Кому в Україні належать ЗМІ, або чому всі ЗМІ розхапані, як гарячі пиріжки

Всі великі ЗМІ належать конкретним фінансово-політичним угрупованням. На Україні медіа — це спочатку політика і тільки потім, і то не завжди — бізнес. Поки що не поділена остаточно імперська власність і поки одні угруповання не перебили інші, політика і є найголовніший бізнес. Процес обрання нового президента країни (саме процес, тому що поки ніхто не може упевнено сказати, коли і як відбудеться самий факт виборів) у розпалі. Усі чудово розуміють, що перерозподіл влади в країні почався. Ставки для політичних угруповань дуже високі: захист уже наявної власності чи можливе захоплення нової, владні посади, політичне визнання чи забуття і, зрештою, — воля і життя. Сьогодні в "обрання президента" в Україні грають десятка півтора політичних угруповань, і кожне з них володіє медіаресурсом тієї чи іншої сили.

ПРОПРЕЗИДЕНТСЬКІ СИЛИ

СДПУ(О), АБО СОЦІАЛ— ДЕМОКРАТИЧНА ПАРТІЯ УКРАЇНИ (ОБ’ЄДНАНА)

Угруповання складається з великих бізнесменів і політиків. Багато хто з членів партії і симпатиків займають серйозні державні посади. Найпомітніший — голова адміністрації президента України Віктор Медведчук. Мають свою фракцію в парламенті. Контролюють: телеканали — "Інтер", "1+1", "ТЕТ", "УТ-1" (Перший канал державного телебачення). У СДПУ(о) — наймогутніший телевізійний пакет у країні. Телеканали "Інтер" і "1+1" мають найбільшу глядацьку аудиторію в Україні. У ряді сільських районів, де нема нічого, крім "УТ-1", новини каналу є єдиною "об’єктивною" реальністю.

Друковані ЗМІ СДПУ(о) — дуже слабка ланка угруповання. З суспільно-політичних газет вони можуть пишатися тільки праматір’ю всіх київських недержавних газет, щоденною газетою "Київські відомості". Кращі тиражі цієї газети в далекому минулому, її вплив на маси дуже незначний. Те ж можна сказати і про інші суспільно-політичні видання, контрольовані Медведчуком: "2000", "Президентський вісник", "Влада і політика". Угруповання контролює ряд успішних і тиражних спортивних видань. Основні Інтернет-ресурси: "Подробиці", ряд компроматних — "Темник", АЗН (Агентство завтрашніх новин) створені недавно і поки що ніякого реального впливу на суспільство не мають.

В Україні виходять майже всі провідні газети Росії. Багато хто з них видається компанією "Український медіа-холдинг" ("Вісті в Україні", "Комсомольська правда в Україні", "Аргументи і факти в Україні"). Залежно від місцевого чиновництва їх теж можна зарахувати до медіа-армії пропрезидентських сил.

"ДОНЕЦЬКІ"

Це загальна назва угруповання впливових політиків-бізнесменів, що мають прямий стосунок до міста шахтарської слави. Найвиднішим політиком серед "донецьких" є нинішній прем’єр-міністр України Віктор Янукович. А найвпливовішим бізнесменом у цьому угрупованні, її "гаманцем" є Рінат Ахметов.

Угруповання контролює всі телеканали Донецького регіону. Один із них, "Україна", кілька місяців назад одержав можливість віщання майже на всю територію країни. Ходять чутки про нібито придбання "донецькими" найближчим часом ще двох телеканалів усеукраїнського масштабу ("П’ятий канал" і "Новий канал").

Друковані ЗМІ угруповання представлені однією з найтиражніших щоденних газет — "Сьогодні". Аудиторія одного числа газети (кількість людей, що читають один номер) — перевищує мільйон чоловік. "Сьогодні" є абсолютним лідером київського ринку друкованих ЗМІ, а по Україні — у першій трійці. Донецьке угруповання контролює більшість газет у Донецькому регіоні ("Донецькі новини", "Салон дона і баса", "Донбас", "Акцент", "Діловий журнал", "Інвест-газета"). Інтернет-видання, що належать до сфери впливу "донецьких", — сайти "Pro-Ua", "ForUm".

та інші.

