"Внимание, в Украине цензура!" - заявило на весь голос інтернет-видання "Mignews. com. ua"

Ігор Лубченко, голова Національної спілки журналістів України:

Це що - відкриття? Відкриття, виявляється, в іншому. "В Украине произошло сенсационное событие, которое было мало замечено общественностью, — вчера лидер партии "Яблуко" Михаил Бродский сделал сенсационное заявление". І про що ж та сенсація? Виявляється, деякі газети відмовилися друкувати думку пана Бродського про дві публікації "Сільських вістей". Ну і ну! Передусім правила хорошого тону вимагають звертатися спочатку до видання, з яким і хоче полемізувати автор альтернативної думки. А самі редакції звертаються за коментарями тільки до тих, чия думка їх цікавить. А для тих, хто прагне використати будь-яку ситуацію у суспільстві, аби зробити собі безплатну рекламу у засобах масової інформації, є стаття 36 Закону України "Про друковані засоби масової інформації (пресу) в Україні", яка визначає, що "ніхто не має права зобов’язати редакцію опублікувати відхилений нею твір, лист, інший матеріал або повідомлення, якщо інше не передбачено цим Законом або статутом редакції". І лідеру політичної партії, колишньому народному депутату слід би це знати. А далі нице блюзнірство, чи сняться мені загиблі журналісти? Спілка видала три "білих книги" про утиски свободи слова і журналістів у нашій державі. Там достатньо (хоча й не повністю) зібрано моїх звернень і заяв з цього приводу.Так само, як і з приводу газети "Свобода", та й сам її редактор Олег Ляшко підтвердить, що я, а не якийсь Бродський, виступав на мітингу, де відстоювали право цього видання висловлювати свою позицію. "Что же не слышно было вашего гневного голоса, господин Лубченко... когда милицейские начальники подавали миллионные иски на газеты с целью их закрытия", - кип’ятиться пан Бродський. Згадати б йому тут, що газета, до якої він мав безпосередню причетність, дійсно друкувала замовні матеріали (у цьому пізніше на сторінках іншого столичного видання зізнався один з авторів публікацій) на одного з міліцейських начальників. Зрозуміло, той подав до суду. А про те, що я переконував цього начальника відмовитися від намагання стягти з газети 5 мільйонів гривень, не забули члени гільдії головних редакторів України, які були присутні при нашому діалозі. "Забув" Бродський... А гнівна патетика цього пана щодо того, хто уповноважив мене звертатися до голови Єврокомісії пана Проді про вигаданий антисемітизм газети "Сільські вісті"? Тут годилося б йому згадати про Статут нашої Спілки, який наділяє голову правами діяти від її імені, і з’їзд, який обрав мене на цю посаду. І я свої листи та звернення підписую як голова Національної спілки журналістів України і від імені саме Національної спілки журналістів України, а не від усього загалу творчих працівників ЗМІ. Люди ж, яких пан Бродський закликає у свої однодумці, навряд чи вишикуються під його знамена - вони прекрасні професіонали, але не є членами нашої Спілки. Дуже жалкую за цим, але не є. І я від їхнього імені не уповноважений нічого заявляти і не заявляю. У цьому б нардепу, нехай і колишньому, слід розбиратися. Смішними виглядають і потуги запального пана ініціювати журналістський з’їзд і "подумать о том, стоит ли оставлять у руля отечественной журналистики такую одиозную фигуру, как Лубченко, подторговывающую уже не только офисами на Крещатике, но и национальными распрями?" Хто-небудь знає такого журналіста, як Михайло Бродський? Чи він сам вважає себе причетним до нашої професії з тих пір, як приїздив у "Киевские ведомости" і за відсутності головного редактора збирав колектив і вчив, як треба писати? Скликати чи не скликати з’їзд, залишати чи не залишати мене на посаді - справа виключно членів НСЖУ, а не якихось бродських. Що ж стосується "підторговування офісами на Хрещатику", тут пану Бродському за такий наклеп доведеться відповідати у суді. Частина приміщень НСЖУ здається в оренду за розцінками, встановленими секретаріатом Спілки ще до того, як мене вперше обрали головою. І на всяк випадок: я з сім’єю мешкаю у двокімнатній квартирі, одержаній ще 1967 року, не маю ні дачі, ні автомобіля.А з яких "трудів" нагромадив пан Бродський свої мільйонні статки і накупив нерухомість, добре відомо вкладникам банку "Денді", яких він безсовісно обібрав. І насамкінець. "Я буду защищать украинский народ", - патетично вигукує пан Бродський на завершення свого послання. Для початку годилося хоча б вивчити мову цього народу та запитати у самого народу, чи потрібні йому такі захисники. Р. S. Надсилаю цього листа засобам масової інформації, а не панові Бродському особисто, бо тексту його звернення до мене я від нього не отримував, а прочитав у виданнях Рабиновича. Ну, то що вдієш, така вже культура у лідерів деяких політичних партій. Єдине, у чому не відмовиш бродським, - це нахабність у безпардонному оббріхуванні (І. Л)