MENU
Гаряча лінія з пошуку зниклих безвісти в Україні
Документування воєнних злочинів в Україні.
Глобальна ініціатива T4P (Трибунал для Путіна) була створена у відповідь на повномасштабну агресію Росії проти України у лютому 2022 року. Учасники ініціативи документують події, у яких є ознаки злочинів згідно з Римським статутом Міжнародного кримінального суду (геноцид, злочини проти людяності, воєнні злочини) в усіх регіонах України

До уваги начальників телеканалу "1+1", СДПУ (о) і влади загалом публічно (тобто як звернення)

15.06.2004    джерело: (“Український південь”, м. Миколаїв, №20, травень 2004 р.)
Юрій Бадзьо, громадянин нашої України
Серед понять стратегічного масштабу слово "фашизм" чи не єдине, що сприймається в нашому суспільстві однозначно й адекватно. Як крайній вираз тоталітаристської репресивної політики державної влади та антигуманної політичної ідеології. Є певна соціополітична різниця між німецьким нацизмом, італійським фашизмом і російським комунізмом, але основа в них одна: виведення своїх супротивників за межі права, знищення їх в ідеї (пропагандистсько-психологічна війна проти "відщепенців") і фізично. Що це таке, наше суспільство знає, переживши ленінсько-сталінський (і далі - аж до "перебудови" М. Горбачова) компартійний терор і Другу світову війну.

Війна конкретизувала поняття в уявленні мільйонів. Радянський імперський фашизм, що постав і утвердився в іншому понятійному одязі, скористався цим: він почав називати своїх політичних супротивників "фашистами", "український буржуазний націоналізм", ця смертоносна для українців ідеологічна дубинка імперії, став у його лексиконі "націонал-фашизмом".

Дубинка вигулькує раз по раз - у незалежній Україні. Як найпереконливіший знак становища нашого народу і примарності нашої державності. 2000 року керівництво країни трактує мирні опозиційні демонстрації як загрозу фашизму. Ретельно організовані політичні маніфестації фашистського штибу в Донецьку проти блоку В. Ющенка "Наша Україна" проходять під гаслами та символами німецького нацизму. Прокуратура не порушує за цим фактом кримінальної справи. Президент і Прем’єр-міністр фактично виправдали організаторів та учасників шабашу. Після перемоги на парламентських виборах блоку "Наша Україна" преса "ліберальної імперії" зарясніла кличкою "нашисти", тобто фашисти. Газета "Кіевскій телеграфъ" повідомляє про поїздку В. Ющенка до Німеччини, "одягнувши" його у форму есесівця, щоправда, ледь приховавши свою диверсійну витівку іменем відомого кіногероя Штірліца. Виходить газета під орудою н. д. Андрія Деркача, випускника Академії Міністерства безпеки Росії 1993 р., сина колишнього голови СБУ!

Авторська програма Д. Джанґірова і Д. Корчинського "Проте", що ось уже кілька місяців виходить на телеканалі "1+1" п’ять разів на тиждень у найкращий ефірний час, відразу після "ТСН" перед спортивними новинами, контексту не потребує. Такою мірою вона політично однозначна й акцентована. Одначе в ряду вищезгаданих виявів антиукраїнського "інтернаціоналізму" компартійного гарту програма, будучи в суті своїй голосом політичного режиму, увиразнює політико-ідеологічне становище українського народу. До речі, невдовзі після появи передачі О. Роднянський, генеральний продюсер телеканалу, повідомляв, що "Проте" не буде виходити, позаяк ця програма не відповідає "форматові" каналу. Проте "воно", звичайно, з волі вищої сили, дуже скоро відновило свої сеанси "психотерапії" "націоналістів", і ці сеанси триватимуть, з усього судячи, до президентських виборів. А може, і після них. Якщо переможе ліберальна імперія п’ятої колони, а В. Ющенко не зійде з політичної арени.

Отже, день за днем, тиждень за тижнем, місяць за місяцем двоє молодих освічених людей, демонструючи добрий публіцистичний стиль, ідейне натхнення і професійний психологічний вишкіл, перед величезною аудиторією громадян України малюють на телеекрані абсолютне зло в образі Віктора Ющенка, майже виключно його. Тут теж гуляють "нашисти", "українські есесівці", американські долари, наймити США, "невдахи" і т. ін. Атестації "ідейні" присмачуються просто вульгарними. Причому і на адресу зарубіжних державних діячів - такого рівня політичної розпусти і безвідповідальності, що це могло б створити дипломатичні колізії. Бо телебачення в кінцевому рахунку - трибуна державна.

І ще один аспект не тільки політико-морального, а й державного смислу ситуації. В. Ющенко - народний депутат, лідер партійного блоку, що переміг на парламентських виборах. Гидкий шабаш на його імені - плювок в обличчя мільйонів українських громадян.

Зміст і стиль програми "Проте" - зразок політичної пропаганди, коли об’єкт критики ставиться поза межі права і не припускається можливість діалогу з ним; коли він зло, що його треба просто знищити. Така логіка - сутність тоталітаризму. Тобто фашизму.

Але чому "імперського"? Бо, хоч би як скреготіли владними зубами більшовики (і в лапках, і без лапок), ніхто не спростує того факту, що Віктор Ющенко і його блок "Наша Україна" - найвагоміше і найприродніше політичне представництво українського народу. Того народу, який у 20-му столітті пережив страхіття окупаційних режимів імперського тоталітаризму (СРСР) і гітлерівського нацизму. А в незалежній Україні, не знайшовши в собі сил утвердити свою державність, стогне під пресом "ліберальної імперії" та кримінальної феодальної кланократії.

Для рейтингу телеканалу "1+1" хочу додати: програма В. Піховшека "Епіцентр" у суті своїй робить те саме, що й "Проте", лише у пристойнішій формі, начебто аналітичній.

P.S. Звертаюся до Комітету у справах свободи слова та інформації Верховної Ради України з проханням обговорити моє звернення до керівництва телеканалу "1+1" і дати програмі "Проте" належну правову оцінку, ініціювавши розгляд ситуації на державному рівні. Пропоную також видати тексти програми "Проте" окремою брошурою, доповнивши їх лаконічним, але принциповим коментарем. Суспільство має знати своїх "героїв". Тоді зрозуміє, що ностальгія за "інтернаціональним" фашизмом не тільки червона, а й рожева, молодого покоління, "демократія" якого теж "найкраща в світі" (як у СРСР).

P. Р. S. З якогось часу я записую програму "Проте" на диктофон. Але, склавши собі про неї більш ніж виразне уявлення, перестаю бути її слухачем. Надто брудні ці п’ять хвилин. Вони переносять мене у "світле минуле" етапу на заслання - у проміжну камеру пересильної якутської тюрми, яка, камера, мала такий вигляд: посередині, майже на всю її довжину, калюжа, з боків, уздовж стін, від дверей до "параші" на протилежному кінці, три голі металеві дошки на відстані сантиметрів 7-8 одна від одної (це, очевидно, мало бути нарами), а під вікном, чомусь на підвищенні, нібито туалет - гора людських екскрементів.

Хай живе "ліберальна імперія"!

 Поділитися