MENU
Гаряча лінія з пошуку зниклих безвісти в Україні
Документування воєнних злочинів в Україні.
Глобальна ініціатива T4P (Трибунал для Путіна) була створена у відповідь на повномасштабну агресію Росії проти України у лютому 2022 року. Учасники ініціативи документують події, у яких є ознаки злочинів згідно з Римським статутом Міжнародного кримінального суду (геноцид, злочини проти людяності, воєнні злочини) в усіх регіонах України

Афанас’єв проти України

04.07.2004   
Заявник ( заява № 38722/02 від 14 вересня 2002) скаржиться, що його було піддано катуванню офіцерами міліції, на порушення ст.3 Конвенції і не було проведено негайного та ефективного розслідування, яке могло б довести, що заявник був підданий неприйнятному поводженню. Окрім того заявник стверджував, що він не мав ефективних засобів, які могли б дати йому можливість отримати компенсацію на порушення ст.13 Конвенції. Суд проголосив заяву прийнятною без попереднього вирішення справи по суті.

Європейський суд з прав людини
Друга секція
Рішення щодо прийнятності
(неофіційний перклад)

Заява № 38722/02, подана Олексієм Володимировичем Афанас’євим

проти України

 

Європейський суд (Друга секція) у складі…

Беручи до уваги, що вищезгадана заява подана 14 вересня 2002 р…

…вирішив:

ЩОДО ФАКТІВ

Заявник, Олексій Володимирович Афанас’єв, громадянин України, який народився у 1964 р. і проживає у місті Харків, Україна. Перед Судом його представляє А.П.Бущенко -- адвокат, який практикує в Харкові, Україна.

А. Обставини справи

 

Як було представлено сторонами, факти цієї справи можуть бути викладені таким чином:

Заявник

1.03.2000 р. три міліціонери прийшли додому до заявника з вимогою слідувати за ними до відділу міліції. Заявник стверджує, що він не чинив опору і вони гуртом поїхали до Київського районного відділу міліції міста Харків машиною заявника. У відділі міліції йому наділи наручники і міліціонери виставили заявнику вимогу визнати свою вину у тому, що він двічі займався шахрайством. Заявник стверджує, що коли він відмовився зробити визнання, його декілька разів сильно побили і кожного разу після побиття йому казали, що якщо він не визнає свою вину, його битимуть і далі. Підчас останнього побиття один з міліціонерів -- Г.-- вдарив заявника в ліве вухо, результатом чого стали пухлина і часткова глухота. Після побиття міліціонери порадили заявникові "обдумати це" протягом ночі, а в іншому випадку його битимуть знову наступного дня.

Заявник стверджує, що на його тілі були численні подряпини та синці. 02.03.2000 р., коли міліціонери збиралися доставити його до ізолятора тимчасового утримання, то в центрі відмовилися прийняти його, мотивуючи це наявністю численних поранень на його тілі.

03.03.2000 р. заявника супроводили до лікарні, де він був оглянутий лікарем.

Того самого дня заявника перевели в ізолятор тимчасового утримання.

04.03.2000 р. заявника відпустили відповідно до постанови прокурора Київського району міста Харкова.

З 05.03.2000 р. по  07.03.2000 р. заявник проходив медичний огляд  у відділі судово-медичної експертизи. Судмедексперт зафіксував факт наявності на тілі різних  поранень. Виявлені ушкодження доповнювалися ушкодженням лівого вуха. Експерт також зазначив приблизну дату отримання заявником тих ушкоджень. Дата, зазначена експертом,  збігалася з датою затримання заявника та його перебуванням в Київському районному відділі міста Харків.

 

13.04.2000 р. заявник звернувся до прокурора Харківської області з проханням порушити проти міліціонерів кримінальну справу по факту застосування до нього тортур. Заяву  направили на розгляд до Київський районної прокуратури.

24.04.2000 р. та 18.05.2000 р. заявник звернувся до Київської районної прокуратури з проханням інформувати його щодо результатів його заяви.

