MENU
Гаряча лінія з пошуку зниклих безвісти в Україні
Документування воєнних злочинів в Україні.
Глобальна ініціатива T4P (Трибунал для Путіна) була створена у відповідь на повномасштабну агресію Росії проти України у лютому 2022 року. Учасники ініціативи документують події, у яких є ознаки злочинів згідно з Римським статутом Міжнародного кримінального суду (геноцид, злочини проти людяності, воєнні злочини) в усіх регіонах України

Чим ближче до виборів, тим проблемнішим стає видання й розповсюдження газет, які мають думку, відмінну від владної. Колектив газети «Без цензури» відчув це на собі. Проблеми, які раніше виникали в нас час від часу, тепер стають систематичними

15.04.2004    джерело: (“Без цензури”, №5, 6 лютого 2004 р.)

Андрій Назаров:

Про передплату

Ми вже неодноразово писали про проблеми, з якими зіштовхуються наші читачі, передплачуючи газету «Без цензури». Одним відмовляють у передплаті, аргументуючи це тим, що такої газети не існує. Хоча насправді вона зареєстрована й дані про неї розміщено в додатку – Інформаційний лист № 1. Інші скаржаться, що передплачена газета до них узагалі не потрапляє, а якщо надходить, то з великим запізненням. Останній дзвінок з Донецька взагалі спантеличив усю редакцію. Наш читач повідомив, що передплатив «Без цензури» на три місяці і має квитанцію про оплату. Після того, як на його адресу надійшло перших три номери за цей рік, до нього додому прийшов представник від місцевого поштового відділення (№ 83-114) і став вимагати, щоб той повернув назад примірники газети. Працівник пошти сказав, що газета до нього потрапила помилково й більше не буде надходити. Для роз’яснення ситуації ми звернулися до генерального директора Укрпошти Василя Мухіна.

Як він пояснив, на те, що газета не надходить до читача, може бути кілька причин. «Можливо, у чомусь винні й самі передплатники, а в деяких випадках і пошта. Буває таке, що людина, заповнюючи бланк, не правильно вказала адресу або передплатний індекс, тоді зрозуміло, що видання до неї не потрапить. Причиною того може також бути халатність працівників пошти, коли губиться  карточка». Що цікаво, такі випадковості трапляються лише з одним виданням і оминають, наприклад, газети «Факты» чи «Бульвар». Чи то зумисно, чи випадково, але пан Мухін не помітив проблемності запитання. І як визначити, що то – «халатність працівників пошти» чи відмова передплатити газету. Чи це також можна кваліфікувати як «халатність»? Отож питання залишилося відкритим і винних, як завжди, немає.

Щодо якості та своєчасності доставки, то керівник Укрпошти пояснив: «У нас дуже велике навантаження, і ми часто не встигаємо своєчасно доставляти газету на місця. У радянські часи, коли газети не просто несли інформацію, а й існували для ідеологічної обробки громадян, питанню доставки надавали великого значення. Ми зараз не завжди спроможні всі регіони забезпечити газетою в день її виходу. Наприклад, до Луганська тисяча кілометрів, наша машина їде зі швидкістю 50, от і рахуйте, коли вони отримають газету. Фізично доставити вчасно газету у віддалені області неможливо», – зазначив Мухін. Знову простежується ота «халатність» у прагненні керівника неідеологічної установи змістити акценти порушеної проблеми. Адже не йдеться про невчасність, про загублену кимось квитанцію. А йдеться про те, що опозиційна газета десь губиться, не доходить до свого читача. І про те, панове, що в цих політичних баталіях така неполітична установа, як Укрпошта, не повинна бути замішаною навіть у «масовках». Адже мова йде про ретельність у їхній роботі. Послуги Укрпошти не безкоштовні: і газета, і читачі платять за це гроші, які, виходить, пущені на вітер, бо в багатьох випадках до людей видання так і не потрапляє. Пан Мухін закликав газети співпрацювати з Укрпоштою, себто полегшувати її роботу, друкуючи газету в областях. Ну що ж, гарна порада, а от конкретної відповіді на запитання нам так і не вдалося почути. Єдине, що стало зрозумілим, так це те, що Укрпошта не встигає справлятися зі своїми обов’язками. І часом від халатності її працівників та від низки ще не з’ясованих причин змушені страждати ви, наші читачі. Шкода, що ця «халатність» не спрацьовує там, де дано наказ не пускати «БЦ». Що не дають збоїв ті механізми, які чітко знають, де ні за яких обставин не допустима халатність, а де вона як рятівна позацензурна ширма.

Про переслідування наших розповсюджувачів

Справді, Донецьк, Донеччина нині як біблійний камінь спотикання. Сили, які стали на «прю» з газетою, не шкодують грошей на виконавців брудних замовлень. Нещодавно в тій же Донецькій області, у містечку Кураховому Мар’їнського району наші розповсюджувачі роздавали газету «БЦ» та  звернення до громадян народного депутата України Віктора Ющенка з роз’ясненням позиції із приводу подій, що сталися в парламенті 23–24 грудня 2003 року. Газету роздавали біля продовольчого ринку. Несподівано поруч зупинилася машина, з неї вийшли троє бритоголових і без будь-яких пояснень вирвали газету з рук розповсюджувачів, кинули в машину й поїхали геть. Цей інцидент стався 1 лютого вранці, об 11-й годині 30 хвилин. Один з нападників ще деякий час слідкував за нашими прихильниками. Справді, якщо гроші не пахнуть, то новітні методи боротьби за владу вже мають огидний запах. Цей злочин є грубим порушенням конституційних прав громадян. А саме ст. 34 Конституції України, яка гарантує громадянам України право вільно поширювати інформацію. Тому постраждалі звернулися із заявою до Генпрокурора України Геннадія Васильєва, а також до прокурора Донецької області Віталія Мурзи із проханням розслідувати цей прикрий факт і встановити осіб, винних у бандитському нападі та притягнути їх до відповідальності згідно з нормами чинного законодавства.

 Поділитися