ВІКТОР ПІНЧУК — зять президента, один із найбільших олігархів України, представляє "дніпропетровський" клан. Контролює кілька загальнонаціональних телеканалів — "Новий канал", "ICTV", "СТБ". Ці телеканали поступаються в охопленні аудиторій "Інтеру" і "1+1", але займають 3, 4, 5-і місця в сукупному рейтингу. З друкованих ЗМІ Пінчук контролює провідну загальнонаціональну щоденну газету "Факти". Газета має майже півторамільйонну аудиторію читачів і уступає лідерство лише в декількох регіонах газеті "Сьогодні" і "Комсомольській правді на Україні".

ВАЛЕРІЙ ПУСТОВОЙТЕНКО. Екс-прем’єр-міністр і глава народно-демократичної партії перебуває в тіні своїх великих союзників по пропрезидентській коаліції. Він контролює телеканал третього ешелону "Тоніс" і кілька малотиражних регіональних газет.

АНДРІЙ ДЕРКАЧ. Народний депутат, член пропрезидентської парламентської більшості. Його медіа-холдинг — один із наймогутніших в Україні. Син екс-глави СБУ зміг одержати в розпорядження своєї телерадіокомпанії "ЕРА" значну частину ефіру на частотах "УТ-1" (першого каналу державного телебачення) і "УР-1" (державного радіо). ТРК "ЕРА" має свій новинний ФМ-радіоканал (на відміну від всіх інших ФМ-станцій, орієнтованих на розвагу) і тому потрапляє з "правильними" новинами в усі радіоточки України просто автоматично. Їхня аудиторія — переважно домогосподині і пенсіонери, але саме вони справно ходять голосувати. У складі холдингу — аналітичний тижневик "Київський телеграф" і сайт розслідувань "Версії". Дуже близькі до холдингу Деркача видання групи "Столичні новини": "Діловий тиждень" (ділове видання), "Столичка" (щоденна газета) і "Столичні новини" (український варіант "Московських новин").

ОПОЗИЦІЯ

Найчисленніше угруповання, воно ж однойменна фракція в парламенті "Наша Україна", має реальні владні і президентські амбіції. Їхній лідер Віктор Ющенко, зумів зібрати під своє ім’я досить широку електоральну базу. Кістяк його електорату — фанатично віддані справі боротьби з "московським злом" націоналісти. Вони в основному проживають у Західних областях України і як пенсіонери з великим ентузіазмом відвідують виборчі дільниці. Ющенко зміг зачарувати також жінок бальзаківського віку і романтичних лібералів, що стоять на європейській інтеграції України.

Медіа-армія “Нашої України” невелика. У розпорядженні угрупування є телебачення — “5 канал”, ряд регіональних телеканалів на Заході України, газети “Без цензури”, “Україна молода” і дрібні західноукраїнські регіональні видання, інтернет-видання “Главред”, “Контекст”, почасти — “Українська правда”.

Досить часто матеріали "Нашої України" з’являються в найвпливовішому політичному виданні України — "Дзеркало тижня".

СОЦІАЛІСТИЧНА ПАРТІЯ ОЛЕКСАНДРА МОРОЗА. Помірковано ліве угруповання, що експлуатує частину комуністичного електорату переважно в сільських районах. Контролює тиражну газету "Сільські вісті" (зараз на межі закриття за рішенням суду), газету "Товариш" і газету "Грані+".

ЮЛІЯ ТИМОШЕНКО І КО. Агресивне, амбіційне угруповання. Пані Тимошенко має президентські амбіції. Контролює великотиражну щоденну газету "Вечірні вісті" і ряд додатків до неї. Газета має одну з найдоступніших цін і популярна в містах Києві та Дніпропетровську. При показному українському націоналізмі видання, контрольовані Юлією Тимошенко, в основному виходять російською мовою.

КОМУНІСТИЧНА ПАРТІЯ УКРАЇНИ. Видає всеукраїнську газету "Комуніст" і кілька регіональних партійних видань. Коло читачів комуністичної преси — тільки відданий електорат.

ЗАХІДНІ ЗАСОБИ МАСОВОЇ ІНФОРМАЦІЇ

Західні медіа-монстри вважають український ринок ЗМІ непривабливим для інвестицій, і вони в основному представлені в сегменті глянсових розважальних журналів. Тільки одне видавництво "КП Паблишинг" з американським капіталом працює в сегменті політичної інформації. Вони контролюють найпопулярніший сайт новин "Кореспондент" і однойменний щотижневик. Аудиторія обох "Кореспондентів" — це середній клас, якого в Україні небагато. Ще на Україну віщають кілька колишніх "ворожих" голосів. Вони виходять на різних ФМ-радіостанциях. Радіостанції постійно через це піддаються гонінням, тому їхнє віщання нестабільне. Усі працюючі в країні західні ЗМІ, і це однозначно, у момент "Ч" будуть рекрутовані на боротьбу з нинішньою владою.