24.04.2000 р. заступник районного прокурора Київської районної прокуратури міста Харків виніс постанову про відмову у порушенні кримінальної справи на тій підставі, що відсутні будь-які докази скоєння злочину. У своїй постанові заступник прокурора зазначав, що 10.02.2000 р. кримінальна справа була порушена проти заявника. Заявник добровільно зізнався у вчиненні ним злочинів, з приводу яких йому було пред’явлено обвинувачення, і коли він дізнався, що його співучасники вже зізналися. До того ж, міліціонери були допитані щодо тверджень заявника і повністю спростували його твердження, заперечуючи проти висунутих проти них звинувачень. Заступник прокурора зробив такий висновок:

"(…) не дивлячись на той факт, що висновок судового медичного експерта за № 747/с від 05.04.2000 р. [який встановлював, що заявник постраждав] встановлює незначні тілесні ушкодження, що спричинили короткочасну непрацездатність, не було здобуто будь-яких доказів того, що вказані ушкодження були нанесені міліціонерами Київського районного відділу міліції міста Харків. Твердження [заявника], викладені в його заяві, необхідно розглядати як такі, що були ним вигадані. Він повною мірою усвідомлював, що розслідування злочинів, які він вчинив та в яких його було обвинувачено, поклало початок достатній кількості доказів проти нього. Зараз він намагається уникнути покарання, на яке він заслуговує".

03.06.2000 р. заявник подав апеляцію на цю постанову до Київського районного суду та оскаржив її до міської прокуратури міста Харкова.

20.06.2000 р. харківська міська прокуратура поінформувала заявника про те, що вона відхилила його скаргу щодо скасування постанови прокурора від 24.04.2000 р.

19.10.2000 р. Київський районний суд міста Харкова скасував постанову прокурора від 24.04.2000 р. і постановив розпочати кримінальне провадження проти обвинувачуваних заявником міліціонерів у відповідності до ч.2 ст.166 Кримінального Кодексу України (перевищення влади). Суд встановив, що прокурор не з’ясував причини, що призвела до ушкодження здоров’я заявника, а також, що відмова прокурора порушити кримінальну справу проти міліціонерів, про яких йдеться, була безпідставною.

Кримінальну справу направили до Київської районної прокуратури міста Харків. Листом від 26.01.2001 р. прокуратура повідомила заявника про те, вона надіслала матеріали справи до Харківської обласної прокуратури з проханням внести протест проти рішення, датованого 19.10.2000 р., що було винесене Київським районним судом міста Харків. 

Харківська обласна прокуратура відхилила протест районного прокурора за відсутністю підстав для внесення протесту і повернула матеріали справи до районної прокуратури. Заявник був повідомлений про це листом від 27.04.2001 р.

Кримінальна справа була порушена 28.04.2001 р.

Постановою Київської районної прокуратури від 03.09.2001 р. провадження у кримінальній справі було закрито за відсутністю події скоєння злочину.

Згідно зі скаргою заявника, 29.10.2001 р. Харківська обласна прокуратура скасувала постанову від 03.09.2001 р., винесену Київською районною прокуратурою міста Харків і передала справу до прокуратури іншого району Харкова.

З листопада по березень 2001 р. Жовтнева районна прокуратура проводила додаткове розслідування, у процесі якого були переглянуті медичні свідчення, які містилися в матеріалах справи, що було зроблено з двох підстав. Експерти, які проводили той перегляд, досягли суперечливих результатів стосовно можливої дати, коли заявник постраждав від ушкоджень. Хоча висновки одного з переглядів підтверджувалися попередніми висновками, другий перегляд встановлював, що заявник міг бути ушкоджений до затримання у Київському районному відділі міліції.

На клопотання адвоката заявника, один з медичних експертів був опитаний у присутності цього адвоката 21.03.2002 р. Того самого дня адвокат звернувся з клопотанням провести незалежну додаткову медичну експертизу, оскільки, на його погляд, другий перегляд було проведено без достатнього наукового обґрунтування і до того ж, він суперечив іншим показанням і доказам у тій справі. І хоча прокурор одержав клопотання адвоката, тим не менше, відповіді на нього адвокат вже ніколи не отримав.

