Президентська кампанія: сутички навколо теми міжнаціональних взаємин
Іще до офіційного старту виборчої кампанії в міркуваннях про можливі ризики, які будуть супроводжувати президентську гонку зразка 2004-го, доволі часто згадувалося про ймовірність застосування такої брудної технології, яку умовно можна назвати грою на "двох Українах". Ішлося про симулятивні та технологічні спроби "зіграти" на протиставленні регіонів України по осі Схід - Захід, а власне, Львів - Донецьк. За цього відповідна ситуація розкручувалася шляхом прив’язки кандидатів у президенти до певного регіону, а насамперед нав’язування В. Ющенку позиціонування в ролі кандидата від Заходу України. У цьому зв’язку варто згадати події, що мали місце під час безуспішних спроб провести з’їзд "Нашої України" в Донецьку. Тоді ці намагання "нашоукраїнців" трактувалися низкою провладних ЗМІ навіть як прелюдія до можливої громадянської війни...
Окрім технологічних спроб нагнітання міжрегіонального протиставлення як передвиборного ризику в площині застосування брудних методів агітації та пропаганди розглядалося й питання про можливість організації технологічної гри на такому чутливому полі, як сфера міжнаціональних взаємин. Опосередковано це питання пов’язане з питаннями регіональної проблематики - зокрема в цьому контексті актуалізувалися б дискусії навколо мовного питання, насамперед статусу російської мови тощо. Можна нагадати, що порушення питання міжрегіональних взаємин подеколи супроводжувалося прогнозами щодо потенційної дестабілізації ситуації всередині регіонів, зокрема в Автономній Республіці Крим.
Сьогодні питання міжнаціональних взаємин поступово стають важливою темою в перебігу передвиборних перегонів. Але їх постановка стосується зовсім не передвиборних програм та пропозицій кандидатів і є далекою від раціональності та системності. Йдеться при цьому не про законодавчі пропозиції і не про необхідність урахування національного аспекту ряду поліетнічних українських регіонів. До речі, цього разу кандидати в президенти приділяють питанням мови та міжнаціональних взаємин небагато обсягу в своїх програмах. Наприклад, у Прем’єр-міністра України В. Януковича можна виділити подібні до положень Конституції України програмні фрази про те, що він забезпечить "вільний розвиток російської мови, піднесення мов етносів та самобутніх національних культур". Віктор Ющенко висловлює у своєму аж сьомому кроці із десяти зобов’язання "сприяти єдності народу України, орієнтації суспільства і держави на загальнолюдські цінності - свободу, демократію, міжнаціональну і міжконфесійну злагоду, взаємну повагу і толерантність, справедливість і добро...". Варто також наголосити на тому, що буквально тиждень тому чинний Президент України Л. Кучма, підбиваючи своєрідні підсумки власної президентської десятирічки, вказував, що одним із головних його надбань у цій царині є забезпечення міжнаціонального миру та злагоди.
В той же час з огляду на динаміку віртуальних конфліктів та риторику в сфері міжнаціональних взаємин можна констатувати, що оце саме "надбання" може невдовзі розхитатися, принаймні в інформативному сенсі. Серед технологічних інструментів розпалювання віртуального міжнаціонального протистояння в суспільстві та нагнітання суспільних жахів варто звернути увагу й на такий засіб, як спроби створення новітніх стереотипів з історично негативним забарвленням, а власне, застосування більш ніж специфічного терміна "нашисти", що ним нарікають представників "Нашої України" у ЗМІ, на які має вплив СДПУ(о), та в комуністичній партійній пресі. Відомі сенси, що їх здатен випромінювати цей неологізм воєнного зразка, є наслідком застосування невідпорного технологічного прийому маніпулювання негативними асоціаціями. До цього ж технологічного шерегу відноситься й ініціатива УНА (Є. Коваленко), яка має більш ніж неоднозначну суспільну репутацію з огляду на логіку своїх дій, підтримати В. Ющенка як кандидата в президенти, навіть і проти його бажання та волі. Відмежовуючись від таких "соратників", ряд лідерів коаліції В. Ющенка подали депутатські звернення з приводу діяльності УНА, вимагаючи вжиття заходів на захист інтересів держави та прав громадян. Сам В. Ющенко звернувся з листом до Президента Кучми, а заступник голови Верховної Ради Зінченко - до Прем’єра Януковича з вимогою "вжити всіх передбачених законодавством заходів щодо недопущення антиконституційної діяльності, метою якої є розпалювання міжнаціональної ворожнечі".
