Назаренко проти України

УХВАЛА ЩОДО ПРИЙНЯТНОСТІ

заяви № 39483/98

Ігоря Миколайовича Назаренка

проти України

25 травня 1999 року Європейський суд з прав людини (четверта секція), засідаючи палатою, до складу якої увійшли судді:

п. М. Пеллонпя, голова,

п. А. Пастор Рідруехо,

п. Л. Кафліш,

п. Д. Макарчик,

п. В. Буткевич,

п. Д. Хедіган,

пані С. Ботучарова,

а також п. В. Берже, секретар секції,

беручи до уваги статтю 34 Конвенції про захист прав і основних свобод людини,

беручи до уваги заяву, подану 12 вересня 1997 року Ігорем Миколайовичем Назаренком проти України і зареєстровану 22 січня 1998 року за № 39483/98,

беручи до уваги доповіді, передбачені правилом 49 Регламенту Суду,

беручи до уваги зауваження, подані Урядом-відповідачем 16 квітня 1998 року, та зауваження заявника, подані у відповідь 12 червня 1998 року, і подальші зауваження, подані Урядом-відповідачем 28 серпня 1998 року, після наради постановляє:

ФАКТИ

Заявник – громадянин України, 1969 року народження. На сьогодні він утримується у в’язниці в м. Сімферополь (Крим, Україна). У Суді його представляє п. Андрій Крамцов, адвокат, який практикує у м. Судак (Крим).

Факти цієї справи, наведені сторонами, можна викласти таким чином.

А. КОНКРЕТНІ ОБСТАВИНИ СПРАВИ

23 жовтня 1995 року заявник був заарештований органами міліції і тримався під вартою.

26 квітня 1996 року судова колегія у кримінальних справах Верховного Суду Автономної Республіки Крим визнала заявника винним у вбивстві двох осіб і засудила його до смертної кари.

Того ж дня адміністрація слідчого ізолятора Головного управління Міністерства внутрішніх справ в Автономній Республіці Крим прийняла рішення про переведення заявника до одиночної камери, де він очікує на виконання вироку відповідно до Закону “Про попереднє ув’язнення” від 30 червня 1993 року.

25 липня 1996 року судова колегія у кримінальних справах Верховного Суду України залишила рішення суду першої інстанції без зміни.

24 жовтня 1997 року заступник Голови Верховного Суду України відхилив клопотання заявника, подане його адвокатом, про перегляд справи у порядку нагляду.

В. КОНСТИТУЦІЯ УКРАЇНИ

Частини друга і третя статті 8

“Конституція України має найвищу юридичну силу. Закони та інші нормативно-правові акти приймаються на основі Конституції України і повинні відповідати їй.

Норми Конституції України є нормами прямої дії. Звернення до суду для захисту конституційних прав і свобод людини і громадянина безпосередньо на підставі Конституції України гарантується.

Частина перша статті 9

“Чинні міжнародні договори, згода на обов’язковість яких надана Верховною Радою України, є частиною національного законодавства України”.

Частина третя статті 15

“Цензура заборонена”.

Стаття 19

“Правовий порядок в Україні ґрунтується на засадах, відповідно до яких ніхто не може бути примушений робити те, що не передбачено законодавством.

Органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов’язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України”.

Стаття 22

“Права і свободи людини і громадянина, закріплені цією Конституцією, не є вичерпними.

Конституційні права і свободи гарантуються і не можуть бути скасовані.

При прийнятті нових законів або внесенні змін до чинних законів не допускається звуження змісту та обсягу існуючих прав і свобод”.

Частина друга статті 29

“Ніхто не може бути заарештований або триматися під вартою інакше як за вмотивованим рішенням суду і тільки на підставах та в порядку, встановлених законом”.

Частина четверта статті 29

“Кожному заарештованому чи затриманому має бути невідкладно повідомлено про мотиви арешту чи затримання, роз’яснено його права та надано можливість з моменту затримання захищати себе особисто та користуватися правовою допомогою захисника”.

