В приток Десны вылили 411 тысяч кубометров неочищенных стоков
Экологическая катастрофа в Черниговской области – начиная с 13 июня, в приток Десны вытекли примерно 411,4 тысяч кубических метров неочищенных стоков. Местные жители рассказывают, что в речке дохнет рыба, а вода имеет темно-серый цвет.
Как передает Корреспондент.Net, на данный момент удалось установить, что выброс произошел непосредственно в речку Белоус из очистных сооружений черниговского водоканала возле села Гущин в километре от Десны.
Как стало известно корреспонденту Magnolia-TV.com, в течение ближайших 5-7 дней пить воду из водопровода местным жителям не рекомендуется, так как можно получить отравление.
“Концентрации сброшенных в Белоус отходов значительно превышают граничные допустимые нормы”, – заявил представитель Управления по вопросам чрезвычайных ситуаций. В воде не хватает кислорода, а концентрация солей аммония превышает максимально допустимые нормы в 4,6 раза, фосфатов в 2,2 раза.
Он не сообщил данные бактериологического анализа состава воды, так как они ему неизвестны, однако добавил, что показатели в реке Десна ниже устья реки Белоус превышают максимально допустимую концентрацию для водоемов рыбно-хозяйственного назначения по аммонию солевому в 2,3 раза, а железу – в 6,8 раза.
В настоящее время ведется расследование случившегося.
Коментар: Ця новина вражає лише необізнаних.
Практично в кожному райцентрі раз на два-три роки таке буває з комунальною каналізацією. Якщо врахувати, що в Україні більше 600 адмінрайонів, таких аварій (звичайно, меншого масштабу порівняно з очисними спорудами Чернігова як обласного центру) щорічно – пару сотень. І ще аварійні скиди, які можна порівняти з вищезгаданим в Чернігові, щороку трапляються з сотнею-другою українських підприємств.
Крім того, є маса підприємств, які скидають різноманітний бруд постійно – в межах офіційно їм дозволеного, і поза цими межами – часто за символічні штрафи. Таких цукрових, спиртових, молочних заводиків в Україні кілька тисяч. Але всі разом вони скидають меншу частину відходів ніж підприємства металургії або гірничої галузі.
Щорічно в лютому криворізькі підприємства спускають сотні тисяч кубометрів токсичних розсолів по річці Інгулець. Кожного разу Кабмін дає дозвіл робити це в порядку винятку, але виняток триває вже років двадцять.
Звичайно, досить рідко бувають катастрофи типу Стебницької, коли Дністер був отруєний аварійним проривом з шламосховища калійного комбінату у Стебнику (біля Трускавця) на сотні кілометрів.
Ця новина ілюструє загальний стан екосвідомості більшості журналістів, більшості можновладців та більшості наших співгромадян. Екологічні питання для них неактуальні, поки щось не вибухне, не загориться, не протече, не отруїть кілька сот людей. Через тиждень або місяць після цього всі все забувають і заспокоюються. Правда наслідків домінує над правдою причин.
Якщо є якась проблема, що усвідомлюється як постійна, то зазвичай народ чекає якихось безстрашних грінпісівців чи мудрих екологістів, які приїдуть, піднімуть шум і наведуть лад. Але виїжджати на кожний гектар, на кожний кілометр берега кожної річки сил не вистачить ні у кого.
Загалом ідея “кожний несе свій чемодан”, тобто одні будуть виконувати свої виробничі та інші завдання (потроху руйнуючи довкілля), а інші це все будуть поправляти – тупикова. А вона втілена повністю. Міністерство ПЕК добуває вугілля і зливає у річки шахтні розсоли, на ТЕС виробляють електроенергію – і викидають хмари диму і пилу, насипають кургани попелу і шлаків. Металурги виробляють метал – “На експорт ідьот, понімаєш!” – і на десятки квадратних кілометрів роблять середовище непридатним для життя.
А Міністерство охорони довкілля з найменшим штатом і бюджетом має за всіма прибрати, навести лад. На Броварський район (двісті тисяч населення) екологічне благополуччя мають забезпечити аж два працівники, а в більшості районів України – один екоінспектор, цілком залежний від місцевої влади. Державна система охорони природи перетворилась на декорацію, і до цього докладали зусилля і діячі опозиції.
Сергій Федоринчик