Гарантій щодо того, що деструктивні сили не будуть використовуватися й у подальшому, не існує. Натомість існує ризик того, що в ході передвиборної гонитви будуть раз у раз робитися спроби штучно, а точніше, віртуально актуалізувати питання, пов’язані зі сферою міжнаціональних взаємин, перевести цю тематику в річище брудних технологій, включити особливо гострі питання (насамперед щодо "наявності в Україні антисемітизму" та потенційних утисків російської мови), в основну тематику виборів.
Ще раз про дискусію навколо антисемітських публікацій у газеті "Сільські вісті"
Водночас частина опозиційних політиків власноруч підігрує тій брудній грі, яка ініціюється ззовні та сприяє їхній дискредитації.
Варто згадати затяжний скандал з приводу публікацій антисемітського характеру в газеті "Сільські вісті" та реакції на них з боку політиків. Ще наприкінці квітня 2004 року Шевченківський районний суд міста Києва прийняв рішення про припинення виходу в світ опозиційної газети "Сільські вісті". Приводом для винесення цього рішення стали дві публікації В. Яременка: "Міф про український антисемітизм" (15 листопада 2002 р.) та "Євреї в Україні сьогодні: реальність без міфів" (30 вересня 2003 р.). Після оприлюднення другої публікації Міжнародний антифашистський комітет звернувся до суду, який і прийняв відповідне рішення з формулюванням "розпалення міжнаціональної ворожнечі".
На рівні державної політики антисемітизму в Україні не існує. Його було не раз публічно засуджено найвищими українськими політиками. Ще в середині 90-х років, звертаючись до керівників єврейських громад Америки, Леонід Кучма вказував: "Поклавши край антисемітизму як державній політиці радянських часів, піддавши осудові інтелектуальний антисемітизм, що процвітає в деяких країнах, попри економічні труднощі, ми робимо все можливе, щоб забезпечити відродження соціального, релігійного і культурного життя євреїв в Україні" ("Нью-Йорк таймс", "Вашингтон пост", 3 квітня 1995 р.). У подальшому Л. Кучма неодноразово заявляв про свої наміри "всіляко боротися і покласти край будь-яким випадкам прояву антисемітизму в Україні" ("Урядовий кур’єр", 11 січня 2000 р.). Подібних заяв, різноманітних звернень, принагідних привітань представників єврейської громади із святами з боку представників української влади не бракує. Отож з огляду на це одним із головних надбань своєї президентської десятирічки Л. Кучма і вважає збереження міжнаціональної злагоди та миру. Думки про несприйняття антисемітизму на державному рівні дотримуються не лише українські високі посадовці. Наприклад, екс-посол Ізраїлю в Україні Анна Азарі зазначала, що в нашій країні "на державному рівні антисемітизму немає, навпаки, є бажання та дії, налаштовані на відродження єврейських організацій та громад" ("Кіевскій телеграфъ", 9 квітня 2001 р.). Щоправда, на її думку, так званий "побутовий антисемітизм" в Україні існує, однак важко сказати, наскільки масовий характер він має. Поряд із цим антисемітська риторика наявна в окремих неоднозначних публікаціях в українських ЗМІ - і не тільки маргінальних (на кшталт львівського "Ідеаліста").