Частини друга і четверта статті 55

“Кожному гарантується право на оскарження в суді рішень, дій чи бездіяльності органів державної влади, органів місцевого самоврядування, посадових і службових осіб.

Кожен має право після використання всіх національних засобів правового захисту звертатися за захистом своїх прав і свобод до відповідних міжнародних судових установ чи до відповідних органів міжнародних організацій, членом або учасником яких є Україна”.

Стаття 59

“Кожен має право на правову допомогу. У випадках, передбачених законом, ця допомога надається безоплатно. Кожен є вільним у виборі захисника своїх прав.

Для забезпечення права на захист від обвинувачення та надання правової допомоги при вирішенні справ у судах та інших державних органах в Україні діє адвокатура”.

Частина третя статті 63

“Засуджений користується всіма правами людини і громадянина, за винятком обмежень, які визначені законом і встановлені вироком суду”.

Частина 1 статті 64

“Конституційні права і свободи людини і громадянина не можуть бути обмежені, крім випадків, передбачених Конституцією України”.

С. ОКРЕМІ ПОЛОЖЕННЯ НАЦІОНАЛЬНОГО ЗАКОНОДАВСТВА, НА ЯКІ ПОСИЛАВСЯ УРЯД У СВОЇХ ЗАУВАЖЕННЯХ

Закон України “Про попереднє ув’язнення” (1993 р.)

Стаття 1

“Попереднє ув’язнення відповідно до кримінально-процесуального законодавства України є запобіжним заходом щодо обвинуваченого, підсудного, підозрюваного у вчиненні злочину, за який може бути визначено покарання у вигляді позбавлення волі, та засудженого, вирок щодо якого не набрав законної сили.

Порядок попереднього ув’язнення визначається цим Законом, Кримінально-процесуальним і Виправно-трудовим кодексами України та іншими актами законодавства.

Тримання осіб, взятих під варту, відповідно до завдань кримінального судочинства, здійснюється на принципах неухильного додержання Конституції України, вимог Загальної декларації прав людини, інших міжнародних правових норм і стандартів поводження з ув’язненими і не може поєднуватися з навмисними діями, що завдають фізичних чи моральних страждань або принижують людську гідність”.

Частина четверта статті 8

“Засуджених до смертної кари тримають ізольовано від усіх інших осіб, які перебувають під вартою”.

Частина перша статті 9

“Особи, взяті під варту, мають право: (1) на захист відповідно до кримінально-процесуального законодавства; (2) знайомитися з правилами тримання під вартою; (3) на щоденну прогулянку тривалістю одна година (вагітним жінкам і жінкам, які мають при собі дітей, неповнолітнім, а також хворим з дозволу лікаря та за їх згодою тривалість щоденної прогулянки встановлюється до двох годин); (4) одержувати два рази на місяць передачі або посилки вагою до восьми кілограмів та без обмежень грошові перекази і передачі; (5) купувати протягом місяця за безготівковим розрахунком продукти харчування і предмети першої необхідності на суму до одного мінімального розміру заробітної плати та без обмежень письмове приладдя, газети, книги через торговельну мережу на замовлення; (6) користуватися власним одягом і взуттям, мати при собі документи і записи, що стосуються кримінальної справи; (7) користуватися телевізорами, одержаними від родичів або інших осіб, настільними іграми, газетами і книгами з бібліотеки місця попереднього ув’язнення та придбаними через торговельну мережу; (8) відправляти в індивідуальному порядку релігійні обряди і користуватися релігійною літературою та властивими їх віруванню предметами релігійного культу, виготовленими з малоцінних матеріалів, якщо при цьому не порушується встановлений у місцях попереднього ув’язнення порядок, а також не обмежуються права інших осіб; (9) на восьмигодинний сон в нічний час, під час якого не допускається залучення до участі в процесуальних та інших діях, за винятком невідкладних випадків; (10) звертатись зі скаргами, заявами та листами до державних органів і службових осіб у порядку, встановленому статтею 13 цього Закону”.

