Новий Кримінально-виконавчий кодекс дає ув’язненим більше шансів на виправлення

Поява цього кодексу, на відміну від Цивільного чи Кримінального, пройшла повз увагу широкої громадськості. Хоча в Україні, за найскромнішими підрахунками, близько 300 тисяч громадян перебувають у місцях позбавлення волі. Роз’яснити, що саме змінилося у житті за колючим дротом, кореспондент “ВЗ” попросив старшого радника юстиції, старшого помічника Львівського спецпрокурора Василя Тупчія.

- Василю Федоровичу, новий Кримінально-виконавчий кодекс - це черговий юридичний документ, який у буденному житті нічого не змінює, чи справді це реформація пенітенціарної системи країни?

- Законодавчо чітко визначено дванадцять видів покарань, що призначаються судами. Це - штраф, позбавлення військового, спеціального звання, рангу, чину або кваліфікаційного класу; позбавлення права обіймати певні посади або займатися певною діяльністю; громадські роботи; виправні роботи; службові обмеження для військовослужбовців; конфіскація майна; арешт; обмеження волі; утримання в дисциплінарному батальйоні військовослужбовців; позбавлення волі на певний строк і, нарешті, довічне позбавлення волі.

З нового кодексу вилучено такі анахронізми, як поняття “особливо небезпечний рецидивіст”. Раніше цей термін застосовували до осіб, які багато разів перебували в ув’язненні. До таких на свободі застосовували жорсткі санкції нагляду, які практично позбавляли людину права на повноцінне життя, а відтак і шансів на виправлення.

- На Львівщині функціонує кілька колоній суворого режиму. Щось змінилося в їхній діяльності?

- Згідно з новим кодексом, відтепер немає виправних установ суворого, загального та відкритого типу. У кожній колонії створено дільниці карантину, діагностики і розподілу, які обов’язково проходить кожен новоприбулий. Протягом 14 діб новачка піддають медичному обстеженню, а також психологічно-педагогічному вивченню. І за результатами цих обстежень складають індивідуальну програму соціально-виховної роботи. За висновками спеціалістів засудженого відправляють до однієї з дільниць установи. Скажімо, у дільниці посиленого контролю утримуватимуть засуджених з високим ступенем соціальної занедбаності та потягом до продовження протиправної поведінки. Є також дільниці з полегшеними умовами утримування, дільниці соціальної адаптації. В останні переводитимуть за шість місяців до звільнення засуджених, які не порушували режиму і сумлінно працювали.

- А чим відрізняється покарання обмеженням волі від позбавлення волі?

- Обмеження волі – це щось на кшталт колишньої “хімії”: засуджені працюють на примусових роботах і живуть у гуртожитках виправних центрів. На практиці щодо цього виду покарання є певні труднощі. Згідно з законодавством, обмеження волі має тривати на теренах області, де проживав покараний. Та на Львівщині виправних центрів поки що немає, і ми змушені скеровувати людей до Рівненської області.

- Прийняття нового Кримінально-виконавчого кодексу щось змінить на краще у житті зека?

- Звичайно. Пам’ятаю, двадцять років тому, коли я став першим в області прокурором з нагляду за додержанням законів у виправно-трудових установах, у зонах фіксували умисні вбивства, масові бійки, злісну непокору адміністрації, бунти. Та з демократизацією виправної системи ці явища відходять у минуле. За останні десять років у пенітенціарних установах Львівщини не було зафіксовано жодного умисного вбивства, а у Самбірській виховній колонії для неповнолітніх за цей час не було скоєно жодного злочину. Засуджені сьогодні намагаються швидше вийти на волю і не псують собі характеристики блатною бравадою. Цьому сприяють і щорічні амністії, під які підпадають лише люди, які стали на шлях виправлення.

Новий кодекс значно поліпшив умови відбування покарання. У ньому зафіксовано, що житлова площа на одного засудженого має бути не менше трьох квадратних метрів (попередня норма - не менше двох квадратних метрів). Для засуджених жінок житлова площа має становити не менше чотирьох квадратних метрів. Для хворих на туберкульоз - не менше п’яти квадратних метрів.

Зони залишаються зонами, на санаторії вони аж ніяк не схожі. Отож від себе побажаємо нашим читачам ніколи на практиці не стикатися з вимогами Кримінально-виконавчого кодексу.