У Львові знову говорили про свободу слова, дискутували про “темники”, цензуру, фаховість журналістики, податкову як елемент тиску на свободу слова, залежність ЗМІ, переслідування журналістів, ринок преси, відносини преси і влади і тому подібне. Це був такий собі семінар, подібний на десятки, а може, і сотні на цю тему
Не знаю, звідки народилася ця “філософія”: від власного снобізму і самозакоханості (можливо, пан філософ усіх українських журналістів прирівнює до себе і бачить, що нікого яскравішого за нього немає, і це його засмучує), від елементарного незнання реальної ситуації в українській журналістиці (адже, схоже, він не пропрацював жодного дня у редакційному “вулику”). А може, це щось особисте? Зрештою, не будемо гадати, а запропонуємо пану Єшкілєву відкрити власну газету в тому ж Івано-Франківську, де, за його ж словами, немає нормальної преси. Ось нехай спробує створити хоча б одну нормальну газету, знайти яскравих особистостей (йому, до речі, з цим буде простіше, бо як мінімум одна яскрава особистість у цій газеті вже буде – це він сам), і тоді, на власній шкурі нехай переконається, чи відсутність професіоналів – це єдина проблема в українській журналістиці…
А потім нехай з виглядом людини, яка все знає про те, що відбувається в українській журналістиці, прийде на черговий семінар зі свободи слова і розповість, чому люди читають (або не читають) його газету, як йому вдається платити “яскравим особистостям” зарплату, чи не перевіряла його на “вошивість” податкова і з якими втратами він з цієї перевірки вийшов… І, можливо, такий філософський аргумент, що, мовляв, українські журналісти не є професіоналами, бо їхні статті не передруковують московські інтернет-видання, який він наводив на недавньому семінарі, з часом йому видаватиметься смішним і меншовартісним.