Стаття 11

“Особам, взятим під варту, забезпечуються побутові умови, що відповідають правилам санітарії та гігієни,

Норма площі в камері для однієї взятої під варту особи не може бути менше 2,5 квадратного метра, а для вагітної жінки або жінки, яка має при собі дитину, – 4,5 квадратного метра.

Особам, взятим під варту, надаються безплатно за єдиними нормами, встановленими Кабінетом Міністрів України, харчування, індивідуальне спальне місце, постільні речі та інші види матеріально-побутового забезпечення. В необхідних випадках їм видається одяг і взуття встановленого зразка.

Медичне обслуговування, а також лікувально-профілактична і протиепідемічна робота в місцях попереднього ув’язнення організуються і проводяться відповідно до законодавства про охорону здоров’я.

Порядок надання ув’язненим медичної допомоги, використання лікувальних закладів органів охорони здоров’я, залучення з цією метою їх медичного персоналу та проведення медичних експертиз визначається Міністерством внутрішніх справ України, Службою безпеки України і Міністерством охорони здоров’я України”.

Частина перша статті 12

“Побачення з родичами або іншими особами може надавати взятим під варту адміністрація місця попереднього ув’язнення лише з письмового дозволу слідчого, органу дізнання або суду, в провадженні яких знаходиться справа як правило, один раз на місяць. Тривалість побачення встановлюється від однієї до двох годин”.

Частина четверта статті 12

“Особа, взята під варту, має право на побачення з захисником наодинці, без обмеження кількості побачень та їх тривалості, з моменту допуску захисника до участі у справі, підтвердженого письмовим повідомленням особи або органу, в провадженні яких знаходиться справа...”.

Частина перша статті 13

“Особи, взяті під варту, можуть листуватися з родичами або іншими громадянами, а також підприємствами, установами, організаціями з письмового дозволу особи або органу, в провадженні яких знаходиться справа. Після набрання вироком законної сили листування здійснюється без обмежень”.

Виправно-трудовий кодекс України

Стаття 28

“Основними вимогами режиму в місцях позбавлення волі є:

обов’язкова ізоляція засуджених і постійний нагляд за ними, з тим, щоб виключалася можливість учинення ними нових злочинів чи інших антигромадських вчинків; точне і неухильне виконання ними своїх обов’язків; різні умови тримання, залежно від характеру та ступеня суспільної небезпечності вчиненого злочину, особи і поведінки засудженого.

Засуджені носять одяг єдиного зразка, їх піддають обшукові; особистий обшук провадиться особами однієї статі з обшукуваним. Кореспонденція засуджених підлягає цензурі, а посилки, передачі і бандеролі – переглядові.

У виправно-трудових установах встановлюється суворо регламентований внутрішній розпорядок.

Зберігання засудженими при собі грошей та цінних речей, а також предметів, які заборонено використовувати у виправно-трудових установах, не допускається. Виявлені у засуджених гроші та цінні речі вилучаються і, як правило, передаються в доход держави за мотивованою постановою начальника виправно-трудової установи, санкціонованою прокурором.

Перелік і кількість предметів та речей, які засуджені можуть мати при собі, а також порядок вилучення предметів, які заборонено використовувати у виправно-трудових установах, встановлюються Правилами внутрішнього розпорядку виправно-трудових установ.

У порядку, встановленому цим Кодексом, засудженим дозволяється купувати за безготівковим розрахунком продукти харчування і предмети першої потреби, мати побачення, одержувати посилки, передачі, бандеролі, грошові перекази, листуватися, відправляти грошові перекази родичам”.

Частина перша статті 37

“Засудженим дозволяється купувати за безготівковим розрахунком продукти харчування і предмети першої потреби на кошти, зароблені в місцях позбавлення волі, …, також на кошти, одержані за переказами”.