Як стверджує заявник, 16.04.2002 р. він дізнався про те, що Жовтнева районна прокуратура закрила кримінальну справу 20.03.2002 р. за відсутністю доказів. У своїй постанові від 20.03.2002 р. прокурор, між іншим, стверджував, що міліціонери, про яких йдеться, заперечували проти висунутих щодо них обвинувачень і пояснювали твердження заявника посиланням на те, що проти нього було розпочато кримінальне провадження. Далі прокурор стверджував, що  показання Т. і О., що підтверджуються твердженнями заявника, мають бути проігноровані, оскільки Т. і О. були обвинувачені у вчиненні тих самих злочинів, що і заявник. Прокурор також стверджував, що медична експертиза дійшла висновку, що ушкодження заявник міг дістати ще до моменту затримання міліцією.

16.04.2002 р. заявник разом зі своїм адвокатом просили районного прокурора ознайомити їх з матеріалами справи. Листом від 10.06.2002 р. той прокурор повідомив, що матеріали справи направлені для дослідження до Обласної прокуратури.

Як випливає із змісту декількох скарг заявника та його адвоката, поданих до районної, Обласної та Генеральної прокуратури, 09.10.2002 р. Харківська Обласна прокуратура повідомила заявника про те, що кримінальна справа, що  стосувалася, як те стверджувалося, перевищення службових повноважень міліціонерами, була закрита Жовтневою районною прокуратурою 28.03.2002 р. Решта кримінальної справи (в частині легких тілесних ушкоджень) була передана для подальшого розслідування до Київського районного відділу  міліції. 09.08.2002 р. Міська прокуратура міста Харків скасувала рішення від 28.03.2002 р. і направила кримінальну справу до Жовтневої районної прокуратури. Згідно з вказівками Міської прокуратури міста Харків, матеріали справи були надіслані до Головного бюро судово-медичних експертиз для подальшого дослідження.

09.07.2003 р. Жовтнева районна прокуратура винесла постанову про закриття провадження цієї кримінальної справи на тій підставі, що в діях офіцерів міліції склад будь-якого злочину був відсутній.  Заявник оскаржив цю постанову до Жовтневого районного суду.

31.12.2003 р. Жовтневий районний суд скасував вищезазначену постанову та направив кримінальну справу для додаткового розслідування. Зокрема, суд зазначив, що слідчі органи не вжили необхідних заходів для виявлення і допиту незалежних свідків, тим більше, що заявник і міліціонери, які були при виконанні службових обов’язків, давали суперечливі показання.

У не визначений день національний суд  визнав заявника винним в межах кримінального провадження, відкритого проти нього, що і призвело до його арешту та побиття.

Уряд

01.03.2000 р. заявника було заарештовано за підозрою у вчиненні злочину. Його доставили до Київського районного відділу міліції міста Харків два офіцери міліції того ж райвідділу.

З першого по четверте березня 2000 р. заявника утримували  і допитували у вказаному райвідділі.

04.03.2000 р. заявника було обвинувачено у вчиненні злочину. Того самого дня за вказівкою Київської районної прокуратури заявник був звільнений під підписку про невиїзд.

З 07.03.2000 р. по 05.04.2000 р. заявник проходив судово-медичну експертизу, під час якої з’ясувалося, що у заявника наявні легкі тілесні ушкодження.

13.04.2000 р. заявник звернувся  до Обласної прокуратури міста Харків зі скаргою на дії міліціонерів, які нібито били його 01.03.2000 р. у райвідділі міліції.

Київська районна прокуратура міста Харків провела розслідування, але жодних підтверджень тому не виявила. 24.04.2000 р. заступник прокурора Київської районної прокуратури міста Харків виніс постанову, якою заборонялося розпочинати кримінальне провадження у цій справі.

03.07.2000 р. заявник оскаржив відмову заступника прокурора до харківської Обласної прокуратури.