До речі, сумнівна справа "Сільських вістей" - це не перший процес, пов’язаний з антисемітськими публікаціями в Україні. У новітній історії держави вже мала місце подібна судова справа, і тим самим було створено відповідний правовий прецедент. Навесні 2000 року Асоціація національних культурних об’єднань України висунула проти Харківського обласного відділення "Просвіти" звинувачення в тому, що його газета для дітей "Джерельце" оприлюднила антисемітські й антиконституційні твердження. Йшлося про надрукований у цій газеті у вересні 1999 року твір "для позашкільного читання" "Усякому мирянинові по семеро жидовинів". Автор цієї публікації Федір Слободанюк "простежував історичні взаємовідносини українців та євреїв, яких часто називав "жидами", роз’яснюючи, чому саме євреїв треба звинувачувати в усіх бідах українського народу". Міфологеми, тиражовані в тексті, мали традиційне антисемітське спрямування. Приміром, тут указувалося, що "євреї споювали українців, допомагали більшовикам прийти до влади, що вони були причиною голодомору 30-х років", і стверджувалося, що "сьогодні політики в Україні, Росії і навіть США утримуються за єврейські гроші" ("День", 30 серпня 2000 р.).
Врешті-решт, у грудні 2000 року суд ухвалив рішення, згідно з яким Харківське обласне відділення Всеукраїнського товариства "Просвіта" мало припинити видання газети "Джерельце" і сплатити штраф на користь Асоціації національних культурних об’єднань України за моральні збитки. За формулюванням, викладеним у цьому рішенні, харківське відділення "Просвіти" "протизаконно використало свою газету "Джерельце" для розпалювання національної ворожнечі.., порушуючи права людини і громадянина, а також ображаючи національну гідність євреїв" ("День", 16 грудня 2000 р.).
Повертаючись до ситуації, що склалася навколо "Сільських вістей", варто зазначити, що ця проблема не розв’язана й досі, а полеміка навколо рішення суду коливається між тезами про розпалювання міжнаціональної ворожнечі та апеляціями до того, що заборона виходу газети була обумовлена волею владних структур, які прагнули до закриття масової опозиційної газети, а відтак статті, розміщені в ній, стали лише приводом для здійснення цієї волі.
Зазначимо, що при цьому значна частина українських опозиціонерів так і не виявила бажання і не знайшла можливості солідаризовано вибачитися за подібні публікації в поважній та масовій опозиційній газеті. Щоправда, можна згадати артикульовані вибачення В. Ющенка. Але 29 січня 2004 року світ побачила спільна заява фракції Соціалістичної партії України, "Нашої України" та блоку Юлії Тимошенко "Геть брудні руки від "Сільських вістей"!", де питання міжнаціональних відносин майже не згадується. Якби реальне осмислення подій та дипломатичне вибачення українських політиків були консолідованими, це потенційно могло б допомогти уникнути розвитку сюжетів із відповідними звинуваченнями в майбутньому, могло б стати запобіжником проти активного використання в подальшому проблеми міжнаціональних взаємин у річищі виборчої тематики. "Сільські вісті", а точніше, не так суспільна реакція, як реакція політиків на цю подію, стали своєрідним тестом на толерантність та швидкість реакції, яка виявилася недостатньо адекватною.
На горі Яворина
Ситуація, в центрі якої опинився О. Тягнибок, лідер партії "Свобода", котрий тоді був членом фракції "Наша Україна", специфічним чином пов’язана з вищезгаданими подіями.
17 липня під час мітингу, що відбувся на горі Яворина на Івано-Франківщині, він заявив: "Вони (воїни УПА. - Авт.) не боялися, як і ми зараз не маємо боятися, вони взяли автомат на шию і пішли в тії ліси, вони готувалися і боролися з москалями, боролися з німцями, боролися з жидвою і з іншою нечистю, яка хотіла забрати в нас нашу Українську державу... Треба віддати Україну нарешті українцям. Оті молоді люди і ви, сивочолі, оце є та суміш, якої найбільше боїться москальсько-жидівська мафія, яка сьогодні керує в Україні". Оперативна зйомка спецслужб не пропустила нагоди використати такий "крутий" матеріал для "темників" ("Україна молода", 21 липня 2004 року). Показово, що під час цього заходу невідомо де знайшлася телевізійна камера, яка й зафіксувала всю цю риторику. Отож наступними днями заяви з цього приводу обійшли фактично всі українські канали. Можна довго дискутувати, випадково чи ні ці події потрапили на відеоплівку. Але, за свідченнями декого з народних депутатів-нашоукраїнців, під час регіональних поїздок їх дуже часто супроводжують оператори в цивільному. Отож у даному разі можна спиратися на риторику М. Бродського з цього приводу: "...ми знаємо, що таке законсервований агент. Його завдання - у потрібний час і в потрібному місці улаштувати гучну провокацію, дискредитувати своїх колег. І не випадково на тій горі виявилися журналісти й телекамери" ("Українська правда", 23 липня 2004 р.), однак варто враховувати й можливості постійного "моніторингу та оцінки" риторики політичних прихильників кандидатів у виборчих таборах.