Стаття 41

“Засудженим, яких тримають у виправно-трудових колоніях, дозволяється одержувати протягом року: у колоніях загального режиму – сім посилок (передач), посиленого режиму – шість посилок (передач), суворого і особливого режиму – п’ять посилок (передач). Засудженим, яких тримають у виховно-трудових колоніях, дозволяється одержувати протягом року: у колоніях загального режиму – десять посилок (передач), посиленого режиму–дев’ять посилок (передач).

Засудженим, які відбувають позбавлення волі в тюрмах, одержання посилок і передач не дозволяється.

Засудженим, незалежно від призначеного їм виду режиму, дозволяється одержання не більш як двох бандеролей на рік, а також придбання без обмеження літератури через книготорговельну мережу.

У виправно-трудових колоніях-поселеннях усіх видів кількість посилок, передач і бандеролей, одержуваних засудженими, не обмежується.

Перелік продуктів харчування і предмети першої потреби, які дозволяється одержувати засудженим у посилках, передачах і бандеролях, а також порядок приймання та вручення засудженим посилок, передач і бандеролей встановлюються Правилами внутрішнього розпорядку виправно-трудових установ”.

Стаття 42

“Засудженим дозволяється одержувати без обмеження грошові перекази і відправляти грошові перекази родичам, а з дозволу адміністрації виправно-трудової установи і іншим особам. Одержані по переказах гроші зараховуються на особовий рахунок засудженого”.

Частина друга статті 43

“В тюрмах засуджені можуть одержувати листи без обмеження їх кількості, а відправляти листи за такими нормами: на загальному режимі – один раз на місяць, на суворому режимі – один раз на два місяці”.

Закон України “Про прокуратуру”

Частина перша статті 12

“Прокурор розглядає заяви і скарги про порушення прав громадян і юридичних осіб, крім скарг, розгляд яких віднесено до компетенції суду”.

Частина четверта статті 12

“Прийняте прокурором рішення може бути оскаржене вищестоящому прокурору, а в передбачених законом випадках – до суду”.

Частина п’ята статті 12

“Після прийняття рішення по скарзі Генеральним прокурором України провадження по таких справах припиняється”.

Стаття 38

“Прокурор, його заступник мають право в межах своєї компетенції витребувати із суду будь-яку справу або категорію справ, по яких вироки, рішення, ухвали або постанови набрали законної сили. За наявності підстав для перегляду справи в порядку судового нагляду прокурор приносить протест на вирок, рішення, ухвалу або постанову суду”.

Частина перша статті 44

“Предметом нагляду є додержання законності під час перебування осіб у місцях тримання затриманих, попереднього ув’язнення, виправно-виховних, інших установах, що виконують покарання, або заходи примусового характеру, які призначаються судом, додержання встановленого кримінально-виконавчим законодавством порядку та умов тримання або відбування покарання особами у цих установах, їх прав і виконання ними своїх обов’язків.

Прокурор має право:

1) у будь-який час відвідувати місця тримання затриманих, попереднього ув’язнення, установи, в яких засуджені відбувають покарання, установи для примусового лікування і перевиховання, опитувати осіб, що там перебувають, знайомитись з документами, на підставі яких ці особи затримані, заарештовані, засуджені або до них застосовано заходи примусового характеру;

2) перевіряти законність наказів, розпоряджень і постанов адміністрації цих установ, зупиняти виконання таких актів, опротестовувати або скасовувати їх у разі невідповідності законодавству, вимагати від посадових осіб пояснень з приводу допущених порушень”.

ОСКАРЖЕННЯ

1. Заявник скаржиться на порушення статті 3 Конвенції щодо умов утримання його у камері смертників у сімферопольській в’язниці. Він стверджує, що йому не дозволяють відсилати кореспонденцію та отримувати її від сім’ї, одержувати посилки з теплим одягом і продуктами і забороняють прогулянки на свіжому повітрі. Він стверджує, що перебуває в одиночній камері вже два роки.

