MENU
Гаряча лінія з пошуку зниклих безвісти в Україні
Документування воєнних злочинів в Україні.
Глобальна ініціатива T4P (Трибунал для Путіна) була створена у відповідь на повномасштабну агресію Росії проти України у лютому 2022 року. Учасники ініціативи документують події, у яких є ознаки злочинів згідно з Римським статутом Міжнародного кримінального суду (геноцид, злочини проти людяності, воєнні злочини) в усіх регіонах України

Солдата травмувало дерево. Якби не пошуки машини, мама застала б його живим. Це вже другий трагічний випадок у цій військовій частині

22.05.2004   

Людмила Головашич із Верхівки:

Василь був незвичайним хлопцем, добрим, безвідмовним, слухняним. Його мати Наталія Миколаївна Морозовська розповіла, що не мала з молодшим сином жодних проблем. Він ріс їй на радість, слухняним помічником. Любив природу, тварин. Ще з дитинства Василь розводив кролів, нутрії. А якось приніс додому голубку з переламаним крилом. «Мамо, давайте її вилікуємо, бо загине». Хіба вона могла йому відмовити, коли дивилася у такі добрі очі? Так і вигодував її, виходив. Якесь особливе добро, що випромінював цей юнак, дісталося йому у спадок від матері. Вона зараз працює у селі сестрою милосердя, і під її опікою майже два десятки самотніх та стареньких людей, котрим щодень потрібна її допомога.

Після школи Василь не вагався з вибором професії — вирішив присвятити себе куховарству. Вчився відмінно, одержав спеціальність кухаря -кондитера. Працював у дитячому садочку села. Його так любили дітки, що коли він ішов до війська, навіть плакали та просили не забирати від них кухаря-няньку. А він на згадку про себе подарував їм усім шоколадки.

Вже з армії писав, що мріє далі продовжити навчання в Одеському університеті, але на навчання хоче собі сам заробити. Навіть у Вінниці домовився з одним ресторанчиком, що піде до них працювати. Та зла доля розпорядилася геть по-іншому...

П’ятого березня після обіду Наталії Миколаївні повідомили, що її син, воїн Якушинецького батальйону МНВ, потрапив до реанімації. Їй терміново потрібно було приїхати до сина у Вінницю. Шлях з села Верхівка, що у Тростянецькому районі, до області не близький. Виїхати ось так зненацька проблема, автобуси ж тільки зранку добре ходять. А тут ще напередодні Восьмого березня. Усе село збирало гроші приголомшеній матері, сільський голова Анатолій Манзюк машину виділив.

— Я дуже вдячна усі цим людям, котрі мені допомогли, — розповідає Наталія Миколаївна, — і голові, і водію О.Мостовику, котрий довіз мене до Вінниці. Прикро, та якби не витрачали часу на пошуки машини, то сина застала б живого. А так запізнилася усього на двадцять хвилин.

Медсестри розповіли, що мій Василько розмовляв з ними. Просив не турбувати мене, доки з лікарні його не випишуть. Запитував тільки, чи не залишиться інвалідом, бо не хоче бути тягарем для родини.

Лікарі одразу розповіли про причини смерті, та я вже нічого не чула. Зрозуміла тільки, що внутрішня кровотеча була. А далі усе, як в тумані.

Василя Морозовського в армію не повинні були брати. Він не добирав у вазі. Але, певно, так вже були потрібні армії вояки, що на це прикрили очі. Сподівалися, наздожене на казенних харчах. Першим місцем служби Василя був Харків. Їздити туди для родини далекувато. Тому Наталія Миколаївна написала листа командиру, аби її сина перевели поближче до рідної домівки. Усе ж таки без батька виріс. Матері пішли на поступки і сина перевели до Вінниці. Служба Василю подобалася. Писав, що має друзів, до нього гарно ставляться. А нещодавно цілий місяць гостював вдома — молодша сестра Людмила виходила заміж.

— Я ще жартувала, що відроблю брату на його весіллі. Особливо йому добре вдавалися пиріжки з різними начинками, — розповіла Людмила.

— Сина мені ніхто не поверне, а комусь життя калічити не хочу... Тим більше, що офіцери частини допомогли з похованням, ще пам’ятник поставлять.

Василя поховали поряд з батьком, котрий помер при загадкових обставинах. Петру Яковичу було усього 42 роки. Він лікував у обласній лікарні гастрит, на вихідні відпросився, аби допомогти викосити сіно, а коли повертався назад у Вінницю, зник. Його тіло знайшли неподалік дороги у посадці. У висновку про смерть було написано, що причини смерті тимчасово не з’ясовані. Це тимчасово триває і досьогодні, принаймні, для родини. Наталії Миколаївні тоді натякали заплатити, аби знайшли вбивць, але вона залишилася сама на руках з трьома дітьми, їй було не до того.

Загалом, родина пережила вже дев’ять жахливих втрат. Напасть якась на цих Морозовських, кажуть у селі.

Наталія Миколаївна й сама почала підозрювати, може, хату вони неправильно збудували. Місце тут погане. Кілька поколінь тому тут жила старенька, котра приторговувала самогоном. Гроші людям позичала, а одного разу з клієнтом не поладила, він її і повісив.

Містика була і вже після смерті Василя. Машина з труною, що їхала до села, заблукала та потрапила аж у сусідній Гайсинський район. Чи справді над цією родиною тяжіє якесь прокляття, чи просто жахливий збіг обставин?

(“33-й канал”, м. Вінниця, №13, 24 березня 2004 p.)

 Поділитися