20.07.2000 р. Міська прокуратура міста Харків повідомила заявника про те, що його скарга була відхилена.

14.09.2000 р. заявник направив скаргу до Київського районного суду міста Харків з проханням скасувати постанову від 24.04.2000 р.

19.09.2000 р. Київський районний суд міста Харків скасував постанову від 24.04.2000 р. та наказав порушити кримінальну справу проти вище вказаних офіцерів міліції у зв’язку з перевищенням ними службових повноважень. Кримінальна справу направили до Київської районної прокуратури для розслідування.

10.11.2000 р. Обласна прокуратура міста Харків наказала Обласній прокуратурі міста Харків внести протест на рішення Київського районного суду міста Харків від 19.10.2000 р. в порядку нагляду до Президії харківського обласного суду.

25.04.2001 р. Обласна прокуратура Харкова відхилила подання районного прокурора за відсутністю підстав для внесення подання в порядку нагляду. Матеріали справи були повернуті до  районної прокуратури.

28.04.2001 р. Київська районна прокуратура міста Харків винесла постанову про початок провадження у кримінальній справі.

У період травень -- листопад 2001 року слідчі допитали декілька свідків, включаючи офіцерів міліції та родичів заявника.

03.09.2001 р. після завершення слідства, Київська районна прокуратура міста Харків винесла постанову про відмову у відкритті кримінальної за відсутності події злочину.

29.09.2001 р. Обласна прокуратура міста Харків скасувала постанову від 03.09.2001 р. і надіслала кримінальну справу до Міської прокуратури міста Харків для подальшої передачі цієї справи до прокуратури іншого району міста Харків.

07.11.2001 р. Міська прокуратура міста Харків передала справу до Жовтневої районної прокуратури для подальшого попереднього розслідування.

13.11.2001 р. Жовтнева районна прокуратура міста Харків розпочала розслідування.

У листопаді та грудні 2001 р. були допитані декілька інших свідків і проведена очна ставка.

20.11.2001 р. в межах досудового слідства була призначена судово-медична експертиза.

04.12.2001 р. експертиза була завершена висновком експерта про те, що заявник зазнав тілесних ушкоджень середнього ступеню тяжкості і які могли статися за обставин, на які посилається заявник.

12.12.2001 р. через недостатність даних попередньої експертизи була призначена додаткова судово-медична експертиза.

25.02.2002 р. в межах додаткового дослідження доказів, експертним висновком було встановлено, що заявник поніс легкі тілесні ушкодження ще до його затримання у Київському районному відділі міліції.

28.03.2002 р. на підставі  висновку  додаткового слідства Жовтнева районна прокуратура винесла постанову  про закриття кримінального провадження за відсутністю доказів того, що злочин було вчинено.

09.08.2002 р. Міська прокуратура міста Харків скасувала постанову від 28.03.2002 р. та надіслала кримінальну справу для подальшого розслідування.

23.08.2002 р. Жовтнева районна прокуратура міста Харків відновила розслідування.

Через суперечності у висновках попередньої судово-медичної експертизи проведення додаткової експертизи було покладено на Головне бюро судово-медичних експертиз в місті Київ.

02.06.2003 р. Жовтнева районна прокуратура міста Харків одержала висновок експерта, датований 03.02.2003 р., в якому зазначалося, що заявник поніс тілесні ушкодження середнього ступеню тяжкості, які могли бути отримані за обставин, на які посилається заявник.

25.06.2003 р. Обласна прокуратура міста Харків наказала Жовтневій районній прокуратурі завершити слідство якомога раніше.

 

В. Відповідне національне законодавство

1. Конституція України

Стаття 28

"Кожен має право на повагу до його гідності.

Ніхто не може бути підданий катуванню, жорстокому чи такому, що принижує його гідність, поводженню чи покаранню.