2. Він також заявляє, що Україна порушила статтю 2 Конвенції та статтю 1 Протоколу № 6 до Конвенції у тому, що його засуджено до смертної кари.

ПРОЦЕДУРА

Заяву було подано до Європейської комісії з прав людини 12 вересня 1997 року і зареєстровано 22 січня 1998 року.

23 січня 1998 року Комісія вирішила передати заяву для ознайомлення Урядові-відповідачу.

Письмові зауваження Уряду було подано 16 квітня 1998 року. Заявник відповів 12 червня 1998 року.

1 листопада 1998 року згідно з пунктом 2 статті 5 Протоколу №11 до Конвенції справа перейшла на розгляд Суду відповідно до положень цього Протоколу.

ПРАВО

1. Заявник, посилаючись на статтю 3 Європейської конвенції з прав людини, скаржиться на умови його утримання в камері смертників у сімферопольській в’язниці. Він стверджує, що йому не дозволяють відсилати кореспонденцію та отримувати її від сім’ї, одержувати посилки з теплим одягом і продуктами і забороняють прогулянки на свіжому повітрі. Він стверджує, що перебуває в одиночній камері вже два роки.

Уряд-відповідач стверджує, що до заявника було застосовано всі відповідні положення про тримання під вартою, зокрема щодо умов тримання в камері, медичного обслуговування, побачень та листування, відповідно до статей 1, 8, 9, 11, 12 та 13 Закону “Про попереднє ув’язнення” від 30 червня 1993 року, статей 43, 43 (1), 45, 155 та 345 Кримінально-процесуального кодексу та статей 28, 37 і 41 Виправно-трудового кодексу. Згідно з частиною четвертою статті 8 Закону “Про попереднє ув’язнення” особу, засуджену до смертної кари, тримають під вартою окремо від інших ув’язнених. Камера для тримання у випадку із заявником відповідає вимогам санітарно-гігієнічних норм – 20 м², або 80 м³. У камері є індивідуальне спальне місце, радіо, ліжко, стілець, відповідне денне та електричне освітлення, опалення, водопостачання і туалет відповідно до частини 2 статті 11 Закону “Про попереднє ув’язнення”. Заявник забезпечується триразовим харчуванням, одягом, взуттям та постільною білизною. Одяг встановленого зразка відповідає положенням статті 28 Виправно-трудового кодексу.

Уряд також стверджує, що медична допомога, лікувально-профілактичні та протиепідемічні заходи щодо осіб, засуджених до смертної кари, організовуються і проводяться відповідно до законодавства про охорону здоров’я. Більше того, заявник може купувати продукти у тюремній крамниці. З грудня 1997 року по липень 1998 року заявник купив продуктів та інших речей на загальну суму 115 грн. 2 коп.

Уряд також заявляє, що відповідно до частини першої статті 12 Закону “Про попереднє ув’язнення” до того, як вирок набрав чинності, побачення з родичами та іншими відвідувачами дозволяється засудженим до смертної кари не частіше ніж один раз на місяць з письмового дозволу судді, у провадженні якого перебуває справа. Тривалість побачення не може перевищувати двох годин. Після розгляду справи судом касаційної інстанції дозвіл на побачення з адвокатом на прохання ув’язненого або його родичів може надаватися начальником Головного управління Міністерства внутрішніх справ в Автономній Республіці Крим або його заступником, у віданні якого перебуває слідчий ізолятор. Відповідно до частини четвертої статті 12 Закону “Про попереднє ув’язнення” кількість і тривалість побачень із захисниками та адвокатами не обмежуються. Так само не обмежується і кількість їх листів.

Уряд зазначає, що після винесення рішення суду першої інстанції від 26 квітня 1996 року адвокат заявника 8 та 17 травня 1996 року, 25 червня та 25 липня 1996 року, а 30 травня 1996 року його мати зверталися з клопотанням до Верховного Суду Криму про надання їм дозволу на побачення і отримували такий дозвіл.