У результаті цього прилюдного виступу О. Тягнибока було виключено з фракції. Таке рішення було прийнято В. Ющенком за наслідками обговорення заяви О. Тягнибока на координаційній раді коаліції "Сила народу". Координаційна рада розцінила його виступ як такий, що завдає шкоди іміджу демократичних сил. Сам В. Ющенко наголосив, що виступає кате-горично проти розпалювання міжнаціональної ворожнечі, антисемітизму і ксенофобії, використання міжнаціональної карти в політиці.
Проте наша "Ганнушка" вже розлила масло, отож тиражування тверджень О. Тягнибока ксенофобського гатунку виявилося більш широким, ніж відповідних вибачень. У даному контексті варто зауважити, що для політтехнологів, які працюють проти опозиції, було б надзвичайно корисно вигадати такого собі О. Тягнибока, якби його насправді не було.
Ситуація навколо міжнаціональних взаємин та міжрегіональних відносин, актуалізація віртуальних проблем та провокації в цій делікатній сфері за чотири місяці президентської кампанії можуть виникати ще не один раз. Водночас тим силам, які вирішили активно використовувати відповідну проблематику в технологічних цілях, варто пам’ятати про надчутливість цієї сфери. А зокрема про сталість стереотипів, що можуть формуватися в царині міжнаціональних взаємин, особливо за допомогою ЗМІ, без яких сьогодні неможливий жоден конфлікт у цій сфері.
З огляду на це і політики, і ЗМІ мають чітко усвідомлювати наслідки своїх учинків та висловлювань для майбутнього й доконечно раціоналізувати їх - адже життя триватиме й після 31 жовтня 2004 року.
Под этим наперстком темников нет...
Заместитель главы администрации Президента, руководитель главного аналитического управления администрации Василий Базив заявляет, что не знаком с так называемыми темниками и считает, что они не распространяются администрацией главы государства.
«Я не знаю, что такое темники, — сказал В.Базив, комментируя по просьбе журналистов на брифинге в Киеве в пятницу отчет организации «Фридом Хаус» с призывом к украинской власти прекратить давление на журналистов и запретить изготовление и распространение темников.
В.Базив показал журналистам подборку анонсов событий, распространяемую главным управлением по вопросам информационной политики Администрации Президента. «Вы хотите, чтобы власть была открыта и публична, и чтоб все знали, чем она занимается. Вот этот документ. При чем здесь темники?», — сказал В.Базив.
Он отметил, что не знает происхождения темников, которые публикуются рядом оппозиционных сайтов. «В Администрации Президента — вот наш документ. Он предлагает схему. Это делается и в Белом доме, и на Даунинг-стрит, где открытая власть, демократическое государство», — сказал В.Базив.
По его словам, эта подборка анонсов делается в Администрации, чтобы показать, чем занимаются государственные чиновники на всех уровнях.
Как сообщалось, общественная организация Фридом Хаус (Freedom House) в своем отчете рекомендует руководству Украины «немедленно запретить изготовление и распространение темников и прекратить давление на редакторов СМИ». Президенту и правительству Фридом Хаус также рекомендует провести надлежащее расследование дел об убийствах, нападениях и угрозах как физической, так и финансовой расправы с журналистами; в том числе дела Георгия Гонгадзе.