…"

2. Кримінально-процесуальний кодекс України

Стаття 4: "Обов’язок порушити кримінальну справу і розкрити злочин":

"Суд, прокурор, слідчий і орган дізнання зобов’язані в межах своєї компетенції порушити кримінальну справу в кожному випадку виявлення ознак злочину, вжити всіх передбачених законом заходів до встановлення події злочину, осіб, винних у вчиненні злочину, і до їх покарання."

Стаття 22: "Всебічне, повне та об’єктивне дослідження обставин справи":

"…

Забороняється домагатись показань обвинуваченого та інших осіб, які беруть участь у справі, шляхом насильства, погроз та інших незаконних заходів."

 

3. Цивільний процесуальний кодекс України

Стаття 221 Цивільного процесуального кодексу передбачає обов’язок суду зупинити провадження у справі в тому випадку, якщо її розгляду передує розгляд іншої справи у цивільному, кримінальному чи адміністративному судочинстві.

 

4. Закон України "Про порядок відшкодування шкоди, заподіяної громаданинові незаконними діями органів дізнання, попереднього слідства, прокуратури і суду"

Стаття 2

"Право на відшкодування шкоди у розмірах і в порядку, передбачених цим законом, виникає у випадках:

1) постановляння обвинувального вироку суду;

2) Закриття кримінальної  справи за відсутністю події злочину, відсутністю у діянні складу злочину або недоведеністю участі обвинуваченого у вчиненні злочину;

3) відмови у порушенні кримінальної справи або закриття кримінальної справи з підстав, зазначених у пункті 2 частини першої цієї статті;

4) закриття справи про адміністративне правопорушення."

 

СКАРГИ

Заявник скаржився, що його було піддано катуванню офіцерами міліції на порушення ст.3 Конвенції. Він також скаржився, що не було проведено негайного та ефективного розслідування, яке могло б довести, що заявник був підданий неприйнятному поводженню.

Заявник стверджував, що він не мав ефективних засобів, які могли б дати йому можливість отримати компенсацію за те, що його було піддано катуванню державними посадовими особами на порушення ст.13 Конвенції.

ЩОДО ЗАКОНУ

Попередні зауваження уряду

1. Уряд стверджував, що скарги заявника мають бути визнані неприйнятними, оскільки кримінальна справа, порушена на їх підставі, ще перебуває в провадженні. У зв’язку з цим Уряд зазначив, що заявник і його адвокат беруть активну участь у цьому провадженні, а тому заява подана зарано і заявник має

дочекатися остаточного рішення на національному рівні, перш ніж звертатися з заявою до Європейського суду.

Заявник заперечував проти тверджень Уряду, стверджуючи, що на Україні всі твердження щодо катування зобов’язують прокурора провести кримінальне розслідування фактів. Тим не менше, в даному випадку розслідування проводилося дуже довго, а сам заявник та його адвокат були усунуті від участі в розслідуванні. Більше того, слідчі виявили своє небажання проводити розслідування ефективно, безсторонньо та належним чином.

Суд зауважує, що заперечення Уряду тісно пов’язані зі скаргами заявника, обґрунтованими ст.3; 13 Конвенції стосовно неефективності розслідування. За таких обставин, Суд вирішує, що це заперечення має бути додане до суті скарг заявника.

2. Заявник скаржився на те, що до нього застосовувалося неприйняте поводження, коли він був затриманий, і  що органи державної влади не провели належного і ефективного розслідування. Він посилався на ст.3 Конвенції, яка передбачає таке:

"Нікого не може бути піддано катуванню або нелюдському чи такому, що принижує гідність, поводженню чи покаранню."

 

А. Твердження щодо неприйнятного поводження під час затримання  (арешту)

Уряд заявляв, що не існувало ніяких доказів, які б підтверджували, що заявник поніс якісь ушкодження здоров’я від офіцерів міліції, перебуваючи в райвідділі. Уряд посилався на суперечливі показання заявника стосовно тонкощів його побиття, яке, як він стверджує, мало місце. Уряд посилався на суперечливі твердження заявника стосовно національних органів влади як на частину з припущень заявником факту його побиття.