ПІДСУМКИ

У пропрезидентських сил сумарна потужність ЗМІ на кілька порядків більша, ніж в опозиції. Обсяг щодня охоплюваної аудиторії пропрезидентських сил просто непорівнянний з кількістю читачів, глядачів і слухачів ЗМІ, контрольованих Ющенком, Тимошенко, Морозом і Компартією. Якщо в "суворий час" уміла рука геніального піарщика від "Кучми і спадкоємця" все-таки зуміє додати цьому медіа-війську стрункості і керованості, то опозиції буде важко. Однак поки пропрезидентські угруповання діють роздільно й однобоко, в опозиції зберігаються шанси на успішні контрудари в медіа-просторі.

(„Час2000”, м. Чернівці, №26, 24 червня 2004 р.)

***

«То, что вы называете цензурой, — это государственная политика», — объяснил глава Администрации Президента Виктор Медведчук корреспонденту интернет-издания «Украинская правда» в Стамбуле, в кулуарах саммита НАТО.

Честные выборы и свобода слова — вот два краеугольных камня, которые закладывает Запад в построение дальнейших отношений с Украиной. Два понятия, неразрывно связанные между собой. Без свободной прессы объективный избирательный процесс невозможен.

По возвращении в Киев Президент Кучма устами главного аналитика президентской администрации Василия Базива призвал все органы государственной власти, кандидатов в президенты и избирателей обеспечить проведение ответственных, честных и прозрачных выборов.

4 июля — День независимости США и день зависимости украинских СМИ. Старт избирательной кампании в Украине предельно четко показал, насколько трудных четыре месяца предстоит прожить отечественным медиа. Одно из важнейших предвыборных событий — выдвижение основных кандидатов в президенты — появилось на телеэкранах в том извращенном виде, какой уготован всей предстоящей кампании.

Для начала немного сухих цифр. Согласно результатам мониторинга воскресных выпусков новостей на пяти крупнейших телеканалах («1+1», «Интер», УТ-1, ICTV, «Новый канал»), проведенных Академией украинской прессы совместно с Институтом социологии НАН Украины, все они подошли к освещению первого этапа кампании крайне необъективно, хотя и в разной степени. Так, девятичасовые «Новини» на УТ-1 и «Репортер» на «Новом» в своих выпусках ни разу не представили вторую точку зрения ни на одно политическое событие, о которых сообщали. Недалеко от них ушел и ТСН на «1+1», ограничившись лишь одной точкой зрения в 90% внутриполитических сообщений. Несколько лучше выглядели «Интер» и ICTV, отойдя от одного из основных принципов новостей — плюрализма — в 73% и 67% случаев соответственно. Есть ли нужда уточнять, что доминирующая точка зрения была провластной.

Еще один показатель объективности, хотя и не совсем корректный — цитирование основных политических игроков прямой речью (на телевизионном сленге — «синхронами»). В данном случае логично сравнивать время, отведенное на живые слова двух основных соперников по избирательной кампании. Неоспоримое преимущество среди всех без исключения политических игроков телеканалы предоставили в воскресенье Виктору Януковичу, отдав ему 38% общего эфирного времени в основных выпусках новостей. Его главный конкурент Виктор Ющенко оказался лишь на пятом месте с 5%, пропустив вперед Кучму, Мороза и даже Кравчука, не являющегося даже потенциальным кандидатом в президенты. Больше всех отличился УТ-1, предоставив слово Януковичу на 37% от общего регламента (55 секунд) и не процитировав Ющенко вообще ни разу. Заставил молчать лидера «Нашей Украины» и «Интер», ограничившись, правда, всего 17,3% (64 секунды) Януковича и слегка сбалансировав его второстепенными кандидатами — 16,1% (59 сукунд) у Мороза и 11,2% (41 секунда) у Симоненко. «1+1» посвятил сказанному Ющенко хотя бы 3,2% эфирного времени (24 секунды), но зато канал переплюнул всех по другому показателю — премьер занял практически половину всего эфира «плюсов», отведенного на «синхроны» политиков — 373 секунды! Более равномерно к освещению мессиджей двух «брэндовых» кандидатов подошел «Новый канал», кратко процитировав их в течение 9 и 12 секунд, зато Морозу дал в два раза больше времени. И совсем неожиданный результат у ICTV — 34 секунды у Ющенко и всего лишь 20 — у Януковича. Остальные кандидаты в программе «Факты» были обделены прямой речью вообще.

