Від січня 2004 року в Україні почалася низка вельми незвичних судових процесів. Вістря позовів було спрямоване проти інформаційно-видавничої групи “ТелеграфЪ”

Приводом для цієї кампанії стала публікація статті на інтернет-сайті www.versii.com.ua під назвою “ПриватБанк сворачивает деятельность в металлургии и коксохимии”.

Було обрано вельми цікаву тактику: аби отримати відшкодування за “заподіяння збитку шляхом публікації статті”, пересічні громадяни, які виявили “активну громадянську позицію” і є клієнтами “ПриватБанку”, фактично спробували блокувати діяльність ЗМІ. В семи різних регіонах України вони одночасно подали однотипні позови до самого “ПриватБанку” та ЗАТ “ІВГ ТелеграфЪ” про заподіяння збитків шляхом публікації статті на інтернет-сайті на загальну суму 200000 гривень. Місцеві суди різних регіонів України в масовому порядку прийняли їх. Цікаво, що представником позивача в позовах, поданих у різних місцях (скажімо, Тернопільський міський суд і Личаківський районний суд міста Львова), є одна і та ж особа, що законом не заборонено, але спонукає до певних роздумів. ЗАТ “ІВГ “ТелеграфЪ” у встановлений законом термін не одержало ні жодної ухвали суду, ні копій позовних заяв. Про існування багатьох із них керівництво “телеграфівців” довідалось уже з матеріалів виконавчої служби.

Виявилося, що першість у протистоянні із ЗАТ “ІВГ “ТелеграфЪ” посідає ... Львівщина. Зокрема, “антителеграфні” справи вже є на розгляді в Городоцькому, Стрийському, Жовківському, Мостиському районних судах, Червоноградському міському суді, місцевому суді Личаківського району міста Львова. Вдалося з’ясувати, що більшість із позивачів – мешканці сіл Львівщини, і лише позивачка з міста Жовкви – працівник приватизаційно-правового відділу райдержадміністрації. Громадяни прагнули отримати від мас-медіа, яке, на їхню думку, образило репутацію милої серцю комерційної структури, від 10 до 50 тисяч гривень.

Як вдалося дізнатися “Газеті”, наразі судові двобої на Львівщині подекуди завершено, а де-не-де тривають. Зокрема, в Стрийському районі справу залишено без розгляду, бо обурений публікацією позивач просто не з’явився до суду, в Червонограді справу до розгляду взагалі не призначали (до речі, червоноградський позивач не бажав отримати від відповідачів ні сольдо), а от суддя Личаківського місцевого суду Ярослав Мартинишин, розглянувши матеріали позовної заяви громадянки Гудими до Західного головного регіонального управління ЗАТ КБ “ПриватБанк” і ЗАТ “Інформаційно-видавнича група “ТелеграфЪ” про спростування відомостей, що не відповідають дійсності та про відшкодування моральної шкоди, завданої поширенням вказаних відомостей, ухвалив: “Накласти арешт на грошові кошти у розмірі 50000 (п’ятдесят тисяч) гривень, що знаходяться на банківських рахунках, які належать ЗАТ “Інформаційно-видавнича група “ТелеграфЪ”. Та згодом цю справу несподівано передали за територіальною підсудністю на розгляд у Галицький місцевий суд міста Львова. Його суддя пані Надія Шумська запевнила репортера “Газети”, що нині цієї справи в них немає, бо, згідно з листом Верховного Суду, 3 березня 2004 року її передали в Голосіївський районний суд міста Києва. Надія Львівна вважає, що Верховний Суд прийняв цілком обґрунтоване рішення, об’єднавши всі такі позови в одному суді, аби не допустити ухвалення різних рішень щодо одного питання. Пані Шумська наголосила, що така справа в неї на розгляді вперше, вона не пригадує, щоб звичайні громадяни подавали до суду, відстоюючи репутацію комерційної структури. “Однак, – підкреслила пані суддя, – ніхто не може заборонити громадянам України подавати до суду, якщо вони вважають, що зачепили їх гідність чи репутацію. Відмовити їм можуть хіба що після розгляду всіх матеріалів у судовому засіданні”.

Начальник управління банківської безпеки ЗГРУ КБ “ПриватБанк” Ярослав Йосипович Вознюк категорично відмовився давати “Газеті” будь-які коментарі щодо цієї історії.

Шеф-редактор об’єднаної редакції “Київський ТелеграфЪ” Олександр Юрчук має свій, дещо іронічний погляд на перебіг подій: “Знаєте, я просто в захопленні, наскільки на Львівщині поширений інтернет. Більшість наших позивачів, які живуть у віддалених селах, постійно стежать за новинною стрічкою “Версій”, усі переймаються долею банку, потім скомуніковуються, під копірку пишуть позовні заяви. Причому дружно подають до суду не на “Версії”, а саме на “ТелеграфЪ”, хоча інформаційно-видавнича група “ТелеграфЪ” є абсолютно неналежним відповідачем, оскільки “Версії” – самостійна юридична особа, що пройшла відповідну державну реєстрацію. А потім після подолання всіх цих труднощів більшість із позивачів просто не з’являються до суду. Останнім із таких диваків став Іван Іванович Онищенко з села Завади Мостиського району, який 13 квітня не прийшов на судове засідання. Ці процеси – спланована акція, чиєсь ноу-хау. Триває звичайне відпрацювання технологій тиску на ЗМІ. Поки що невдало, бо вранці наші рахунки заарештовують, а увечері знову відкривають, визнаючи ці арешти незаконними. Якщо довести ситуацію до абсурду, то я як простий громадянин можу впевнено позиватися з Національним банком, бо мені, скажімо, не сподобалося обличчя охоронця НБУ на вході. Впевнений, що ми виграємо судові процеси, хоча сам факт їх проведення в Україні є знаковим”.