Ситуація зі свободою слова в Україні критична, але не безнадійна
Чи відбулися відчутні зміни у сфері українських мас-медіа за останній рік і чи простежуються якісь тенденції? Наскільки можливе повторення в Україні “російського сценарію” утисків свободи слова після переобрання президента?
З цими питаннями кореспондент ІМІ звернувся до Тома Ворнера, Джеда Сандена, Олександра Народецького та Руслана Дейниченка.
Том Ворнер, кореспондент Financial Times в Україні:
Ситуація погіршилася. Телебачення, зокрема канал “1+1” та національні канали, почали працювати як за радянських часів або десь у Середній Азії. Вони не представляють Україну як країну європейську.
Одночасно Україна – це суспільство, яке розвивається за європейською моделлю. Та я не думаю, якщо брати довгий відрізок часу, що Україна повторить шлях Росії. Порівнювати Росію та Україну більше не можна. Тут немає такої секретної служби, до того ж на такому ж рівні, як колишній КГБ у Росії.
Крім того, менталітет українських людей інший. Та якщо брати найближчі терміни, то, можливо, Україна стане більш диктаторською державою, де все пильно контролюватимуть. На певному рівні ви (Україна) вже стали диктатурою впродовж останніх п’яти років. І це може посилитися. Але я не думаю, що Україна на цьому зупиниться. Це не кінець.
В Україні, на відміну від північної сусідки, існують інші традиції. Україною керували чужі диктаторські режими, вона не мала власного диктатора. А це не одне й те саме. Росія мала традицію підкорятися своєму диктаторові, та й зараз має дуже міцного лідера.
Джед Санден, видавець, власник Kiev Post Publіcatіons:
Торік відзначали потужне зростання ринку мас-медіа. На щастя, в Україні мало місце серйозне економічне зростання, а також покращав ринок реклами, що дозволило всім ЗМІ розвиватися, а журналістиці підвищити свій рівень. У всіх великих ЗМІ збільшуються бюджети. До того ж, “запущені” деякі нові проекти, що змогли “зачепити” читача та глядача.
Я не згоден, що “російський сценарій” можливий в Україні. Насамперед, власність на ЗМІ тут має набагато різноманітніші форми, ніж у Росії. По-друге, не думаю, що хто-небудь із кандидатів вийде та відкрито нападатиме на пресу. Я впевнений, що українська преса буде продовжувати підвищувати свій рівень.
Руслан Дейниченко, кореспондент радіо “Голос Америки”:
У мене особисто враження від минулого року суперечливі. З одного боку, безглузде знищення радіо “Континент”, зникнення з ефіру “Громадського радіо”, подальше перетворення новин на загальнонаціональних каналах на виступи агітбригад різних політичних сил. Проте з’явився “П’ятий канал”, який доповнює картину подій для людей, які хочуть почути не лише одну точку зору.
Олександр Народецький, керівник українського бюро радіо “Свобода”:
Чимало міжнародних правозахисних журналістських організацій, які стежать за розвитком подій в Україні, відзначають, що зміни в українських мас-медіа якщо й відбуваються, то не на краще. Так чи інакше, а в Україні частіше виникають тривожні ситуації. В цьому зв’язку те, що сталося з радіостанціями “Свобода” та “Континент”, є яскравим підтвердженням цьому. Зараз ситуація не поліпшується.
Як не дивно, але президент Леонід Кучма був правий, коли сказав “Україна – не Росія”. Я повністю підтримую цю ідею. Щодо того, що Україна буквально копіюватиме те, що відбувається в Росії, – навряд чи. У багатьох людей у самій Україні та поза її межами залишається дуже багато надій і сподівань, що тут події розвиватимуться в набагато ліпшому напрямку, ніж у Росії. Дуже багато сподівань пов’язують саме з Україною, чого не скажеш про нашу північну сусідку. І це про щось говорить.
Цей матеріал підготовлений Інститутом масової інформації та опублікований у “Живій газеті” 6 червня 2004 року