Если же сравнивать оценки деятельности кандидатов, то предвзятость телеканалов станет еще более очевидной. Упоминания о Януковиче в позитивном или нейтральном контексте содержалось в этот день более чем в 46% сообщений о событиях в Украине, в то время как в негативном или ироническом — в 5,1%. Ющенко был упомянут ровно в трети всех новостей без «мочилова», но зато 12,8% внутриполитической информации было использовано для «наезда на мессию» в той или иной форме. По последнему показателю он лидирует уже традиционно.

Таким образом, все телеканалы, попавшие под мониторинг АУП 4 июля, продемонстрировали несбалансированность политической информации в своих новостийных программах. Однако лишь каналы «второго эшелона» — во-первых, ICTV и с натяжкой «Новый» — сумели сохранить хотя бы видимость объективности. Это подтверждает и субъективная оценка многочисленных экспертов, отметивших относительную непредвзятость в материалах телеканалов Виктора Пинчука (ICTV, «Новый канал», СТБ) и в новостях ТРК «Эра» Андрея Деркача. Зато есть претензии наблюдателей к «честным новостям» «5 канала» Петра Порошенко. Здесь был зафиксирован явный перегиб в противоположную сторону. Эфирного времени, уделенного выдвижению Януковича (премьер ведь как-никак), было несоизмеримо мало по сравнению с вниманием, отведенным шоу Ющенко, что не слишком согласуется с принципом равных возможностей.

Полнейшая заангажированность государственного УТ-1 в контексте «государственной политики» Медведчука вполне понятна, хотя и полностью противоречит украинскому законодательству, на что обратил внимание глава парламентского комитета по свободе слова Николай Томенко. А вот информационные подачи негосударственных «1+1» и «Интера» выглядят, мягко говоря, непрофессиональными. Если бы не четкое представление о том, как в последнее время на телевидении делаются политические новости, у стороннего наблюдателя могло бы сложиться впечатление о полнейшей профнепригодности новостийных команд двух флагманов информационного вещания Украины.

Все телеканалы, входящие в «пул Медведчука», допустили ряд грубейших нарушений принципов новостийной журналистики и журналистской этики при освещении событий вокруг самовыдвижения Виктора Ющенко. Так, ни один из них не сообщил хотя бы приблизительную численность акции в поддержку кандидата на Спивочем поле даже по оценкам правоохранительных органов, которые зачастую бывают занижены. Поразительный непрофессионализм журналистов! Более того, в кадр ни разу не попал общий план митинга, который давал хотя бы самое поверхностное представление о количестве собравшихся людей. Ограничиться при монтаже сюжетов только средними и крупными планами — вопиющая безграмотность режиссеров! Почти полностью были проигнорированы важнейшие программные тезисы Ющенко, зато пристальное внимание уделялось сомнительным акциям раздачи бесплатной водки и агрессивным выходкам членов партии УНА с националистическими и антикоммунистическими лозунгами почти без единого намека на вероятность того, что это могли быть всего лишь грубые провокации оппонентов. Недопустимая редакторская профанация! И при этом у всех — развернутые, искрящиеся позитивом материалы о запорожском съезде Партии регионов, единогласно выдвинувшем в президенты Виктора Януковича.

Таковы субъективные впечатления о работе «лучших новостийщиков страны» в знаковый день предвыборной кампании. Но есть и еще кое-что. Это удивительная схожесть формулировок журналистских комментариев к произошедшим событиям и в некоторых случаях даже одинаковый видеоряд! «В ожидании своего лидера определенная часть его сторонников собралась у палаток, под открытым небом торгующих крепкой ликероводочной продукцией и пивом» («Вісті тижня», Первый национальный). «Сторонники Ющенко отметили его самовыдвижение. Каких-либо значительных инцидентов зафиксировано не было. Перед акцией рекламировали бесплатный алкоголь. Этот бесплатный алкоголь служба безопасности Ющенко у тех, кто пришел отметить его самовыдвижение, отобрала. Что дальше произошло с алкоголем — неизвестно» («Епіцентр», «1+1»). «Сегодня же главной проблемой «нашеукраинцев» было удержать сторонников от отдыха в не отведенных для этого местах, выловить и нейтрализовать провокаторов и тех, кто просто пришел за обещанной дешевой водкой. Похоже, служба безопасности «нашеукраинцев» не нашла ничего лучшего, чем отобрать «оковиту» у тех, кто не успел воспользоваться случаем. И, естественно, уничтожить. Но праздничный водочный запах стоял у Центризбиркома до самого вечера» («Подробности недели», «Интер»). Аналогично все каналы не забыли упомянуть о разрисовывании памятника Ленину антикоммунистическими лозунгами «сторонниками Ющенко» и о заявлении ультраправой партии «Свобода» в поддержку лидера «Нашей Украины». Неужели кто-то у кого-то списывал?

