MENU
Гаряча лінія з пошуку зниклих безвісти в Україні
Документування воєнних злочинів в Україні.
Глобальна ініціатива T4P (Трибунал для Путіна) була створена у відповідь на повномасштабну агресію Росії проти України у лютому 2022 року. Учасники ініціативи документують події, у яких є ознаки злочинів згідно з Римським статутом Міжнародного кримінального суду (геноцид, злочини проти людяності, воєнні злочини) в усіх регіонах України

загальні проблеми

22.05.2004    джерело: “Україна молода”, №58, 30 березня 2004 р

Микола Хандурін, кандидат юридичних наук:

Судову владу в Україні, завданням якої є захист прав і основних свобод людини і громадянина на засадах верховенства права, у період становлення незалежності України, як і інші гілки влади, також не обминула глибока криза.

Фактично новий Закон України «Про судоустрій України», який передбачав реформування судової влади, тільки поглибив її кризу — суди не стали незалежними, неупередженими і справедливими. На кінець 2003 року в судах України залишилися нерозглянутими кожна шоста цивільна і кожна п’ята кримінальна справи, у Верховному Суді України — більш як десять тисяч цивільних справ, на розгляд яких треба роки. Спроби посадового впливу на суди в особистих і корпоративних інтересах, як і раніше, не є поодинокими.

У судах триває тяганина з розглядом справ, зростає бюрократизація судів, з’явилися тенденції збільшення кількості судових помилок, порушення правил судової етики, суди стали менш доступними для населення, про що свідчить зростання у геометричній прогресії кількості скарг на роботу судів.

Як і в тоталітарні часи, суди залишаються органами кримінального переслідування з боку держави. Бо й досі при відсутності достатніх доказів для постановлення обвинувальних вироків, усупереч юридичним канонам і європейській традиції, суди направляють десятки тисяч справ на додаткове досудове слідство замість виправдувальних вироків. Незважаючи на прийняття нового Кримінального кодексу України, який гуманізував кримінальні покарання, суди, як за радянських часів, щодо третини засуджених призначають покарання у вигляді позбавлення волі. Незважаючи на те, що право арешту підозрюваних і обвинувачених у ході дізнання і досудового слідства від прокуратури передано судам, становище не змінилося — кiлькiсть затриманих і арештованих у процесі дізнання і досудового слідства не зменшилась і залишилась на тому ж рівні.

Як наслідок, у місцях позбавлення волі перебувають майже 200 тисяч засуджених і 50 тисяч обвинувачених і підсудних — у місцях попереднього ув’язнення. Це один із найгірших показників у світі: 400 осіб на сто тисяч населення в Україні щорічно, за вироками судів, перебувають у місцях позбавлення волі, у той час, як у європейських країнах — 60 осіб на 100 тисяч населення. Якщо додати до цього арешти за адміністративні правопорушення, які в європейських країнах є кримінальними проступками, то цей показник становитиме приблизно 1000 осіб на 100 000 населення (щорічно кожний сотий громадянин України, тобто один відсоток, опиняється в місцях позбавлення волі). Показник судимості населення в Україні у три рази перевищує середній показник у країнах Європи. Виникає запитання: що ми будуємо — декларовану правову чи реальну поліцейську державу?

Питання реформування кримінальної політики держави в нас звели до реформування системи виправно-трудових установ, яке, по суті, не змінить вищенаведене становище. На мій погляд, потрібно комплексно реформувати кримінальну політику держави і систему відбування покарань, аби поетапно гуманізувати її упродовж 2-3 років і зменшити кількість засуджених до позбавлення волі і виправно-трудових установ принаймні втричі. Це відповідатиме засадам справедливості, закріпленим у принципі верховенства права, реаліям життя і європейським стандартам.

У 2003 році через те, що немає законодавчого врегулювання конституційного права громадян на отримання безоплатної юридичної допомоги, у випадках, встановлених законом, 27 відсотків громадян України, які живуть за межею бідності, 60 відсотків бідних громадян та майже половина підсудних, які були малозабезпеченими і захищали себе у кримінальних справах у судах самостійно, без участі захисників, фактично були позбавлені свого конституційного права на судовий захист. Це є кричущим порушенням основних прав і свобод людини.

 Поділитися