MENU
Гаряча лінія з пошуку зниклих безвісти в Україні
Документування воєнних злочинів в Україні.
Глобальна ініціатива T4P (Трибунал для Путіна) була створена у відповідь на повномасштабну агресію Росії проти України у лютому 2022 року. Учасники ініціативи документують події, у яких є ознаки злочинів згідно з Римським статутом Міжнародного кримінального суду (геноцид, злочини проти людяності, воєнні злочини) в усіх регіонах України

Зона – не будинок відпочинку. Проте нагадаємо, що в цивілізованому світі ув’язнення – це покарання винних неволею. Обмеження волі і постійне перебування в колективі (ні на хвилину не можеш залишитися наодинці) уже є страшним покаранням. Та людина і за колючим дротом повинна залишатися людиною. А якщо з зеків робити вовків… У країні, де, за офіційною статистикою, сидів майже кожен п’ятий дорослий, це вкрай небезпечно

21.10.2004    джерело: (“Високий Замок”, м. Львів, №157, 02.09.2004)
Омар Узарашвілі
“Цигарки в тюрмі це велика справа, особливо для курців, та в тюрмі і не курцю без них ніяк не обійтися. Окрім передачі та посилки, ув’язненому дозволяється раз на три місяці отримувати бандероль вагою 2 кг (газети і журнали у вагу не входять). Тому у мене велике прохання. Якщо є можливість, дуже прошу вислати мені 30 пачок цигарок (це 900 грамів) і 1 кг чаю та дві упаковки сірників. Чай у тюрмі прирівнюється до тютюнових виробів і на вагу золота. У кого є курити і заварювати, той непогано живе та знімає багато проблем.

Щодо туалетного приладдя. Постійно потрібні господарське мило та пральний порошок, але зараз вкрай необхідне мило з дьогтем. У нас тут лютують комахи, воші та ходить короста. А якщо натруся цим милом, будуть обходити десятою дорогою.

З одягу на зиму потрібна тепла сорочка та якийсь гольф (светри не пропускають) і шапка – ушанка. Обов’язково чорного, темно-коричневого або темно- синього кольорів. Інші не дозволяються. Пришліть і білизну, обов’язково білу. Різні смужки не дозволяють…” (З листа засудженого).

“Хазяям”, як називають зеки начальників виправних установ, не розходиться, зоною якого кольору вони керують, головне, щоб зеки дотримувалися дисципліни, не трощили один одному черепи, не влаштовували бунтів. Та останнім часом в Україні з’явилася тенденція (хоча самі зеки вважають, що у цьому питанні ініціатива надходить від конкретних начальників установ) “перефарбовувати” зони з “чорних” на “червоні”. Як це робиться в одній із установ Західної України, яка завжди вважалася “чорною”, кореспонденту “ВЗ” розповіла людина, яка щойно звільнилася. Зустрітися з журналістом вчорашнього засудженого зобов’язали його товариші по нещастю, які ще не втратили довіри хіба що до газетярів.

- Перед моїм звільненням, — розповідала людина, яка на собі відчула всі “переваги” такої реорганізації, у зону черговий раз ввели спецназ. На цей раз, правда, нікого не били. Лише шмонали. Нещодавно закрили вісьмох спостерігаючих (так злодії називають найавторитетніших зеків, які стежать за порядком у своїх загонах) у “товарці” – зонівській крамниці. Оскільки за нашими поняттями злодіям перебувати у “товарці” “впадло”, щоб залишитися людьми, вони були змушені разом порізати собі вени.

Найбільше “убивають” за зарядку. О шостій годині ранку за будь-якої погоди всіх без винятку виганяють на плац. І якщо фізичні вправи робиш погано, ведуть до штабу і там б’ють, поки не втратиш свідомість. У зоні повно старих та немічних людей, хворих на туберкульоз. Ну куди їм робити зарядку!

А побачили б ви, чим нас годують! Ці відходи жодна людина їсти не буде. На посуд навіть дивитися гидко, йому, мабуть, років сто… Та якщо не сядеш за загальний стіл - обов’язково поб’ють. Офіцери пускають у хід кулаки з будь-якої причини: невчасно встав, коли начальство зайшло, не те сказав, не так подивився…

А одяг засуджених… Колись всі ходили в однакових робах. Зараз їх не вистачає, тому дозволили отримувати одяг з волі. Та лише чорний. Одяг інших кольорів конфіскують.

Проте найстрашніше, - продовжував розповідати зек, — моральний тиск. До вас їде на побачення мати, а адміністрація спеціально саме у цей день закриває вас за якусь провину у БУР (так зеки за звичкою називають ДПК – дільниці посиленого контролю). “Кум” (офіцер оперчастини зони) вийде до мами і почне їй брехати, що вона виростила сина наркомана та вбивцю. Мати їде додому у сльозах, а ти на стіни лізеш у камері ДПК. У цьому кам’яному мішку підйом о 5-й годині ранку, ліжко забирають, і ти повинен цілий день перебувати на ногах. Виходиш звідти вже з хворими нирками. Утримувати у цих кам’яних мішках мають право до трьох місяців.

Раніше у нас у зоні всі внутрішні питання вирішували колективом. Тепер всім керують завгоспи. Ці “продажні пси” за будь-яке послаблення вимагають гроші.

Щоб заробити якусь копійчину, мужики рвуться на роботу. Та на всіх її не вистачає. Працюють лише 5 і 3 сектори. А туди потрапляють або стукачі, або ті, хто має чим заплатити тим же завгоспам.

Душать нас останнім часом. Та “червоної” зони їм не зробити. Одна надія, що колись до нашої зони приїде Карпачова. Інакше рано чи пізно спалахне бунт. Бо нам вже нічого втрачати...”

 Поділитися