Про катування в Полтаві
Не менш жахливий випадок трапився в Оржиці. Приятель 32-річного Сергія Дмитренка, з яким вони дружили з дитинства, а потім пробували займатися бізнесом, та “побили горшки”, якось заявив йому, що помститься, причому за допомогою людей у погонах. Сергій зробив заяву про погрози районному прокурору. Але, незважаючи на це, о 6-й ранку 9 липня на обійстя Сергія та Юлії Дмитренків налетів обласний УБОЗ: 10 оперативників, наче збиралися брати банду головорізів.
Сергія, мов собаку, виволокли з будинку, прикували наручниками біля туалету й проводили обшук у присутності привезених з... Полтави понятих. І в комірчині, куди попередньо поліз співробітник УБОЗу, Геннадій Бендрик, через 5 хвилин він раптом знайшов... пістолет та 9 патронів. Малі діти, перелякані, плакали, а дружині Сергія – Юлії, з дозволу сказати, наші захисники увесь час, а особливо, коли відмовилася підписувати протокол обшуку, грубили й обливали найдобірнішим матюччям. І навіть сказали Юлії, що якщо не підпише, то зразу ж знайдуть у хаті ще один пістолет або “наркоту”. Після обшуку квартира виглядала як після чорносотенного погрому.
Звісно, С.Дмитренка УБОЗівці забрали з собою у Полтаву. Але по дорозі, розповів Сергій адвокату, якого довгий час до нього не допускали, завезли у ліс, сильно побили, а потім обклали хмизом і підпалили. Люди добрі, де ми живемо?! Вже не бандитів треба боятися, а оплачених з кишені платників податків правоохоронців!!!
На цьому муки молодого чоловіка не закінчилися. Як це у нас заведено, суд на першу ж вимогу силовиків, незважаючи на те, що С.Дмитренко завив про підкинутий пістолет та боєприпаси, а також застосування до нього методів фізичного впливу, визначив Сергію міру запобіжного заходу – утримання під вартою. Хоча адвокат О.Козленко звертав увагу суду на те, що за цією ж кримінальною справою був затриманий громадянин. Д., у якого знайшли цілий арсенал: десятки патронів, гвинтівку системи Мосіна, карабін системи “Вепр”, гранату РГ-42, але тільки взяли підписку про невиїзд.
І хоч С.Дмитренко мав перебувати під арештом у Полтавському СІЗО, звідти його на кілька днів вивозили. Начальник СІЗО №23 В.Міщенко каже, що не може цьому перешкодити, адже міліція оформляє це, як для проведення слідчих дій. А вже в ізоляторі тимчасового тримання (ІТТ), що знаходиться при Київському РВВС м.Полтави, знущалися як хотіли. Недарма, ті, хто хоч раз побував там, чи чув від рідних і знайомих про тамтешні порядки, називають її “катівнею”. Опери, які, звісно, не представляються, приходили в ІТТ щодня, катували й били Сергія, вимагаючи зізнатися у скоєнні тяжких злочинів, яких він не скоював. Він через адвоката вимагав судмедекспертизи, скаржився в органи прокуратури, але після цього його мучителі приходили й били ще дужче...
Дружина Сергія Дмитренка надіслала десятки телеграм – Президенту України, прем‘єр-міністру, Генпрокурору, Уповноваженому з прав людини, начальнику УМВС у Полтавській області – з проханням припинити беззаконня й захистити гідність, здоров‘я та життя чоловіка, батька двох дітей, які можуть залишитися сиротами. Але відчутного поліпшення становища С.Дмитренко не відчув.
Юлія Миколаївна звернулася й до преси, правозахисників. Я одразу ж зателефонувала начальнику Полтавського обласного УБОЗу Олександру Плужнику. Та цей хам, лише почувши, що йдеться про катування його підлеглими С.Дмитренка, почав кацапською мовою “відчитувати” мене, мовляв, це я своїми статтями (а не він своїми діями, виявляється!), ганьблю державу, а потім кинув слухавку...
Найвищі посадові особи облУМВС обіцяли мені “розібратися”. Принаймні після цього Сергія перестали катувати. Але не припинили не менш брутальний психологічний тиск. В разі, якщо не підпише документи, що не має претензій до міліції стосовно тортур та про причетність до злочинів, яких не скоював, тобто, сам себе обмовить, УБОЗівці пригрозили підкинути недозволені предмети дружині.
Про ці погрози Юлія Миколаївна дізналася від чоловіка 26 серпня, коли привезла йому продуктову передачу в Полтавське СІЗО. І в неї опустилося серце, коли по дорозі на Оржицю при виїзді з Полтави її “Жигулі” підрізали люди в чорному камуфляжі, й заявили, що машина “в орієнтирові” як така, якою можуть перевозити наркотики й недозволені предмети. Дві години тривав обшук. Тричі перевернули все уверх дном – нічого. Незважаючи на те, що пасажиром ВАЗу був старший дільничний інспектор міліції з Оржиці разом зі своїми малолітніми доньками, міліціонери за третім разом нагло й відкрито кинули в багажник сірникову коробку з якоюсь трав‘яною сумішшю. І етапували в облУБОЗ для складення протоколу. Вийшовши, Юлія Дмитренко побачила, що її машина на подвір‘ї УБОЗу розкрита і в ній копирсаються кілька правоохоронців. До автомобіля їй не дозволили навіть наблизитися, не пояснили, чому машина “описана й арештована” без її власника. Добу Юлині “Жигулі” простояли на штрафному майданчику ДАІ. Забираючи машину, Ю.Дмитренко виявила, що з салону зникла баретка і двоє сонцезахисних окулярів. “На який кримінальний злочин міліція цього разу підкине барсетку й окуляри з відбитками моїх пальців? Хто захистить мене й мою сім‘ю від узаконених бандитів?” – риторично запитує Юлія Миколаївна у скаргах і телеграмах на ім‘я головних міліціонерів країни й області, Генерального прокурора України і прокурора Полтавської області, нагадуючи їм, що до цього часу не отримала відповідей на свої розпачливі листи щодо долі чоловіка, адресовані цим державним службовцям ще у липні...
Поки не зміниться влада, поки силові структури й судова система служитимуть не закону, а бандитам при владі, доки в цій країні надто важко буде знайти справедливість...