Уряд також зауважує, що після залишення Верховним Судом України 25 липня 1996 року рішення Верховного Суду Криму без змін мати і брат заявника зверталися з клопотанням про надання їм дозволу на побачення 6 серпня, 12 вересня, 15 жовтня, 20 листопада та 20 грудня 1996 року, 20 лютого, 27 березня, 15 травня, 26 червня, 23 липня, 7 жовтня та 23 грудня 1997 року, а також 30 січня 1998 року. У кожному випадку дозвіл було надано. Від адвоката заявника клопотання про побачення більше не надходили.

Уряд також зазначає, що починаючи з 26 квітня 1996 року заявник більше не звертався до адміністрації слідчого ізолятора по дозвіл на побачення зі своїми родичами. Він також не відсилав їм і не отримував від них листів. Заявник ніколи не звертався до тюремної адміністрації з приводу отримання посилок.

Уряд вважає, що права заявника за статтями 3 та 8 Конвенції не були порушені. Заявник має у своєму розпорядженні дієві засоби захисту, як це передбачено статтею 13 Конвенції, але він не вичерпав усіх можливих національних засобів захисту, щоб скаржитися на незаконні, на його думку, рішення та заходи органів державної влади.

Заявник заперечує твердження Уряду. Він наполягає на тому, що вичерпав усі наявні в його розпорядженні засоби судового захисту.

Він також заявляє, що йому забороняли листуватися з родичами після того, як його було взято під варту (23 жовтня 1995 року), що після винесення рішення у справі (26 квітня 1996 року) його було позбавлено права користуватися своїм одягом і взуттям та права отримувати передачі двічі на місяць. З грудня 1997 року було обмежено його можливість купувати продукти в тюремній крамниці, оскільки урядові бракувало коштів на такі витрати. Заявник також зазначає, що всі його запити про дозвіл на листування було відхилено.

Виходячи із зроблених сторонами заяв, Суд вважає, що ця частина справи містить складні і серйозні правові питання та факти, що мають бути розглянуті у світлі Конвенції, і вирішення цих питань залежить від розгляду суті заяви загалом. Отже, Суд дійшов висновку, що ця частина заяви не є явно необґрунтованою у контексті пункту 3 статті 35 Конвенції. Жодних інших підстав визнати її неприйнятною не встановлено.

2. Заявник також заявляє, що, засудивши його до смертної кари, Україна порушила статтю 2 Конвенції та статтю 1 Протоколу № 6 до Конвенції.

Уряд стверджує, що на всіх стадіях розслідування та судового розгляду заявник користувався своїм правом на захист і що немає об’єктивних свідчень щодо незаконних методів розслідування, які були б використані проти нього.

Насамперед Суд зазначає, що скарги заявника щодо кримінального провадження стосуються періоду до 11 вересня 1997 року, тобто до дати набуття чинності Конвенції для України. Однак щодо кожної Договірної Сторони Конвенція застосовується лише до тих фактів, які мали місце після набуття нею чинності для цієї сторони.

Що ж до судового рішення, яким заявника було засуджено до смертної кари, то Суд зауважує, що воно було ухвалене до 11 вересня 1997 року – дати набрання чинності Конвенцією для України, але ще не набрало чинності, а отже, підстав для подання скарги за статтею 2 Конвенції немає.

Крім того, Суд нагадує, що Україна не ратифікувала Протокол № 6 до Конвенції.

3 цього випливає, що ця частина заяви є несумісною ratione temporis, ratione personae та ratione materiae з положеннями Конвенції і має бути відхилена згідно з пунктом 4 статті 35 Конвенції.

оголошує прийнятними скарги заявника щодо умов тримання його в камері смертників у слідчому ізоляторі міста Сімферополя, не розглядаючи справу по суті;

оголошує неприйнятною іншу частину заяви.

Вінсен Берже, cекретар