Не можна подолати злочинність злочинними методами. Так її можна лише примножити
У кожної епохи свої кати й свої світлі генії. Цей відомий афоризм спав на думку, коли редакційна пошта принесла чергову порцію свідчень про кричуще беззаконня й нехтування прав людини в підрозділах боротьби з організованою злочинністю УМВС у Полтавській області. І знову "червоною ниткою" — прізвище нинішнього начальника обласного УБОЗу Олександра Плужника.
Мало кому вдавалося так дискредитувати правоохоронні органи. Про жодного бандитського авторитета на Полтавщині не доводилося чути стільки жахів, як про нього. І як би того не хотілося полковнику, але в новітню історію України він увійде як людина, котра "вивела" Полтавську область на перше місце в Україні за кількістю скарг на УБОЗ, бо тортури розквітли при ньому махровим цвітом, як міліцейський начальник, що на всю країну виставив себе на посміховисько на Центральному телебаченні, стверджуючи, що то не його "орли", а самі люди тяжко калічать себе, аби лиш "сприснути" з кримінальної відповідальності. У пам’яті нинішнього покоління він залишиться не видатним борцем з організованою злочинністю, а катом (можна тільки уявити, як розкрився б його "талант" за сталінщини, народись він на півстоліття раніше!). Це вам не "чистоплюй" Володя Шарапов з "Місця зустрічі змінити не можна", який до глибини душі обурився, коли його начальник підкинув гаманець кишеньковому злодієві. Тут немає місця сентиментам на кшталт "офіцерська честь", "нехай краще винний залишиться непокараним, ніж невинний покараний", пріоритету державних інтересів, прав людини, тут ставки інші!
Цього разу листи стосувалися гучного злочину кількарічної давнини — вбивства кременчуцького бізнесмена Вадима Борисова. Нагадаю, так сталося, що директора „Нафтохіміка" викрали через два дні після Георгія Гонгадзе — 18 вересня 2000 року, і тоді після справи Гонгадзе це був другий за резонансністю злочин в Україні. Викрадачі утримували В.Борисова в Запорізькій області, вимагали за нього викуп в сумі 4,6 млн. доларів та через два тижні все ж убили...
До мене звернулися обвинувачувані у викраденні та вбивстві бізнесмена Вадима Борисова. Втім, не компетенція журналіста — встановлювати їхню причетність чи безневинність, це зробить апеляційний суд Полтавської області, який зараз розглядає цю справу в першій інстанції.
Мене як правозахисника насамперед зацікавили методи досудового слідства ВБОЗу під орудою О.Плужника. Шестеро підсудних у цій справі — Юрій Сєдов, Ярослав Рябих, Андрій Андрєєв, Володимир Турик, Едуард Єрмаков та Олег Ходаковський, що перебувають у Полтавському СІЗО №23, неодноразово зверталися до Генеральної прокуратури України, МВС, Уповноваженого Верховної Ради з прав людини з вимогою дати правову оцінку діям начальника та співробітників кременчуцького ВБОЗу, які застосовували до них тортури під час досудового слідства, та притягти їх до кримінальної відповідальності.
„Із 11 листопада 2001 року, коли я потрапив у СІЗО, й посьогодні — пише в листі Я. Рябих, — я неодноразово звертався в медсанчастину цього закладу, скаржився на здоров’я і біль у правій нирці. Але безрезультатно. У відповідь на запити мого захисника адміністрація СІЗО відповідала, що встановити діагноз хвороби нирок в умовах СІЗО неможливо. У той же час заступник прокурора Полтавської області П. Карпінський у своїх відписках на мої скарги стверджує, що я нібито отримую медичну допомогу... згідно із встановленим діагнозом.
Близько двох років я перебуваю в СІЗО, як і обіцяв мені Плужник. Мене тримали в сирих камерах, де стіни мокрі й промерзають. Тримали в камерах, де нари завдовжки 150-160 см при моєму зрості 2 м 2 см. До мене в камеру підсаджували людей, хворих на СНІД, туберкульоз, гепатит, сифіліс. Саджали таких, які провокували на бійку, підкидали в мої особисті речі заборонені предмети. Я знаю, що все це з подачі 6-го відділу. Адже О.Плужник став начальником обласного УБОЗу.
Із 2001 року мені не дозволяють побачень з батьками та дружиною і донькою. Якою б не була моя вина, але таке ведення слідства і така поведінка міліціонерів викликає відразу".
Про пережиті жахи повідомляє і Юрій Сєдов
У листі на ім’я Уповноваженого з прав людини Н.Карпачової Ю.Сєдов пише:
"О. Плужник регулярно відвідував Полтавське СІЗО і проводив зі мною неофіційні "виховні" бесіди, погрожував навіть фізичною розправою, якщо я не погоджуся з їхньою версією обвинувачувального висновку. Змушував обмовити С. і Ш. На мою відмову Плужник пообіцяв, що перетворить моє життя в СІЗО на пекло. Мене й справді перекидають не просто у переповнені камери, а з хворими на небезпечні недуги.
