронів, які не мають відношення до справи. Внаслідок таких дій обвинувачений себе обмовив у вчиненні вбивства В. Прядка». Також апеляційний суд звернув увагу на те, що органи досудового слідства не з’ясували стан здоров’я обвинуваченого, не надали йому перекладача. А щоб син побачився зі сліпою 75-літньою мамою, яка прилетіла з Вірменії, слідчий прокуратури змусив його відмовитись від ознайомлення з матеріалами справи(!). А ознайомився лише після того, як вдався до вимушеної акції протесту — голодування.
Таким чином, суд виявив злочинні факти порушень досудовим слідством чинного та норм міжнародного права. Іменем України суд ухвалив: «Апеляційне подання прокурора Київського району м. Полтави залишити без задоволення, а постанову Київського районного суду м. Полтави від 27 жовтня 2003 року щодо повернення кримінальної справи відносно Мурадханяна Арарата Наримановича повернути прокурору для організації досудового слідства, без змін». Після виконання прокуратурою постанови райсуду та ухвали апеляційного, карна справа буде знову направлена в місцевий суд.
Замість післямови
Ось такі основні процесуальні порушення з’ясував апеляційний суд Полтавської області. Мені ж на підтвердження судової ухвали, для більшої наочності, залишається навести деякі приклади фальсифікацій у даній карній справі. Так, 5 лютого 2003 року, об 11-й годині дня, слідчий прокуратури Київського району м. Полтави В. Трембач у приміщенні прокуратури оглянув обойму з патроном, описав їх і поклав у пакет, який опечатав міліцейською печаткою.
Продовжую далі. Того ж таки 5 лютого 2003 року слідчий Київського райвідділу міліції Кудрявцев, який не входив до слідчо-оперативної групи, без доручення прокуратури, самостійно о 13-30 дня на узбіччі траси Київ-Харків знайшов ті ж самі обойму з патроном від пістолета, які з 11-ї години знаходились у приміщенні прокуратури Київського району м. Полтави. Яким чином обойма з патроном із прокуратури могла потрапити на трасу? Про це треба запитати в Кудрявцева з Трембачем. Не виключаю, що прокурор теж у курсі. Хто може зрозуміти прокурорсько-міліцейську логіку? Мабуть - ніхто. Кого ж тоді, такими «брудними» методами, захищає прокуратура Київського району м. Полтави? Можливо, свою професійну неспроможність знайти справжнього вбивцю?
Саме фальсифікація матеріалів кримінальної справи, маніпуляція органами досудового слідства речовими доказами призвела до втрати гільз із місця злочину та заміни їх іншими. То чи має моральне (і не тільки) право прокурор району, на якого Законом покладений обов’язок здійснювати нагляд за дотриманням законності на стадії досудового слідства, очолювати районну прокуратуру, коли там твориться таке беззаконня, яке він явно навіть підтримує у суді? Невже пан Павлійчук, порушивши одного разу складену прокурорську присягу, просто «забув», що відповідно до п.1 ст.5 Європейської Конвенції з прав людини та ч. 1-2 ст. 29 Конституції України: «Кожен має право на свободу та особисту недоторканність. Нікого не може бути позбавлено свободи інакше, ніж відповідно до процедури встановленої законом...» Більше того, обвинувачення не може ґрунтуватися на доказах, здобутих незаконним шляхом (ст.62 Конституції України). Під час попереднього розгляду справи прокурор Павлійчук заявив, що будь-які процесуальні порушення в справі відсутні(?!) Позиція прокурора дивна, якщо не злочинна, бо суперечить не лише здоровому глузду, а й нормам чинного КПК та Закону України «Про прокуратуру». Замість всебічного, повного та об’єктивного з’ясування обставин справи, віддає перевагу «його величності» показнику.
Достеменно відомо, що правоохоронна система за допомогою підконтрольних ЗМІ для формування позитивної громадської думки про роботу силових структур, «запустила» в ефір варіанти газетних та телевізійних «качок», намагаючись ще до рішення суду зробити з Мурадханяна такого собі кавказького кілера. Але навіть найгуманніші цілі не можуть виправдати свавілля та беззаконня міліції та прокуратури. Тому слушно запитати, коли розплющить очі українська Феміда? Допоки молоді, ситі, зовні цілком нормальні міліціянти та прокурори будуть «ґвалтувати» Конституцію України та міжнародне право?
(“Інформаційний бюлетень”, №11 (572), 18 березня 2004 р.)