Заявник стверджував, що окрім його показань щодо стосовно часу та природи його ушкоджень, були достатні докази, включаючи медичні висновки, для того, щоби підтвердити його скаргу про те, що ці ушкодження могли бути спричинені лише під час його затримання у райвідділі. Також декілька свідків дали показання щодо стану його здоров’я до його затримання. Заявник заперечував проти тверджень Уряду про те, що він давав суперечливі показання підчас уточнення ним деталей щодо його побиття. Єдина допущена суперечність -- прізвище одного з, як то стверджується, злочинців, та й то -- вона була допущена через те, що він просто сплутав прізвища.

Суд вважає, що у світлі показань сторін дана заява порушує серйозні питання щодо факту і закону, визначення яких вимагає розгляду по суті. Тому Суд доходить до висновку, що заява не є очевидно необґрунтованою у сенсі ч.3 ст.35 Конвенції. Жодної іншої підстави для оголошення цієї заяви неприйнятною не встановлено.

В. Адекватність розслідування

Уряд стверджував, що розслідування стосовно стверджень заявника було розпочате негайно після подання ним скарги. На думку Уряду, під час розслідування було застосовано багато заходів, а передача справи для подальшого розслідування вищими прокурорами та судами демонструвала намір державних органів провести повне і об’єктивне розслідування.

Заявник стверджує, що не дивлячись на обов’язок, покладений на них законом, слідчий і прокурор, яких заявник бачив після його побиття, виявили абсолютну байдужість стосовно його ушкоджень. Далі заявник стверджував, що розслідування  проводилося неквапливо і тривало надто довго;  що затримки в допиті свідків призвели до фатального впливу на  розслідування, оскільки деякі свідки вже не могли чітко згадати  перебіг подій. Заявник зауважив, що йому заважали активно брати участь у розслідуванні, враховуючи затримки у повідомленні його про процесуальні висновки і рішення, та відмову дозволити йому мати повний доступ до матеріалів справи.

У світлі поданих до Суду тверджень сторін, Суд вважає, що дана заява порушує серйозні питання факту і прав, з’ясування чого вимагає розгляду по суті. Тому Суд доходить висновку, що заява не є явно необґрунтованою у сенсі ч.3 ст.35 Конвенції. Жодної іншої підстави для оголошення заяви неприйнятною не виявлено.

3. На підставі ст.13 Конвенції заявник скаржився на недостатність ефективного засобу правового захисту стосовно ст.3 Конвенції.

Стаття 13 Конвенції передбачає, що:

"Кожен, чиї права і свободи, викладені в цій конвенції, порушуються, має право на ефективний засіб правового захисту у відповідному національному органі, навіть якщо таке порушення було вчинене особами, що діяли як офиційні особи."

Уряд стверджував, що заявник мав ефективні засоби правового захисту, але не скористався ними.

Заявник стверджував, що ст.13 Конвенції була порушена, оскільки органи державної влади не змогли провести ефективне розслідування у його справі, а також, що національне законодавство не передбачає відшкодування компенсації за обставин, як у його справі, оскільки його визнали винним у вчиненні злочину. Тому він не може вимагати компенсації за неприйнятне поводження, якого він зазнав у райвідділі міліції під час розслідування тієї справи. Заявник також стверджував, що розгляд цивільної справи щодо відшкодування компенсації за спричинену шкоду в будь-якому разі залежав би від результату розгляду кримінальної справи, який досі триває.

Суд вважає, що з огляду на надані письмові документи, дана скарга порушує серйозні питання щодо факту і закону, визначення чого вимагає розгляду по суті. Тому Суд доходить висновку, що заява не є очевидно необгрунтованою у сенсі ч.3 ст. 35 Конституції. Жодної іншої підстави для оголошення заяви неприйнятною не встановлено.

З цих причин Суд одноголосно

приєднується до суті попереднього зауваження Уряду стосовно не вичерпання національних засобів правового захисту;

проголошує заяву прийнятною без попереднього вирішення справи по суті.

Т.Л. Ерлі                                          Дж.-П. Коста

Заступник секретаря                      Голова

 Поділитися