Одного этого достаточно, чтобы лишний раз убедиться в тотальной цензуре на основных телеканалах и существовании единого центра по координации политического вещания. Можно даже не читать очередной темник от 04.07.2004, опубликованный Николаем Томенко. Его содержание очевидно. В частности, пункт шестой темника гласит: «В ходе выступления В.Ющенко на Спивочем поле были зафиксированы многочисленные случаи пьянства и торговли водкой. (При освещении не давать общих планов акции, вида толпы, показывать исключительно группы нетрезвых людей с асоциальным, девиантным поведением)». Этот пункт, как и другие, касающиеся провокаций с крайне правым уклоном, проходит под грифом «Аналитики считают, что при освещении СМИ будут строго придерживаться следующей логико-информационной рамки». Действительно, придержались.

Манипулятивные технологии, обкатывавшиеся в течение почти двух лет с момента введения «единой информационной политики», начинают работать в полную силу. Если в начале своего пути технологи из АП манипулировали преимущественно интерпретациями событий, затем уверенно перешли к манипуляции фактами (замалчивание одних, выпячивание других, построение ложных причинно-следственных цепочек), то теперь они имеют все возможности для фабрикации фиктивных событий, раздувания несуществующих скандалов, всестороннего освещения параллельной реальности, имеющей очень мало общего с действительностью. События инсценируются, новости заменяются рекламой, а место журналистов занимают пиарщики, причем часто неквалифицированные и не брезгующие самыми грязными технологиями борьбы с конкурентами. И это особенно заметно на фоне очень аккуратной и тонкой технологичности «исполнения», а порой и относительной свободы средств массовой информации, неформально объединенных крышей Пинчука и Деркача. Но надолго ли их хватит?

Нельзя обойти вниманием и то, как выдвижение освещали российские РТР, ОРТ и НТВ. Янукович — герой и практически обреченный на победу кандидат. Ющенко — организационно беспомощный, агрессивный нацик… А чего стоила телетрактовка россиян имевшей место неделю назад сцены в церкви, когда Янукович поджег свою свечу именно от свечи Путина: как бы передача эстафетного огня. Честно говоря, московские PR-технологи должны бы в силу опыта сообразить, что для образа Януковича было бы более естественно докурить бычок Самого Путина. Словом, Россия, в отличие от Запада, не словом, а делом принимает участие в украинской президентской гонке.

Но вернемся в Украину.

Создается впечатление, что Медведчук умышленно подставляет своего шефа, ежедневно нарываясь на обвинения в тотальном контроле над прессой, звучащие по всему миру. Многие задаются вопросом, зачем ему нужна демонстративная цензура в такой дикой и извращенной форме на трех общенациональных телеканалах, когда общественность имеет возможность получать относительно объективную информацию из других источников: из теленовостей Пинчука, Деркача и Порошенко, по многим радиоканалам, из независимой и оппозиционной прессы, в Интернете наконец. Во всяком случае, думающий и ищущий всегда докопается до истины. Безусловно, суммарный рейтинг «1+1» и «Интера» вместе с УТ-1 многократно превышает аналогичные показатели остальных конкурентов. Их общая аудитория приближается к численности населения Украины, а уровень доверия к ТВ хоть и снижается, но все еще остается довольно высоким. Но дело, видимо, даже не в том, что думающих и ищущих в стране все-таки меньшинство. Видя, что творится «в ящике», уже большинство утверждается в мысли о неотвратимости применения самых жестких мер для сохранения власти нынешней элиты. Такие настроения дают почву для безболезненной подготовки итогов выборов. Согласно результатам социологических исследований, большинство населения страны уверено, что следующим президентом будет Янукович. Даже те, кто будет голосовать за Ющенко.

(“Зеркало недели”, №27, 10-16 июля 2004 г.)