Засуджених на довічне увязнення «поселили» у Городищенській колонії
Нових вязнів Городища одягнули в оранжеве вбрання і розселили по камерах, кого — в окрему, а декого — за бажанням з напарником. Вознюк, приміром, житиме з Кузьмяком, у них навіть характери схожі. Щоправда, Володимир останнім часом став плаксивим.
— Загалом у Городищі обладнано 50 місць для злочинців, засуджених на довічне увязнення, у кожній камері є стіл, ліжко, туалет, раковина, підведено гарячу та холодну воду, — розповідає рівенський спецпрокурор Василь Овдіюк.
Щоправда гарячу воду тут, як і у Рівному, дають по годинах. В обідню пору, поївши, кожен довічник повинен помити після себе посуд. Щодо меню, то воно щодня упродовж тижня однакове, та щотижня — різне. Цього тижня, приміром, довічники їстимуть, як і решта злочинців у цьому виправному закладі, зранку — ячмінну кашу з мясом, хліб та чай. В обід — розсольник, перлову кашу з мясом та хліб, а увечері — кашу горохову, рибу та чай. Оскільки приготуванням їжі займаються самі засуджені, то готувати погано — ризиковано. В одній з колоній нашої області трапився кумедний випадок: якось увязненим не сподобалась страва, вони впіймали горе-кухара, запхали його в порожній казан, закрили кришкою та почали «барабанити» ложками по ньому. Після такої «профілактичної роботи» наступного разу той доклав максимум зусиль, щоб приготувати смачний обід.
Засуджені на довічне увязнення мають право дивитись телевізор, якщо його у колонію привезе хтось із рідних. Поки що у рівенської «сімки» є три телевізори, один з них — в Андрія Томковича. Незясованим залишається питання часу перегляду передач, бо в жодному з нормативних актів про це не йдеться. Книжок вони можуть читати доволі.
«Довічників» виводять щодоби гуляти у дворик, спеціально обладнаний для цього гратами. Прогулянка триває годину. За кожним кроком вязня пильно стежать не лише конвоїри, а й пес. Раз на тиждень їх водять у лазню. Вони мають право отримувати дві посилки на рік, грошові перекази без обмежень. Дозволяється довічникам два коротких побачення на рік по чотири години кожне, а ось довготривалих побачень, як у решти засуджених, у них не буде.
Сам на сам спілкуватись з «довічниками» не дозволяється навіть спецпрокурору. Їхня розмова з Василем Овдіюком відбувалась цього тижня через грати, під пильним наглядом конвоїрів. Скарг на утримання вони не мають, лише Карповець заявив, що невдоволений вироком суду.
— Чи можуть «довічники» втекти з колонії? — поцікавились ми в пана прокурора.
— Безперечно, що ні. В їхні камери навіть конвоїри зайти самі не мають права. Двері спершу відчиняються за командою начальника колонії, а потім — ключем, — стверджує Василь Овдіюк.
Та «довічники» все ж мають мізерний шанс побачити небо без грат. Після 20 років відбування покарання закон дозволяє їм звернутись з клопотанням про помилування до Президента України. Той може замінити довічне позбавлення волі 25-річним увязненням. Якщо до поведінки вязня немає жодних претензій, то відсидівши три чверті цього строку, він вийде на волю, відсидівши загалом 38 років.