Погрожуючи мені, О.Плужник казав, щоб я забув про полтавських адвокатів, бо ніхто з них не сміє захищати мої інтереси ні до суду, ні під час суду. А якщо він дізнається, що такий знайшовся, то йому для початку переламають ноги. Підтвердження цьому не довелося довго чекати. Як тільки я найняв полтавського захисника О. Сібільова, на нього був скоєний напад, в результаті чого він отримав перелом обох ніг. Була порушена кримінальна справа, але зловмисників так і не знайшли...
Продовжуючи протизаконні, злочинні дії, О. Плужник одночасно намагався створити щодо мене відповідну громадську думку. Так, у лютому 2003 року він виступив у програмі "Час-К" (СТБ), де на всю країну оголосив мене, Ю. Сєдова, злочинцем, кримінальним авторитетом і організатором убивства В. Борисова, порушуючи при цьому принцип презумпції невинуватості, гарантований Конституцією України, та вимоги Кримінально-процесуального кодексу України, згідно з якими ніхто не може бути визнаний винним у скоєнні злочину, а також підданий покаранню, інакше, як за вироком суду".
Ю. Сєдов, як і Я. Рябих, стверджує, що докази, які лягли в основу обвинувачувального висновку по кримінальній справі №00815048 — ксерокопії листів і копії записів на аудіокасетах. Ніхто не може до ладу пояснити, звідки вони взялися (це рівнозначно тому, що докази добуті незаконним шляхом). Але О. Плужник казав Ю. Сєдову: "Якщо я вирішив, що ти будеш сидіти, це буде саме так. Я знаю, що твої адвокати вимагатимуть повторної експертизи, та цього їм ніхто не дозволить, і ти в цьому переконаєшся". "І все ж є пояснення фахівців іншої експертної установи, — зауважує Ю.Сєдов, — про те, що аудіозаписи могли бути опрацьовані й змонтовані, але на це ніхто не звертає уваги, бо тоді треба звільнити нас з-під варти, а всі вже отримали за розкриття цього злочину зірки на погони й посади.
Коли мене етапували з Німеччини в Україну, німецькі медики констатували, що я здоровий. Після двох років катувань, перебування в СІЗО я маю стенокардію й ішемію серця, постійні ниркові кольки, головний біль, підвищений артеріальний тиск. Людмило, надрукуйте в газеті, хай наш народ знає, як нас захищають наші правоохоронці", — так закінчується лист Юрія Сєдова до редакції.
В Україні, що маніфестує себе як демократична правова держава, на жаль, катування і приниження людської гідності правоохоронцями, які відповідно до Закону України „Про міліцію" повинні „захищати життя, здоров’я, права і свободи громадян, будувати свою діяльність на принципах законності, гуманізму, поваги до особи, соціальної справедливості, поважати гідність особи і виявляти до неї гуманне ставлення, виявляти високу культуру й такт", стали нормою. І навіть після смерті 30-річного мешканця Чернігівської області В. Цісельського в катівнях Полтавського обласного УБОЗу, очолюваного нині О.Плужником, останній не був відсторонений від виконання своїх обов’язків. Та скажіть, хіба є принципова різниця між вбивством в полі В. Борисова кілерами і вбивством В. Цісельського, якого закатували до смерті в кабінеті обласного УБОЗу в самісінькому центрі Полтави, окрім тієї, що в останньому випадку бандити носять погони, а як відомо, злочин, скоєний міліціонером, — подвійний злочин?!
Перший заступник міністра внутрішніх справ, начальник ГУБОЗ МВС (безпосередній начальник О.Плужника), М.Манін нещодавно приїздив у Полтаву. Громадськість очікувала — знімати Плужника після стількох „подвигів": смерть Цісельського, численні факти катувань, оприлюднені місцевою, центральною пресою й загальнодержавним телебаченням, переповнили чашу терпіння. Правозахисники готують громадські слухання по запобіганню катуванням. Та де там! Манін приїхав і поїхав, а Плужник залишився. „Все продається й купується! — ремствували полтавці. — Цікаво, збереження крісла Плужнику коштувало менше мільйона чи більше?"
Один з віднедавна колишніх підлеглих О. Плужника, якому пред’явлені обвинувачення в заподіянні смерті В. Цісельському й тяжких тілесних ушкоджень іншим потерпілим, — В.Шаблій з подання прокуратури Полтавської області вже заарештований і перебуває в Полтавському СІЗО. Троє інших співучасників катувань — Ілля Новацький, Олексій Богданов і Станіслав Скадченко — не з’являлися на виклики до прокуратури області. На приписи прокуратури про примусове приведення підлеглих начальник УБОЗу О. Плужник не реагував. А коли прокурор області Г. Середа поінформував начальника облУМВС С.Петренка, що О. Плужник протидіє слідству і тому він змушений буде порушити перед МВС питання про відповідність Плужника займаній посаді, троє згаданих молодих катів (25-30 років) подалися „в біга"(оголошені у всеукраїнський розшук) і звільнені з УБОЗу задніми числами.
Я, як будь-яка реально мисляча людина, не вірю в спроможність міліцейського відомства самоочиститися. За даними соціологічних досліджень, це — одна з найкорумпованіших структур в Україні. Незаперечний й інший факт: ніколи б у міліції не було такого беззаконня й середньовічного бузувірства, якби цьому не потурали прокуратура й суд. А це вже тема іншого дослідження.